Формування у дошкільників психологічної готовності до навчання в школі

Формування у дошкільників психологічної готовності до навчання в школі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Кафедра дошкільної освіти

Курсова робота

«Формування у дошкільників психологічної готовності до навчання в школі»

Студентки ДВз–41

факультету психології та соціальної роботи

спеціальності «Дошкільне виховання»

Нестерової Галини Сергіївни

Науковий керівник:

доцент Пихтіна Н.П.

Ніжин – 2010

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми підготовки дитини до навчання у школі

1.1 Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

1.2 Складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі особистості старшого дошкільника

1.3 Суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі

Висновки до розділу

Розділ 2. Аналіз організаційно-педагогічних умов підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі

2.1 Врахування психологічних компонентів та аспектів психологічної зрілості дитини

2.2 Оптимізація формування психологічної готовності до навчання в умовах ДНЗ

2.2.1 Психологічні засади мотивації досягнення успіху у контексті готовності до навчання у школі

2.3 Взаємодія ДНЗ і сім'ї у підготовці дитини до навчання в школі

2.3.1 Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї

2.3.2 Підготовка дітей до школи в ДНЗ

Висновки до розділу

Загальні висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність. Сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення відхилень у поведінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів, педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини до навчання в школі.

Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з 7, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна.

За визначенням психологів, шість років – початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи – усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини.

У шестирічок механізм уяви домінує над усіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в казковому світі. Тому завдання дорослих, особливо вчителів і батьків, які намагаються не приборкати цей механізм творчості, розвивати та вивчати його. Отже, заздалегідь, до вересня, починається підготовча робота із прийому дітей до першого класу. Зміст цієї роботи відображений у відповідних наказах і постановах Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки України, Головного управління освіти та науки Київської міської держадміністрації, яким педагогічний колектив керуватися в організації цієї роботи.

Готовність до навчання – це система показників фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що забезпечать успішність навчання у школі.

Чому ж так необхідно визначити готовність дитини на самому початку навчання, а ще краще до поступлення в школу? Доведено, що в дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить період адаптації, пристосування до школи, в них частіше проявляються різноманітні труднощі навчання, серед них значно більше тих, які не встигають, і не лише в першому класі, але і в подальшому ці діти частіше знаходяться серед тих, які не встигають, і саме в них спостерігають порушення стану здоров’я.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов’язані з початком навчання у школі, труднощами, які неминучі, тим легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Готовність до шкільного навчання – глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Такими дослідженнями займалися Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер, А.И.Захаров, В.К. Котирло., С.Д. Максименко, Б.І. Скомороський, З.В. Юрченко, Е.Е. Кравцова, О.О. Дубровина, М.М. Заброцький, М.П. Лещенко та інші.

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Об’єкт дослідження – підготовка дитини дошкільного віку до навчання в школі.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Мета даної роботи – дослідити організаційно-педагогічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Завдання:

1.     Окреслити та проаналізувати складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі старшого дошкільника.

2.     Охарактеризувати психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного віку та підготовку їх до навчання в школі.

3.     Визначити суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі.

4.     Виділити психологічні аспекти та психолого-педагогічні чинники у формуванні психологічної готовності дітей дошкільного віку.

Методи використані у дослідженні: у першій частині використаний теоретичний метод – теоретичний аналіз психолого-педагогогічних джерел по даній темі; у другій частині – синтез теоретичних та практичних відомостей.

Структура даної роботи. Робота складається зі вступу та двох теоретичних розділів. У роботі присутні висновки до кожного розділу та загальний висновок, а також список використаної літератури та додаток.

РОЗДІЛ 1. Теоретичне обґрунтування проблеми підготовки дитини до навчання у школі

1.1 Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника [12].

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження.

Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

Отже, з розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

1.2 Складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі старшого дошкільника

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової готовності. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне – із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.

Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.) [9].

Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема, вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами. За рядом даних М.П. Лешенко, майже третина дітей семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе це вимагає певної корекційної роботи педагогів [16].

1.3 Суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них поступає до школи і включається у навчальну діяльність.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10–15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сенситивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.

За даними Максименко С.Д. та ін. поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети [18].

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється – у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи. З ім’ям Захарова А.І. пов’язують появу самого терміну "психологічна готовність дитини до школи" про те, що розвиток можливості керувати своєю поведінкою складає один із суттєвих моментів, які утворюють психологічну готовність дитини до навчання в школі [11].

