Особливості організації роботи з 6-річними першокласниками

Чи можуть залишити когось байдужими ці діти, в яких поєднується розсудливість дорослого з непосидючістю дитини? Яскравий прояв дитячої мудрості та безпосередності. Так , це вони – шестирічки. “Чомучки” стали школяриками. І вже кілька років ми чуємо враження вчителів у діапазоні від захоплення до “і що я з ними робитиму?” І з кожним роком не зменшується, а чомусь збільшується коло проблем. Так. Не завжди є умови для навчання малюків.

Так ,не всі вони готові до школи. Так. Не завжди ми, вчителі, готові їх прийняти,. Так, так, так, але… Попри всі твердження, спробуємо поглянути на ситуацію з іншого боку. Може, школі подаровано шанс, ще одну можливість побачити дитину такою, якою вона є насправді?

Навчитися приймати її безумовно, не оцінюючи. Бо вже не вдається адаптувати дітей до шкільного життя. Шестирічки вимагають, щоб школа адаптувалася до них.

Останнім часом з’явилося чимало збірників, монографій, статей у періодиці, присвячених проблемам шестирічних першокласників. Ці проблеми також обговорюються освітянами на різних рівнях. Схоже на те, що ця тема ще тривалий час залишається актуальною.

Індивідуалізація виховання і навчання дитина на етапі переходу від дошкільного до початкового шкільного навчання є основним чинником, що забезпечує здійснення особистісно орієнтованої освіти дітей шестирічного віку. Поглиблене дослідження особливостей розвитку дитини, що здійснюється протягом усього періоду дошкільного дитинства, дозволяє побачити причини виникнення особливих досягнень або прогалин у розвитку дитини, встановити відповідні причинно-наслідкові зв’язки та визначити систему подальших психолого-педагогічних заходів. Взаємодія педагогів дошкільної та початкової ланок освіти з питань індивідуалізації передбачає обмін інформацією між ними , побудову педагогічної роботи в системі початкової освіти з урахуванням надбань дошкільного дитинства.

Реформаційні процеси, що відбуваються у вітчизняному освітянському просторі, зумовлюють нагальність розв’язання комплексних соціально-педагогічних завдань, одним із яких є перехід до систематичного навчання дітей з 6-років. Відомо,що одним із найвідповідальніших життєвих циклів людини є дошкільний період, тому інноваційні шляхи творчого розвитку дошкільників сприяють опануванню ними не тільки премудростей шкільної науки, а й науки життя, набувають у сучасних умовах особливого значення.

Дошкільна педагогіка володіє арсеналом засобів підготовки дітей до школи: програми, методики, методичні рекомендації. Але при зарахуванні дітей до школи вчителі скаржаться на недостатню підготовленість майбутніх учнів. Дані досліджень свідчать, що під час психологічного тестування дітей, які йдуть до першого класу, --13% із них мають високий рівень готовності, 65% - середній, 12% - низький. У чому причина таких результатів? Їх багато, але про найважливішу потрібно сказати. Вся система нашої освіти, починаючи з першої ланки – дошкільного виховання, готує дітей до виконавської діяльності через репродуктивні методи навчання, розвиваючи саме виконавські здібності. Проте світ змінюється, науково-технічний прогрес ставить перед людиною інші завдання, а виконавські завдання частіше перекладаються на машини, оскільки мозок людини має звільнятися для творчої праці.

Реформування системи освіти зумовило нові теоретичні й методологічні засади змісту освіти. Стало очевидним, що традиційна підготовка дітей до школи втратила свою перспективу. У наш час набуває цінності особистісне формування дитини.

Сучасний стан підготовки дітей до життя полягає в переорієнтації її змісту від суто навчального та розвивально-соціального, що забезпечує формування творчої особистості і зумовлює необхідність створення умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку як складових творчої особистості, передбачених базовим компонентом. Тому маємо всі підстави вважати, що підготовка дошкільників до школи є важливою ланкою для адаптації до шкільних умов, подальшого успішного навчання.

