РУБРИКИ

Психологія емоцій

 РЕКОМЕНДУЕМ

Главная

Правоохранительные органы

Предпринимательство

Психология

Радиоэлектроника

Режущий инструмент

Коммуникации и связь

Косметология

Криминалистика

Криминология

Криптология

Информатика

Искусство и культура

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Религия и мифология

ПОДПИСКА НА ОБНОВЛЕНИЕ

Рассылка рефератов

ПОИСК

Психологія емоцій

Психологія емоцій

Психологія емоцій


Психологія емоцій як наука досить молода. Але однаково дивно, що ця настільки очевидно актуальна тема більше століття, тобто фактично весь строк існування психології, залишалася поза основним руслом її розвитку. Найбільш проникливі дослідники людської природи, ще до появи яких-небудь наукових даних, розуміли всю важливість емоцій для людської самосвідомості й соціальних відносин, і до нас дійшли їх висловлення про те, що саме емоції живлять творчість і відвагу. Однак до 80-х років двадцятого сторіччя психологія фактично ігнорувала емоції. Мені можуть заперечити, що психологія у свої перші сто років розвитку виявляла собою парадокс - науку, що принципово не звертається до суті тих речей, які вивчає. Але хіба можна всерйоз намагатися зрозуміти людину і його взаємини з навколишнім світом, залишаючи без уваги емоції?

В останні роки нам доводиться зіштовхуватися із самими різними точками зору на природу й значення емоцій. Одні дослідники думають, що в рамках науки про поводження можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Даффи (Duffy, 1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), уважає, що поведінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять «активація» або «порушення» (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що ставляться до емоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) затверджують, що емоції утворять первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тім, що люди постійно перебувають під впливом тієї або іншої емоції, що поводження й афект - нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поводження людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961). Інші ж автори, навпроти, думають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації й підкріпленні поводження (lzard, 1971, 1972; Leeper, 1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).

Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральних функцій, до прояву діяльності структур, вегетативною нервовою системою (Wenger, 1950). Інші дослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової системи, що піддається довільному контролю.

Більшість психіатрів і психологів-клініцистів розглядають різні види психопатології й порушення адаптації як «захворювання емоційної сфери» (Dunbar, 1954). С другої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, затверджує, що психопатологія й дезадаптація викликаються не емоційними розладами, а порушеннями мислення, установок і поводження. Деякі вчені виходять із того, що емоції повинні бути підлеглі когнітивним процесам (і розуму), вони розглядають порушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпроти, уважають, що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чим повинні займатися дослідники, це питання про якість і інтенсивність цих емоцій.

Існує думка, що людина може уникнути психопатологічних розладів, вирішити багато особистісних проблем, просто відмовившись від неадекватних емоційних реакцій, тобто підкоривши емоції твердому контролю свідомості. У той же час, відповідно до інших подань, кращим засобом у цих випадках є вивільнення емоцій для їхньої природної взаємодії з гомеостатичними процесами, драйвами (drives), когнітивними процесами й руховими актами.

У психологів, так само як у філософів і педагогів, немає єдиної точки зору щодо ролі, що грають у житті людини емоції. Так, деякі з них, думаючи розум характеристикою істинно людського в людині, затверджують, що сенсом людського існування повинна бути саме пізнавально-інтелектуальна діяльність. У нашім суспільстві, та й не тільки в нашім, людина, почавши вчитися в раннім дитинстві, продовжує своє утворення в міру дорослішання до досягнення зрілості; при цьому саме утворення найчастіше розуміють як процес знайомства з фактами й оволодіння теоріями, як процес нагромадження інформації.

Але інші вчені, незважаючи на захопленість процесом пізнання, незважаючи на те що інтелект став їхнім знаряддям виробництва, а наука - долею, все-таки схильні відносити людини до розряду істот емоційних або, може бути, емоційно-соціальних. На їхню думку, сам зміст нашого існування має афективну, емоційну природу: ми оточуємо себе тими людьми й речами, до яких прив'язані емоційно. Вони затверджують, що научання через переживання (як в особистісному, так і в соціальному плані) не менш, а бути може, і більш важливо, ніж нагромадження інформації.

