Емоції в політичному дискурсі

Дана робота присвячена вивченню емоцій, способів позначення емоцій в тексті, а саме її комплексного підходу на основі вербальних і невербальних засобів, вживання емоцій в політичному дискурсі. Актуальність теми роботи пояснюється високою значущістю засобів і способів вивчення емоцій, як для створення, так і для вивчення емоційного плану комунікацій на політичному рівні.

Мета роботи полягає у вивченні різновидів емоцій, їх характеристик і способів вживання емоцій в політичному дискурсі.

Співвідношення вербальних і невербальних засобів емоцій різне. Можливі стосунки їх рівноцінної значущості в процесі представлення емоцій, коли домінанта засобів позначення належить комбінації лінгвістичних і паралінгвістичних засобів.

Новизна роботи полягає в тому, що в ній пропонується комплексний підхід до вивчення способів представлення емоцій в політичному дискурсі.

Інформаційною базою дослідження є вітчизняні та закордонні публікації, наукові статті та підручники.

1. Види емоцій і їх загальна характеристика

Все, з чим ми стикаємося в повсякденному житті, викликає у нас певне відношення. Певні об'єкти і явища викликають у нас симпатію, інші, навпаки, відразу. Одні викликають інтерес і цікавість, інші — байдужість. Навіть ті окремі властивості предметів, інформацію про яких ми отримуємо через відчуття, наприклад колір, смак, запах, не бувають байдужі для нас. Відчуваючи їх, ми отримуємо задоволення або незадоволення, інколи виразно виражені, інколи ледве помітні. Це своєрідне забарвлення відчуттів, що характеризує наше відношення до окремих якостей предмету, називається чуттєвим тоном відчуттів.

Складніше відношення до себе викликають життєві факти, узяті у всій їх повноті, у всьому різноманітті їх властивостей і особливостей. Стосунки до них виражаються в таких складних чуттєвих переживаннях, як радість, горе, симпатія, зневага, гнів, гордість, сором, страх. Всіма цими переживаннями є відчуття або емоції.

Слід звернути увагу на те, що використовувалося два поняття: «відчуття» і «емоції». А наскільки тотожні ці поняття? Чи є одне з них похідним від іншого?

Річ у тому, що емоції — це ширше поняття, відчуття ж є одним з проявів емоційних переживань. У практичному житті під емоціями ми зазвичай розуміємо найрізноманітніші реакції людини — від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настроїв. У психології під емоціями розуміють психічні процеси, що протікають у формі переживань і відображають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини. Отже, найбільш істотною характеристикою емоцій є їх суб'єктивність.

Завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені. Інша загальна межа емоцій, про яку необхідно сказати, — це їх сприяння в реалізації потреб і досягненні певної мети. Оскільки будь-яка емоція позитивна або негативна, людина може судити про досягнення поставленої мети. Так, позитивна емоція завжди пов'язана із здобуттям бажаного результату, а негативна, навпаки, з невдачею досягши мети.

З точки зору впливу на діяльність людини емоції діляться на сценічні і астенічні. Сценічні емоції стимулюють діяльність, збільшують енергію і напругу сил людини, спонукають його до вчинків, висловів. В цьому випадку людина готова «гори перевернуті». І навпаки, інколи переживання ведуть до скутості, пасивності, тоді говорять про астенічні емоції. Тому залежно від ситуації і індивідуальних особливостей емоції можуть по-різному впливати на поведінку. Так, у людини, що переживає почуття страху, можливе підвищення мускульної сили, і він може кинутися назустріч небезпеці. Те ж саме почуття страху може викликати повне знесилення, від страху у нього можуть «підгинатися коліна».

Слід зазначити, що неодноразово робилися спроби виділити основні, «фундаментальні» емоції. Зокрема, прийнято виділяти наступні емоції:

Радість — позитивний емоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальну потребу.

