Особливості використання казки в психокорекції Едипового комплексу

Особливості використання казки в психокорекції Едипового комплексу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького

Кафедра психології

курсова робота

Особливості використання казки в психокорекції Едипового комплексу

Науковий керівник:

Викладач кафедри психології

Бінецька О.В.

Черкаси – 2008

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. роль казки у діагностиці едипового комплексу

1.1 Едипів комплекс, як складне реактивне утворення в психіці суб’єкта

1.2 Амбівалентність почуттів суб’єкта до батьків та її роль у формуванні інтропсихічних конфліктів

1.3 Казка, як засіб об’єктивації змісту несвідомого

Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ

2.1 Доцільність використання казки, як психотерапевтичного методу

2.2 Дослідження особистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогою казки

ВисновкИ

Список використаних джерел

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г

ВСТУП

Актуальність дослідження. З розвитком психології як науки про особливості пізнання об’єктивної дійсності, все більше виникає питань щодо символічної презентації психіки та методів її вивчення. Значущість символічних утворень психічного життя суб’єкта дає нам чітке уявлення про могутній вплив ірраціональних аспектів психіки, зокрема, колективних змістів. Досить яскравим прикладом репрезентації колективних змістів психіки людини є казка як елемент усної народної творчості. Зміст колективного несвідомого презентується, як правило, у символічних проявах. Такі прояви з плином часу стали універсальними не лише для певних народів, а й для людства в цілому і були яскраво представлені саме в казках.

Досліджуючи проблему вираження символічних змістів, ми намагаємося об’єктивувати особистісний матеріал, для того, щоб, в певній мірі, узагальнити суб’єктивні універсалії і довести їх ірраціональний вплив та могутню енергетичну насиченість. Проблема пошуку оптимального використання методів при роботі з групами займає не останнє місце серед великої кількості питань які стоять перед сучасними психологами. Одним з дієвих та актуальних методів на сьогоднішній день можна назвати казкотерапію.

Дослідити особистісну проблематику суб’єкта та Едипову залежність зокрема, можна за допомогою вивчення в єдності свідомих та несвідомих аспектів психіки. Казка за допомогою символів допомагає дослідити ці аспекти в психокорекційному процесі, з’ясувати глибинно-психологічні витоки особистісної проблематики та дослідити тенденції психіки на майбутнє.

Тому актуальність цієї роботи, як дослідження з метою визначення особливостей використання методу, має велике значення, оскільки відкриває нові можливості для використання казки як засобу психокорекційної роботи в групі.

Об’єктом дослідження є психокорекційний процес

Предметом дослідження є особливості використання казки як засобу психокорекції Едипового комплексу

Мета дослідження: дослідити особливості використання казки в психокорекційному процесі Едипового комплексу

Завдання:

1.                 Проаналізувати наукову літературу щодо даної теми

2.                 Дослідити діагностико-корекційну спроможність казки

3.                 Здійснити аналіз емпіричного матеріалу казок досліджуваних

Гіпотеза: казка є адекватним засобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики суб’єкта.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що теоретичні положення, зібраний емпіричний матеріал, представлені висновки можуть бути використані психологами-практиками у професійній діяльності.

Мета та завдання курсової роботи обумовили її структуру, яка складається з вступу, двох розділів, емпіричної частини, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків.

Розділ 1. роль казки у діагностиці едипового комплексу

1.1 Едипів комплекс, як складне реактивне утворення в психіці суб’єкта

Однією з провідних глибинних детермінант, що обумовлюють особистісну проблематику суб’єкта , є Едипова ситуація, яка в майбутньому створює особливе внутрішньо психічне утворення – Едипів комплекс. Слід диференціювати поняття “Едипова ситуація” та “Едипів комплекс”. Оскільки, Едипова ситуація – це є сукупність певних обставин, які створюються за умов емоційного напруження і неврівноваження дитини у зв’язку з невідповідністю між реальним та бажаним ставленням батьків до її особистості. Едипова ситуація – це феномен, який чітко визначений часовими межами. Це відбувається приблизно на третьому - п’ятому році життя. Едипова ситуація є перехідною ланкою між первинними уявленнями дитини про стосунки та її майбутнім моделюванням власних. Слід зазначити, що цей перехід має незаперечно важливий вплив на подальше життя дитини. Тобто, ми можемо провести межу суттєвого поділу, яка утворює два різні за своїм емоційним забарвленням життєві етапи:

·                   Етап до виникнення Едипової ситуації;

·                   Етап наслідків Едипової ситуації;

Етап до виникнення Едипової ситуації характеризується абсолютним егоцентризмом, визначенням дитиною власних потреб як домінуючих, декларацією своїх бажань та примх.

Етап наслідків Едипової ситуації характеризується тотальним розчаруванням, почуттям неповноцінності, відчуттям покинутості.

З одного боку, ми можемо визначати значний “терапевтичний” вплив Едипової ситуації. А саме: нівелювання (точніше витіснення) егоїстичних тенденцій, що по суті повинно привести до розвитку у дитини емпатійності по відношенню до оточуючих. Але ми маємо змогу чітко визначити недосконалість такого наслідку, яка полягає в неможливості дитини (у зв’язку з відсутністю достатнього розвитку свідомості) рефлексувати та аналізувати свої дії. Саме тому стан, який актуалізується батьками і визначається як Едипова ситуація, має протилежний очікуваному вплив – формується фіксація, а, отже, все подальше життя дитини буде так чи інакше визначатися умовами Едипової ситуації. Тобто, в такому разі ми маємо змогу говорити про новоутворення в психіці суб’єкта, а саме – Едипів комплекс.

Едипів комплекс – це реактивне утворення (як і будь-який інший комплекс), яке характеризується скупченням великої кількості енергії. В результаті цього відбувається нерівномірний перерозподіл енергетичного потенціалу організму. Як наслідок – людина не здатна адекватно взаємодіяти з оточуючими, оскільки енергетичний потенціал витрачається на подолання своїх внутрішніх конфліктів.

Комплекс – це системне утворення, оскільки немає поняття “одиночності” в його контексті. Це сукупність певних характеристик, тотожних за своєю валентністю, але, іноді, полярних.

Хоча полярність, то є еволюційна (в розумінні онтогенезу) характеристика комплексу. Зазвичай, комплекс формується як реакція на певний подразник (негативний за своєю суттю чи не адекватно сприйнятий) і характеризується однозначно негативними переживаннями. В процесі “адаптації” психіки до новоутворення, виникають амбівалентні почуття, які є результатом витіснення негативних переживань. Саме тоді, ми маємо змогу говорити про полярність, як визначальну характеристику енергетики комплексу. Чітко відмежувати позитивні та негативні емоції ми не маємо змоги, оскільки енергетичні потоки (лібідний та мортідний) є результатом роботи одного феномену, а саме – психічного апарату.

Фрейд говорить, що існування первісних інстинктів окремо один від одного мало б саме по собі деструктивні наслідки. Він вважає, що прояви садизму, є не що інше, як патологічне розмежування обох енергетичних потоків. Інстинкт смерті може бути направлений як на зовні (агресія по відношенню до оточуючих), так і на самого себе (можливість психологічної імпотенції та психологічної смерті). При вивільненні деструктивної енергії на зовні за допомогою м’язової діяльності, ми маємо змогу констатувати могутній терапевтичний ефект сублімації та, зокрема, катарсису.

Фрейдівське тлумачення цієї проблеми можна продовжити наступним твердженням: “…Інстинкт руйнування слугує Еросу в цілях розвантаження” [1; с.346].

Таким чином, ми не можемо характеризувати Ерос, як щось абсолютно позитивне. Ерос каталізує деструктивні тенденції та, звісно, що абстрактно спрямовує їх в інше енергетичне русло (мортідний потік). Тим самим він розвантажується від негативних накопичень за посередництвом енергії руйнування. Тобто, ми можемо охарактеризувати лібідний та мортідний потенціал, як взаємоперехідні тенденції. Зокрема, енергія лібідо (Ерос) є першопричиною виникнення будь-яких почуттів, а енергія мортідо (Танатос) – це не що інше, як подальша диференціація цих почуттів, їх поляризація та вивільнення шляхом сублімації чи катарсису. В контексті такої думки, ми виходимо на первинний рівень тлумачення походження двох загальнолюдських істин: добра і зла. Очевидно, що будь-яке сприйняття характеризується позитивним налаштуванням. Лише потім, коли сприйнята інформація опрацьовується в несвідомому, ми маємо змогу констатувати ті чи інші паттерни людської поведінки, які є реакцією на відповідний стимул. Ця реакція і характеризується знаком “+” чи “-”. Тому ми можемо зробити наступні висновки:

·     Лібідний потенціал – це не абсолютний позитив, а лише каталізатор певних емоцій, детектор спрямування потоку почуттів.