Одними з перших про важливу роль емоцій у поводженні людей висловилися Липер (Leeper, 1948), провідний спеціаліст по теорії особистості, і Маурер (Mowrer, 1960), що видається фахівець із психології научання. Маурер затверджував, що «емоції є одним із ключових, фактично незамінних факторів у тих змінах поводження або його результатів, які ми називаємо «научання» (Mowrer, 1960,). Маурер повинен був визнати порочність загальноприйнятого для західної цивілізації недовірливого й презирливого відношення до емоцій і їхнього приниження перед інтелектом (розумом, логікою). «Якщо представлені міркування вірні, то емоції надзвичайно важливі для самого існування живого організму й зовсім не заслуговують такого протиставлення «розуму» «(Mowrer, 1960).

У даній роботі реалізований лише один з підходів до проблеми емоцій, підхід, що вірніше всього було б назвати психологією диференціальних емоцій. У рамках цього підходу спробуємщ охарактеризувати властивості й функції кожної окремо взятої емоції, а також особливості відносин між різними емоціями і їхня взаємодія. Я думаю не менш важливим розглянути взаємини, які зв'язують емоції, когнітивні процеси й поводження. Із цих же позицій, з позицій психології диференціальних емоцій, розглядають проблему емоції багато теоретиків і дослідники, і результати їхніх досліджень знайдуть відбиття в цьому підручнику. Найбільш значні теорії, що зложилися в рамках зазначеного підходу, ґрунтуються на ряді загальних передумов, головної з яких є подання про те, що емоції служать організуючим і мотивуючим фактором поводження людини, його особистісного розвитку й відносин з навколишнім світом.

Наш підхід принципово відрізняється від того, у якому емоційні прояви й емоційні стани представлені в континуумі й підлягають оцінці в категоріях «приємного-неприємного», «напруженого-розслабленого». Не будемо в цій роботі досконально розглядати теорії, що зложилися в рамках цього підходу, але буду наводити дані, що ставляться до кожної з описаних мною емоцій у термінах цих шкал.

Незважаючи на те що вчені ще не прийшли до консенсусу щодо природи емоцій і їхнього значення, теоретичні й практичні досягнення останнього десятиліття дозволяють нам виділити психологію диференціальних емоцій як самостійна дисципліна. У вузькому кружку психологів-теоретиків ми можемо як завгодно довго сперечатися про перевагу того або іншого підходу, але люди, далекі від цих проблем, як правило, самі того не підозрюючи, дотримуються саме нашої точки зору, вони говорять про те, що радуються або сумують, зляться або бояться, вони ніколи не переплутають ці емоції, тому що прекрасно знають, яке почуття в них викликає та або інша емоція і які її зовнішні прояви. Але чи багато хто з них всерйоз замислюються над основними питаннями? Наприклад, над тим, що ж насправді являють собою емоції? Які механізми їхнього виникнення? Як вони впливають на нас і наше життя? Перш ніж намагатися відповісти на ці питання, варто розглянути проблему походження мотивації й емоцій.

До питання про походження мотивації й емоцій


Який би різновид мотивації ми не розглядали, будь це базова потреба, що забезпечує виживання індивіда, або емоційна спрямованість на підвищення рівня життя, ми повинні будемо визнати, що вона виникала й перетерплювала зміни в ході еволюції, як і інші структури й функції людини. Щоб внести ясність, який так не вистачає нашої стрімко, що розвивається науці, доречно буде більш докладно зупинитися на деяких міркуваннях щодо походження й розвитку різних видів людської мотивації, особливо походження й розвитку емоцій, що становлять ядро мотиваційної структури людини.

Походження мотивації виживання

Існування «мотиваційної» системи в її рудиментарному виді можна припустити вже в найперших мешканців Землі. «Мотивація» найпростіших одноклітинних організмів заснована на електрохімічних процесах. І хоча вони ще не мали здатність до когнітивної оцінки стимулів, їм удалося адаптуватися й вижити. Вони вийшли переможцями з нерівного бою з навколишнім середовищем, збройні не розумом, а найпростішою мотиваційною системою, що допомагала їм наблизитися до бажаного й уникнути небезпечного.