психологічний шестирічний шкільний навчання педагог

1. Психологічні особливості дітей шестирічного віку

В системі початкової освіти України відбуваються серйозні перетворення. Початкова школа перейшла на чотирирічне навчання. До першого класу прийшли шестирічні діти. Психологами встановлено, що вік від 6 до 7 років є перехідним між дошкільним і молодшим шкільним періодами. Важлива роль дошкільного періоду полягає в досягненні дитиною соціальної зрілості. З приходом до школи змінюється провідна діяльність шестирічного школяра – тепер праця, гра, творчість підпорядковані навчанню.

Робота з шестирічними дітьми передбачає обов’язкове врахування фізіологічних та психологічних особливостей. Деякі з психологічних особливостей маленьких учнів сприяють організації навчального процесу в першому класі, а інші – ускладнюють її. Залежно від характеру впливу цих особливостей на процес засвоєння першокласниками навчального змісту і норм шкільного життя їх можна розподілити на дві групи.

До першої групи належать психологічні особливості шестирічних першокласників, на які педагог може спиратись під час організації навчального процесу. У свідомості шестирічного учня складається ієрархія мотивів. При цьому одним з основних стає мотив встановлення і збереження добрих стосунків із дорослими та іншими дітьми. Учень прагне до визнання з боку дорослого і намагається гарними вчинками заслужити це визнання. Маленький школяр набагато швидше відгукується на прохання і побажання педагога, ніж на жорсткі умови. Власне шкільні норми поведінки ( необхідність піднімати руку на уроці, вставати для відповіді і т. д.) першокласникові краще пропонувати спочатку у вигляді гри за шкільними правилами.

Шестирічний учень ініціативний, намагається відшукати межі для “можна” та “не можна” в поведінці. Для першокласника дуже важливо побачити результати власного зростання як школяра. Маленький школяр прагне все пояснити, прокоментувати, показати, йому подобається запитувати і дізнаватися нове. Першокласник здатний достатньо довго утримувати увагу на тих об’єктах, які йому цікаві.

У другій групі перелічені психологічні особливості шестирічних першокласників, які ускладнюють процес засвоєння ними нового предметного змісту і прийняття норм шкільного життя. Шестирічний учень не може прийняти та засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі норм. У першокласника знання норм поведінки і оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігаються. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої уміння. Він часто відчуває труднощі у взаємодії з однолітками. Емоційно важко сприймає власні невдачі, але виявляє ініціативу в критиці однолітків.

Психологи (Л.А.Венгер, Я.Л. Коломенський, В.С. Мухіна) у своїх працях розкривають характерні особливості дітей шестирічного віку:

1. У дітей цього віку достатньо розвинене мовлення

2. Для них характерна пізнавальна активність.

3. У шести річок переважає недовільна увага, хоча вони можуть і довільно регулювати свою поведінку, зосереджувати увагу на тому, що їх приваблює.

4. Це час інтенсивного розвитку пам’яті.

5. Шестирічки – і реалісти, і фантазери. Їхня уява має велику варіативність та відіграє важливу роль.

6. Діти дуже довірливі. Мають почуття сорому, гордості. Їхня внутрішня позиція у ставленні до себе: “Я – хороший”.

7. Прагнення до позитивних взаємин із дорослими організовує поведінку дітей-шестирічок. Бажання заслужити схвалення дорослих і симпатію товаришів є одним із основних мотивів поведінки.

8. У шестирічок почуття переважають над розумом. Їхнє життя це постійні хвилювання з кожного приводу.

9. Дітям цього віку не вистачає сили волі. Мотиви “хочу” і “потрібно” вступають у суперечність. Щоб зберегти гарні стосунки з дорослими, дитина інколи обманює.

10. Працездатність у шестирічок є невеликою, тому для них необхідно створити особливий режим праці і відпочинку, використовувати індивідуальний підхід, постійний медичний нагляд. Особливо негативно впливають на працездатність шестирічок шум і галас.

11. Діти з готовністю виконують вимоги вчителя. Тому потрібно, щоб педагогічний вплив був спрямований на виховання моральних якостей особливості дитини.