Здивування — емоційна реакція на раптово виниклі обставини, яка не має чітко вираженого позитивного або негативного знаку.

Страждання — негативний емоційний стан, пов'язаний з отриманою достовірною або такою, що здається такою інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб.

Гнів — емоційний стан, негативний по знаку, як правило, що протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення виключно важливої для суб'єкта потреби.

Відраза — негативний емоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і т. д.), зіткнення з якими вступає в різке протиріччя з ідеологічними, етичними або естетичними принципами і установками суб'єкта.

Презирство — негативний емоційний стан, що виникає в між особових взаєминах і породжуване незгодою життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з життєвими позиціями, поглядами і поведінкою об'єкту відчуття.

Страх — негативний емоційний стан, що з'являється при здобутті суб'єктом інформації про реальну або уявну небезпеку.

Сором — негативний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не лише очікуванням тих, що оточують, але і власним уявленням про належну поведінку і зовнішній вигляд.

2. Відчуття і настрій як вид емоційного стану

Слід зазначити, що емоційні переживання носять неоднозначний характер. Один і той же об'єкт може викликати неузгоджені, суперечливі емоційні відчуття. Це явище отримала назва амбівалентність (подвійність) відчуттів. Зазвичай амбівалентність викликана тим, що окремі особливості складного об'єкту по-різному впливають на потребі і цінності людини.

Відчуття — це ще один вигляд емоційних станів. Головна відмінність емоцій і відчуттів полягає в тому, що емоції, як правило, носять характер орієнтовної реакції, тобто несуть первинну інформацію про недолік або надлишок чого-небудь, тому вони часто бувають невизначеними і недостатньо усвідомлюваними (наприклад, смутне відчуття чого-небудь). Відчуття, навпаки, в більшості випадків наочні і конкретні. Таке явище, як «смутне відчуття» (наприклад, «смутне терзання»), говорить про невизначеність відчуттів і може розглядатися як процес переходу від емоційних відчуттів до відчуттів. Іншою відмінністю емоцій і відчуттів є те, що емоції більшою мірою пов'язані з біологічними процесами, а відчуття — з соціальною сферою. Ще однією істотною відмінністю емоцій і відчуттів, на яку необхідно звернути увагу, є те, що емоції більшою мірою пов'язані з областю несвідомого, а відчуття максимально представлені в нашій свідомості. Окрім цього, відчуття людини завжди мають певний зовнішній прояв, а емоції найчастіше не мають.

Відчуття — ще триваліші, ніж емоції, психічні стояння, що мають чітко виражений наочний характер. Вони відображають стійке відношення до яких-небудь конкретних об'єктів (реальним або уявним). Людина не може переживати відчуття взагалі, якщо вони не віднесені до кого-небудь або чому-небудь. Наприклад, людина не в змозі переживати почуття любові, якщо у нього немає об'єкту прихильності. Так само він не може переживати почуття ненависті, якщо у нього немає того, що йому не подобається.

Відчуття виникли і формувалися в процесі культурно-історичного розвитку людини. Способи вираження відчуттів мінялися залежно від історичної епохи. У індивідуальному розвитку людини відчуття виступають як значимий чинник у формуванні мотиваційної сфери. Людина завжди прагне займатися тим видом діяльності і тією працею, які йому подобаються і викликають у нього позитивні відчуття.

Відчуття грають значиму роль і в побудові контактів з навколишніми людьми. Людина завжди вважає за краще знаходитися в комфортній обстановці, а не в умовах, що викликають у нього негативні відчуття. Окрім цього, слід зазначити, що відчуття завжди індивідуальні. Те, що подобається одному, може викликати негативні відчуття в іншого. Це пояснюється тим, що відчуття опосередкують системою ціннісних установок конкретної людини.

Особливою формою переживання є вищі відчуття, в яких поміщено все багатство достовірно людських відносин. Залежно від наочної сфери, до якої вони відносяться, відчуття підрозділяються на етичні, естетичні, інтелектуальні.