Останні дослідження, присвячені проблемі виникнення смакових відчуттів, показують, що навіть найпростіші віруси здатні випробовувати свого роду «відраза», вони «задкують», намагаючись уникнути контакту з отруйною речовиною. Цілком можливо, що й одноклітинні тварини мають аналогічні механізми, що мотивують реакцію приближення уникання. Ці механізми, що забезпечують організм харчуванням і захищають його від токсичних речовин, життєво необхідні. Деякі нейробіологи схильні розглядати аспект цих реакцій як гедоністичний процес, при якому адекватна модель поводження забезпечується ухваленням рішення й інструментальною дією. Існує кілька теорій мотивації, що йдуть коріннями в концепцію «наближення-уникання». Так, наприклад, для фрейдівської теорії мотивації й особистості центральними є поняття «задоволення» (наближення) і «біль» (уникання). Саме на протиставленні «задоволення» і «болю» ґрунтується його розуміння сексу й агресії.

До базових потреб ставляться ті мотиви, або потреби, які забезпечують виживання й фізичне благополуччя індивіда. У несприятливих умовах саме вони спонукують індивіда боротися за своє життя - шукати їжу, воду, притулок, виводити з організму продукти життєдіяльності. У звичайні ж умовах, коли ці потреби легко задовольнити, пов'язана з ними діяльність стає повсякденної й не потребуючих значних витрат часу (Maslow, 1971). Однак, коли несприятливі умови середовища, недостача ресурсів загрожують виживанню або благополуччю індивіда, голод будить емоцію, і ця взаємодія драйву й емоції виявляється надзвичайно ефективним.

Походження емоцій

Такі драйви, як голод або сексуальний потяг, властиві нам тому, що вони необхідні для виживання. Але для чого потрібні емоції? Невже вони теж сприяють виживанню? Якщо ми запитаємо себе, для чого в ході еволюції виникли рефлекси й інстинкти, то відповідь буде лежати на поверхні. Рефлекс - це специфічна реакція на певний стимул. Інстинкти забезпечують успішне виконання більше складних моделей поводження, причому деякі із цих моделей залишаються незмінними протягом всього життя тварини від народження до смерті. Ми знаємо, що людина народжується з дуже обмеженим набором рефлексів, і лише деякі з них, начебто рефлексу моргання, залишаються з ним назавжди. Рефлекси й інстинкти ригідні, вони жорстко прив'язані до стимулу, їх явно недостатньо, коли ситуація вимагає ухвалення рішення в ситуації вибору або в ситуації, що вимагає гнучкості поводження.

Однак рефлекси й інстинкти забезпечують адаптацію індивіда, постачаючи його чітко певним способом реагування на обмежений, постійний набір об'єктів і явищ навколишнього середовища. Те ж саме можна сказати про мотиви, які ми називаємо драйвами, - про голод, спрагу, сексуальний потяг, уникання болю й потреби у виведенні з організму продуктів життєдіяльності. Ці мотиваційні системи необхідні для виживання людини. Їх іноді називають потребами виживання, оскільки вони поряд з регуляторної хімічної, або гомеостатичної, системою забезпечують наше фізичне благополуччя.

Але як і для чого виникли емоції? У міру еволюції наших предків період дорослішання й навчання молодих особин ставав усе більше тривалим-їм був потрібний все більший і більший строк, щоб навчитися добувати їжу, піклуватися про себе. Для того щоб дитина вижила, між нею і людиною, яка дбає про неї (звичайно це мати), повинна була виникнути тісна взаємна прихильність. Ми не знаємо, яким образом вона виникла і як трансформувалася в ході еволюції, але, ґрунтуючись на даних сучасних досліджень, можна із упевненістю затверджувати, що цементуючим фактором взаємної прихильності матері й дитини є емоції. Наочним доказом тому може стати простий експеримент. Залишіть на кілька хвилин однорічної дитини без матері в незнайомій кімнаті. Більшість дітей відреагує на розлуку яскравою емоцією. Якщо ж зв'язок між матір'ю й дитиною порушується на більше тривалий час або порушена постійно, ми можемо спостерігати букет негативних емоцій, які в окремих випадках переростають у важкі форми депресії й здатні викликати навіть загальне виснаження організму.