12. Адаптація до нових умов – складний період для малюків. Вони напружені психологічно і фізично.

13. За даними досліджень, для шестирічок із нормальним розвитком характерною є висока розумова активність. Проте майже у кожному класі зустрічаються діти із затримкою розумового розвитку. З ними необхідно багато працювати і не ототожнювати їх із категорією розумово відсталих дітей.

14. Шестирічки люблять веселитися і пустувати. Це їхній природний стан.

15. Є категорія дітей із невротизмом, неврозом, неврозом страху, неврозом нав’язливих станів, неврозом нетримання сечі (енурез), заїканням. Тільки особлива турбота вчителя, доброзичливий стиль спілкування з цими дітьми в колективі сприятиме попередженню та подоланню їхніх негативних психічних станів.

16. У цьому віці вже є лідери: справжні і неформальні. Вчителеві дуже важливо спрямувати дітей до справжнього лідера.

17. Звісно, велике значення для розвитку шестирічок має навчання, але особливе місце в їхньому житті посідає гра. Усвідомлену мету шестирічкам найлегше побачити у процесі гри, Ставлення до гри і правила гри є у цьому віці своєрідною школою соціальних відносин. Гра розвиває здібності дітей аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, а також співвідносити їх з діями, вчинками та мотивами інших людей.

Важливе значення для забезпечення особистісно орієнтованого виховання школярів, для розвитку самоповаги у шестирічок має знання ними своїх прав. На жаль, у шкільній практиці цьому важливому аспекту виховання приділяється недостатньо уваги. Учитель разом із дітьми може сформулювати ці права. Це такі як:

- право на повагу і ввічливе ставлення до себе

- право на самостійність у виконання завдань учителя

- право на відпочинок на уроці і на перерві

- право на гру, фантазію, пустощі

- право на любов дорослих

- право на захищеність від негативних впливів

- право на отримання відповіді дорослих на всі свої запитання

- право звернутися за допомогою до дорослих

- право отримати похвалу за добрі справи

- право не бути заляканим дорослими

- право не бути покараним фізично

2. Готовність дитини до школи

Готовність дитини до школи вчені умовно поділяють на фізіологічну, інтелектуальну, психологічну і соціальну. Усі складові готовності тісно взаємопов’язані, і недоліки у формуванні будь-якої з них так чи інакше відбиваються на успішності навчання дитини у школі.

Розвиток основних функціональних систем організму дитини і стану її здоров’я складають фундамент шкільної готовності. Одне з першочергових завдань родини полягає в тому, щоб сприяти нормальному фізичному розвитку дитини. Для цього потрібно придбати необхідний спортивний інвентар , створити домашній спортивний майданчик і стимулювати дитину до щоденних занять фізичними вправами, проводити з нею рухливі ігри, прогулянки, вчити плавати, здійснювати процедури для загартовування, стежити за нормальним харчуванням малюка, за регулярним медичним обстеженням тощо.

Інтелектуальну готовність забезпечує оволодіння найпростішими формами мислення, мислительними операціями, розвитком допитливості, ініціативи, самостійності, умінням логічно мислити, формуванням умінь і навичок у плануванні роботи, праця у певному темпі та інше.

Розумова готовність дитини до школи передбачає певний рівень сформованості вміння слухати дорослого й сприймати його вказівки, керуватися ними під час виконання завдань,усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу, досягати бажаних результатів.

Велике значення для успішного навчання має правильність мовлення. Дитина повинна говорити виразно, правильно, грамотно будувати речення, послідовно висловлювати свої думки.

