Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці

Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Кафедра практичної психології

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Курсова робота

НІЖИН-2006

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Психологія мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку

1.1 Характеристика розвитку мовлення дітей 3-6/7 років

1.2 Психологічні особливості розвитку функцій мовлення в дошкільному віці

1.3 Розвиток мовлення дітей дошкільного віку як складова виховного процесу

Розділ ІІ. Методи і методики дослідження мовлення

2.1 Методологічні засади дослідження рівня розвитку мовлення

2.2 Методи, методика та процедури дослідження

Розділ ІІІ. Експериментальне дослідження рівня розвитку мовлення

3.1 Результати дослідження мовлення дошкільників з різним

рівнем розвитку комунікативної діяльності

3.2 Результати дослідження рівня відтворення дошкільниками заданого тексту

3.3 Зміна мовлення дошкільників в умовах експериментального формування змісту їхньої потреби в спілкуванні

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Мовлення є свідченням мовної культури людини, її розумового й особистісного розвитку. Воно займає важливе місце в ряді психологічних механізмів різних видів і форм мовлення, процесу становлення і розвитку мовлення у дітей, психологічних основ педагогічного керівництва цим процесом привертає увагу багатьох психологів і повинно враховуватись у роботі вихователя.

З кожним роком життя встановлює все більш високі вимоги не тільки дорослим, але й дітям: невпинно зростає об’єм знань, які потрібно їм засвоїти. Для того, щоб допомогти дітям впоратися з складними завданнями, що на них очікують, потрібно піклуватися про своєчасне і повноцінне формування у них мовлення. Це – основна умова успішного виховання та навчання.

У дітей дошкільного віку, в порівнянні з дітьми раннього віку, розширюється коло спілкування, що вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування. Провідна діяльність дитини, яка постійно ускладнюється, висуває високі вимоги до мовлення. Стають змістовними діалоги, які включають вказівки, оцінки, узгодження ігрових дій. Дитина вчиться ставити запитання на абстрактні теми. Значно збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. У рольовій грі з’являються нові форми мовлення: мовлення, пов’язане з інструктажем учасників гри, і мовлення, яке повідомляє дорослому про враження, отримані поза контактом з ним. Нові форми мовлення викликають до життя монологічне контекстне мовлення, тобто зв’язне висловлювання, поєднане однією складною думкою й побудоване з урахуванням цієї думки.

Принципи періодизації мовлення дитини співвідносяться з принципами періодизації загального психічного розвитку. Л.С. Виготським була висловлена думка про функціональну різноманітність мовлення. Мовлення дитини багатофункціональне. Кожній функції відповідають певні мовленнєві засоби: функціональна зміна мовлення обов’язково приводить до зміни його структури, тобто його форми. Розвиток мовлення відбувається за принципом диференціації функцій. Стосовно даного періоду спостерігаємо кілька бачень даного питання. Так, О.І. Нещерет виділяє дошкільний вік, до якого відносяться діти з 4 до 6/7 років. Інший варіант цієї проблеми у Т.Д. Кричковської: дошкільний вік – 3-6/7 років.

В розвитку мовлення дитини спостерігаються певні закономірності, які виявляються насамперед у поступовості процесу. Умовно в процесі оволодіння дитиною мовленням можна відзначити кілька етапів. На першому, підготовчому етапі відбувається дозрівання відділів мовленнєвого апарату, якій приймає участь у мовленнєвому акті: центрального відділу – кора головного мозку, і периферичного – органів слуху та органів, що беруть участь у вимові звуків (дихання, голосу, артикуляції). Наступний етап – розвиток розуміння мовлення і на основі цього поява перших усвідомлених слів. З набуттям достатньої кількості словникового запасу відбувається перехід до використання фразового мовлення (спочатку воно ситуативного характеру, недостатньо довершене). Останній етап – наявність достатнього лексичного запасу, вміння користуватися монологічним мовленням, правильне граматичне її оформлення, чітка та виразна вимова звуків і слів.

Сучасне формування правильної вимови має важливе значення для загальної культури мови і, відповідно, для нормального мовленнєвого спілкування з однолітками та дорослими, для успішного оволодіння грамотою, а при вступі до школи – для засвоєння шкільної програми.

Артикуляційний бік мовлення формується саме в дошкільному дитинстві. На заняттях і в повсякденному спілкуванні вихователь тренує в дітей чітку вимову слів, и правильному використанні інтонаційних засобів виразності, вчить їх говорити достатньо голосно, не поспішаючи, розвиває фонематичний і мовленнєвий слух. Однак потрібно пам’ятати про те, що дитина багато часу знаходиться за межами дитячого садка: в колі сім’ї, з однолітками і т.п. У спілкуванні з оточуючими збагачується його словник. Дитина вчиться правильно вимовляти звуки, будувати фрази, викладати свою думку з того чи іншого питання.

Проблеми психології мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку цікавили та цікавлять багатьох вчених. Значний вклад у розвиток даної теми зробили такі науковці: В.С. Мухіна, Л.С.Виготський, О.Р. Лурія,

О.Л. Леонтьєв та багато інших. Досліджували цю проблему також психологи-викладачі нашого вузу: О.І. Нещерет, Т.Д. Кричковська та інші.

Об’єкт дослідження: мовлення дітей дошкільного віку.

Предмет: своєчасний розвиток мовлення як основа гармонійно розвиненої особистості в майбутньому.

Гіпотеза дослідження: існує взаємозв’язок між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей.

Завдання дослідження:

1.   Проаналізувати наукову літературу з питань мовленнєвої діяльності.

2.   Виявити особливості розвитку мовлення у дошкільному віці.

3.   Вивчити формування та розвиток мовлення на кожному етапі дошкільного виховання та пов’язані з цим труднощі.

4.   Визначити педагогічний вплив, необхідний для своєчасного розвитку мовлення дошкільників.

5.   Дослідити зв’язок особливостей мовлення дошкільників з рівнем розвитку їх спілкування з дорослими.