·     Мортідний потенціал є засобом вивільнення накопиченої негативної енергії, оскільки позитивна енергія вивільняється без деструктивних наслідків як для особистості, так і для оточуючих.

·     Ступінь раціональності вчинків особистості визначається за посередництвом таких новоутворень, як комплекси, які є місцем концентрації великої кількості енергії. Вивільнення такого лібідного “напливу” здійснюється за допомогою мортідного потенціалу (переорієнтація енергії та відштовхування її біологічними системами назовні, як не сприйнятливої в контексті життєдіяльності живого організму). Це, в певній мірі, захисна реакція організму від само руйнації. Апотропність (запобігання негативним наслідкам) цього явища є певним “психічним імунітетом”, від функціонування якого залежить психічне здоров’я суб’єкта.

Юнг з цього приводу говорить: “Комплекс – це є образ певної психічної ситуації, яка достатньо емоційно акцентуйована і до того ж не сумісна з первинною позицією свідомості. Цей образ має притаманну лише йому цілісність, досить високий рівень автономності, а тому підлягає лише обмеженому контролю з боку свідомості та поводить себе як стороннє тіло в сфері свідомості. Комплекс, зазвичай, нівелюється зусиллям волі, але його існування не підпадає серйозній загрозі та при першій можливості проявляє себе з тією ж силою”[2; с.148]. Тобто, характеризуючи комплекс, ми не приділяємо належної уваги його функціональній спроможності, що, в свою чергу, не зменшує його впливу. Очевидно, що відкидання проблеми як такої чи поверхневий її аналіз лише ускладнюють перебіг прояву певного комплексу.

Найхарактернішим почуттям, яке визначає наявність комплексу, є страх. За посередництвом страху, свідомість схильна нівелювати комплекси. Людина завжди намагається дереалізувати певний факт, якщо він для неї є неприйнятним. Саме в такий спосіб первісні люди намагалися пояснити та уникнути різного роду небезпечних явищ, зокрема, за допомогою апотропних засобів(ритуали, закляття, молитви, малювання узорів на тілі тощо). Але, як відомо, чим сильнішим є відхилення комплексу, тим більшої значущості та впливу він набуває. Комплекс починає асимілювати свідомість та визначати особливості діяльності суб’єкта. На основі цього, ми констатуємо неадекватність вчинків та інші іррелевантні прояви. Це, зазвичай, приводить до невротичної дисоціації особистості.

Юнг проводить досить цікаву паралель між страхом темряви та актуалізацією комплексів у вигляді страхів саме в нічний час(чи то у вигляді сновидінь, чи то на зразок нав’язливих страхітливих думок). У порівнянні можна провести паралель між страхом темряви та страхом, який актуалізується комплексами. Він спрямовується лише на певні об’єкти(говорячи про Едипів комплекс, ми маємо на увазі суб’єктів, які мають певні стосунки), а це і є не що інше, як перенесення почуттів на людей, які характеризуються аналогічними особливостями, що і провокатор Едипового комплексу. Саме таким чином і відбувається заміщення первинного лібідного об’єкту.

1.2 Амбівалентність почуттів суб’єкта до батьків та її роль у формуванні інтропсихічних конфліктів

Едипів комплекс характеризується наявністю амбівалентних почуттів як до батька, так і до матері. Амбівалентність – протилежність установок, почуттів, емоцій, потягів, які спрямовані на один об’єкт. З.Фрейд відзначав, що амбівалентні прояви почуттів, потягів існують не лише в реальному житті, а і в сновидіннях, фантазіях. У ранньому дитинстві суб’єкт поряд із любовними може відчувати агресивні почуття до близьких йому людей (батьків, братів, сестер та ін.) [3]. Амбівалентність – це протилежність душевних схильностей, установок і почуттів, переважно любові і ненависті, спрямованих на один і той же об’єкт.

Е.Блейєр розглядав амбівалентність з трьох позицій: інтелектуальна амбівалентність (суб’єкт одночасно висловлює суперечливі твердження), вольова амбівалентність (суб’єкт одночасно хоче і не хоче), афективна амбівалентність (суб’єкт одночасно і любить і ненавидить одну і ту ж людину) [4]. Відповідно до психосексуального розвитку суб’єкта, амбівалентність має місце на орально-садистичній і анально-садистичній стадіях, коли любов поєднується з прагненням завдати шкоду об’єктові [5]. К.Абрахам [6] у контексті дослідження об’єктних відношень відзначав, що оральна стадія є доамбівалентною, оскільки в суб’єкта відсутній мотив руйнування материнських грудей. На орально-садистичній стадії з’являється вороже ставлення до об’єкта, тобто виникає амбівалентне ставлення. Подолання амбівалентності стає можливим на генітальній стадії.

Суб’єкт стосовно до батьків може виражати протилежні почуття – бажати смерті батька і любити його. Якщо виникає конфлікт, то дитина здатна негативні почуття переносити на інший об’єкт. Ідентифікація – це процес ототожнення суб’єкта з об’єктом, здійснюється вона на основі прив’язаності до іншої особи, емоційного зв’язку з іншою особою (батьком, матір’ю та ін.). Суб’єкт прагне бути схожим на об’єкт своєї прив’язаності, за рахунок процесу ідентифікації відбувається формування власного “Я”. Ідентифікація включає амбівалентні почуття: суб’єкт, ідентифікуючись із батьком, прагне не лише бути таким, як і він, але відчуває й агресивні прояви тоді, коли виникають ніжні почуття до матері, виникає бажання замістити батька. З метою наближення до батька дівчинка може ідентифікуватися з матір’ю навіть тоді, коли виявляє до неї ворожі почуття. Ідентифікація являє собою “першу форму емоційного зв’язку з об’єктом” [7 с.198].

Питанню виникнення амбівалентних почуттів стосовно близьких людей приділяла увагу М. Кляйн. Дослідниця вважає, що ревнощі в дитини виникають як наслідок суперництва з батьком, який звинувачується в тому, що він наближений до матері і “забрав материнські груди”. Едипів комплекс виникає до 6 місяців, коли, на її думку, з’являється суперництво з батьком. Фантазії про те, що батько перебуває близько біля матері, пов’язані з тим, що пеніс батька був усередині матері. На думку М. Кляйн, особливо яскраво проявляється ця тенденція тоді, коли суб’єкт не отримує достатньої кількості тепла і любові [8].

1.3 Казка як засіб об’єктивації змісту несвідомого

Колективне несвідоме являється частиною психіки, яку не можливо відділити від особистого несвідомого, хоча колективне несвідоме і не завдячує своїм існуванням особистому досвіду. В той час, як особисте несвідоме складається з змістів, котрі свого часу існували в свідомості, але потім були витіснені, змісти колективного несвідомого ніколи не були присутніми в свідомості, а, отже, ніколи не витіснялися. Поняття архетипу, який складає необхідний корелят до ідеї колективного несвідомого, вказує на те, що в психіці існують певні форми, які набули розповсюдження серед людства. Міфологи їх називають «мотивами». Леві-Брюль назвав їх “representations collectives”. В галузі релігієзнавства, Юбер та Мосс означили їх як «категорії імагінації». Адольф Бастіан охарактеризував їх як «елементарні думки» або «прадумки». Таким чином, введене Юнгом поняття архетипів колективного несвідомого не являлось «теорією однієї людини». Історичні погляди на цю проблему були представлені ще з Античності [9].

Колективне несвідоме має здатність частково проникати в свідомість людини і проявляти себе у вигляді архетипів, символів. Зазвичай такі прояви ми зустрічаємо в сновидіннях, міфах, казках, тематичних психомалюнках, ЛСД-станах, кататимних переживаннях, різного роду психічних порушеннях тощо.