До початку навчання в школі майбутні першокласники повинні опанувати такі поняття: “більше”, “менше”, “однаково”, “стільки ж”, “короткий і довгий”, “старший і молодший”; вміти порівнювати найпростіші множини предметів (геометричні фігури, фрукти тощо). Значне місце повинно зайняти ділове налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто потрібно формувати її психологічну готовність до навчання. Батькам необхідно пам’ятати що основними у цій роботі повинні стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу потрібно будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; постійно переконувати, що навчання в школі - це серйозна праця, в результаті якої дитина дізнаватиметься про щось нове. У жодному випадку не варто залякувати труднощами, що можуть виникнути в процесі навчання. Пам’ятаючи про те, що в школі робота буває не цікава, але важлива яку потрібно ретельно виконувати, необхідно привчати дитину і підкорятися слову “ потрібно”, свідомо орієнтуватися в своїй позиції (“хочу і потрібно”) . Необхідно поступово формувати уміння доводити до кінця розпочату справу, долати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею. В індивідуальних бесідах вчителі радять батькам привчати дитину жити і працювати в колективі ровесників, пам’ятати, що особливі труднощі відчувають учні, які ростуть у сім’ї одинаками.

Питання розвитку моторики дітей молодшого шкільного віку привертає увагу психологів та педагогів під час розробки оптимальних способів організації початкового етапу навчання.

Діти 6-літнього віку, які нині навчаються в першому класі, переживають це явище особливо болісно, оскільки їх організм потребує адаптації до статистичного положення тіла під час виконання мікрорухів – пози сидіння.

Останнім часом у психології стає актуальною ідея цілісності тілесного простору дитини впізнанні, який має в собі риси інтегрального сенсорного утворення --- важливого джерела інформації. Образ тіла має ознаки розумової та емоційно-чуттєвої активності, яка відображається в індивідуальній схемі тіла дитини. Цілком очевидно, що формування вищої форми мислення у молодших школярів відбувається відповідно до закону гармонійної єдності макро – і мікрорухів у схемі тіла: перші створюють для активізації емоційно-почуттєвого, а другі - розумового рівнів активності.

Із початком навчання в житті дитини відбувається дуже багато змін. Це нові умови життя та діяльності, нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною тепер став школярем. Усе підпорядковується навчанню , школі. Пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, що пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання?

- нестійка працездатність;

- дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи;

- низькі показники координації різних систем організму між собою;

- різке зниження навчальної активності;

- зниження працездатності;

- до кінця першої чверті маса тіла зменшується 60% дітей

3. Особливості організації роботи з шестирічними першокласниками

У перший рік навчання маленький учень сприймає і засвоює шкільні норми , у нього з’являється цікавість до змісту шкільного життя, зміцнюється віра у власні сили. Вчителям, які працюють з шестилітками , необхідно пам’ятати про неприпустимість механічного переносу форм і методів роботи з семилітніми школярами на шестилітніх учнів.

Навчання має забезпечити поступовий вихід учня з ігрової діяльності і входження його в навчальну – провідну в молодшому шкільному віці. Багато в чому успішність цього процесу визначається змістом навчання,яке дитина засвоює в цей період, і способами привласнення нею цього змісту.

Шестилітній учень не може одразу прийняти й засвоїти всі норми шкільної поведінки, часто порушує межі цих норм. У першокласника знання норм поведінки й оцінка себе відповідно до цих норм часто не збігається. Маленький школяр прагне в усьому бути першим, але не може при цьому адекватно оцінити свої вміння. Шестилітній учень часто зазнає труднощів у ході взаємодії з однолітками. Першокласник емоційно важко переживає власні невдачі, але виявляє ініціативу критиці однолітків.

Виділені основні етапи роботи вчителя з організації навчального співробітництва у першому класі

1. Ознайомлення першокласників зі спеціальними засобами, що допоможуть учням побачити значення маленьких досягнень кожного в загальному просуванню вперед усього класу і в одержанні колективного результату.

2. Створення разом з учнями особливих засобів, що допоможуть шестиліткам зафіксувати шестиліткам новоутворення, які характеризують клас як колективний суб’єкт навчальної діяльності.

3. Створення ситуацій, коли першокласникам необхідне співробітництво з однокласниками.