Мета: показати, як формується мовлення дитини дошкільного віку; простежити взаємозв’язок між розвитком мовлення та комунікативною діяльністю в цілому; виявити педагогічний вплив, якій необхідний для своєчасного розвитку мовлення дитини дошкільного віку.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЯ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Характеристика розвитку мовлення дітей 3-6/7 років

Стаючи більш самостійними, діти дошкільного віку виходять за межі вузькосімейних зв'язків і починають спілкуватися з більше широким колом людей, особливо з ровесниками. Розширення кола знайомства вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування, основним із яких є мова. Високі вимоги до мовлення дитини встановлює й діяльність, яка постійно ускладнюється.

Розвиток мовлення йде в декількох напрямках: удосконалюється її практичне вживання в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення. За певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовленням, але й усвідомлювати його будову, що має важливе значення для наступного оволодіння грамотою.

Протягом дошкільного періоду продовжує зростати словниковий запас дитини. У порівнянні з раннім дитинством словник дитини-дошкільника збільшується, як правило, у три рази. При цьому ріст словникового запасу безпосередньо залежить від умов життя й виховання; індивідуальні особливості тут найбільш помітні, ніж у будь-якій іншій галузі психічного розвитку.

Словник дитини-дошкільника швидко збільшується не тільки за рахунок іменників, але й за рахунок дієслів, займенників, прикметників, числівників і сполучних слів. Саме по собі збільшення словникового складу не мало б великого значення, якби дитина паралельно не опановувала вміння об’єднувати слова в речення за законами граматики. У період дошкільного дитинства засвоюється морфологічна система рідної мови, дитина практично освоює в основних рисах типи відмінювань і дієвідмін. У той же час діти опановують складні речення, сполучні частки, а також більшість розповсюджених суфіксів. У дошкільному віці діти починають надзвичайно легко утворювати слова, змінювати їхній зміст, додаючи різні суфікси.

Діти значну увагу звертають на звукову форму слів. Уже молодші дошкільники починають змінювати слова, з огляду на їхню вихідну форму. Залежно від того, як дитина вимовляє слово в називному відмінку, так буде змінювати це слово й в інших відмінках. Вимовляючи слово «загорода», наприклад, дитина змінює його по першому відмінюванню, а вимовляючи це слово як «загород» - по другому.

У старших дошкільників уже не зустрічається випадків подвійного відмінювання. Поява в дітей орієнтування на звукову форму слів сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.

До початку шкільного віку дитина вже в такій мірі опановує складну систему граматики, включаючи найтонші закономірності синтаксичного й морфологічного порядку, що засвоювана мова стає для неї дійсно рідною.

Орієнтування як на значеннєвий, так і на звуковий бік мови здійснюються в процесі його практичного застосування, і до певного моменту не можна говорити про усвідомленість мови, що припускає засвоєння співвідношення між звучанням слова і його значенням. Однак поступово розвивається мовленнєве чуття й відбувається пов'язана з ним розумова робота.

Достатня усвідомленість мовлення з'являється в дошкільників тільки в процесі спеціального навчання.

Фонематичний слух формується в дитини на основі безпосереднього мовного спілкування. Уже до кінця раннього дитинства діти добре диференціюють слова, що відрізняються один від одного хоча б тільки одним дзвінким або глухим, твердим або м'яким звуком. Таким чином, первинний фонематичний слух виявляється досить розвиненим дуже рано. Однак робити повний звуковий аналіз слова, розчленовувати слово на складові його звуки й установлювати порядок звуків у слові дитина в ранньому дошкільному віці не вміє. Мовне спілкування не ставить перед ним такі завдання. Але дитина чотирьох-п'яти років може дати аналіз найпростіших слів, що містять, наприклад, три звуки (мак, сир, кіт, кит). Навчання дітей звуковому аналізу слова показало, що за певних умов навіть молодші дошкільники можуть виділяти перший і останній звуки в слові, а для дітей середнього дошкільного віку це завдання не представляє значних труднощів. При аналізі звукового складу слова дитина починає вимовляти його особливим чином з інтонаційним виділенням того звуку, який потім назве окремо. Наприклад, слово «морж» діти вимовляють «м-м-морж», якщо їм потрібно виділити перший звук, і «морж-ж-ж», якщо стоїть завдання виділити останній звук. Починаючи з п'яти-шестилітнього віку діти можуть робити повний звуковий аналіз слова, якщо вони оволодівають прийомом підкресленої вимови окремих звуків. Такий прийом дозволяє дітям вільно орієнтуватися .у звуковому складі слова. Таким чином, дитина дошкільного віку може навчитися вимовляти слова з метою встановлення звукового складу, відмовляючись при цьому від сформованих у спілкуванні звичних форм вимови слів. Уміння робити звуковий аналіз слова сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.

Усвідомлення словникового складу мови проходить значно складніше. На відміну від практичного оволодіння мовою, що у дошкільному дитинстві проходить досить успішно, усвідомлення самої мовної дійсності (як самостійно існуючої дійсності) й усвідомлення словникового складу мови значно відстає. Довгий час у процесі спілкування дитина орієнтується не на словниковий склад мови, а на предметну ситуацію, що і визначає для неї розуміння слів. Але для оволодіння грамотою дитині необхідно навчитися усвідомлювати словниковий склад мови. Без спеціального навчання діти ставляться до речення як до єдиного значеннєвого цілого, єдиного словникового комплексу, що показує собою реальну ситуацію.

У тому випадку, якщо дитина починає читати, то й починає усвідомлювати словниковий склад мови. Однак при стихійному формуванні здатність до усвідомлення словникового складу мови складається надзвичайно повільно. Значно прискорює формування цієї здатності спеціальне навчання, завдяки якому до кінця дошкільного віку діти починають чітко об’єднувати слова в речення.

Розглянемо кожний етап розвитку мовлення дошкільного віку детальніше.