Це ж положення в своїх дослідженнях стверджувала українська вчена В.К. Котирло. Вона довела, що у дітей дошкільного віку є передумови для формування вольової готовності. Характерною рисою цього періоду є здатність підпорядкування мотивів своєї поведінки. Це дає можливість дитині керувати своєю поведінкою, яка необхідна для того, щоб включатися у спільну діяльність, приймати систему вимог, яку ставить школа і вчитель. Довільність поведінки – один з найважливіших показників готовності до навчання в школі.

У зв'язку з поступовим втіленням у життя програми шкільної реформи перед батьками постає питання в якому віці краще віддавати дітей до школи. Відповісти на це питання можна лише враховуючи індивідуальні та вікові особливості дітей а також рівень їх підготованості до школи.

У зв'язку з цим в системі виховання, перед тим, як прийняти дитину до школи, їй пропонують пройти тест, який виявляє готовність дитини до школи. На що ж спрямований цей тест?

По-перше, він визначає предметну готовність дитини – вміння читати, лічити, писати. (Під читанням ми розуміємо знання літер, здатність їх впізнавати, складати у склади та слова, тощо; під писанням – здатність дитини до копіювання зразків).

Не менш важливою, а під час й визначною є психологічна готовність. Саме вона забезпечує успішне включення дитини до процесу шкільного навчання та його ефективність.

Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі.

Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого [23].

Ефективність цих заходів значною мірою залежить також від того, як самі батьки ставляться до школи, свідком яких спогадів стає дитина. Дитина досить ретельно сприймає всю інформацію, що надходить від батьків, навіть якщо батьки несвідомо не досить гарно висловилися на адресу школи.

Для формування навичок спілкування з вчителем, а також довільності поведінки дитини, необхідно застосовувати сюжетно-рольові ігри з дорослими як рівними партнерами по грі, а на подальших етапах – спільну продуктивну діяльність з дорослими. Сюжетно-рольові ігри забезпечують встановлення позитивного емоційного ставлення до дорослого і перехід дитини від безпосередньої імпульсивної поведінки до довільної, опосередкованої правилами. Далі у спільній продуктивній діяльності у дитини формуються специфічне ставлення до дорослого як носія зразків та шляхів діяльності, та переорієнтація з результату дії на спосіб дії [25].

Формуванню внутрішньої позиції дитини як школяра, сприяють сюжетно-рольові ігри в школу. В процесі такої гри дитина може безпосередньо ознайомитися з шкільним режимом, та правилами яких слід дотримуватись.

Однак їх слід вводити поступово, щоб не перевантажити дитину і не знищити її позитивної мотивації. Про готовність може свідчити бажання дитини грати роль не вчителя, а учня. Досить корисним є також екскурсії до школи і спілкування зі школярами.

Якщо Ви вагаєтесь і не знаєте чи готова Ваша дитина до навчання в школі, Вам слід звернутися до спеціаліста (психолога-консультанта), який зможе ретельно вивчити даний конкретний випадок і відповісти на питання що Вас турбують, а також вказати на сильні сторони дитини і на ті, які слід розвивати. Тим не менше, якщо Ви вирішите віддати дитину до школи у шість років, шкільний режим повинен бути схожий на режим дитячого садка, без надмірного перевантаження, має бути кімната для денного відпочинку, ігрова кімната, тощо.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання – цілісне утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї з них веде за собою відставання розвитку інших.

Висновок до розділу

Важливим етапом у дітей дошкільного віку є перехід з дитячого садка до школи, тобто дитина повинна бути готовою до навчання в школі.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи

Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі. Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого.

РОЗДІЛ 2. Аналіз організаційно-педагогічних умов підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі

2.1 Врахування психологічних компонентів та аспектів психологічної зрілості дитини

Перед початком шкільного життя дитини важливо визначити її психологічну зрілість, те, чи готова вона до навчання у школі. Важливо також визначити рівень здатності до навчання, спроможність утримувати нові знання й застосовувати їх на практиці.

Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і операцій мислення; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов'язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра. Якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов'язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов'язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватися правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети; уміння довести до кінця розпочату справу, навіть якщо вона не зовсім приваблива для дитини.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, володінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети. Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює її загальну обізнаність з навколишнім світом, елементи світогляду; рівень розвитку пізнавальної діяльності і окремих пізнавальних процесів (мовлення, пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги); передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності. Це важливе новоутворення обумовлене зміною провідних типів діяльності, переходом від сюжетно-рольової гри до навчальної діяльності. Дитина, у якої не сформовані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слухати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завищена самооцінка та ін.

В програмі нового типу "Я у Світі" вміщено базовий зміст дошкільної освіти, який передбачає гармонійний та різнобічний розвиток дошкільника, формування його особистості, створення в умовах дошкільного навчального закладу розвивального життєвого простору, сприятливого для:

§  закладання основ його компетентності (розвиток досвіду, який допомагає дошкільникові розв'язувати проблеми у незвичних умовах, здобувати нову інформацію, набувати мобільності; формування здатності діяти адекватно, конструктивно, ефективно в різних життєвих ситуаціях; виховання вміння приймати свідомі рішення, задовольняти свої соціальні та індивідуальні потреби);

§  формування шкільної зрілості:

а) розумової зрілості, показником якої є диференційоване сприймання, довільна увага, аналітичне мислення, наявність елементарних знань про природу, культуру, людей, самого себе; здатність висловлювати елементарні судження, обґрунтовувати свої думки;

б) соціальної зрілості, пов'язаної з умінням спілкуватися з дорослими та однолітками, ініціювати контакти, налагоджувати спільну взаємодію, домовлятися, узгоджувати свої дії з партнерами, допомагати іншим людям, мобілізовуватися на долання труднощів, виявляти відповідальність, виробляти самооцінні судження, поважати себе та інших;

в) емоційної зрілості, яка виявляється у певній емоційній стійкості дитини, здатності адекватно реагувати на ситуації та події, орієнтуватися в настроях та станах людей, що навколо, брати їх до уваги, контролювати та регулювати свою емоційну поведінку, утримуватися від імпульсивних проявів;

§  забезпечення балансу фондів "можу" і "хочу": виховання і навчання спрямовуються на узгодженість життєво необхідних знань, умінь та навичок дошкільника з його особистими потребами, інтересами, бажаннями, прагненнями, планами;

§  розвиток у дитини зачатків активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції як системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, власного "Я";

§  виховання у дошкільника творчого ставлення до життя, вміння самостійно висувати елементарні гіпотези, генерувати оригінальні ідеї, нешаблонно розв'язувати проблеми, проявляти самобутність та раціоналізаторство [2].

Діти по-різному розвиваються. Одна дитина може мати розвинене мовлення, але бути незграбною і повільною, інша – добре рахувати, та не в змозі засвоїти букв тощо. Тому дуже важливим є індивідуальний підхід до кожного хлопчика чи дівчинки в садочку чи вдома. Значна кількість проблем у навчанні є наслідком інтелектуальної дисгармонійності в цілому нормально розвиненої дитини.

Типовий приклад – домінування певного типу сприйняття. Найбільш поширений спосіб подання інформації у школі – словесні пояснення вчителя. Їх легко сприймають так звані аудіали, інші діти значно краще засвоюють матеріал, побачивши, прочитавши його. Тому що вони – візуали. Найбільш виграшним є змішаний аудіально-візуальний тип сприйняття.

Важче розібратися з дітьми, у котрих добре розвинена рухливість. Вони можуть дуже добре ліпити, малювати, але навички читання, письма їм засвоїти буває складно. Такі діти часто потрапляють у спеціальні школи.

Масове обстеження дітей-дошкільнят і першокласників засвідчує рідкісність такого явища, як гармонійний розвиток дитини. Та за умов правильного навчання гармонізація розвитку цілком можлива. Значної уваги слід надавати розвиткові мовлення дитини, звертаючи увагу не лише на правильність вимовляння звуків, але й уживання слів, уміння складати речення, багатство її словникового запасу.

Які ж неприємності можуть очікувати у школі на школяра, особливо першокласника, та яким чином їх можна усунути?