Етичними, або моральними, називаються відчуття, що переживають люди при сприйнятті явищ дійсності і порівнянні цих явищ з нормами, виробленими суспільством. Прояв цих відчуттів передбачає, що людиною засвоєні етичні норми і правила поведінки в тому суспільстві, в якому він живе. Етичні норми складаються і змінюються в процесі історичного розвитку суспільства залежно від його традицій, звичаїв, релігії, пануючій ідеології і так далі. Дії і вчинки людей, відповідні поглядам на моральність в даному суспільстві, вважаються моральними, етичними; вчинки, не відповідні цим поглядам, вважаються аморальними, аморальними. До етичних відчуттів відносять почуття обов'язку, гуманність, доброзичливість, любов, дружбу, патріотизм, співчуття і так далі До аморальних можна віднести жадність, егоїзм, жорстокість і так далі. Слід зазначити, що в різних суспільствах ці відчуття можуть мати деякі відмінності в змістовному наповненні.

Окремо можна виділити так звані морально-політичні відчуття. Ця група відчуттів виявляється в емоційних стосунках до різних суспільних установ і організацій, а також до держави в цілому. Однією з найважливіших особливостей морально-політичних відчуттів є їх дієвий характер. Вони можуть виступати як спонукальні сили героїчних справ і вчинків. Тому одним із завдань будь-якого державного ладу завжди було і залишається формування таких морально-політичних відчуттів, як патріотизм, любов до Батьківщини і інше.

Наступна група відчуттів — це інтелектуальні відчуття. Інтелектуальними відчуттями називають переживання, що виникають в процесі пізнавальної діяльності людини. Найбільш типовою ситуацією, що породжує інтелектуальні відчуття, є проблемна ситуація. Успішність або не успішність, легкість або трудність розумової діяльності викликають в людині цілу гамму переживань. Інтелектуальні відчуття не лише супроводжують пізнавальну діяльність людини, але і стимулюють, підсилюють її, впливають на швидкість і продуктивність мислення, на змістовність і точність отриманих знань. Існування інтелектуальних відчуттів — здивування, цікавості, допитливості, відчуття радості з приводу зробленого відкриття, відчуття сумніву в правильності рішення, відчуття упевненості в правильності доказу — є яскравим свідоцтвом взаємозв'язку інтелектуальних і емоційних процесів. При цьому відчуття виступають як своєрідний регулювальник розумової діяльності.

Естетичні відчуття є емоційним відношенням людини до прекрасного в природі, в житті людей і в мистецтві. Спостерігаючи предмети, що оточують нас, і явища дійсності, людина може переживати особливе почуття захоплення їх красою. Особливо глибокі переживання чоловік випробовує при сприйнятті творів художньої літератури, музичного, образотворчого, драматичного і інших видів мистецтва. Це викликано тим, що в них специфічно переплітаються і моральні, і інтелектуальні відчуття. Естетичне відношення виявляється через різні відчуття — захват, радість, презирство, відразу, тугу, страждання і інше.

Слід зазначити, що розглянуте ділення відчуттів є досить умовним. Зазвичай відчуття, що випробовуються людиною, такі складні і багатогранні, що їх важко віднести до якої-небудь одній категорії.

До вищим проявом відчуттів можна віднести пристрасть — ще один вигляд складних, якісно своєрідних і таких, що зустрічаються лише у людини емоційних станів. Пристрастю є сплав емоцій, мотивів, відчуттів, сконцентрованих довкола певного виду діяльності або предмету.

Іншу групу емоційних станів складають настрої людини. Настрій — найтриваліше, або «хронічний», емоційний стан, що забарвлює всю поведінку. Настрій відрізняють від емоцій менша інтенсивність і менша наочність. Воно відображає несвідому узагальнену оцінку того, як на даний момент складаються обставини. Настрій може бути радісним або сумним, веселим або пригноблюваним, бадьорим або пригніченим, спокійним або знервованим і так далі.

