РУБРИКИ

Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

 РЕКОМЕНДУЕМ

Главная

Правоохранительные органы

Предпринимательство

Психология

Радиоэлектроника

Режущий инструмент

Коммуникации и связь

Косметология

Криминалистика

Криминология

Криптология

Информатика

Искусство и культура

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Религия и мифология

ПОДПИСКА НА ОБНОВЛЕНИЕ

Рассылка рефератов

ПОИСК

Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему:

«Саморегуляція психічних станів у працівників органів внутрішніх справ»


Вступ


Службова діяльність працівників міліції пов’язана з високим рівнем фізичної та психоемоційної напруги, необхідного реагування в обставинах дефіциту часу та вітальної загрози.

Довгий час в ОВС не ставилася задача корекції несприятливих емоційних станів співробітників. Самі стани не признавалися фактором, який суттєво впливає на результати роботи.

Людина має свій неповторний світ, який будується, змінюється, вдосконалюється протягом усього життя. Вона долає життєвий шлях від дитинства до юнацтва, від зрілого до старчого віку, неодноразово починаючи все спочатку, шукаючи свою траєкторію руху, змінюючи життєвий задум.

Світопобудова залежить від минулого, що безпосередньо впливає на сьогодення, від власної історії. Яку особистість створює своїми вчинками, життєвими рішеннями, буденними виборами.

Коли під загрозою опиняється життєвий задум, проект майбутнього світобудування, коли руйнується – частково чи майже повністю – стара світобудова, людина переживає життєву кризу [15].

Критичні ситуації взагалі можна охарактеризувати як ситуації, які порождають дефіцит смислу подальшого життя людини. Це тривалий глибинний конфлікт із приводу життя в цілому, його смислу, головних цілей та шляхів їх досягнення.

Тривалість кризових переживань, можливості конструктивного чи деструктивного виходу з кризи значною мірою визначаються типом ставлення до того, що трапилось. Залежно від індивідуальних особливостей, від попереднього досвіду певне ставлення до буденних неприємностей, стресів конфліктів або ж до драматичних подій; що змінюють напрямок життєвого шляху, закріплюється, стає майже типовим.

Діяльність працівників правоохоронних органів протікає нерідко в напружених, конфліктних ситуаціях, небезпечних для життя обставинах, пов'язаних із застосуванням зброї. Навіть перевірка документів, зауваження на адресу порушника правил дорожнього руху, розвідувальне опитування, профілактична бесіда, очна ставка, допит наповнені психічною напругою й містять потенцію «психологічного вибуху», що переростає в найгостріше протиборство. Особливо важкі надзвичайні обставини, викликувані явищами й факторами природного, техногенного або соціального характеру, які нерідко порушують нормальне життя населення, суспільну безпеку й порядок на конкретній території. Подібні ситуації, умови, обставини роблять на всіх, у тому числі й на працівників правоохоронних органів, сильний психологічний вплив, створюють більші складності в рішенні професійних завдань, позначаються на успішності дій, жадають від персоналу психологічної стійкості, особливої підготовленості, особливого вміння діяти за таких умов [9].

Виконання своїх професіональних обов’язків у працівників ОВС пов’язано зі значними нервово-психічними навантаженнями. В умовах такої інтенсифікації праці, при високих вимогах що до її ефективності, гостро постає проблема психологічної розгрузки й корекції психічних станів працівників.

Як свідчить аналіз літератури, одним з най діючих та використовуємих саме для корекції психіки є метод саморегуляції. Крім того, вважається, що саморегуляція психічних станів, сприяє не тільки професійному, але й особистісному розвитку.

Саме ці обставини визначають необхідність застосування працівниками органів внутрішніх справ відомих їм і засвоєних у процесі життя способів та методів зняття напруги, зниження психічного стомлення, тобто якихось прийомів саморегуляції психічних станів.