Молодший дошкільний вік

Третій рік життя

Потреба дитини третього року життя в спілкуванні з дорослими й однолітками зростає. У розмові з дорослими маля починає розуміти прості питання: «Де зайчик?», «Куди ти поклав машину?» Інтерес до навколишніх предметів спонукує його звертатися до дорослого з питаннями: «Що це?», «Навіщо?», «Куди?», «Коли?» і т.п.

Зростає розуміння дитиною мовлення.

Маля розуміє не тільки те, що відбулося в його присутності, але й те, що має відбутися. Роблять висновки про рівень розуміння дитиною мовлення й по діях, які вона виконує за завданням дорослих, і по її висловлюванням. Словниковий запас поступово зростає. Дитина знає назви багатьох предметів: іграшки, посуд, одяг та ін., тобто в основному тих предметів, які перебувають у найближчому оточенні. На третьому році життя дитина починає ширше користуватися дієсловами. Але все-таки в словниковому запасі маляти переважають іменники (60%), потім дієслова (25-27%) і менше усього (лише 10-12%) прикметників. (А. А. Люблинська)

Маля починає широко користуватися займенниками, прийменниками (наприклад, прийменник на вживає частіше, ніж в, але рідше користується прийменниками з, за). За допомогою прикметників дитина визначає не тільки розміри предметів, але й все частіше називає їхні кольори, властивості, якості (червоний, великий, брудний, гарячий, солодкий та ін.), форму (кругла кулька). Однак прикметники чоловічого й жіночого роду часто ще не узгоджуються з іменниками та вживаються в називному відмінку однини.

Таким чином, у мовленні дитини є майже всі частини мови, за винятком числівників, дієприкметників і дієприслівників.

На третьому році життя хоча й значно поліпшується рухливість артикуляційного апарата (м'язів язика, губ, нижньої щелепи), але вимова дітей усе ще далеко від норми. Артикуляційні затруднення продовжують гальмувати засвоєння звуків. Маючи вже досить розвинене фонематичне сприйняття, малята намагаються «підігнати» свою вимову до загальноприйнятого. Але це їм не завжди вдається, і вони заміняють відсутні звуки іншими, легшими для вимови, наприклад: р и л заміняють звуками й або ль, і тверді свистячі — м'якими свистячими звуками, а іноді й звуками ть, дъ, («сюба, тюба» замість шуба, «сянки, тянки» замість санки, «зюк, дюк» замість жук, «тяй» замість чай). Нерідко заміняють тверді приголосні, прості по артикуляції, м'якими («дяй» замість дай). Причому така заміна виявляється лише в певних групах звуків т, д, з, з (тобто передньоязикових) і майже не спостерігається при проголошенні губно-губних (п, б, м) і губно-зубних {в, ф) приголосних, хоча вони в процесі становлення звуків з'являються раніше, ніж відповідні їм пари м'яких приголосних. У цьому віці діти правильно й чітко вимовляють голосні звуки а, у, і, о (діти ще можуть заміняти або недостатньо чітко вимовляти звуки и, е), приголосні м, п, б, т, д, н, в, ф, к, г, х (деякі діти ще заміняють звук х звуком к), йотовані звуки й, я, ю, е, ї, засвоюють м'які приголосні сь, зь, тверді приголосні більшість дітей починає правильно вимовляти під кінець року. Звук ц відсутній і заміняється звуком ть або съ (с). Однак під кінець року цей звук у деяких дітей з'являється й вимовляється правильно.

При стіканні двох або трьох приголосних нерідко випадають навіть ті звуки, які легко вимовляються в простих одне-двоскладових словах («пигин» замість пінгвін).

Діти цього віку мають скорочений слабкий видих (1,5-2 секунди), багато хто говорить недостатньо голосно. Більшість дітей слідом за дорослими непогано відтворюють різні інтонації, вірно користуються ними у своєму мовленні. Однак голосовий апарат дітей ще недостатньо зміцнів. Малята не завжди вміють правильно ним користуватися, не вміють говорити пошепки, коли цього вимагає ситуація. У цьому віці в дитини ще недостатньо стійка увага до мовлення дорослих, вона може часто відволікатися.

Одночасно з розвитком мовлення розвивається мислення, пам'ять, уява дитини. У процесі гри вона нерідко супроводжує свої дії словами, а іноді й цілими фразами.

У цьому віці велика схильність дітей до наслідування, що є сприятливим фактором для розвитку активного мовлення дитини. Повторюючи слідом за дорослим слова й фрази, маля не тільки запам'ятовує їх, вправляючись у правильному проголошенні звуків і слів, він зміцнює артикуляційний апарат.

Четвертий рік життя

Четвертий рік життя відзначається новими досягненнями в розвитку дитини. Він починає висловлювати найпростіші судження про предмети і явища навколишньої дійсності, робити певні висновки, встановлювати залежність між ними. Однак у процесі загального й мовного розвитку в дітей можуть бути різкі індивідуальні розходження: одні в 3 роки досить добре володіють мовою, мовлення ж інших ще далеке від досконалості.

На четвертому році життя діти звичайно вільно вступають у контакт не тільки із близькими, але й зі сторонніми людьми. Потреба розширити свій кругозір, бажання глибше пізнати навколишній світ змушують маля все частіше й частіше звертатися до дорослого з найрізноманітнішими питаннями. Він добре розуміє, що кожний предмет, дія, чинена їм сам або дорослим, має свою назву, тобто позначається словом.

До кінця четвертого року життя словниковий запас дитини досягає приблизно 1500—2000 слів. У мовленні дітей цього віку, крім іменників і дієслів, все частіше зустрічаються інші частини мови: займенники, прислівники, з'являються числівники. Дитина починає ширше користуватися службовими словами (прийменниками, сполучниками). Під кінець року вона нерідко використовує у своєму мовленні присвійні займенники (мій, твій), присвійні прикметники (мамина чашка).