Настрій істотно залежить від загального стану здоров'я, від роботи залоз внутрішньої секреції і особливо від тонусу нервової системи. Причини того або іншого настрою не завжди ясні людині, а людям, що тим більше оточують його. Недаремно говорять про несвідомий смуток, безпричинну радість, і в цьому сенсі настрій — це несвідома оцінка особою того, наскільки сприятливо для неї складаються обставини. Але причина настрою завжди існує і в тій або іншій мірі може бути усвідомлена. Нею можуть бути навколишня природа, події, виконувана діяльність і, звичайно, люди.

Настрої можуть розрізнятися за тривалістю. Стійкість настрою залежить від багатьох причин — віку людини, індивідуальних особливостей його характеру і темпераменту, сили волі, рівня розвитку провідних мотивів поведінки. Настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів. Більш того, настрій може стати стійкою межею особи. Саме цю особливість настрою мають на увазі, коли ділять людей на оптимістів і песимістів.

Настрої мають величезне значення для ефективності діяльності, якою займається людина. Наприклад, відомо, що одна і та ж робота при одному настрої може здаватися легкою і приємною, а при іншому — важкою і гнітючою.

Настрій тісно пов'язаний із співвідношенням між самооцінкою людини і рівнем його домагань. В осіб з високою самооцінкою частіше спостерігається підвищений настрій, в осіб же із заниженою самооцінкою виражене схильність до пасивно-негативних емоційних станів, пов'язаних з чеканням несприятливих результатів. Тому настрій може стати причиною відмови від дій і подальшого зниження домагань, що може привести до відмови від задоволення даної потреби.

Представлені характеристики видів емоційних станів є досить загальними. Кожен з перерахованих видів має свої підвиди, які розрізнятимуться по інтенсивності, тривалості, глибині, усвідомленості, походженню, умовам виникнення і зникнення, дії на організм, динаміці розвитку, спрямованості і інше.

Кажучи про класифікацію емоційних станів, ми не відзначили той факт, що неодноразово робилися спроби виділити загальні для всіх емоційних станів ознаки.

3. Роль емоцій в політичній свідомості

Політична свідомість — одна з безумовно центральних категорій сучасної політичної психології, що входить в систему її понятійних координат і позначає результати сприйняття суб'єктом тієї частини дійсності, що оточує його, яка пов'язана з політикою і в яку включений він сам, а також його дії і стани, пов'язані з політикою.

У традиційному вітчизняному розумінні політична свідомість трактувалася як варіант суспільної свідомості, що виникає як віддзеркалення, перш за все, соціально-економічних умов буття людей. У загальноприйнятій світовій традиції політична свідомість розглядається в ширшому контексті, як вся сукупність психічного віддзеркалення політики, як її суб'єктивний компонент, що проявляє себе на різних рівнях, в різних ситуаціях [2].

Цілісне, власне політико-психологічне вивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідження його суб’єктів, динаміки розвитку політичної свідомості і основних його функціональних форм. З точки зору суб'єкта політичної свідомості, в політичній психології підрозділяються масова, групова і індивідуальна політична свідомість.

У першому вимірі політична свідомість визначається як масова свідомість суспільства по відношенню до питань, що мають актуальний політичний вміст і чреватим певними політичними наслідками, як особливу, таку, що володіє специфічними (політичними) механізмами детермінації і, отже, певною відносною автономією підсистему системи «масова свідомість».

У другому вимірі політична свідомість розглядається як узагальнена свідомість тих або інших більш визначених і організованих, конкретних великих (соціальні класи, національно-етнічні утворення, групи і верстви населення) і малих (наприклад, політична еліта, «урядова військова хунта» і т. п.) груп, пов'язана з політикою.