В теорії сновидінь З. Фрейда констатується наявність у сновидінні експліцитного та імпліцитного змісту, алогічність першого та логічна впорядкованість другого, багатогранність змісту, вираженого в тому чи іншому образі сновидіння, і одночасно – репрезентація певного аспекту змісту в багатьох образах. К. Юнг наголошує на багатозначності психологічного змісту символіки колективного несвідомого, а також на тому, що ця символіка слугує вираженню індивідуально-неповторного змісту психіки суб'єкта [10].

Так, в сновидіннях чи в малюнках різних людей одні й ті ж архетипні образи виражають різний психологічний зміст. Автор символ - драми Х. Льойнер показав, що символічні елементи "сновидінь наяву", подібно елементам нічних сновидінь, є багатозначними, а також вказав на необхідність багаторівневої рефлексії психологічного змісту "сновидінь наяву". Своєрідним символом суперечливих психічних процесів є невротичний симптом, його психологічний зміст поєднує в собі несвідомі, передсвідомі та свідомі елементи. Згідно з С. Грофом, психологічний зміст символічних образів, які виникають в особливому стані психіки при вживанні ЛСД, включає в себе елементи відразу декількох рівнів несвідомого (психодинамічного, перинатального, трансперсонального), при цьому наголошується конденсованість вираження зазначеного змісту в символах [11, с. 102-110].

Символи як прояви несвідомого людини є частиною загальнолюдської культури та зберігають значний заряд своєї первісної значимості. У деяких людей вони викликають значну емоційну реакцію, яка зазвичай визначається як забобонність. Хоча символьні представлення психіки і сприймаються людством як забобонність, вони все ж таки мають досить великий вплив як на життя окремого суб’єкта, так і на все людство. Витіснення символьних проявів спричиняє лише утворення специфічної енергії, яка зазвичай має деструктивний характер. Сучасна людина не розуміє, наскільки раціоналізм сучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистості, оскільки втрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечити духовний розвиток як окремої особистості, так і людства в цілому. Антропологи не раз описували, що відбувається з племенами аборигенів при зіткненні їхніх духовних цінностей з цивілізацією. У них втрачається інтерес до життя, порушуються принципи їхньої життєдіяльності, настає моральне виснаження.

В давні часи, коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості, розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі. Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювала будь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але все ж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери та півтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто в підсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже, ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми”.

Казка являється досить яскравим проявом презентації імпліцитних несвідомих тенденцій зовнішньому світу. Певним чином, вона дає змогу провести детальний аналіз не лише історичних подій або культурних тенденцій, які мали місце в ті чи інші часи, а й дає змогу проаналізувати за допомогою символьних проявів несвідомого природу переживань, фантазій наших предків [12].

На сьогодні, проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки з плином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідження символьних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісному несвідомому, а й в колективному. За допомогою казки люди з прадавніх часів намагалися об’єктивувати свої власні несвідомі переживання та презентувати їх зовнішньому світові.

Досить яскраво в казках представлено архетип Духу. Інтерпретація даного архетипу була представлена К.Г. Юнгом. Архетип Духу досить часто зображається в казках у вигляді мудрого старця. Він з’являється тоді, коли головний герой перебуває в критичній ситуації і не може покладатися лише на власні сили. Юнг вважав, що архетип духу, який проявляється в казках та сновидіннях, бере на себе відповідальність вирішення тих критичних проблем, які виникли у головного героя. Але ці проблеми насправді потребують лише роздумів та критичного погляду. Психіка людини в стані афекту не здатна на критичні, тверезі роздуми, саме тому, історично виникла потреба в уявленні так званого духу, образу, який би міг взяти вирішення такої ситуації на себе. Але так чи інакше, проблема вирішується власними силами головного героя. Просто зневіра, панічний стан, який виникає в критичних життєвих ситуаціях провокує зневіру у собі та об’єктивацію певного образу, стану особистості, який може вирішити всі проблемні питання. Цей аспект має в собі коріння комплексу меншовартості, який, очевидно, культивувався з прадавніх часів та провокував виникнення в психіці людини образів могутніх старців чи богів, які являлися в снах чи видіннях та вирішували складні життєві ситуації [13, с.227-282].

Зазвичай, поява мудрого старця в казкових сюжетах, його мудрі поради лише направляють головного героя для самостійного вирішення проблем. Тобто, мудрий дух не являється панацеєю від всіх бід, він лише вказує правильний шлях для адекватного вирішення проблеми. Нерідко в казках мудрий старець ставить герою запитання про його походження, мету, напрямок подорожі. Це відбувається для того, щоб змусити героя замислитися над власним минулим, цілями на майбутнє, над вчинками. Це, певним чином, рефлексія, яка дає змогу замислитися над правильністю власних дій. Вважалося, що нібито поява старця, тобто спонтанна об’єктивація архетипу неминуча, оскільки зусилля волі навряд чи змогли мобілізувати сили героя та знайти вихід з критичної ситуації. Архетипний образ допомагає нівелювати афективність в сприйнятті критичного та налаштувати свідомість на роздуми, вирішення проблеми. Відбувається самоаналіз власних вчинків, спонукань та пошук виходу з несприятливої ситуації. Отже, з одного боку, старець являє собою знання, мудрість та інтуїцію, а з іншого – моральні якості, такі як доброзичливість, готовність допомогти. Незважаючи на переважність позитивних моментів в образі духовного старця, такий архетип має двозначний характер: то він виступає як об’єкт блага для героя, то як породження зла [14, с. 422-480].

Іншим способом прояву архетипу духу в казках є тваринна форма. Тваринний аспект в архетипі духу не нівелює ті духовні цінності, які ми споглядаємо в образі мудрого старця. В деяких моментах тварина перевершує людину: вона ще не заплуталася в власній свідомості і може виступати гарантом успішного та розумного подолання труднощів. Мабуть, з прадавніх часів людина вважала, що тваринам не притаманні роздуми на теми буття. Можливо саме тому образ тварини і являє собою один з варіацій архетипу духу в казках.

Як правило, ми зустрічаємо в казках образ тварин, які хотіли б прислужитися головному герою. Вони поводять себе по-людські, говорять людською мовою, володіють розумом та знаннями, яких досить часто не вистачає головному герою. Така ідеалізація тварин може бути викликана бажанням жити без клопотів, як роблять це тварини. Але, очевидно, у людей не виникало питання, чому у тварин немає клопотів і чому вони є у людей. Тобто, ми маємо справу з відривом від реальності і запереченням реально існуючих фактів [15].

Казка як спонтанний продукт психіки не може об’єктивувати нічого іншого, крім того, що саме собою являє людська психіка. Таким чином, казку можна вважати компенсаторним засобом вирішення життєвих труднощів. Ще одним важливим аспектом в об’єктивації змісту несвідомого в казках є заперечення реальності, неприйняття очевидного. Людина звикає з самого народження покладатися у вирішенні проблем на сторонніх: батьків, родичів тощо. Вона не здатна сама долати труднощі та мислити логічно над вирішенням складної ситуації. Саме тому історично і виникла потреба у використанні заміщуючого образу того важливого суб’єкта, який дбав про конкретну людину з народження. Лише з плином часу такий образ трансформувався в загальну універсалію, яка і представлена в казках всіх народів світу [16, c.207-246].

Розділ 2. ПСИХОКОРЕКЦІЙНА СПРОМОЖНІСТЬ КАЗКИ

2.1 Доцільність використання казки, як психотерапевтичного методу

Багато хто думає, що казкотерапія адресована тільки дітям, причому, дошкільного віку. Однак віковий діапазон, який охоплює казкотерапія, не має меж. Казкотерапію можна назвати “дитячим” методом тому, що вона звернена до чистого і сприйнятливого інфантильного початку кожної людини. Метафорично предмет казкотерапії можна визначити як внутрішню перемогу Творця над Руйнівником, вічне протистояння Добра і Зла.