Безсумнівно, однієї із причин виникнення людських емоцій у ході еволюції була необхідність забезпечити соціальний зв'язок між матір'ю й дитиною. Екологічна ніша людської дитини така, що носієм всіх когнітивних, соціальних і фізіологічних навичок, необхідних для виживання дитини, є дорослий. Дитина просто не вижила б, якби його мати не відчувала потужної потреби тримати його на руках. Дитина у всьому залежить від матері: вона задовольняє його потреби в їжі, теплі, відході, захищає його від небезпеки. Не дуже давно ми зрозуміли, що, крім усього цього, дитині для фізичного здоров'я й психологічного благополуччя необхідна також і батьківська любов. Навіть дорослому буває важко впоратися з життєвими безладдями, якщо він обділений любов'ю. Саме такого роду позбавлення лежить в основі багатьох психологічних порушень, і особливо депресії.

Іншою причиною виникнення емоцій була нагальна потреба в засобах комунікації між матір'ю й дитиною, так само як і між дорослими людьми. Численні дослідження, присвячені питанням емоційного розвитку дитини, показують, що задовго до того, як дитина починає розуміти звернену до неї мову й вимовляти окремі слова, вона уже може повідомляти навколишніх про свій внутрішній стан за допомогою деякого набору сигналів. Наприклад, голод і біль можуть проявлятися через, зовнішнє вираження фізичного страждання. Про ситуацію, інтересі до людини або предмета сигналізує вираження радості й інтересу в наявності дитини, тоді як фрустрація виражається гнівом.

Подібна система соціальної комунікації, що базується на емоційній експресії, життєво важлива, тому що без її зв'язок між матір'ю й дитиною була б неможлива. Дослідження показують, що батьків, діти яких страждають хворобою Дауна, дуже засмучує й гнітить ті обставини, що діти не можуть повідомляти їм про свої переживання за допомогою міміки й інших способів емоційної комунікації.

Емоції необхідні для виживання й благополуччя людини. Не маючи емоції, тобто не вміючи випробовувати радість і сум, гнів і провину, ми не були б повною мірою людьми. Емоції стали одним з ознак людяності. Не менш важлива й наша здатність співпереживати чужим емоціям, здатність до емпатії, так само як і здатність виразити емоцію словами, розповісти про неї. Еволюційне значення емоцій полягає в тому, що вони забезпечили новий тип мотивації, нові поведінкові тенденції, більшу варіативність поводження, необхідні для успішної взаємодії індивіда з навколишнім середовищем і для успішної адаптації.

Від фізіологічного драйву до емоції: голод, смакові відчуття, відраза

Неможливо сказати напевно, яким образом у процесі еволюції людина прийшла до такого різноманіття емоцій, які характерні для нього зараз. Ми можемо тільки припускати, що вже перші живі організми мали якісь механізми, що дозволяли їм реагувати на стимули навколишнього середовища, тобто приймати або відкидати їх, наближатися до них або відсторонятися від них.

Деякі емоції могли розвитися із сенсорних процесів і фізіологічних драйвів, пов'язаних з базовою реакцією наближення-відсторонення. Схоже, що саме таких корінь має емоція відрази. Відмова від їжі на основі смакових відчуттів - це найпростіший і найбільш ранній приклад емоції відрази. Здатність найпростіших вірусів уникати небезпечного стимулу, можливо, є прототипом реакції відрази, яку можна спостерігати в людини, що пробує несмачну їжу. Новонароджені діти, навіть ті, що народилися без півкуль головного мозку, реагують на гірку їжу виразною гримасою відрази. Якщо в дитячому віці смак їжі є єдиним безумовним і ефективним подразником, що викликає реакцію відрази, то в міру навчання людини й придбання їм досвіду коло цих подразників розширюється. Як тільки дитина починає розуміти, що значить «зіпсована їжа» (це відбувається приблизно в сім років), він навчається випробовувати відразу до будь-якої їжі, що здається йому зіпсованої, - при цьому неважливо, зіпсована вона насправді чи ні.

В одному географічному журналі на фотографії зображена індійська дівчинка, що тримає в руках тільки що виліплений нею кому свіжого коров'ячого гною. У людини західної культури подібне заняття викликало б відразу, але на її особі ми бачимо лише привітну посмішку. У цьому випадку посмішка дівчинки ставиться до людей, що фотографують її, і виявляє собою субстрат емоційного відношення до людей, тоді як афективно-когнітивна реакція дівчинки на об'єкт (гній) обумовлена її соціокультурним досвідом. (В Індії висушений коров'ячий гній здавна використовують як паливо.)