У процесі оволодіння новими словами маля не просто запам'ятовує їх, починає вже осмислювати їхню звукову сторону, намагається встановити більш тісний зв'язок між предметом і словом його що позначає, прагне по-своєму усвідомити назви деяких предметів, дій, тобто в дитини з'являється мотивоване відношення до лексики. Вона нерідко починає вживати слова, які відсутні в рідній мові (лопаткою копають, виходить, вона «копатка», а не лопатка).

На четвертому році життя відбувається подальше зміцнення артикуляційного апарата: стають більше координованими рухи м'язів, що приймають участь в утворенні звуків. Так, зміцнення м'язів кінчика й спинки язика сприяє правильній вимові без пом'якшення твердих приголосних: санки замість раніше вимовного «сянки». Діти всі частіше починають вірно вимовляти слова зі стіканням 2-3 приголосних, стає можливим уживання більше складних за складовою структурою слів (3-4 і більше). Деякі діти починають зосереджувати свою увагу на звуковому оформленні слів, помічати помилки в їхньому звучанні в однолітків.

Більшість дітей правильно вимовляють такі раніше невимовні звуки, як звуки и, е, х, наближають до норми й більш чітко вимовляють свистячі звуки, з'являється звук ц (деякі діти лише наближають цей звук до норми й у три роки вимовляють його як тц або тс). У деяких дітей з'являються звуки пізнього онтогенезу (звуки ш, ж, ч, щ, л, р), але, як правило, більшість малят ще не вимовляють шиплячі звуки, заміняючи їх відповідними твердими свистячими: звук ш звуком з, ж на з, ч на ц , щ на з або сь. Сонорні звуки р, рь, л заміняють звуком й або ль («йак», «ляк» замість рак).

В цьому віці дитина ще не завжди може керувати своїм голосовим апаратом, змінювати гучність, висоту голосу, темп мовлення. До кінця четвертого року життя вимова дітей значно поліпшується, закріплюється правильна вимова свистячих звуків, починають з'являтися шиплячі, у деяких дітей— звуки л, р. Однак у більшості дітей ще відзначаються різні недосконалості звуковимови: відсутність шиплячих, звуків л, р, що ще не є патологією в мовному розвитку дитини. У цьому віці діти можуть допускати помилки: неправильно вживати наголос, скорочувати багатоскладові слова. Мовлення дітей в основному носить ситуативний характер, воно ще недостатньо чітке в словниковому й граматичному відношенні, з боку вимови ще недостатньо чисте й правильне.

Середній дошкільний вік

П'ятий рік життя

У дитини п'ятого року життя відзначаються значні успіхи в розумовому й мовному розвитку. Маля починає виділяти й називати найбільш істотні ознаки і якості предметів, установлювати найпростіші зв'язки й точно відображати їх у мовленні.

Збільшення активного словника (від 2500 до 3000 слів під кінець року) створює можливість дитині повніше будувати свої висловлення, точніше викладати думки. Усе ширше дитина використовує прислівники, особові займенники, складні прийменники (з-під, біля й ін.), з'являються збірні іменники (посуд, одяг, меблі, овочі, фрукти), однак їх дитина вживає ще дуже рідко. Своє висловлювання чотирирічна дитина будує із двох-трьох і більше простих речень, складносурядні й складнопідрядні речення використовує частіше, ніж на попередньому віковому етапі.

У цьому віці діти починають опановувати монологічне мовлення. У їхньому мовленні вперше з'являються речення з однорідними обставинами. Вони засвоюють і правильно узгоджують прикметники з іншими частинами мови в непрямих відмінках. Однак багато хто усе ще не може самостійно без допомоги дорослих складно, послідовно й точно переказати текст прочитаної казки, оповідання. У чотирирічних дітей різко зростає інтерес до звукового оформлення слів На п'ятому році життя достатня рухливість м'язів артикуляційного апарата дає можливість дитині здійснювати більш точні рухи язиком, губами, чіткий , правильний рух і положення їх необхідне для вимови складних звуків.

Більшість дітей до п'яти років засвоюють і правильно вимовляють шиплячі звуки, звуки л, рь, р, чітко вимовляють багатоскладові слова, точно зберігаючи в них складову структуру. Часто правильно вживають у словах наголос, дотримують норм літературної вимови слів. Але в деяких дітей ще нестійка вимова певних груп звуків, що наприклад свистять і сичать — в одних словах звук вимовляється правильно, в інші — ні, невиразна вимова окремих слів, особливо багатоскладових і малознайомих. У цьому віці діти іноді зазнають труднощів у вимові звуків, особливо в тих словах, які насичені приголосними, наприклад, що свистять і сичать одночасно, звуками л и р: лабораторія. Це пояснюється тим, що в дітей не закріплені деякі звуки або вони нечітко диференціюють їх на слух і у власній вимові. Під впливом навчання така недосконалість звуковимови згодом зникає.

Старший дошкільний вік

Шостий рік життя

На цьому життєвому етапі триває вдосконалювання всіх сторін мовлення дитини. Усе чистіше стає вимова, більш розгорнутими фрази, точніше висловлення. Дитина не тільки виділяє істотні ознаки в предметах і явищах, але й починає встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між ними. Маючи досить розвинене активне мовлення, дошкільник намагається розповідати й відповідати на питання так, щоб навколишнім його слухачам було ясно й зрозуміло, що він їм хоче сказати. Одночасно з розвитком самокритичного відношення до свого висловлення в дитини з'являється й більше критичне відношення до мовлення однолітків. При описі предметів і явищ він робить спроби передавати до них своє емоційне відношення. Збагачення й розширення словника здійснюється не тільки за рахунок ознайомлення з новими предметами, їхніми властивостями і якостями, новими словами, що позначають дії, але й за рахунок назв окремих частин, деталей предметів, за рахунок використання нових суфіксів, префіксів, які діти починають широко вживати. Всі частіше в мовленні дитини з'являються узагальнюючі іменники, прикметники, що позначають матеріал, властивості, стан предметів. За рік словник збільшується на 1000 — 1200 слів.