4. Організація процесу формування норм навчального співробітництва самими дітьми (разом із учнями 3-4 класу)

Уже в перші місяці навчання в класі виникають ситуації, коли під час загальнокласної дискусії учні підхоплюють і розвивають ідеї один одного не звертаючись безпосередньо до вчителя. Для того щоб першокласники побачили і оцінили нове для них уміння брати участь у навчальному діалозі, вчитель фіксує цю ситуацію у вигляді ланцюжка, кожна ланка якого відображає дитячі репліки що приводять весь клас до якісно нового розуміння розглянутої проблеми.

Під час виконання завдань у парах і в групах серед дітей виникають проблеми у спілкуванні, а іноді й конфлікти. Такі ситуації природні. Завдання вчителя – допомогти першокласникам розібратися в них конструктивно. Під час загальнокласної дискусії, працюючи в парі чи в групі, вчитель задає мовні зразки взаємодії з першокласниками, заохочує учнів, щоб вони самостійно, без допомоги дорослого користувалися ними.

У роботі з шестилітніми учнями надзвичайно важливо вдале використання унаочнення. Для засвоєння норм ведення навчального діалогу учням пропонується звертатися до спеціальної таблиці, в якій у словесній формі зафіксовуються варіанти конструктивного звертання учнів один до одного (наприклад,” ти правий,…”, “я можу довести, що…”, “ мені сподобалася думка про…”, “ я хочу додати до цього висловлення…” та ін.) Попередньо ці варіанти обговорюються з першокласниками.

Особливого значення в навчально-виховному процесі слід надавати дидактичним іграм. В умовах дидактичної гри дитина засвоює програму значно успішніше, ніж в умовах навчального заняття, адже в дидактичній грі навчальна мета --- частина ігровою ситуації з виконанням певних правил. За таких умов засвоєння нового матеріалу відбувається без особливого напруження, ніби саме собою. Гра сприяє розвитку психічних процесів, нових видів розумової діяльності, засвоєнню молодшими школярами нових знань та вмінь. Поетапне відпрацювання розумових дій в дидактичній грі відбувається довільно і не нав’язливо. Важлива роль гри в розвитку психічних процесів дитини пояснюється тим, що гра озброює дитину доступними для неї засобами активного відтворення, моделювання з допомогою зовнішніх предметних дій. У грі дитина швидше і легше дотримується свідомої мети запам’ятати і запам’ятовує більший обсяг матеріалу ніж під час звичайного уроку. Саме в грі розвивається здатність дитини створювати узагальнені типові образи, подумки перетворювати їх. Саме в грі проявляється бажання добровільно, з власної ініціативи виконувати різноманітні правила, дотримуватися вимог, саме гра дає дітям можливість спробувати себе у ролях і “керівника і підлеглого”. Цінність ігрової діяльності виявляється і втому, що в ході гри діти мають можливість активно спілкуватися, а це сприяє формуванню дитячого колективу.

Специфічними структурними елементами гри є дидактична мета, ігровий задум, правила гри, ігровий початок, ігрові дії, підбиття підсумків.

Дидактична мета різноманітна:

- розвиток умінь порівнювати, визначати головне;

- розвиток уяви, спостережливості;

- розвиток фонематичного слуху, закріплення правильної артикуляції;

- розвиток уміння співвідносити елементи різних множин, встановлювати відповідності, співвідносити числа і цифри;

- формування умінь визначати ознаки явищ і предметів, диференціювати їх на суттєві і несуттєві, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки тощо.

Ігровий задум має постати перед шестирічними школярами у вигляді уявних перешкод, активної дії з предметами, чогось загадкового, таємничого, перевірки своїх можливостей в змаганні, рольового перевтілення, загальної рухової активності

Підбивати підсумки гри варто одразу після її закінчення: підрахувати бали і визначити переможців, а також тих дітей, хто найбільш правильно виконав ігрове завдання. У ході гри та після її закінчення обов”зково слід відзначити досягнення кожної дитини, підкреслити успіх, виявити оптимістичне ставлення до можливостей дітей та делікатність у висловлюванні оцінних суджень. Під час проведення дидактичних ігор варто підтримувати дух змагання, емоційне забарвлення гри, об’єктивно і позитивно оцінювати успіхи дітей з точки зору участі в ігрових діях: хто грав чесно, не підглядав, придумував цікавий хід у грі, допомагав друзям

Готуючись до уроку, потрібно прагнути правильно забезпечити ігровий план діяльності дітей, щоб інтереси одних не задовольнялись за рахунок інших, щоб школярі поступово привчались до норм поведінки під час гри, вчилися гальмувати небажані прояви. Слід зважено обмірковувати розподіл ролей під час гри, враховуючи індивідуальні психологічні особливості дітей.