Стаючи старше, людина навчається випробовувати відразу до певних об'єктів, захід і смак яких невідомий і які, можливо, не мають ніякого відношення до їжі. Наприклад, може викликати відраза брудний одяг або лихослів'я, а іноді він може випробувати відразу до якоїсь людини або навіть до самої себе.

Якщо походження емоції відрази досить очевидно, - схоже, що вона йде своїми коріннями в первинні смакові відчуття й почуття голоду, - то встановити походження інших емоцій не так-те просто. Ми не знаємо, як вони виникли, ми можемо лише будувати здогаду про том. чому вони виникли.


Типи мотивації

Мотивація звичайно має два компоненти - стимуляцію й сенсорний процес або руховий акт. Тобто мотивація припускає активацію одного або декількох базових почуттів - зору, слуху, дотику, нюху, смаку - або якась подія, що викликає сенсорний зворотний зв'язок. Найпростішим типом стимуляції є стимуляція, породжувана фізичним тілом. За допомогою зору ви оцінюєте інформацію, що несе вам світло, що відбилося від м'яча, що наближається до вас. Сама по собі ця інформація не має великого мотиваційного значення. Але якщо цей м'яч летить на вас із величезною швидкістю й ви повинні піймати або відбити його, те ця ж інформація буде визначати й направляти ваше поводження, мотивувати його. Зрозуміло, що якщо все це відбувається на футбольному полі, то ваше поводження буде визначатися не тільки цією сенсорною інформацією, але й безліччю інших мотивів, наприклад, бажанням випробувати радість перемоги, острахом здатися незграбним або смішним, задоволенням і порушенням від самого процесу гри.


Рефлекси й автоматизоване поводження


Рефлекс - це найпростіша форма поводження. Він безпосередньо пов'язаний з подразником. Частина вроджених, безумовних рефлексів відмирає в міру дозрівання нервової системи, проявляючись лише при патології, інші ж служать людині протягом всього його життя. Наприклад, кожний з нас, будь те дитина або доросла людина, на порив вітру, спрямований в особу, відреагує морганням. Завдяки цьому вродженому рефлексу поверхня очного яблука захищена від потенційно небезпечних сторонніх тел.

Рефлекс - це автоматична реакція на стимул, що здійснюється без попередньої когнітивної оцінки стимулу й не припускає свідомого вибору моделі поводження. Людині властиве щодо невеликий набір рефлексів саме тому, що рефлекси допомагають адаптуватися тільки до тих стимулам, які не вимагають оцінки, логічного осмислення, а число таких стимулів дуже невелике. Реакцію людини практично на будь-який подразник складно пророчити, вона завжди залежить від контексту ситуації й індивідуальних особливостей сприйняття й когнітивної оцінки.

Про тенісистів прийнято говорити як про спортсменів з добре розвиненими рефлексами. Справді, варто представити, що у вашу сторону зі швидкістю 50 миль у годину летить м'яч, і стане зрозуміло, що часу на міркування, на оцінку ситуації й ухвалення рішення у вас практично немає. Однак було б помилкою затверджувати, що в цьому випадку задіяні лише рефлекси гравця. Не можна забувати, що автоматизм реакції, красота рухів і вірність окоміру він придбав у результаті виснажливих тренувань.

Будь-який рух тенісиста, що здається нам рефлекторним, насправді не що інше, як свідомий вибір, чинений блискавично. Це й поворот зап'ястя в момент подачі, і техніка удару ліворуч при відскоку, і вкорочений удар при грі на твердому покритті, і розворот боком до сітки з витягнутої в напрямку до м'яча вільною рукою при прийманні високо, що летить м'яча. Ніж більше автоматизовані русі гравця, чим більше їх у його арсеналі, тим більше в нього залишається часу й когнітивних ресурсів для вироблення стратегії гри. Гарні гравці - це гравці, до автоматизму рухи, що відшліфували, необхідні для гарного удару. Ясно, що для точності рухів необхідні також атлетична обдарованість і здатність відчути вірний момент.


Література


1.Вилюнас В.К. Психологія емоційних явищ. - К., 2000

2.Ізард К.Е. Емоції людини. - К., 1997

3.Селье Г. Стрес без дистресу. - К., 2006

4.Валлон А. Психічний розвиток дитини. - К., 2004

5.Фромм Е. Мистецтво любити. - К., 2001



© 2010
Частичное или полное использование материалов
запрещено.