Ті діти, які погано розмовляють, здебільшого тривалий час не можуть навчитися читати, пишуть так, як сприймають слова на слух, припускаються багатьох специфічних помилок. Якщо завчасно не стимулювати формування навичок читання й письма, то в подальшому виникнуть проблеми із засвоєнням інших шкільних предметів. Слід пам’ятати, що під час навчання навичка читання повинна передувати навичці письма. Нині ж часто за нетривалий час діти змушені паралельно засвоювати обидві навички. Якщо вчасно не допомогти дитині, то в середніх класах виправити недолік, допомогти дитині буває дуже складно. Неподолані труднощі, які відчуває учень, провокують появу емоційно-особистісних порушень. Першокласники можуть стати жертвами невротичних розладів: діти стають дратівливими, часто й легко ображаються, плачуть.

З часом вони швидко втомлюються. Та це не заважає їм бути непосидючими, заважати іншим учням. Можуть виникнути активний і пасивний протести. Зникає бажання йти до школи, кожен ранок стає проблемним і для дитини, і для батьків. Значне збільшення мовленнєвого контакту може спричинити запинання: організм дитини реагує появою тиків – мимовільних скорочень окремих м’язів. Усі названі симптоми свідчать про необхідність звернення по допомогу до спеціаліста, завдяки чому їх можна позбутися. Коли ваша дитина стане успішною в провідній для неї діяльності (навчанні), емоційно-особистісні порушення зменшуються або й зовсім зникають, нормалізується поведінка, з’являється упевненість у собі.

Чи можливо убезпечитися від небажаних для дітей і батьків наслідків неготовності майбутніх першокласників до школи?

Цілком логічно, що батьки звертаються до спеціалістів (дитячих психіатрів, психологів, логопедів), коли виникають проблеми, з якими вони самі не спроможні впоратися. Здебільшого це вже запущені ситуації, коли допомогти буває складно. Тому важливим є проведення діагностичного обстеження якомога раніше. Рівень готовності дитини до школи можна перевірити так (Додаток).

Отже, зміст дошкільної освіти – гармонійний та різнобічний розвиток дошкільника, формування його особистості, створення в умовах дошкільного навчального закладу розвивального життєвого простору. Для цього потрібно враховувати всі аспекти психологічної зрілості дитини.

2.2 Оптимізація формування психологічної готовності до навчання в умовах ДНЗ

Психологічну готовність дітей до навчання на практиці можна встановити тільки комплексне психо-діагностичне обстеження. Воно може бути здійснене професіонально підготовленими психологами, що працюють в системі освіти, разом з педагогами і вихователями.

На практиці ми нерідко зустрічаємось з відставанням дітей в навчанні, яке не можна цілковито пояснити відсутністю у них яких-небудь здібностей. Тому виникає завдання виявлення і запобігання появі можливих інших психологічних причин затримування розвитку дітей, ще в старшому дошкільному віці в умовах ДНЗ.

В першу чергу потрібно вирішити три питання. Перше торкається методів, що дозволяють орієнтуватися в масі дітей і виявляти тих із них, які відстають в навчанні по причині особливостей психологічного розвитку, не пов'язаних із здібностями. Потім можна було б уточнити витоки їх невстигання, віднести дитину що відстає до однієї із наступних груп:

-          педагогічно запущених дітей; що мають хороші але недостатньо розвинені задатки;

-          невстигаючих по причині незмоги засвоювати шкільну програму;

-          немаючих інших необхідних задатків і невстигаючих із-за вроджених чи набутих в результаті хвороби анатомо-фізіологічних відхилень.

На кінець, потрібно відшукати науково – обґрунтовані методи, що дозволять передбачити подальший розвиток дитини, що відносяться до однієї з цих груп.

Отже, все це потребує глибокої, різносторонньої і детальної психодіагностики дитини. Центральне місце в психодіагностиці повинні займати методи дослідження даного стану і можливостей дитини, її зони потенціального розвитку.

2.2.1 Психологічні засади мотивації досягнення успіху у контексті готовності до навчання у школі

Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього питання з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб’єкта.

Особистість – це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей. Що визначається замученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування, особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість – це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона – продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім’ї. Процес становлення людської особистості здійснюється як “саморух” якому, на думку Леонтьева А.Н., властива єдність зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішні умови визначаються природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда [15].

Діалектичні заперечності притаманні розвитку довільної регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності, яке нерідко набуває форми гострого заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується, наприклад у трирічних дітей, явищами впертості, неслухняності, негативізму.

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психіці, мотив не має окремого ізольованого існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури діяльності суб'єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з другого, як відображення в свідомості людини об'єктивних рушійних сил поведінки [7].