Функції свідомої саморегуляції дуже широкі. Так, за допомогою методів психічної саморегуляції кожен співробітник системи ОВС може поступово оволодіти прийомами регулювання своєї психічної активності й за рахунок цього підвищувати рівень особистої працьовитості, позитивно впливати на емоційно-вольову сферу, протистояти формуванню професійної психологічної деформації, значно поширювати можливості своєї психіки, розвивати принципово нові види рецепції, навчитись користуватись особистими потенційними резервами у своїй професійній діяльності [27].

Хоча як в Україні, так й у колишньому СРСР проводилися дослідження, спрямовані на з'ясування психологічних особливостей професійної діяльності працівників ОВС, складалися професіограми й психограми (В.Е. Конгвалова, О.М. Бандурка, В.Л. Васильєв), проте вивченню використання саморегуляції психічних станів у літературі приділено надзвичайно мало уваги. У зв'язку з цим стає очевидною актуальність дослідження зазначеної проблеми.

Об'єкт дослідження – професійна діяльність працівників ОВС.

Предмет дослідження – саморегуляція психічних станів у працівників ОВС.

Мета дослідження – дослідити саморегуляцію психічних станів працівників ОВС.

Задачі дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз поняття саморегуляція.

2. Визначити особливості рівня суб'єктивного контролю в працівників ОВС.

3. Визначити особливості психічних станів, що характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

4. Дослідити особливості емоційного вигорання в залежності від рівня суб'єктивного контролю в працівників ОВС.

5. Дослідити способи саморегуляції, якими користуються працівники ОВС, в залежності від рівня суб'єктивного контролю.

Методи дослідження. У роботі застосовувалися наступні методи дослідження: теоретичний аналіз наукової проблеми; анкетування. У дослідженні застосовувалися наступні методики: «Методика діагностики самооцінки психічних станів» (по Г. Айзенку); «Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю» (Дж. Роттер); «Методика діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко).

2) Методи математичної статистики: (Критерій ц* – кутове перетворення Фішера).

У дослідженні брала участь 40 чоловік (14 жінки й 26 чоловіків). Випробувані є співробітниками Ленінського, Жовтневого, Станично-Луганського РО УМВД України в Луганській області. Вік випробуваних складає від 27 до 35 років. Загальний стаж роботи в ОВС – 7 – 10 років.




1. Теоретичний аналіз підходів до дослідження проблеми саморегуляції психічних станів


1.1 Загальна характеристика поняття саморегуляції. Типи механізмів саморегуляції

саморегуляція психічний стан

Сучасна наука починає розглядати організм людини як складну саморегулюючу та самовідновлювальну біосистему, а психіку – як результат прояву матерії, енергії та інформації (Д. Бом, К. Прібрам, С. Ситько, В. Скарбників та ін.). Саме це надає працівнику міліції перспективу оволодіння можливостями своєї психіки, які є природними та пов'язані з просторово-часовими особливостями психічної діяльності людини.

Розуміння механізмів психічної саморегуляції дозволяє фахівцям цього профілю визначити реальні й ефективні шляхи щодо свідомого та цілеспрямованого використання можливостей своєї психіки.

Під психічною саморегуляцією в класичній психофізіології розуміють систему складного реагування мозку та нервової системи людини на зовнішні та внутрішні подразники, що спрямоване на підтримку балансу між психофізіологічним й енергетичним станом людини та умовами навколишнього простору [27].

У більш широкому розумінні психічна саморегуляція – це свідомо контрольований людиною психічний самовплив з метою поліпшення свого стану. Функції свідомої саморегуляції дуже широкі. Так, за допомогою методів психічної саморегуляції кожен співробітник системи ОВС може поступово оволодіти прийомами регулювання своєї психічної активності й за рахунок цього підвищувати рівень особистої працьовитості, позитивно впливати на емоційно-вольову сферу, протистояти формуванню професійної психологічної деформації, значно поширювати можливості своєї психіки, розвивати принципово нові види рецепції, навчитись користуватись особистими потенційними резервами у своїй професійній діяльності.