Добираючи гру до конкретного уроку, варто продумати відповідність мети дидактичної гри навчальній меті уроку, врахувати посильність завдань, продумати методи і форми організації навчальної діяльності учнів. Саме парні і групові форми виконання завдань формують у дітей позитивну мотивацію до навчальної співпраці.

4 Медико-гігієнічні проблеми збереження здоров’я дітей шестирічного віку

Турбота про здоров’я – одне з найважливіших завдань в організації навчання першокласників. Цю думку неодноразово підкреслював у своїй праці В.О. Сухомлинський: « Яне боюсь ще раз повторити: турбота про здоров'я – це найважливіша праця вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи і тривоги про дітей протягом перших 4-х років навчання, то добра половина їх – про здоров'я».

Спеціальними дослідженнями було доведено, що в процесі навчання першокласників у частини з них погіршується стан органів зору, опорно-рухового апарату, нервової та серцево-судинної систем як у перші місяці навчання, так і вкінці навчального року. Забезпеченню оптимальних санітарно-гігієнічних умов навчання шестирічних дітей сприяють спеціально обладнані приміщення: класна кімната, ігрова кімната, а також кімната для відпочинку, які розміщуються тільки на першому поверсі, а також окремі рекреації, туалети, гардероб. Якщо бракує потрібних приміщень, варто зайнятися відповідним переобладнанням: у окремій кімнаті відвести місце під ігровий куточок, де розмістити столики, стелажі для іграшок , або ж виділити частину класу для створення ігротеки.

До кімнат підводиться холодна й гаряча вода , й встановлюються умивальники. Необхідною є достатня освітленість на робочому місці в класі й на підлозі в ігровій кімнаті.

Провітрювання приміщень є обов'язковим до початку занять та під час перерв.

Навчальні класи обладнуються меблями згідно з діючими нормативними документами.

Відстань від класної дошки до перших парт має бути не меншою 2,4- 2,6м., якщо ж парти розміщені в 4 ряди – 3м; відстань між рядами 0,6м.

На стінах класної кімнати нічого не має бути зайвого, щоб не відволікати увагу учнів. Усі навчально-наочні посібники після використання прибираються в закриті шафи.

Добираючи ігри та іграшки для шестилітніх

Першокласників, враховується їх відповідність віку дітей та навчальним програмам.

Для ефективного проведення уроків основ здоров'я і фізичної культури, рухливих ігор, динамічних занять, змагань будується спортивно-ігровий майданчик з твердим покриттям.

Для учнів, які перебувають у навчальному закладі цілий день, організовується триразове гаряче харчування.

Учителі мають пропагувати правильну організацію режиму дня першокласників у сім'ї. Забороняється перебування першокласників у групі продовженого дня без денного відпочинку.

5. Робота з батьками. Психолого-педагогічні поради для батьків першокласників

Відомо, що вплив сім'ї як основи первинної соціалізації особистості на дитину сильніший, аніж вплив школи, вулиці, засобів масової інформації. Водночас сучасна сім'яне в змозі забезпечити в новому обсязі активної, творчої, життєздатної особистості, яка б легко адаптувалася до нових соціально-економічних умов, опанувала і засвоїла інтелектуальні, культурні, духовні цінності.

Діяльність батьків і педагогів заради інтересів дитини буде успішною лише в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дасть їм змогу краще пізнати дитину, побачити її в різних ситуаціях, і таким чином допомогти дорослим усвідомити індивідуальні особливості дітей, розвивати їхні здібності, формувати ціннісні життєві орієнтири, долати негативні вчинки і прояви у поведінці.