Як поводиться людина, що вона відчуває, що вона думає – усе це можна проаналізувати з погляду критерію “руйнування – творення”, що виявляється стосовно зовнішнього і внутрішнього світу. Це трактування має прямий зв’язок з енергетичними представленнями в людській психіці – Еросом та Танатосом. Зовнішній руйнівник приносить біль і дискомфорт іншим людям. Зовнішній творець намагається створити навколо себе комфортні умови, береже те, що його оточує. Внутрішній руйнівник свідомо і несвідомо шкодить своєму здоров'ю і розвитку. Внутрішній творець “очищує” думки, дисциплінує почуття, піклується про своє здоров'я [17].

Основний принцип роботи – виростити Внутрішнього Творця і взяти під його контроль Руйнівника. Казкотерапія як напрямок практичної психології приваблива ще і тим, що має небагато обмежень, у порівнянні з іншими підходами. Так, наприклад, у неї немає вікових обмежень: у кожнім віці своя казка чи міф [18, c.569-586].

Може здатися, що казкотерапія універсальний метод. У контексті осмислення життєвого досвіду, можливо. Але, як відомо, універсальних методів не буває, і в цьому велике досягнення сучасної практичної психології.

Сучасна казкотерапія має "обличчя" діагностичне (арсенал проективних методик для дослідження людини); "обличчя" що впливає і "обличчя" профілактичне. Казкотерапевтичний вплив здійснюється за допомогою п'яти видів казок: художніх, дидактичних, психокорекційних, психотерапевтичних і медитативних. Для кожної ситуації, включаючи консультування, або підбираються, або спеціально складаються відповідні казки [19]. Ще одна особливість методу полягає в наступному: у казкотерапії важлива дія, але ще більш важлива післядія. Саме післядія казкотерапії є могутньою силою, що стимулює розвиток клієнта, розвиток, що не залежить від психолога, тобто, власний розвиток.

Міфологічні уявлення, що засвоюються клієнтом, стосуються не тільки його життя в цілому, але і самого процесу терапії. Часто казкотерапевт пише сам "казку для клієнта". Але те, що було корисно одному, нерідко стає корисним і іншому. Таким чином, поповнюється "банк" психотерапевтичних казок.

Функції психотерапевтичних казок:

·        Казка заповнює прогалини індивідуальної історії людини і доповнює її загальнолюдською інформацією.

·        Казка дозволяє актуалізувати моменти особистої історії, що витісняються людиною.

·         Казка дозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень її усвідомлення, моделюючи більш конструктивне відношення і поведінку.

·        Казка відображає внутрішній конфлікт суб’єкта і дає можливість поміркувати над ним.

·        Казка є символічним "буфером" між людиною і казкотерапевтом. Завдяки цьому опір суб’єкта зменшується і енергія направляється на рефлексію та самоаналіз.

·        Казка служить альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.

·        Казка формує віру в позитивне вирішення проблеми.

«В методі казкотерапії нема статичності чи структурної непорушності», – стверджує О.В. Гавриченко. Звідси виникають складнощі у валідізації цього методу психотерапії. Валідність будь-якої процедури виміру складається в стійкості отриманих результатів відносно до вимірюваних властивостей об’єктів, тобто відносно предмету виміру. За якими параметрами можна порівнювати результати виконаної роботи і визначати ефективність казкотерапії? Що в терапевтичній метафорі може показати, наскільки її структура і зміст будуть адекватні досліджуваній проблемі? Ось ряд питань, які необхідно розглядати при використанні цього методу в практиці психологічної допомоги [20].

В цьому випадку цікавить діагностична спроможність казкотерапії, а саме по яким образам і яким параметрам можна класифікувати ті чи інші психологічні проблеми, про які нам метафоричною мовою говорить пацієнт, щоб згодом надати йому адекватну психологічну допомогу і правильно побудувати психокорекційну роботу. Професіонально використовувати психологічну інформацію при здійсненні психологічної корекції необхідно, спираючись на можливості самого клієнта і на його внутрішній світ. Як показує практика, казки дітей і дорослих мають яскраві індивідуальні відмінності. І це не тільки збільшує діагностичні можливості, але і ставить перед казкотерапевтами цілий ряд труднощів. В психофізиці фізичні стимули однозначно детермінують вимірювані властивості відчуттів, а ось в процесі психодіагностики зв’язок може бути складніше, особливо якщо це пов’язано з терапевтичною метафорою.

Однак важливо пам'ятати про те, що не завжди доросла людина відразу готова до занять казкотерапією. Кожне серйозне втручання в сферу несвідомого породжує феномен проекції, тому, проникаючи в сутінки душі, казкотерапевт так чи інакше провокує виникнення проекції (як у чоловіків так і в жінок) - можна сказати дещо видозмінивши висловлювання Юнга. Необхідно пам’ятати про несвідоме клієнта і механізми психологічного захисту, які заважають несвідомому демонструвати прихований матеріал. Звичайно казкотерапевт аргументує розповідь казки власною "несподіваною" асоціацією з історією клієнта. Виникаючий при цьому "ефект несподіванки" часто позитивно мотивує клієнта.

При використанні психотерапевтичних казок важливі три речі:

·        Доречність

·        Щирість

·        Дозованість

Як би не любив психолог казки, їхнє використання повинне бути доречним. У іншому випадку можна спотворити всю ідею. Першу психотерапевтичну казку доречно використовувати лише тоді, коли вона найбільше яскраво й образно ілюструє основну думку психолога при формулюванні "зворотнього зв'язку" клієнту.

2.2 Дослідження особистісної проблематики суб’єкта та можливості психокорекції за допомогою казки

Емпіричне дослідження складається з трьох казок, які було запропоновано розповісти учасникам активного соціально-психологічного навчання – „Казка життя”, „Моя улюблена казка”, перенесення улюбленого казкового персонажу в улюблену казку.

Перший варіант казки дає можливість дослідити актуальний настрій, стан, самооцінку, несвідомі аспекти психіки: глибинно-психологічні передумови формування особистісної проблематики суб’єкта, тенденції на майбутнє. Другий варіант казки більш спрямований на дослідження минулого дитячого досвіду, позиції в сім’ї, глибинні аспекти психіки. Третій варіант роботи з казками дає можливість виявити тенденції психіки на майбутнє і приховані бажання піддослідних.

Всі ці казки в єдності є дуже інформативним матеріалом для суб’єкта дослідження лише в комплексі з правильною інтерпретацією психолога та діалогом з автором казок, в якому психолог має можливість уточними певні моменти, проговорити неусвідомлювані аспекти проблематики особистості. Це в комплексі з іншими методами дослідження є дуже дієвим засобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики, усвідомлення яких сприяє психокорекції особистості .

В казці життя О. обрані персонажі саме пінгвіни, які живуть в холодних краях, для яких морозні температури – це природне середовище. Знову ж таки є прагнення піти з дому (пінгвіна перевезли в теплі краї) – знайти людей, які б по відношенню до неї проявляли емоційне тепло і любов, прагнення відмежуватися від травмуючого минулого, від сім’ї, неначе переродитися (пінгвін виявився не пінгвіном, а теплолюбивою пташкою фламінго). Також простежується бажання знайти захист в чоловікові, бажання отримати тепло, любов, спокій. При цьому несвідомо обираючи такого ж партнера, який би сам пережив в житті якісь труднощі, щоб був здатний зрозуміти її проблеми.

 Неблагополучні стосунки в сім’ї (стосовно О. в сім’ї проявляли фізичне і психологічне насилля сестра і мати) сприяли замкнутості, ізольованості і в казці це відображується розколотим льодом (неначе земля тріснула під ногами). І після цієї події вже життя стало іншим – паралельно з пінгвінами, але не було можливості до них перескочити – паралельно з людьми, але водночас одинокою, емоційно замороженою, ізольованою, заблокованою. Саме тут криються витоки тенденції до психологічної імпотенції. Є надія на те, що хтось сторонній допоможе вийти з сім’ї, допоможе вирішити проблеми.

Вся казка будується на тому, що активність проявлялася самою О. тільки в сім’ї, але вона за неї поплатилась – всі прояви активності каралися фізично та психологічно, усікалися – пінгвіна карали за його неслухняність, за його цікавість. Це сформувало у О. пасивну позицію в житті - інші люди керують її життям – пінгвіна забрали експедитори і відвезли в теплі краї.. Знову ж таки прослідковується проблема одинокості, нездатності самій будувати стосунки з людьми.