Механізми психічного самовпливу давно були й є предметом дослідження й уваги багатьох вчених. Досягнення сучасної науки на межі тисячоліть надають можливість розглядати ці механізми в контексті розуміння людини як складної біосоціоінформаційної системи, яка може саморегулюватись і самоудосконалюватись. Мозок людини, який, як стверджують вчені, працює згідно з принципами квантово-механічної системи, спрямований у своїй діяльності на сприйняття інформаційних сигналів з простору.

Саморегуляція може здійснюватись поза свідомістю людини на рівні рефлекторних зв'язків у процесі впливу інформаційних, польових, хвильових подразників, може також здійснюватись за бажанням самої людини згідно з конкретною метою, якої хоче досягти людина [12].

Кожен фахівець системи ОВС повинний ознайомитись із сутністю основних добре вивчених механізмів психічного самовпливу, що буде запорукою його успіху на шляху психофізіологічного самовдосконалення.

Різноплановість можливостей свідомої психічної саморегуляції дозволяє сприймати її як один із найважливіших компонентів психічної культури людини.

Серед завдань свідомої психічної саморегуляції працівника системи ОВС можна виділити такі:

•  знайомство співробітників системи міліції з новою науковою інформацією щодо закономірностей та механізмів функціонування його остобистої психіки, розуміння їм сутності основних її фаз, рівнів, явищ;

•  усвідомлення шляхів психофізіологічної корекції, оптимізації свого особистого психічного стану, нейтралізації стресових станів;

•        формування умінь психічного самовпливу, оволодіння методами та прийомами психокорекції;

•        формування навичок особистої психогігієни тощо.
Співробітнику міліції важливо ознайомитись з трьома основними типами механізмів саморегуляції свого організму. Ці механізми забезпечують умовнорефлекторність процесу саморегуляції рівнів психічного стану в період бадьорості.

Усвідомлення фахівцем цих закономірностей буде позитивно впливати на процес свідомої саморегуляції за рахунок свідомої побудови у свідомості образів цих взаємопов'язаних процесів. Це буде основою входження цих образів у безпосередній резонанс із самими психічними процесами й стане стимулюючим фактором за рахунок вольового впливу.

Перший тип механізму психічної саморегуляції базується на співвідношенні активності, яка циркулює в мозку, та активністю, яка знаходить вихід за межі мозку. У випадках, коли кількість імпульсів, які циркулюють у мозку людини, переважає кількість, що знаходять вихід у зовнішній простір, напруженість психічного стану людини значно зростає, і навпаки, напруженість психічної активності зменшується, коли кількість імпульсів, які знаходять вихід, перевищує. Тоді психіка людини перебуває в стані значно меншого напруження. Працівникам системи ОВС потрібно знаті, що така циклічність нервової активності – нормальне явище: вона є основною умовою виконання мозком людини своїх функцій. У повсякденному житті людина спроможна регулювати стан виникаючої напруги шляхом вольового зусилля.

Алі буває так, що співробітник міліції при виконанні службових зобов'язань раптово, під впливом сильних подразників (наприклад, погрози особистому життю з боку злочинця) відчуває дуже значну емоційну напругу. Алі в силу специфіки ситуації працівник примушений гальмувати свою особисту природну рухову активність, необхідність у якій він у такому випадку відчуває (це може бути бажання негайного виходу зі скрутної ситуації, голосова активність, тощо) [14].

У такому випадку психічна активність у мозку співробітника дуже значно підвищується, але виходу в зовнішній простір немає. Надлишок психічної активності на основі компенсаційних закономірностей викликає значне напруження багатьох внутрішніх систем організму працівника міліції, наслідком чого є значне збільшення ритму його дихання, ритму серцебиття, підвищений тиск тощо. Якщо працівник системи перебуває в подібних ситуаціях неодноразово (тобто такі емоціогенні ситуації повторюються), це призводить до психічного напруження застійного, хронічного характеру. Як правило, у таких випадках співробітник ОВС у своїй уяві поза вольовим контролем починає повторювати фрагменти цих емоціогенних ситуацій, моделювати у свідомості різноманітні варіанти реагування на скрутні події, тобто створювати яскраві образи цих ситуацій у своїй уяві, а це знову таки за рахунок польових резонансних механізмів зумовлює ще більше психічне збудження. Саме тому цей тип механізму саморегуляції психічного стану людини діє за допомогою реагування, тобто за допомогою активних рухів, дій, жестів, мовної реакції тощо.