Потреба → Активність

Мотив → Діяльність

Мета → Дія

Задача → Операція

Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки, необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в психіці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За словами Дубровіної О.О. – зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а їхній зміст для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не обмежуються окремо взятою діяльністю [7].

В розумінні Мухіної В.С. – мотив "у дійсності – це сплав різноманітних мотивів різного ієрархічного рівня, і тому мотив діючий є таким індивідуальним [18].

Питанням психодіагностики і корекція нахилів і здібностей дітей 5-ти, 6-ти років займались різні психологи і педагоги, зокрема: Е.Т. Еріксон, Р. Хьюсман і Д. Хетфілд.

Разом з розвитком окремих психічних процесів у дошкільному віці відбувається формування особистості дитини в цілому. У цей період дитинства закладаються основи правильного ставлення до всього, що оточує, до самої себе, до своєї справи. У дошкільному віці інтенсивно розвиваються здібності, формуються нові потреби й інтереси, певні риси характеру, намічається спрямованість особистості.

На думку Е.Т. Еріксона, якщо сформувалася дитина в цей період свого розвитку, такою багато в чому вона буде, коли виросте й стане школярем, а потім і дорослою людиною [8]. Однією з фізіологічних умов, які необхідно враховувати при формуванні особистості дитини в основі темпераменту. Відміни в темпераментах, що мають місце вже в ранньому дитинстві, набувають у дошкільному віці більш складного і різноманітного вияву. Темперамент, як про це говорилося раніше, залежить від типологічних особливостей вищої нервової діяльності дитини.

У кінці XIX – на початку XX ст. в Європі в Північній Америці посилюється інтерес до індійської культури, зокрема – йоги. Виникла думка перенести на європейський ґрунт вчення йоги, застосувавши його до медичних потреб [24]. Психогігієна включає мистецтво взаємовідносин між людьми, духовну гармонію людини і природи, комфортні умови побуту, різні види відпочинку. За Р. Хьюсманом і Д. Хетфілдом, у взаємовідносинах між людьми домінуючим є фактор справедливості. Труднощі, які виникають у цій сфері, можна звести до запитання: як нам вдається чи не вдається зберігати справедливість? Автори наводять основні причини руйнування взаємовідносин між людьми.

Дуже часто ми користуємося неправильною психологічною установкою, бо застосовуємо "золоте" правило:" роби для інших те, що ти хотів би, щоб інші робили для тебе", так як не маємо жодних доказів того, що інші хочуть того ж, що й ми. Для збереження справедливості при взаємовідносинах і досягнення правильної психологічної установки бажано дотримуватися дещо модифікованого правила: "Роби для інших те. Що вони хотіли б, щоб ти для них зробив.

Отже, психологічну готовність дітей до навчання на практиці може встановити тільки комплексне психо-діагностичне обстеження, яке може бути здійснене професіонально підготовленими психологами, що працюють в системі освіти, разом з педагогами і вихователями, які повинні ставити перед собою завдання виявлення і запобігання появі можливих психологічних причин затримки розвитку дітей ще в старшому дошкільному віці.

2.3 Взаємодія ДНЗ і сім'ї у підготовці дитини до навчання в школі

Вступаючи до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію.

Одним із обов'язків сім'ї і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

2.3.1 Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї

Психологічна підготовка дітей до школи в родині абсолютно необхідна.

Виділяються наступні умови повноцінного психічного розвитку дитини і його підготовку до навчальної праці:

Головна вимога – це постійна співпраця дитини з іншими членами сім'ї.

Наступним умовою успішного виховання і розвитку є вироблення у дитини вміння долати труднощі. Важливо привчити дітей розпочату справу доводити до кінця. Багато батьків розуміють, наскільки важливо у дитини бажання вчитися, тому вони розповідають дитині про школу, про вчителів і про знання, що здобувають у школі. Все це викликає бажання вчитися, створює позитивне ставлення до школи. Далі потрібно підготувати дошкільника до неминучих труднощів у навчанні. Свідомість переборення цих труднощів допомагає дитині правильно поставитися до своїх можливих невдач.

Батьки повинні розуміти, що основне значення в підготовці дитини до школі має його власна діяльність. Тому їх роль у підготовці дошкільника до шкільного навчання не повинна зводитися до словесних вказівок; дорослі повинні керувати, заохочувати, організовувати заняття, ігри, посильний праця дитини.