Незважаючи на значне розширення лексики, дитина ще далека від вільного користування словами. Гарною перевіркою й показником оволодіння словником є вміння дітей підбирати протилежні за змістом слова (антоніми): іменники (вхід — вихід), прикметники (гарний — поганий), прислівники (швидко — повільно), дієслова (говорить — мовчить); добирати найбільшу кількість прикметників до іменників (Який може бути дощ?— Холодний, сильний, грибний, дрібний, короткочасний), прислівників (Як може говорити хлопчик?— Швидко, добре, повільно, чітко, тихо, голосно й т.д.); добирати близькі за змістом слова - синоніми (наприклад, до слова ходити- йти, крокувати, тупотіти й т.д.).

Удосконалювання зв'язного мовлення неможливе без оволодіння граматично правильним мовленням. На шостому році дитина опановує граматичним ладом і користується ним досить вільно. У цьому віці речення в структурному відношенні значно ускладнюються не тільки за рахунок простих речень, але й складних, зростає їхній обсяг. Усе рідше дитина допускає помилки в узгодженні слів, у відмінкових закінченнях іменників і прикметників, часто правильно вживає родовий відмінок іменників у множині (вікон, ламп, олівців). Вона легко утворює нові іменники й інші частини мови за допомогою суфіксів (учить дітей — учитель, читає книги — читач, будує будинок — будівельник), утворює прикметники від іменників (ключ від заліза — залізний).

У дитини шостого року життя вдосконалюється зв'язне, монологічне мовлення. Він може без допомоги дорослого передати зміст невеликої казки, оповідання, мультфільму, описати ті або інші події, свідком яких він був. Прагнучи до того, щоб слухачем його висловлення було правильно зрозуміле, дитина досить охоче пояснює деталі свого оповідання, спеціально повторює окремі його частини.

На шостому року життя м'язи артикуляційного апарата досить зміцніли й діти здатні правильно вимовляти всі звуки рідної мови. Однак у деяких дітей у цьому віці ще тільки закінчується правильне засвоєння шиплячих звуків, звуків л, р.

У спілкуванні з однолітками й дорослими діти користуються помірною гучністю голосу, але в міру необхідності здатні говорити голосніше й тихіше, тобто можуть порівнювати гучність свого висловлення з урахуванням відстані до слухача, характеру висловлення. У повсякденному спілкуванні діти користуються помірним темпом, але при переказах мовлення дітей часто вповільнена за рахунок тривалих необґрунтованих затримок, пауз. Однак у моменти емоційного підйому, будучи під враженням переглянутого фільму, прочитаної казки, вони в процесі висловлення часто не в змозі проконтролювати своє мовлення й говорять голосніше й швидше звичайного.

Вимова шестирічних дітей мало чим відрізняється від мовлення дорослих, труднощі відзначаються лише в тих випадках, коли в мовленні зустрічаються важкі для вимови нові слова або слова, насичені сполученнями звуків, які, вимовляючи, вони ще недостатньо чітко диференціюють, наприклад, звуки с і ш. Але до семи років за умови систематичної роботи над вимовою діти й із цим цілком добре справляються.

Сьомий рік життя

У кількісному і якісному відношенні словник дитини досягає такого рівня, що вона вільно спілкується з дорослими й однолітками й може підтримувати розмову майже на будь-яку тему, доступну для розуміння в її віці. При розповіді вона прагне точно добирати слова, ясніше відбивати свої думки, зв'язуючи різні факти в єдине ціле. В активному словнику дитини все частіше зустрічається диференційний підхід до визначення предметів (машина легкова й вантажна, а не просто машина; одяг, взуття зимове й літнє). Дошкільник усе ширше користується словами, що вказують на професійну приналежність, відзначаючи при цьому деякі дії й операції, які роблять дорослі в процесі праці, і якість їхньої роботи, використовує ці слова у своїй грі. Дитина частіше починає вживати у своєму мовленні абстрактні поняття, складні слова (довгоногий жираф), користуватися епітетами, розуміти метафори (море сміялося).

Розширюється багатозначність уживання слів (чиста сорочка, чисте повітря), дитина розуміє й використає у своєму мовленні слова з переносним значенням, у процесі висловлення здатна швидко добирати синоніми, які б більш точно відбивали якість, властивості предметів, дії, чинені з ними. Вона може точно добирати слова при порівнянні предметів або явищ, влучно помічаючи в них подібність і розходження (білий, як сніг), все частіше й частіше користується складними реченнями, включає дієприслівникові й дієприкметникові звороти. Плавність, точність мовлення при вільному висловленні є одним з показників словникового запасу дитини й уміння правильно користуватися ним. Великий вплив на формування граматично правильного мовлення робить стан культури мовлення дорослих, уміння правильно користуватися різними формами й категоріями, вчасно виправляти помилки дитини.

На сьомому році життя мовлення дитини набуває усе більш точної в структурному відношенні, досить розгорнутої, логічної послідовної. При переказах, описах предметів відзначається чіткість викладу, відчувається завершеність висловлення. У цьому віці дитина здатна самостійно дати опис іграшки, предмета, розкрити зміст картинки, переказати зміст невеликого художнього твору, переглянутого фільму, сама може вигадати казку, оповідання, розгорнуто розповісти про свої враження й почуття.

1.2 Психологічні особливості розвитку функцій мовлення в дошкільному віці

Одна з основних функцій мовлення, що розвиваються в дошкільному віці,- комунікативна функція, або функція спілкування. Вже в ранньому дитинстві дитина користується мовленням як засобом спілкування. Однак вона спілкується лише із близькими або добре знайомими людьми. Спілкування в цьому випадку виникає з приводу конкретної ситуації, у яку включені дорослі й сама дитина. Спілкування в конкретній ситуації з приводу тих або інших дій, предметів або явищ здійснюється за допомогою ситуативного мовлення. Це мовлення являє собою питання, які виникають у зв'язку з діяльністю або при знайомстві з новими предметами чи явищами, відповіді на питання, врешті решт, певні вимоги, які ставить дитина.