У третьому вимірі політична свідомість трактується як властивість і якість особи, «політичну людину», здатну так чи інакше сприймати політику, більш менш точно її оцінювати і відносно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Тут найбільший інтерес представляють суб'єктивно-психологічні особливості, типові характеристики і структурні компоненти свідомості і поведінки людини в політиці як особливій сфері людської діяльності. Поважно, також, вивчення процесів політичної соціалізації особи, способів, використовуваних індивідом для оволодіння масовим і різними груповими варіантами політичної свідомості, а також для вироблення власної політичної свідомості на індивідуальному рівні. Аналіз механізмів, керівників функціонуванням політичної свідомості на цьому рівні, дозволяє виділити в нім два блоки компонентів - це мотиваційні (політичні потреби, цінності, установки, відчуття і емоції) і пізнавальні (знання, інформованість, інтерес до політики, переконання) доданки. Найбільш поширений спосіб виявлення такої політичної свідомості — особово-психологічне дослідження, а також виділення соціально-політичних типів особі відносно політичної свідомості.

Ще одне найважливіше поняття і стрижньова категорія політичної психології — політична самосвідомість. У науці під політичною самосвідомістю прийнято розуміти процес і результат вироблення відносно стійкої усвідомленої системи вистав суб'єкта політичних стосунків про саме собі в соціально-політичному плані, на основі якої суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики як усередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься до самого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки.

Суб'єктом політичної самосвідомості може виступати окрема особа — тоді говорять про індивідуальну політичну самосвідомість як про усвідомлення себе як особа, що відчуває, сприймаючої, мислячої і такої, що свідомо діє, в політиці. Таким суб'єктом може бути і соціальна група. В даному випадку, йдеться про груповій політичній самосвідомості, що має на увазі наявність більшою чи меншою мірою ідеалізованих концепцій, що стосуються колективного усвідомлення реальності зустрічаються прояви політичної самосвідомості як відносно малої групи, — наприклад, політична свідомість хоч би родового клану, невеликої парламентської фракції або політичної кліки, що претендує на владу, — так і відносно великої соціальної групи, нації або народності, соціального шару або класу.

Незалежно від специфічних особливостей суб'єкта, в цілому політичну самосвідомість включає три основні аспекти: когнітивний, емоційний і оцінно-вольовий.

Когнітивний аспект (політична самосвідомість в найвужчому, буквальному сенсі, як набір усвідомлених об'єктивних знань про своє місце в політиці) має на увазі наявність певного інформаційного рівня, що дозволяє зіставити наявну інформацію про пристрій соціально-політичного довкілля з уявленнями про власну роль, можливості і здібності суб'єкта в цьому середовищі.

Емоційний аспект політичної самосвідомості виражається у визначеному емоційно забарвленому суб'єктивному відношенні до знання свого об'єктивного політичного статусу. Останній може владнувати або не владнувати, сприйматися як високий або низький, сприятливий або несприятливий і тому подібне. З емоційним аспектом політичної самосвідомості пов'язані такі явища, як політична самоповага або, навпаки, політичне самознищення, політична любов до себе і тому подібне [4].

Оцінно-вольовий аспект політичної самосвідомості тісно пов'язаний з емоційним і виявляється, перш за все, в прагненні підвищити політичну самооцінку, завоювати політичну пошану, знайти або укріпити політичний вплив, авторитет, а кінець кінцем — політичну владу

Політичне мислення — це форма свідомого продуктивного віддзеркалення людиною процесів і явищ навколишній політичній реальності у вигляді думок, виводів, рішень і висновків. Політичне мислення включає не лише когнітивні, але і емоційно-оцінні механізми, що мають власний онтологічний статус. Принципово важливою особливістю саме політичного мислення є його крайня нелогічність, а часто просто відверта алогічність.

Політичні емоції — це форма плотського, зазвичай неусвідомленого, але досить продуктивного віддзеркалення людиною процесів і явищ навколишній політичній реальності у вигляді афектних оцінок і реакцій. У політичній психіці важко переоцінити афектний, емоційний момент.