Завдання батьків – проектування тих особистісних якостей дитини, які знадобляться її для майбутнього життя.

Однак практика свідчить, що багато батьків відчувають труднощі у встановленні контактів з дітьми. Зміст і оптимальні форми цієї роботи слід спрямувати на вирішення наступних завдань:

- довести до свідомості батьків педагогічні поради і рекомендації, виробити позитивне ставлення до них;

- сформувати психологічну і педагогічну готовність до їх реалізації;

- активізувати здатність батьків до аналізу своєї виховної діяльності та об'єктивної оцінки її результатів.

Зваживши всі основні фактори розвитку повноцінної, цілісної особистості, формування адекватної рефлексії дошкільника, враховуючи показники фізичного та психічного розвитку, з метою збереження психологічного здоров'я, запобігання розладів нервової системи радимо послуговуватися в роботі з дітьми такими принципами.

Для підтримання пізнавальної активності:

- заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;

- важливо відповідати на всі запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;

- уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість вихованців.

З метою запобігання формуванню негативного образу «Я» дитини бажано:

- уникати негативних оцінок дитини, результатів її діяльності;

- порівнювати результати роботи дитини тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;

- не смикати дитину щохвилини, не говорити їй про її недоліки, не пригнічувати ініціативу дитини;

- не плутати поняття «хороша» і «зручна» дитина;

- прагнути, щоб кожна дитина в процесі ви ховання , спілкування з вчителем, батьками почувалася захищеною.

Пам'ятайте, що діти – не просто продовжувачі ваших вмінь, знань, здібностей. Кожна дитина має право на реалізацію своїх потенційних можливостей на власну долю.

Висновок

Отже, в шість років дитина від природи активна, вона хоче пізнавати, вчитися, але це бажання може реалізувати лише з власної внутрішньої позиції дослідника, а не школяра. Школярем дитина стане лише в 7 років, коли почне володіти навичками навчальної діяльності.

Ось тут і виникає головна дитяча проблема. Справа в тому, що дитина хоче і активно прагне пізнавати, але не може спрямувати свої дії на навчання, яке потребує само зміни, а не природного саморуху.

У шестиліток є пізнавальна потреба, але немає внутрішньої позиції школяра. Це означає, що в цьому віці діти не готові до шкільного навчання, яке базується на традиційній схемі навчального процесу, а стосунки з учителем для них не передбачають довільності психічних процесів і соціальних мотивів уміння. Вчитель для шестиліток виконує ще опікувальну роль організатора діяльності, він – співучасник спільних дій з дитиною, співучасник гри.

Таким чином навчально-виховний процес має будуватися на глибоких знаннях учителем вікових психофізичних особливостей дітей сьомого року життя через співпрацю та психолого-педагогічну підтримку маленького учня. Завдяки організації навчання з урахуванням стану здоров'я дитини, впровадження інноваційних освітніх технологій учитель зможе не тільки сформувати в учня потребу в навчанні та спілкуванні, а й зберегти його здоров'я.

Література

1. Беруких М.М., Ефимова С.П. Ребенок идет в школу: Знаете ли вы своего ребенка? – М.: Академия, 1996.

2. Дубогай О.Д.Моніторинг оздоровчо-виховного процесу молодших школярів. – К, 2000.

3. Зінченко Н. Емоційне стимулювання навчально - пізнавальних потреб школяра // Початкова школа. – 1999. - №10

4. Зинченко С.Н. Почему детям бывает трудно учиться. – К.: Рад.шк., 1990. – 56с.

5. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. – М.: Просвещение, 1988. – 183 с.

6. Кононко О. Шкільна адаптація та психологічний вік // Початкова школа. – 2002. - №1.

7. Компанець Н. Дидактичні ігрові ситуації для адаптації дитини до школи і розвитку мислительних процесів //Початкова школа. – 1999. - №11.

8. Хромова О. Сучасні форми взаємодії педагога і батьків молодших школярів //Початкова школа. Бібліотека. – 2008. - №11

Размещено на