Ситуативне мовлення цілком зрозуміле співрозмовникам, але за звичай незрозуміла сторонній особі, що не знає ситуації. Ситуативність може бути представлена в мовленні дитини різноманітними формами. Так, наприклад, типовим для ситуативного мовлення є випадання підмета, якого мається на увазі. Він у більшості випадків заміняється займенником. Мовлення аж занадто багате словами «він», «вона», «вони», причому по контексту неможливо встановити, до кого (або до чого) ці займенники відносяться. Так само мовлення розкошує прислівниками й словесними шаблонами, які, однак, зовсім не уточнюють його змісту. Вказівка «там» виступає, наприклад, як вказівка за формою, але не по суті.

Партнер дитини по діалогу чекає від неї чіткого, виразного мовлення, вимагає побудови мовного контексту, більше незалежного від мовної ситуації. Під впливом оточення дитина починає перебудовувати ситуативну мову на мову, більше зрозумілу слухачеві. Поступово вона замінює нескінченно повторювані займенники іменниками, які вносять певну зрозумілість. У старших дошкільників при намаганні щось розповісти з'являється типова для їхнього віку мовна конструкція: дитина спочатку вводить займенник («вона», «він»), а потім, відчуваючи неясність свого викладу, пояснює займенник іменником: «Вона (дівчинка) пішла»; «Вона (корова) заколола»; «Він (вовк) напав»; і т.д. Це істотний етап у мовному розвитку дитини. Ситуативний спосіб викладу переривається поясненнями, орієнтованими на співрозмовника. Питання з приводу змісту розповіді викликають на цьому етапі мовного розвитку бажання відповісти більш докладно й зрозуміло.

По мірі розширення кола спілкування й по мірі росту пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстним мовленням. Контекстне мовлення досить повно описує ситуацію для того, щоб вона була зрозуміла без її безпосереднього сприйняття. Переказ книг, розповідь про цікавий факт або опис предмета не можуть бути зрозумілі слухачеві без чіткого викладу. Дитина починає висувати вимоги до самого себе й намагається застосовувати їх при побудові розповіді.

Опановуючи закони побудови контекстного мовлення, дитина не перестає користуватися ситуативним мовленням, що не є мовленням нижчого рангу. В умовах безпосереднього спілкування ним користується й дорослий. Згодом дитина починає усе більш досконало і до місця використовувати і ситуативне, і контекстне мовлення залежно від умов і характеру спілкування.

Особливим типом є пояснювальне мовлення дитини. У старшому дошкільному віці в дитини виникає потреба пояснити ровесникові зміст майбутньої гри, призначення іграшки й багато чого іншого. Нерідко навіть незначне непорозуміння призводить до взаємного невдоволення мовця й слухача. Пояснювальне мовлення вимагає певної послідовності викладу, виділення й вказівки головних зв'язків і відносин у ситуації, які співрозмовник повинен зрозуміти.

Головна особливість дошкільного віку – поява регулятивної (регуляції і диференційованого впливу), плануючої функції мовлення. Рольова гра, що потребує узгодженого виконання правил, без сумніву, сприяє становленню плануючої функції мовлення. Якщо номінативне мовлення складається в дитини до двох років, то мовлення, що передує дії й організовує її, складається між 4 і 5 роками (О.Р.Лурія).

Плануюча функція полягає в тому, що протягом дошкільного віку мовлення дитини перетворюється в засіб планування й регуляції її практичної поведінки. Виконувати цю функцію мовлення починає у зв'язку з тим, що воно зливається з мисленням дитини.

Мислення дитини в ранньому дитинстві включено в його практичну предметну діяльність. Що стосується мовлення, то воно в процесі вирішення завдань виступає у вигляді звертань до дорослого за допомогою. До кінця раннього дитинства в мовленні дітей, які взялися за виконання будь-якого завдання, з'являється багато слів, які начебто нікому не адресовані. Частково це вигуки, що виражають ставлення дитини до того, що відбувається, частково - слова, що позначають дії та їхні результати (наприклад, дитина бере молоток, стукає й коментує свої дії в такий спосіб: «Тук-тук... забив. Вова забив!»).

Мовлення дитини, що виникає під час діяльності й звернене до себе самого, називається егоцентричним мовленням. На протязі дошкільного віку егоцентричне мовлення змінюється. У ньому з'являються вислови, що не просто констатують те, що робить дитина, а що випереджають і направляють його практичну діяльність. Такі вислови передають образну думку дитини, що випереджають практичну поведінку. Ближче до старшого дошкільного віку егоцентричне мовлення зустрічається рідше. Якщо дитина під час виконання роботи ні з ким не спілкується, найчастіше вона виконує її мовчки. Це не значить, що його мислення перестає протікати в мовленнєвій формі. Егоцентричне мовлення піддається інтеріоризації, перетворюється у внутрішнє мовлення і в цій формі зберігає свою плануючу функцію. Егоцентричне мовлення є, таким чином, проміжним щаблем між зовнішнім та внутрішнім мовленням дитини.

Знакова функція проявляється у малюванні й інших видах продуктивної діяльності, де дитина відкриває для себе можливість використати предмети-знаки як замінники відсутніх предметів.

Розвиток мовлення як знакової форми діяльності не може бути зрозумілим за межами співвідношення з розвитком інших знакових форм. У грі дитина відкриває знаковий зміст предмета-замінника, а в малюванні - знаковий зміст графічних побудов. Одночасне називання одним словом-найменуванням відсутнього предмета і його замінника або предмета й графічної побудови насичує значення слова знаковим змістом. Знаковий зміст осягається в предметній діяльності (дитина поступово опановує функціональні призначення предметів), слово, залишаючись тим самим у своєму найменуванні, змінює свій психологічний зміст. Слово виступає як своєрідний знак, використовуваний для зберігання й передачі ідеальної інформації про те, що лежить за межами словесного позначення.