Обирається незвичний окрас пір’їнок як бажання бути незвичайно привабливою, як бажання виділитися серед людей, особливо від батьків і сестри, які завдали їй неприємних переживань. Та крім зовнішньої привабливості до цього немає підстав, щоб це здійснити, тому що пасивна. І хоч вона прагне бути не схожою на членів своєї сім’ї, проте сама проявляє такі ж риси, як і вони – вони обмежені в проявах тепла і любові, і вона.

Своєю улюбленою казкою О. називає казку про Крихітку-Хівруньку. Знову ж таки улюблений персонаж – дівчинка, над якою знущаються в сім’ї, яка не спілкується з членами сім’є, шукає допомоги від іншої людини (корови), як і казці про пінгвіна. Проте О. Вважає себе розумнішою та кращою за своїх рідних, якоюсь особливою (дівчина приспала сестер, лише її корова так любила і так допомагала, лише її обрав принц). Ще тут прослідковується момент, що лише переживши розчарування можна отримати щастя. Є тенденція ускладнювати ситуацію, щоб відчути ті ж переживання, які вона отримувала від близьких. Прослідковується натяк на тенденцію до психологічної смерті, до повернення в утробу (вухо – як символ пуповини, а Крихітка кожного разу як виникає важка ситуація – завдання від мачухи – влазить в одне вухо, а в інше вилазить), особливо, коли О. з’ясовує стосунки з матір’ю.

Ще цікаво, що з казки витіснений батько, адже в самій казці він присутній, тобто є образа на батька, за те, що він не захистив її від нападок сестри і матері, за його пасивність, хоча сама проявляє пасивність, бо активність з дитинства каралась.

Дуже інформативним є казка, в якій Крихітка-Хіврунька потрапила в казку „Попелюшка”, обидва персонажі – це дівчата, які є не любимими в своїй сім’ї, у них немає рідних матерів – тобто рідна мати так ображала О., що тепер їй хочеться від неї відмежуватися, дистанціюватися. О. навіть проговорила: „Я в дитинстві мріяла, щоб якось раптом прийшла якась жінка і сказала, що саме вона моя справжня мати, а іноді думала, що мене поміняли невдачно в пологовому будинку”.

 Ще прослідковується суперництво з рідною сестрою за батька - Крихітка-Хіврунька та Попелюшка дуже схожі (сестри теж дуже схожі, як близнюки за словами О.), вони хочуть подобатися одному принцу (батькові), проте О. відчувається, що батько любить сестру більше ніж її. Тому і постає питання рівності – дівчата в казці однаково сподобалися принцу (але йому треба обрати таки одну з них) – це є бажаним, через те і зливаються дві дівчини в Одну Золукрошку, в яку закохався принц. Саме тому хочеться помститися батькові – витісняється з усіх казок, щоб він не звертав увагу і на сестру і на матір.

За наявності Едипової залежності, у О. в житті (з діалогу) траплялося часто так, що своїх молодих людей вона практично завжди ділила з подружками – тобто невирішена едипова ситуація переноситься на стосунки з людьми – необхідно на несвідомому рівні обирати таких людей, створювати кожного разу змагання (через це і виникає в казці конкурс) між жінками за увагу чоловіка. В якійсь мірі переносити на подружок образ матері і сестри є були конкурентами в боротьбі за любов і увагу батька. Через те і виникає подвійний образ мачухи – в усіх казках мачуха – це мати, яка стала мачухою для О. через те, що мати не може бути конкурентом, а мачуха – це не рідна мати – це потенційна конкурентка і суперниця, і в цій ситуації ріднішою до батька є лише дочка, яка має право бути значимішою.

Аналіз казок О. вказує на переживання “омертвіння”, дереалізації, емоційної закапсульованості. Відсутність емоційного тепла в сім’ї, впливає на все подальше життя. Вона стала недовірливою, ранимою; в неї викривлене відношення до себе й інших, вона не здатна до довіри, глибинний страх і почуття безпорадності, відчуження від людей, голод за любов'ю і теплом – базові почуття. О. боїться інших людей, вважає їх небезпечними, ворожими і заперечує саму можливість звернутися до них по допомогу – (пінгвін довго тікав). Є прагнення сховатися за спиною більш сильного чолвіка, який би своєю любов’ю компенсував недоотримані позитивні відчуття від батька.

Через невирішену едипову ситуацію О. прагне несвідомо кожного разу створювати ситуацію вибору, порівняння її з іншими жінками, прагне звертати на себе увагу навіть своєю бездіяльністю – пасивністю. Хоча на це витрачається дуже багато енергії, і це не приносить задоволення. Тобто О. блокує цим свій потенціал, не реалізовується повноцінно.

Проаналізуємо тепер казки Інни.

Казка про мишку-Рижеспинку І. є досить цікавою за своїм символічним представленням. Слід зазначити, що обирається не якийсь прекрасний, могутній образ, а образ маленької мишки, тобто ми гіпотетично можемо припустити, що у І. низька самооцінка, прослідковується комплекс меншовартості (вона менша ніж сосна, сонце, лис, і навіть листок подорожника). Сосна як чоловічий фалічний символ – це образ батька, проте у стосунках з ним Інна отримала певний травматичний досвід – кожного дня мишка натикалась своїми лапками на голки від колючок. Вже в діалозі з автором ми дізналися, що батько часто бив Інну і ображав.

В казці яскраво відображений факт насилля – сосна привалила мишку, і мишка стала на все життя хромою – тобто травма залишила по собі слід на все життя. Після цього Інна ізолювалася від батьків, вона поїхала жити в інше місто – мишка боялася вилазити на сосну і перестала спілкуватися з сонцем (сонце – материнський символ). Проте у Інни є тенденція обирати чоловіків небезпечних, які теж можуть вчинити насилля – допомога лисові, адже лис для мишки є хижаком. Інна розповіла, що її чоловік проявляв по відношенню до неї фізичне насилля і сексуальне, і що зараз вони подали на розлучення.

 Ще цікавим в казці відображене блокування активності Інни – мишка стоїть біля раковини з перлиною і не знає чи їй відкривати раковину. Інна боїться робити рішучі кроки, вона навіть боїться розлучитися з чоловіком. Тобто є страх перед будь-якими змінами, страх за майбутнє, несвідоме бажання повернутися в минуле, хоча в той же час намагання його забути. Є несвідоме бажання знаходити собі партнера такого, як батько, щоб він вчиняв насилля, і несвідоме бажання тримати його біля себе – не відпускати (не знає чи правильно вона робить, що розлучається - вагається), щоб кожного разу, коли він здійснює насилля, єднатися з батьком, від якого настраждалася. Проте несвідоме не диференціює увагу і любов на позитивні чи негативні, воно прагне уваги і любові будь-яким шляхом, нехай навіть хибним, болючим.

В улюбленій казці Інни „Казка про Аленький цвіточок”, головна героїня Настя є улюбленою дочкою батька – що підтверджує вище сказане – батько для Інни був і є самим значимим, проте він їй завдав багато страждань (він відпустив її на зустріч з чудовиськом) – тобто тенденція обирати деструктивних партнерів, які завдають болю, які вчиняють насилля має своє коріння ще зі стосунків з батьком. Витіснений образ матері з казки, Інна проговорює, що вона ображена на матір за те, що мати її не зрозуміла, що не підтримала, а ще й осудила за вибір чоловіка, який часто її бив.

Дуже цікаво, що Настя, (як і мишка-Рижеспинка пожаліла лиса) пожаліла чудовисько, яке теж є потенційно небезпечним. Тобто особистісна проблематика переноситься на всіх людей – її свого часу не пожаліли, то Інна сама жаліє всіх, а потім отримує від них неприємні почуття. У неї сформувався страх – Настя боїться, щоб принц знову не перетворився в чудовисько (хоча в оригіналі казки такого сюжету немає ), несвідоме фіксує всі дитячі страхи і переживання, і прагне їх повторити, щоб повторити моменти емоційного єднання зі значимим батьком, щоб покарати і осудити себе як мати.