Ще одна необхідна умова підготовки до школи та всебічного розвитку дитини (фізичного, розумового, морального) – переживання успіху.

Дорослим потрібно створити дитині такі умови діяльності, в яких він обов'язково зустрінеться з успіхом. Але успіх повинен бути реальним, а похвала – заслуженою.

Особливе значення в психологічному розвитку школяра має збагачення емоційно-вольової сфери, виховання почуттів, вміння орієнтуватися в своїй поведінці на оточуючих. Зростання самосвідомості найяскравіше проявляється в самооцінці, в тому, як дитина починає оцінювати свої досягнення і невдачі, орієнтуючись на те, як оцінюють його поведінка інші. Це є одним з показників психологічної готовності до шкільного навчання. На основі правильної самооцінки виробляється адекватна реакція на осуд і схвалення.

Формування пізнавальних інтересів, збагачення діяльності й емоційно-вольової сфери – передумови успішного оволодіння дошкільниками певними знаннями, вміннями, навичками. У свою чергу розвиток сприйняття, мислення, пам'яті залежить від того, як володіє дитина способами отримання знань та орієнтації діяльності, від спрямованості його інтересів, від довільності поведінки, тобто вольових зусиль.

При підготовці до школи батьки вчать дитину порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення. Для цього дошкільник повинний навчиться уважно слухати книгу, розповідь дорослого, правильно і послідовно викладати свої думки, грамотно будувати речення.

Батьки повинні пам'ятати, що потреба дитини в тому, щоб йому читали, навіть якщо він вже навчився самостійно читати, треба задовольняти. Після читання важливо з'ясувати, що і як зрозумів дитина. Це привчає дитину аналізувати суть прочитаного, виховувати дитину морально, а крім того, вчить зв'язній, послідовній мові, закріплює у словнику нові слова. Адже чим краще мовлення дитини, тим успішніше буде його навчання в школі. Також у формуванні культури мовлення дітей приклад батьків має велике значення.

Таким чином, у результаті зусиль батьків, з їх допомогою дитина учитися правильно говорити, а значить, він готовий до оволодіння читанням в школі.

У дитини, що йде у школу, повинен бути розвинений на належному рівні естетичний смак, і тут першочергова роль належить сім'ї.

Естетичний смак розвивається і в процесі залучення уваги дошкільника до явищ повсякденного життя, до предметів, оточенню побуту.

Від рівня розвитку гри значною мірою залежить розвиток мислення і мови. У грі розвивається процес заміщення, з яким дитина зустрінеться в школі при вивченні математики, мови. Дитина граючи вчиться планувати свої дії і це вміння допоможе йому в майбутньому перейти до планування навчальної діяльності.

Потрібно вчити також малювати, ліпити, вирізати, наклеювати, конструювати.

Роблячи це дитина переживає радість творчості, відбиває свої враження, свій емоційний стан. Малювання, конструювання, ліплення відкривають перед нами можливість навчити дитину бачити, аналізувати навколишні предмети, правильно сприймати їхній колір, форму, величину, співвідношення частин, їх просторове співвідношення. Одночасно це дає можливість навчити дитину діяти послідовно, планувати свої дії, порівнювати результати з тим, що задано, задумано. І всі ці вміння теж виявляться надзвичайно важливими в школі.

Виховуючи і навчаючи дитину, слід пам'ятати про те, що не можна перетворювати заняття в щось нудне, нецікаве, нав'язане дорослими і не потрібне самій дитині. Спілкування з батьками, у тому числі і спільні заняття повинні доставляти дитині задоволення і радість.

2.3.2 Підготовка дітей до школи в ДНЗ

Серед функцій, які виконує дитячий заклад в системі народної освіти, крім всебічного розвитку дитини, велике місце займає підготовка дітей до школи. Від того, наскільки якісно і вчасно буде підготовлений дошкільник, багато в чому залежить успішність його подальшого навчання.

Підготовка дітей до школи в дитячому саду включає в себе два основні завдання: всебічне виховання (фізичне, розумове, моральне, естетичне) і спеціальна підготовка до засвоєння шкільних предметів.