4. Емоції в політичному дискурсі

Дискурс в загальному вигляді – одне з найбільш складних і таких, що найменше піддаються чіткому визначенню понять сучасних гуманітарних досліджень. Виступ політика на конференції є політичним дискурсом, текст закону також відноситься до політичного дискурсу. Як робоче визначення пропонується використовувати наступне: політичний дискурс - складне комунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу за допомогою формування громадської думки, включає текст як вербальний результат мови, контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а також спеціальні мовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу.

Зважаючи на той факт, що дискурс створюється в певній ситуації спілкування, де учасники володіють різними соціальними ролями і установками, виділяють двох типів дискурсу - персональний (особово орієнтований) і інституційний (статусно-орієнтований).

Політичний дискурс володіє рядом передумов для маніпулювання суспільною свідомістю. Його потенціал обумовлений, в першу чергу, інтенсивною установкою цього вигляду дискурсу. Його мета - влада: її завоювання, реалізація, збереження. Завдання політичного дискурсу – дія на формування громадської думки. Досягнення мети і завдання забезпечується тим, що політичний дискурс – комунікативне явище, а будь-яке спілкування це цілеспрямована дія.

Існує невелика розбіжність думок відносно реальності людських емоцій в політичному дискурсі, особливо якщо вони піднімає такі важливі питання, як вибір кандидатури на певну виборну посаду. Потенційні кандидати повинні володіти здатність формування позитивного іміджу, умінням красиво виражати свої думки, талантом спілкування з опонентом на рівні афектних реакцій, володіти "харизмою" політичного кандидата [2].

Нові технології і методи дозволяють провести детальний аналіз того, що насправді відбувається усередині людського мозку під час політичного дискурсу, як можна викликати позитивні або негативні емоції, але часто політики використовують ці знання в своїх цілях. Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій, і часто цей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.

Знаючи це, політики часто закликають виборців до емоцій, представляючи перед ними визначену проблеми, тим самим намагаючись завоювати підтримку. Люди віддають голоси за кандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини і держави.

Висновки

У практичному житті під емоціями ми зазвичай розуміємо найрізноманітніші реакції людини — від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настроїв. Завдяки емоціям людина усвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені. Інша загальна межа емоцій, про яку необхідно сказати, — це їх сприяння в реалізації потреб і досягненні певної мети. Слід зазначити, що неодноразово робилися спроби виділити основні, «фундаментальні» емоції. Зокрема, прийнято виділяти наступні емоції: радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором.

Політичний дискурс - складне комунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу за допомогою формування громадської думки, включає текст як вербальний результат мови, контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а також спеціальні мовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу. Емоційний аспект політичної самосвідомості виражається у визначеному емоційно забарвленому суб'єктивному відношенні до знання свого об'єктивного політичного статусу. Останній може владнувати або не владнувати, сприйматися як високий або низький, сприятливий або несприятливий і тому подібне. З емоційним аспектом політичної самосвідомості пов'язані такі явища, як політична самоповага або, навпаки, політичне самознищення, політична любов до себе і тому подібне.

Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій, і часто цей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.

Люди віддають голоси за кандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини і держави.

Список використаних джерел

1. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.

2. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М., 1886.

3. Бацевич Ф.С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник Харківського національного університету. №520: Серія Філологія. Вип.33.– Харків, 2001.

4. Дементьев В.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросы языкознания. – 1997. – №1.

5. Селшанова О О Актуальні напрями сучасної лінгвістики — К , 1999

6. Степанов Ю.С. Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука конца ХХ века. – М., 1995.

7. Франк Д. Семь грехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе речевого общения, лингвистике и риторике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. – М., 1986.

8. Шмелёва Т.В. Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления // Collegium. – 1995. – № 1–2.