В казці, де Дюймовочка потрапляє в казку „Попелюшка”, можна побачити всі несвідомі бажання Інни. Вона обирає персонаж Дюймовочку (маленьку, непомітну дівчинку, як мишку) і Золушку (образ страждальниці, незаслужено покараної), які поодинці в своїх казках були жертвами, а вдвох почали знущатися над кривдниками.

Є прагнення покарати матір, підказати батькові як можна провчити родичів. Дуже цікаво, що Дюймовочка підкладала в одяг голки – через ідентифікацію з кривдниками Інна прагне демонструвати такі ж самі риси, хоча блокує їх в собі, але в залежності від ситуації може їх реалізовувати.

Дюймовочка обирає собі в партнери карликового принца – знову ж таки людину з вадами, як Настя обирає чудовисько, як дерево яке зломилося чи лис у якого боліла нога. Тобто це тенденція, на яку ми вказували вище – обирати не зовсім адекватних людей, приносити себе в жертву через відчуття жалю.

ВИСНОВКИ

Здійснивши аналіз науково-психологічної літератури можна зробити наступні висновки Казка являється досить яскравим проявом презентації прихованих несвідомих тенденцій зовнішньому світу. Вона дає змогу провести детальний аналіз глибинно-психологічних аспектів утворення Едипової залежності та здійснювати психотерапевтичну роботу. Об’єктивно, використання казки у психокорекційному процесі сприяє вирішенню особистісної проблематики суб’єкта, пов’язаної з витісненими негативними інфантильними переживаннями. Також, казки являються безпосереднім відображенням психічних процесів колективного несвідомого, тому за своєю цінністю для наукового дослідження вони перевершують будь-який інший матеріал. В казках архетипи постають перед нами в найбільш простій та короткій формі, завдяки цьому архетипні образи дають нам ключ для осмислення процесів, які відбуваються в колективному несвідомому. В легендах та казках ми приходимо до розуміння базисних структурних утворень чи паттернів людської психіки.

Аналізуючи казки, ми стикаємося з великою кількістю універсальних понять, які в психологічному та культурному аспекті можна назвати символьними представленнями колективної психіки. Вивчення символьних представлень в казках тісно пов’язане з розумінням самої природи символів, їх трансформацію на протязі тривалого часу та тісний зв’язок з колективним несвідомим.

У контексті досліджуваної проблеми особливої значущості набуває розуміння глибинно - психологічного змісту символу, який впливає на символізацію змісту несвідомого. Джерелом образів, які ми зустрічаємо в казках є спонтанні прояви психіки людини. Реальне значення символів залишається прихованим для свідомості і презентувати його можливо лише через інтерпретацію сновидінь чи малюнків.

Впродовж тривалого періоду психотерапевти, психологи використовують казку як один із методів психодіагностики й психокорекції. Майже всі дослідники беруть за основу класичну казку, яку пам’ятають учасники сеансу з дитинства або ж пропонують самостійно складену казку, як каталізатор особистих спогадів та актуалізації імпліцитної особистісної проблематики.

Використання казки в психокорекційному процесі дає можливість виявити глибинно-психологічні причини виникнення Едипового комплексу суб’єкта, активізувати його внутрішній потенціал.

Для роботи із суб’єктом важливо вибрати оптимальну казку, яка може інтенсифікувати психокорекційний процес, сприятиме вивільненню енергії. Казки мають індивідуальне й універсальне значення, вони виконують захисну функцію і створюють відчуття безпеки.

Отже, внутрішній зміст людини може бути наближений до свідомості через розуміння та інтерпретацію казок, що може привести до зміни поведінки як дітей так і дорослих, оскільки казки включають в себе мотиви, які актуалізують свідомі і несвідомі аспекти психіки.

Аналіз казок дає змогу стверджувати, що казка є адекватним засобом дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення особистісної проблематики суб’єкта. Усвідомлення протагоністами цих причин допомагає здійснити психокорекцію. Це доводить поставлену гіпотезу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.           Фрейд З. “Я” и “Оно”// Основной инстинкт. М., изд-во «АСТ-ЛТД», 1997,-656 с.

2.           Юнг К. Обзор теории комплексов // Избранное. Минск, изд-во «Попурри», 1998,-448 с.

3.           Аверинцев С.С. Символ. Краткая историческая энциклопедия. – Т.6. – М.: Наука, 1971. – C. 826 – 831.

4.           Лапланш Ж., Понталис Ж.-Б. Словарь по психоанализу /пер. с франц. Н.С.Автономовой.– М.: Высшая школа, 1996.–623 с.

5.           Зелінська Т. Залежна любов як амбівалентність відданих сімей // Психологія і суспільство. №2 (12). –Тернопіль, 2003. –С.38–50.

6.           Абрахам К. Сновидение и миф. Между Эдипом и Озирисом: Становление психоаналитической концепции мифа / Сборник. Переводы с нем. – Львов: Инициатива; М.: Совершенство, 1998. – С.65–122.

7.           Фрейд З. Анализ фобии пятилетнего мальчика. Психоаналитические этюды. – Мн.: Попурри, 1998. – с. 273–369.

8.           Кляйн М., Айзекс С., Райвери Дж., Хайманн П. Развитие в психоанализе. – М.: Академический Проект, 2001. – 512 с.

9.           Фрезер Дж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии / Пер. с англ.- М.: Издательство АСТ, 1998.- 784 с.

10.        Фрейд З. Толкование сновидений - Киев: Здоровья,1991.-с.384

11.       Лёйнер Х. Основы глубинно-психологической символики // Журнал практического психолога, № 3, 1996 г, с. 102-110.

12.       Лэнктон К., Лэнктон С. Волшебные сказки: ориентированные на цель метафоры при лечении взрослых и детей. Перев. С англ.- Воронеж: МОДЕК, 1996.- 432с.

13.        Юнг К.Г. Феноменология духа в сказке //Юнг К.Г. Бог и бессознательное -Москва: Олимп,1998.- с.227-282

14.        Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я // Фрейд З. Психоаналитические этюды - Минск: ПОПУРРИ, 2001.- с. 422-480

15.        Теслюк П.В. Полівалентність змісту символіки тематичних психомалюнків // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук, Київ - 2000.

16.        Ранк О., Закс Г. Психоаналитическое исследование мифов и сказок. Между Эдипом и Озирисом: Становление психоаналитической концепции мифа / Сборник. Переводы с нем. - Львов: Инициатива; М.: Совершенство, 1998.- С.207-246.

17.        Машовец М. "Вот так сказки" Киплинга сквозь призму психоанализа // Russian Imago 2000. Исследования по психоанализу культуры. - СПб.: Алатейа, 2001.

18.        Груммес У. Значение сказки для психоанализа. // Энциклопедия глубинной психологии, Т.1. З.Фрейд: жизнь, работа, наследие. Пер. с нем. - М.: ЗАО МГ Менеджмент, 1998. - С.569-586.

19.        Мелетинский Е.М. Герой волшебной сказки. Происхождение образа. - М.: Издательство восточной литературы, 1958, - 264с.

20.        Дикман Х. Юнгианский анализ волшебных сказок. Сказание и иносказание. Приложение: Методы аналитической психологии //Перевод Г.Л. Дроздецкой и В.В. Зеленского; Под общ. Ред. В.В. Зеленского - СПб.: Академический проект, 2000. - 256 с.

ДОДАТОК А

Казки учасниці групи АСПН Оксани

Казка життя

Казка про пінгвінів

Жили-були на Північному полюсі сім’я пінгвінів: батько-пінгвін, мати-пінгвін і двоє дочок – пінгвіненят. Ловили дорослі пінгвіни рибу і годували своїх дітей. Вони не хотіли, щоб інші пінгвіни якось втручалися у їхню сім’ю, а тому відмежувалися за айсбергом, перенесли в дзьобах туди своїх діток.

Коли пінгвіненята трішки підросли вони почали гратися – кусати один одного, старше пінгвиня звичайно ж було дужим і іноді давило своєю масою менше. Менше ж пищало, але батьки були так заклопотані тим, що ловили рибу, що зовсім не звертали увагу на це. Мале пінгвіненя почало ходити кожного дня далі і далі від гнізда допоки не набридло на острів, де було багато-багато таких як воно. Серед них воно взнало своїх бабусю-пінгвіна і дідуся і багатьох родичів. Повернувшись від них додому, воно було наказане, за свою цікавість – його позбавили їжі.. Та воно не припиняло своїх подорожей.