Робота вихователя на заняттях з формування готовності до школи включає в себе:

1.     Вироблення у дітей уявлення про заняття як важливої діяльності для придбання знань. На основі цього подання у дитини виробляється активна поведінка на заняттях (ретельне виконання завдань, увага до слів вихователя);

2.     Розвиток наполегливості, відповідальності, самостійності, старанності. Їх сформованість проявляється у прагненні дитини оволодіти знаннями, вміннями, докладати для цього достатні зусилля;

3.     Виховання у дошкільника досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків; засвоєння способів активного впливу на однолітків як учасників спільної діяльності (вміння надати допомогу, справедливо оцінювати результати роботи однолітків, тактовно відзначати недоліки);

4.     Формування у дітей навичок організованого поведінки, навчальної діяльності в умовах колективу. Наявність цих навичок надає істотний вплив на загальний процес морального становлення особистості дитини, робить дошкільника більш самостійним у виборі занять, ігор, діяльності за інтересами.

Виховання і навчання дітей у дитячому саду носить освітній характер і враховує два напрями отримання дітьми знань та умінь: широке спілкування дитини з дорослими й однолітками, і організований навчальний процес.

У процесі спілкування з дорослими й однолітками дитина отримує різноманітні відомості, серед яких виділяють дві групи знань і вмінь.

Перша передбачає знання та вміння, якими діти можуть оволодіти в повсякденному спілкуванні. Друга категорія включає знання і уміння, що підлягають засвоєнню дітьми на заняттях. На заняттях вихователь враховує як діти засвоюють програмний матеріал, виконують завдання; перевіряє швидкість, ірраціональність їх дій, наявність різних вмінь і, нарешті, визначає у них здатність дотримувати правильне поводження.

Сучасні психологи (А.А. Венгер, С.П. Проскура та ін..) вважають, що 80% інтелекту формується до 8 років. Таке положення ставить високі вимоги до організації виховання і навчання старших дошкільнят.

Пізнавальні завдання поєднуються із завданнями формування морально-вольових якостей і рішення їх здійснюється в тісному взаємозв'язку: пізнавальний інтерес спонукає дитину до активності, сприяє розвитку допитливості, а вміння виявляти наполегливість, старанність – впливає на якість діяльності, в результаті чого дошкільнята досить міцно засвоюють навчальний матеріал.

Ще важливо виховати в дитині допитливість, довільну увагу, потребу в самостійному пошуку відповідей на виникаючі питання. Адже дошкільник, у якого недостатньо сформований інтерес до знань, буде пасивно поводитися на уроці, йому буде важко направити зусилля і волю на виконання завдань, опановувати знання, досягати позитивних результатів у навчанні.

Велике значення в підготовці дітей до школи має виховання в них "Якостей громадськості", уміння жити і трудиться в колективі. Тому однією з умов формування дитячих позитивних взаємин є підтримка вихователем природної потреби дітей у спілкуванні.

Спілкування має носити добровільний і доброзичливий характер. Спілкування дітей – необхідний елемент підготовки до школи, а забезпечити найбільшу можливість його реалізації може в першу чергу дитячий садок.

Отже, роль батьків у підготовці дітей до школи величезна: дорослі члени сім'ї виконують функції і батьків, і вихователів, і вчителів. Однак, не всі батьки в умовах відірваності від дошкільної установи можуть забезпечити повну, всебічну підготовку своєї дитини до шкільного навчання, засвоєнню шкільної програми. Тому велику роль в забезпеченні психологічної готовності відіграє співпраця батьків та дошкільного закладу.

Висновок до розділу

Отже, результатом підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі – є психологічна готовність, яка охоплює компоненти, що забезпечують успішну адаптацію до умов і вимог школи (мотиваційну готовність, емоційно-вольову готовність, розумову, психологічну готовність до спілкування та спільної діяльності) та аспекти зрілості (розумової, соціальної, емоційної).

А на формування психологічної готовності до навчання безумовно впливають вихователі, психологи дитячих закладів та сім'я, які постійно повинні постійно взаємодіяти.

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння новою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

Загальні висновки

Внаслідок проведеної роботи ми прийшли до таких висновків.

По першому розділу:

1.     Психологічними особливостями розвитку особистості дошкільника є розвиток довільності психічних процесів завдяки чому стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

2.     Складовими психологічної готовності до навчання у школі є: мотиваційна готовність , розумова готовність, емоційно-вольова готовність.

3.     За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує її психологічну готовність до школи.