На етапі розвитку знакової функції в дошкільному віці дитина інтенсивно просувається в простір знакових заміщень об'єктивних природних і власне людських реалій. Знакова функція мовлення - ключ для входження в світ людського соціально-психологічного простору, засіб для розуміння людьми один одного.

Через оволодіння знаками дитина починає відповідати рівню знакового розвитку цивілізації, стає сучасником свого століття.

Експресивна функція є генетично найдавнішою функцією, що властива всім високоорганізованим тваринам. Вся емоційна сфера працює на експресивну функцію мовлення, прикрашаючи її комунікативну й всі інші сторони.

Експресивна функція супроводжує всі види мовлення, починаючи від автономної (мовлення для себе).

У дошкільному віці, особливо у віці трьох-чотирьох років, почуття панують над всіма сторонами життя дитини, надаючи їм особливого забарвлення й виразності. Маленька дитина ще не вміє керувати своїми емоціями і майже завжди виявляється в полоні почуття, яке її захопило.

Спілкуючись із іншими людьми, дитина в мовленні виявляє своє емоційне ставлення до того, про що вона прагне розповісти, або до самих учасників спілкування. Експресивна функція пронизує не тільки невербальні форми спілкування, але й впливає на побудову мовлення дитини. Ця особливість дитячого мовлення робить його досить виразним.

Емоційна безпосередність дитячого мовлення приязно приймається оточуючими дитину дорослими. Для добре рефлексуючого маляти це може стати засобом впливу на дорослих. Однак «дитячість», яка навмисне демонструється дитиною, не приймається більшістю дорослих, тому їй доводиться робити над собою зусилля - контролювати себе й бути природним, а не демонстративним.

До кінця дошкільного віку можна спостерігати диференціацію функцій: “відокремлення мовлення для себе й мовлення для інших із загальної, нерозчленованої мовленнєвої функції , яка виконує в ранньому віці обидва ці призначення майже зовсім однаковим способом” (Л.С.Виготський). “У процесі росту, - пише Л.С.Виготський, - соціальне мовлення дитини, яке є багатофункціональним, розвивається за принципом диференціації на егоцентричне і комунікативне мовлення”. Вчений назвав егоцентричне і комунікативне мовлення однаково соціальним, але різноспрямованим. Аналіз егоцентричного мовлення дозволяє розкрити загальні особливості генезису мовленнєвих функцій: з’являючись у спільній діяльності з дорослими, ці функції пізніше інтеріоризуються, тобто перетворюються у внутрішній прийом, або внутрішнє мовлення, яке визначає особливості діяльності й поведінки людини. Егоцентричне мовлення перехідне: за формою воно ще зовнішнє, але за функцією вже внутрішнє.

1.3 Розвиток мовлення дітей дошкільного віку як складова виховного процесу

Дітям дошкільного віку в процесі оволодіння мовленням необхідна допомога як з боку батьків, так і з боку педагога. Спробуємо окреслити необхідний педагогічний вплив в процесі розвитку мовлення дошкільника.

З дітьми четвертого року життя проводиться робота, спрямована на уточнення й закріплення правильної вимови наступних груп звуків: м (мь), п (пъ), б (бь); т (тъ), д (дь), н (нь); к (кь), г (гь), х (хь), й; ф (фь), в (вь) і звуків с (сь), з (зь), ц; на вироблення чіткого й виразного проголошення слів і фраз, на розвиток слухової уваги, мовного слуху, голосового апарата. Для підготовки до мовного подиху потрібні вправи на розвиток тривалого й плавного видиху. Уточнення й закріплення правильної вимови звуків, вироблення чіткої вимови слів дорослий здійснює, пропонуючи дитині чітко називати іграшки, тварини, предмети, зображені на малюнках, а також у процесі повторення скоромовок, завчання загадок, лічилок, віршів, насичених певними звуками. Для закріплення звуків у фразовому мовленні, наприклад після розгляду картини, дорослий пропонує дитині відповісти на питання по її змісту, а потім і самостійно розповісти, що на ній намальовано.

При повторенні дитиною скоромовок варто звернути увагу на те, щоб маля не тільки правильно вимовляло звуки, чітко називало словаг але й відтворювло ті склади, які в них дані. Наприклад, при відтворенні скоромовки Зу-зу-зу — зайку миєму ми в тазі дитина повинна тричі відтворити склад зу.

Пропоновані для завчання вірші варто використати не тільки для навчання маляти чіткій вимові звуків, що відпрацьовують, у словах і фразах, але й, з огляду на їхній зміст, як вправи для правильного використання інтонаційних засобів виразності. У процесі розучування з дитиною вірша дорослий показує приклад виразного читання й просить дитину відтворювати їх так само. Повторюючи слідом за дорослим тексти віршів, дитина буде вчитися правильно користуватися інтонаційними засобами виразності, розвивати свій мовний слух. Для розвитку в дитини вміння правильно користуватися питальною інтонацією дають спеціальні завдання (гра «Теремок»).

Розвитку слухової уваги й мовного слуху сприяють спеціальні вправи, а також дібрані вірші, у яких потрібно знайти помилки, загадки. Щоб полегшити відгадування загадок, потрібно ширше користуватися наочністю. Наприклад, серед двох-трьох предметів або іграшок, що лежать на столі, знайти тільки ту, про яку говориться в загадці. Діти швидше відгадають і запам'ятають загадку, якщо вона буде дана з одночасним використанням наочності. Діти цього віку краще запам'ятовують загадки, якщо попередньо познайомляться із предметом. Наприклад, спостерігаючи, як харчуються рибки в акваріумі, доречно загадати таку загадку: У воді вона живе, немає дзьоба, а клює. Або, перш ніж дати дитині морквину, можна загадати таку загадку: Солодка, червона, на грядці росте. Що це?

Для розвитку уваги до мовлення дорослих корисно використати наявний у книзі ілюстративний матеріал, запропонувати дітям знаходити й показувати предмети, тварини, особливо тих, назви яких схожі або близькі по звучанню: «Покажи де кит. А де кіт?». Якщо дитина помиляється, дорослий неодноразово називає тварину (предмет), пропонує повторити назву.