Одного разу воно гралося біля своїх дідуся і бабуся і під ним почав розколюватися лід. Воно ледь встигло перестрибнути на лід з води, ледь не втонуло. Та щілина стала такою великою, що ні воно саме ні його рідні – ніхто не зміг дістатися на інший кусок льоду, де було пінгвіненя.

Так воно почало жити паралельно з іншими пінгвінами, йому перекидали їжу, та воно страждало через те, що йому не було як погратися з іншими пінгвіненятами. Так воно і виросло, звикло до такого життя і вже самостійно почало ловити для себе рибу.

І якось на цей полюс приїхала експедиція, яка висадилася саме на тому льоді, де було вже доросле пінгвіненя. І вони почали його ловити, заманювати, і зловили, почали гратися ним, і назвали його Делою, а потім відвезли його у теплі краї. Дела почала задихатися, бо температура і вологість повітря були неприродними для неї. Її іноді ложили в холодильну камеру, та згодом з часом вона адаптувалася до таких умов. І сталося якесь невивчене дослідниками диво – у Дели почали з’являтися незвичні рожеві пір’їни, вона ставала дедалі схожа на пташку фламінго. І дослідники перевезли її на південь, їм було дуже шкода її відпускати та все ж вони мусили, адже фламінго вони не досліджували. Вони відпустили Делу біля води, де було багато різних птахів, серед яких і інші фламінго. Дела була незвичайною фламінго, бо у неї збереглися ще сині пір’їнки і тому багато хто почав здивовано на неї звертати увагу. І один фламінго-чоловік так зацікавився незвичним окрасом, що підлетів і почав співати. Вони подружилися і в подальшому взнали, що історії їхні дуже схожі і що жили вони на одному айзбергу тільки не зустічали один одного, вірніше просто не звертали увагу. Звали його Лаконом. І мабуть вони створять сім’ю, і у них будуть особливо гарні діти.

Казка про Крихітку-Хівруньку

Жила-була Крихітка-Хіврунька, у неї не було матері – була мачуха з своїми дочками: Одноока, Двоока, Триока. Вони дуже не любили Крихітку, примушували її роботи важку роботу. Була у Крихітки лише одна в світі подруга – чарівна корова, яка допомагала їй робити всю роботу, Крихітці лише треба було загадати бажання, залізти в одне вухо корові і вилізти в інше.

Мачуха і сестри не могли зрозуміти, як це Хіврунька так з усім швидко справляється. І послала мати Однооку прослідкувати за Крихіткою. Сестра пішла, проте Хіврунька помітила її і почала співати:

-     Спи око...засипай!...

І Одноока заснула. Коли прокинулася – робота вже була зроблена. Мачуха розізлилась, і наступного дня послала Двооку. Крихітка заспівала:

- Спи око, спи друге... засипай!...

І двоока проспала той час, поки Хіврунька з коровою робили роботу.

Мачуха ще більше розізлилася, і наступного разу послала слідкувати Триоку. Крихітка заспівала: Спи око, спи друге... засипай!... А про третє око вона забула, і сестра все побачила і розповіла мачусі про корову, яка робить чудеса. Мачуха наказала корову вбити. Розплакалась Крихітка, а корока їй на прощання сказала, щоб вона зібрала її кісточки і закопала. Так Крихітка і зробила. Через місяць на тому місці, де були закопані кісточки, проросла яблуня, яка нікому не давала зірвати яблука, лише Крихітці.

Одного разу їхав молодий принц і хотів зірвати яблуко, та яблуня підняла свої гілки. Принц попросив сестер Хівруньки, та і вони не могли дотягтися до гілок. Тоді він попросив Крихітку, вона підійшла до яблуні, і гілочки опустилися – дівчина зірвала яблуко і пригостила принца. Він подякував, і так вона йому сподобалась, що він запропонував їй вийти заміж за нього. І жили вони разом довго і весело.

Крихітка-Хіврунька в казці Попелюшка

Крихітку-Хівруньку в казці Попелюшка не дуже радісно зустріли – з’явилась ще одна така сама, проте сама Попелюшка зраділа, що вона тепер не сама, що у неї з’явилась подружка. Вони вдвох робили роботу, спілкувалися, гралися.

Якось їх запросили на бал. Вони попросили Хрещену і чарівну корову, щоб ті допомогли їм з вбранням. Нарядилися, стали дуже гарними, і поїхали на бал. На балу вони сподобалися дуже одному принцу. Він був дуже гарний, і він теж сподобався двом дівчатам. Проте принц знав, що він повинен і хоче обрати лише одну дівчину. І він оголосив конкурс, переможниця якого мала бути його нареченою. Проте дівчата не хотіли приймати участь в цьому конкурсі і поїхали з балу.

Вдома вони думали, що ж робити. І попросили Хрещену і чарівну корову з’єднати їх двох в один образ. Чарівниці виконали їхнє прохання, і з’явилась Золукрошка. Тим часом принц їздив шукав дві свої симпатії, і коли він зустрів Золукрошку – він закохався в неї і зрозумів, що цей образ – це наче ті дві симпатії в одній людині, які ще більше приваблювали його своєю єдністю. І він запропонував Золукрошці одружитися з нею. Вона погодилася, бо сильно його полюбила. І було весілля, а далі щасливе життя.

ДОДАТОК Б

Стенограма до аналізу казок учасниці групи АСПН Оксани

П.: Чому пінгвіни? В сім’ї не дуже теплі стосунки?

О.: Не дуже...Зовсім не теплі. Мої батьки не вміють проявляти емоції хороші.

П.: А тобі самій властиво проявляти позитивні емоції?

О.: Важко, та я намагаюсь.

П.: Є бажання відійти від сім’ї?

О.: Може такого бажання не має, та прийдеться. Я не витримаю.

П.: А хто саме завдає тобі такого болю?

О.: Мати і сестра.

П.: А батько?

О.: Батько взагалі мене ігнорує.

П.: Де ти шукаєш порятунку?

О.: В друзях, в щоденнику.

П.: Ти не дуже активна? Адже пінгвіна віднесла крига і він навіть не намагався повернутися.

О.: В сім’ї ні, тому що за свою активність, коли я прагнула матері і сестрі щось довести, мене робили винною і карали.

П.: Карали яким чином?

О.: Били і сварили

П.: Ти себе відчуваєш не такими як члени твоєї сім’ї?

О.: Чому Ви так спитали?

П.: Тому що, це єдиний пінгвін, який змінив окрас і перетворився на фламінго

О.: Може і не така особлива, проте я багато не роблю такого поганого, як вони

П.: А чи не було в тебе думок, що ти народилася не в цій сім’ї?

О.: В дитинстві я чекала якусь жінку, яка прийде і скаже, що вона моя мати.

П.: Давай поговоримо тепер про твою улюблену казку – про Крихітку-Хівруньку. Твоє життя, певним чином, схоже на її?

О.: Так

П.: А хто в твоєму житті схожий на образ чарівної корови?

О.: Можливо я сама, можливо мої друзі

П.: Як на твою думку, ця дівчина могла б щось змінити, щоб стати щасливою?

О.: Думаю, що якби у неї був батько, то він би її захистив

П.: Коли стосунки з мамою і сестрою навантажують, що тобі хочеться зробити?

О.: Я вже перестала звертати на них увагу, закриваюся в своїй кімнаті і сплю або слухаю музику

П.: Це схоже на твоє не існування в той момент для них? Але ж проблема нікуди не дівається?

О.: З ними по іншому з ними не можна

П.: Цікаво, що ця героїня потрапила в казку “Попелюшка”, Попелюшка така сама бідна дівчинка як і Крихітка? Вона така ж нелюбима матір’ю і сестрами?

О.: У Попелюшки був батько.

П.: Чи немає в тебе відчуття, що батько більше любить твою сестру ніж тебе?

О.: Звичайно є , але останнім часом батько почав пишатися мною.