По другому розділу:

1.     Готовність до навчання у школі є інтегративною характеристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи та аспекти зрілості. Цей феномен постає як загальна (психологічна) і спеціальна готовність до навчання у школі, в якій розкриваються рівні розвитку тих психологічних якостей, що найбільше сприяють нормальному входженню у шкільне життя, формуванню навчальної діяльності.

2.     Психологічну готовність дітей до навчання на практиці можна встановити тільки завдяки комплексному психо-діагностичному обстеженню. Воно може бути здійснене професіонально підготовленими психологами, що працюють в системі освіти, разом з педагогами і вихователями.

3.     Психологічна готовність дітей дошкільного віку до школи можлива лише при тісній співпраці ДНЗ і сім'ї.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання – цілісне утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності.

Список використаної літератури

1.           Абрамова Г.С. Возрастная психология – М., 1997.

2.           Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» – К., 2008. – Видавництво «Світич».

3.           Без І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. 1998.

4.           Буянов М.И. Ребенок в семье. – М., 2004.

5.           Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. Вопросы психологи, 1966.

6.           Выготский Л.С. История развития высших психологических функций. – М., 1983.

7.           ДубровинаО.О. Рабочая книга. – М., 1991.

8.           Ериксон Э.Т. Детство и общество – М., 1996.

9.           Заброцький М.М. Основи вікової психології. – Т., 2003.

10.      Зарубін К.П. Дошкільнята, 2001.

11.      Захаров А.И.Подготовка к школе. – М., 1998.

12.      Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. – К.:ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998 – 220 с.

13.      Костюка Г.С. Вікова психологія, 2000.

14.      Кулагина И.Ю. Возрастная психология. (Развитие ребенка от рождения до 17 лет.) – М., 1997.

15.      Леонтев А.Н. Критерии развития психики ребенка. – М., 2000.

16.      Лешенко М.П. Сучасні зарубіжні концепції естетичного виховання. Педагогіка і психологія, 1996.

17.      Луньков А.І.. "Як допомогти дитині у навчанні в школі і вдома". М, 1995.

18.      Максименко С.Д. Основи генетичної психології. – К., 1998.

19.      Мухина В.С. Детская психология. М., 1995.

20.      Немов. Психология ІІ том.

21.      Обухина Л.Ф. Детская психология: теории, факторы, проблемы. – М., 1995.

22.      Поніманська Т.М Дошкільна педагогіка – К., 2004. – Академвидав.

23.      Скомороський Б.І. Зміст роботи шкільного психолога. – С., 1994.

24.      Хрестоматия по возрастной и педагогической психологи – М, 2001.

25.      Юрченко З.В. Практична психологія в школі – Е., 1994.

Додаток

Тест для батьків

1.     Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2.     Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що довідається і їй буде цікаво вчитися?

3.     Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що вимагає зосередженості протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з конструктором)?

4.     Ваша дитина в присутності незнайомих почувається вільно, незакомлексовано?

5.     Ваша дитина уміє складати за малюнком розповіді, не коротші п’яти речень?

6.     Чи може вона розповісти напам’ять кілька віршів?

7.     Чи вміє змінювати іменники за числами?

8.     Ваша дитина вміє читати по складах або, що краще, цілими словами?

9.     Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотному порядку?

10.      Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?

11.      Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?

12.      Любить малювати й розфарбовувати картинки?

13.      Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

14.      Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?

15.      Знає назви диких та домашніх тварин?

16.      Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом “овочі” помідори, моркву, цибулю)?

17.      Чи може ваша дитина працювати самостійно – малювати, збирати мозаїку тощо?

18.      Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?

Результат тестування залежить від кількості позитивних відповідей (“Так”) на питання тесту.

Якщо їх:

15–18 балів – дитина цілком готова до школи;

10–14 балів – дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на зміст тих питань, на які ви відповіли “Ні”. Саме він підкаже вам, над чим необхідно попрацювати;

9 та менше балів – необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує значної уваги й роботи з нею.

Результати тесту можуть вас розчарувати. Але не опускайте рук. Щоб поліпшити ситуацію, в сім’ї із дитиною необхідно виконувати вправи, завдання, гратися з нею. Пам’ятаючи, що заняття повинні бути бажаними як із вашого, так і з її боку. Дитина не повинна перевтомлюватися, тривалість занять ви маєте корегувати самостійно, зважаючи на її стан. Заняття повинні бути регулярними, позбавленими непосильних для дитини навантажень [14].