Розвиток голосового апарата здійснюється за допомогою ігрових вправ, коли дитині пропонують вимовити те саме звукосполучення або ту саму скоромовку з різною гучністю, при читанні віршів, лічилок, то голосно, то тихо. Як підготовчі вправи для вироблення потрібного темпу мовлення можна запропонувати дитині вимовляти рядки з вірша з різною швидкістю.

Деякі ігри й вправи, призначені для формування правильної вимови, з успіхом можуть бути використані й з метою розширення й активізації словника, уточнення уявлення дитини про одяг, про навколишні предмети домашнього побуту, знайомства з деякими тваринами та їхніми дитинчатами.

На п'ятому році життя звуки закріплюють у такий послідовності: с (сь), з (зь), ц, ш, ж, ч, щ, л (ль), р (рь). Роблять це так: дитина називає предмети, зображені на картинках, які показує дорослий. При цьому маля інтонаційно виділяє звуки у кожному слові: ссстіл, ссслоненя і т.д.

Для закріплення звуків, а також для розвитку уваги до мовлення дорослих дитині дають завдання на договорювання слів в невеликих віршах. Під час читання тексту дорослий просить дитину уважно слухати, щоб правильно закінчити текст, тобто дібрати слова не тільки близькі по звучанню, але й за змістом. При невдалому доборі слів текст читають повторно, дитині дають правильний зразок і вимагають чіткої вимови звуку. Ігри й вправи для дітей від 4 до 5 років спрямовані як на формування правильної вимови, так і на розвиток фонематичного сприйняття (одні з них спрямовані на закріплення звуку, інші сприяють вихованню вміння почути, впізнати звук у слові; треті - на формування вміння із групи різних слів виділити тільки ті слова, у яких є даний звук, і т.д., тобто робота із закріплення звуків повинна йти паралельно с розвитком фонематичного сприйняття).

Для закріплення звуку у фразі, правильного вживання його в мовленні, для вироблення чіткої дикції дитині пропонують повторювати скоромовки (скоромовки використають також для розвитку артикуляційного апарата, для тренування в проголошенні слів з різною гучністю: тихо, помірковано, голосно, пошепки), заучувати й чітко відтворювати загадки (загадки рекомендуються, крім того, для розвитку слухової уваги, тобто вміння уважно слухати мовлення, фонематичного сприйняття, тому що дитині пропонують визначити в слові-відгадці даний звук), вірші, лічилки, невеликі оповідання, насичені певними звуками. На цьому ж мовному матеріалі маля вчиться читати вірші досить голосно в потрібному темпі, правильно користуватися інтонаційними засобами виразності. З метою формування правильної вимови звуків і розвитку фонематичного сприйняття використаються також картинки: дитині пропонують знайти на малюнках такі предмети, у назві яких є даний звук, і одночасно вимовити слово так, щоб він звучав ясно й чітко.

На шостому році життя дітей вчать чітко вимовляти всі звуки рідної мови, розрізняти на слух і у вимові такі групи звуків: с-з, с-ц, ж-ш, ч-щ, с-ш, з-ж, ц-ч, с (сь)-щ, л-р продовжують удосконалювати фонематичний слух, розвивати голосовий апарат, проводять роботу з виховання звукової

культури мовлення. Для розрізнення звуків у власній вимові дитині пропонують називати зображені на картинках предмети, в назві яких є обидва диференційовані звуки, близькі по звучанню. При цьому дитина повинна вимовляти слова так, щоб у них ясно чулися (тобто вимовляти звуки слід протяжно, наприклад, при диференціації звуків сі з відтворювати слова так: ссслон—зззаєць). Таким чином, дитина одночасно вправляється в чіткій вимові важких в артикуляційному відношенні звуків, зміцнює свій артикуляційний апарат.

Ігри й вправи для дітей шостого року життя спрямовані не тільки на закріплення й диференціацію певних пар звуків, але й на вдосконалення фонематичного сприйняття: уміння чути й розрізняти певні звуки, добирати слова й т.д. (тобто розрізняти на слух і у вимові ті звуки, які найчастіше змішуються дітьми цього віку). Для вироблення чіткої дикції й закріплення правильної вимови певних груп звуків є скоромовки, насичені звуками, що вимагають дуже тонкої диференціації. Трохи ускладнюються завдання по відгадуванню загадок. Дитині пропонують відгадати їх, визначити, який з диференційованих звуків утримується в словах-відгадках. Деякі загадки, а також вірші, лічилки розраховані на те, щоб тренувати дитину не тільки в правильній вимові звуків, але й у чіткому проголошенні слів, фраз, служать для розвитку голосового апарата (уміння правильно користуватися різною гучністю голосу, темпом мовлення, інтонаційними засобами виразності).

У цьому віці дитині пропонують складніші завдання, наприклад виділення із фраз, невеликих віршів лише тих слів, у яких є диференційовані звуки. Для розрізнення звуків з і ж дорослий вимовляє такі фрази: «Біля нашого залізного паркану коза їсть траву»; «Жук живе в дуплі великого дерева»— і пропонує дитині назвати слова, у яких є звуки з і ж.

У роботі з дітьми шостого року життя важливо продовжувати розвивати вміння уважно слухати мовлення оточуючих. Для цього як вправу можна давати дітям завдання, які допомагали б установлювати значеннєві недоліки.

Ілюстрації в книзі нададуть допомогу в організації мовленнєвої роботи з дитиною як у дошкільній установі, так і в сім’ї. Особливо доцільно їх використовувати для вдосконалювання деяких елементів фонематичного аналізу, коли дитині пропонують знайти на картинці серед різних предметів тільки ті, у назві яких є задані звуки, наприклад тільки ч и щ. При доборі таких слів дитина вчиться розрізняти звуки на слух, чітко, виразно вимовляти їх у словах, виділяючи голосом.

Страницы: 1, 2