П.: Як ти на це реагуєш?

О.: Думаю, що занадто пізно він почав проявляти до мене увагу.

П.: Але ж саме його уваги тобі і не вистачало?

О.: Не вистачало в дитинстві, а зараз не треба

П.: З сестрою в тебе конкуруючі стосунки?

О.: Так

П.: Тобто ви конкуренти за увагу батька?

О.: Я над цим не думала. просто ми завжди конкуренти в житті

П.: А увагу друзів і коханих людей ви також ділите?

О.: Буває так, що друзі сестри звертають увагу на мене. Було навіть, що її хлопці пропонували мені зустрічатися з ними

П.: Тобі це приносило задоволення?

О.: На певний час

ДОДАТОК В

Казки учасниці групи АСПН Інни

Казка життя

Казка про мишку-Рижеспинку

Жила-була мишка-Рижеспинка. Була вона маленькою, і на хребті у неї була рижа полоска, тому і прозвали її Рижеспинкою. Бігала вона, залазила в норки, лазила по деревах. Кожного ранку мишка залазила на саму високу сосну і віталася з сонечком, яке розповідало як треба жити на світі, які люди є в світі, і від цього сонця у мишки змінився колір спинки, тому її і прозвали так. Так вона бігала по сосні, натикалась своїми лапками на голки вів сосни, і раділа з того, що у неї є друг – сонце.

Одного разу, коли мишка була на сосні почався дощ і вчинилася гроза. Сосна впала і придавила мишку так, що мишка на все життя стала хромою. Вона вже не могла так швидко бігати і бути такою проворною. Вона почала боятися вилазити на сосни і перестала спілкуватися з сонцем. Її життя стало таким же сірим як інша частина її тіла, а спинка чомусь почала сіріти. Рижеспинка почала сумувати.

Та ось одного разу вона бігла і побачила як лежить лис, його нога в капкані. Вона підбігла і за допомогою ломачки відімкнула капкан. Лис лежав непритомний. Рижеспинка вирвала великий листок подорожника і положила на ногу лисові, а сама побігла далі. І добігла вона до моря, хвилі якого викинули на берег велику прекрасну ракушку, всередині якої була перлина. Ця перлина була чарівною, вона виконувала будь-яке бажання змінитися, але загадати це бажання можна лише один раз.

І ось мишка сидить біля ракушки і думає чи варто її відкривати чи ні. Адже вона не знає чи зміни принесуть те, про що вона мріє чи буде ще гірше, бо вороття назад не буде.

Рижеспинка так довго бігла до моря, так довго шукала цю ракушку і перлину, що зараз розгубилася і не знає, що їй робити.

Казка про Аленький цвіточок

Жила собі в сім’ї дівчинка, звали її Настя. Її дуже любив батько, більше ніж двох старших дочок. Батько їздив продавати сукно і кожного разу привозив щось в подарунок дівчатам. Як завжди, одного разу Настя попросила батька привезти їй Аленький цвіточок. Батько довго не міг знайти його і вже поїхав додому без подарунку, по дорозі здійнявся вітер і батька віднесло далеко в поле. Там зустрілося йому чудовисько, яке сказало, що воно дасть йому цю квітку, тільки при умові, що він повернеться в поле до нього. Батько так любив дочку, що погодився. Чудовисько віддало йому квітку.

Настя дуже раділа подарунку, проте засмутилася, що батько може поїхати, вона не хотіла, щоб з ним щось сталося. І вирішила піти замість батька. Сестри не хотіли відпускати Настю і закрили вікна, щоб не бачити час. Настя вже спізнялася. Коли вона прийшла до чудовиська, то побачила, що воно таке страшне, проте його очі були такі жалібні, що вона таки залишилася жити з ним в полі. Вони спілкувалися, і дедалі більше чудовисько почало закохуватися в Настю, а Настя відповідно – в нього. Вона так його жаліла, що одного разу поцілувала, і чудовисько перетворилося на принца. Вони зіграли весілля і довго жили. А Настя думала, чи не перетвориться цей принц знову якось у чудовисько.

Дюймовочка у казці “Попелюшка”

Якось потрапила Дюймовочка в казку Попелюшка. Ці дві дівчини так здружилися, що були не розлий вода. І як почали вони вдвох знущатися над сестрами попелюшки, що вся казка була догори ногами. Дюймовочка була дуже маленькою і сестри її не бачили, а тимчасом вона їм то голки в одяг попідкидає, то підлогу намаже якимось дьогтем, так що сестри і мачуха падали, де бачили.

Дюймовочка все розповідала батькові Попелюшки: що над нею знущаються сестри і мачуха, що заставляють робити непосильну роботу. Підказувала батькові як можна провчити цих родичок. І так вони почали веселитися, що в кінці кінців таки мачуха і сестри просили пощади, тоді Дюймовочка і Попелюшка сказали їм робити всю роботу по будинку – прибирати, перебирати зерна, прати в мороз і приносити їм їсти.

Дюймовочка і Попелюшка ходили на бал, де зустрічалися зі знатними людьми. Там вони зустріли собі принців, Попелюшка зустріла простого принца, а Дюймовочка карликового. У них утворилися свої сім’ї, і вони були дуже щасливі.

ДОДАТОК Г

Стенограма до аналізу казок учасниці групи АСПН Інни

П.: Хто в сім’ї схожий на образ сосни?

І.: Батько

П.: Він якось наніс тобі травму, адже сосна впала і привалила мишку так, що вона на все життя залишилася кульгавою?

І.: Взагалі, я не хочу про це говорити. Скажу лише, що він мене дуже принизив як жінку

П.: Ця подія така значна, що виправити не можна?

І.: Не можна

П.: Це сприяє тому, що ти обираєш партнерів, які є потенційно небезпечними для тебе, які можуть проявляти насилля, адже лис – хижа тварина

І.: Вже вибрала чоловіка, який мене порізав.

П.: А коли ви зустрічалися, він проявляв жорстокість?

І.: Ні, він був дуже жалюгідний. Я його навіть не любила. Просто стало його дуже жаль.

П.: Пожаліла його, а себе зараз не жалієш?

І.: Жалію, ми подали на розлучення, вже в котре

П.: І немає думок забрати заяву?

І.: Якщо чесно, я сумніваюсь, тому що він забезпечував сім’ю

П.: Тому мишка вагається. Тобто є несвідоме бажання перебувати в ситуації насилля, щоб відчути ті самі переживання дитинства?

І.: Я в шоці. Я що повторюю весь час одну і ту ж ситуацію?

П.: Ви зараз самі це зрозуміли. Якщо проаналізувати казку про Настю, то вона знову ж таки повертається до чудовиська – потворної істоти, людини з дефектами, воно ж було теж потенційно небезпечне для Насті?

І.: Це ж треба, і в цій казці те ж саме!

П.: Страх залишився з дитинства по відношенню до чоловіків, тому з’являється оригінальний кінець казки – Настя боїться, щоб принц знову не перетворився на чудовисько. Тобто є тенденція покарати себе.

І.: Щось я все життя себе караю.

П.: Стосунки з батьком сформували почуття меншовартості, тому обирається улюблений персонаж Дюймовочка. Маленька, непомітна дівчина, яка потрапляє в казку “Попелюшка” – образ страждальниці, яка не заслужено була покарана. Проте, так хочеться помститися батькові за прояви насилля, а матері за те, що осудила, що вдвох Попелюшка та Дюймовочка починають знущатися над матір’ю і сестрами, підказувати батькові, як можна провчити родичів. Дюймовочка стала агресивною – підкладала в одяг голки. То чи не думаєш ти, що сама здатна проявляти насилля над іншими?

І.: Можливо і можу, тільки я всю злість тримаю в собі.

П.: Поруч з агресивними проявами блокуються і позитивні емоції. не можливо блокувати енергію частково

І.: Свою позитивну енергію мені немає кому віддавати

П.: То самі собі, досить вже себе карати. Дюймовочка обирає собі в партнери карликового принца, знову ж таки людина звадами, як і у Насті, яка обирає чудовисько, як дерево, яке зломилося і лис, у якого боліла нога. необхідно опрацьовувати свою проблему, щоб не обирати собі партнерів-кривдників.