У цілому цей тип саморегуляції спрямовується організмом на подолання функціонального дисбалансу, який у силу значних факторів емоційного характеру почав проявляти собі в центральній нервовій системі. Розуміти закономірності відпрацьовування цього механізму співробітнику міліції необхідно для того, щоб правильно орієнтуватись у вирішенні своїх конкретних проблем, пов'язаних із напруженим станом психіки, користуватись доцільними методами та прийомами її психічної регуляції.

Другий тип саморегуляції в основі свого механізму передбачає зміну кількості нервових імпульсів з метою недопущення можливого психічного перенапруження. Це визначає, що урівноважити інтенсивність нервових імпульсів можна за рахунок цілеспрямованої зміни тонусу конкретних груп м'язів та свідомої зміни частоти та інтенсивності дихання. Кожен працівник оперативної служби емпірично помічав, що м'язова активність добре стимулює психологічний настрій, викликає позитивні почуття, сприяє підвищенню рівня інтелектуальної діяльності. Дійсно, вчені-фізіологи встановили взаємозв'язок між станом м'язів та рівнем психічної активності людини.

Більш того, вчені встановили зв'язок між конкретними емоційними станами людини та напруженням чітко визначених груп м'язів, тобто чітко пов'язаних з чи тім іншим емоційним станом людини. Саме тому працівник міліції, який вже має психічний стан з окремими ознаками невротичного характеру, може поліпшувати своє психічне самопочуття за рахунок систематичного розкріпачення саме скелетних м'язів. Цей стан також поліпшує загальна релаксація всієї м'язової системи людини за рахунок вольового контролю. На основі цих закономірностей ще в 30-х роках ХХ ст. німецький психотерапевт Й. Шульц розробив та розповсюдив свою відому систему психорегулювання – аутотренінг [30].

Співробітнику міліції корисно знати також про взаємозв'язок між почуттями, які він відчуває, та відображенням цих почуттів у міміці, жестах, пантоміміки, диханні. Саме цей рефлекторний взаємозв'язок дозволяє за рахунок свідомого гальмування своїх особистих рухів, які є характерним показником конкретних почуттів, значно зменшити або зовсім нейтралізувати негативне почуття.

На основі цієї закономірності відомий діяч театральної сцени К. Станіславський розробив свій широко відомий «метод фізичної дії», сутність якого відображено в тезі: «Від правильно виконаної фізичної дії до реального почуття». За допомогою цього методу у вітчизняній школі було підготовлено дуже багато талановитих акторів. Саме тому працівник міліції, який відчуває, наприклад, агресивність, може прийняти позу людини, яка відчуває спокій, і за рахунок цього прийому саморегуляції може зменшити кількість нервових імпульсів, свідомо змінивши психічне напруження. Безумовно, у цьому механізмі значну роль відіграє також складання образів уяви, активізація емоційної пам'яті людини та елементи самонавіювання [14].

Цей тип механізму психічної саморегуляції пов'язаний також зі зміною параметрів дихання людини, що призводить до припливу нервової імпульсації та змінює психічне напруження. Відомо, що вдих значно підвищує психічний тонус, а видих – знижує. Саме тому з метою, наприклад, значного підвищення тонусу нервової системи та в цілому психічної діяльності, працівник міліції може контролювати темп свого дихання (вдих робити в повільному темпі, а видих – енергійно, швидко).

Виходячи з цієї закономірності, працівнику міліції варто також знаті, що врівноважити свій психічний тонус, зменшити кров'яний тиск та нормалізувати частий пульс можна за допомогою такої системи дихання: короткий вдих, дуже повільний видих та незначна затримка дихання. Для співробітника системи ОВС, якому потрібно мобілізувати себе психологічно на виконання скрутної операції, але не бути в стані дуже активного психічного збудження, корисно використовувати вправи на дихання разом із релаксацією скелетних м'язів, а також деяку годину перебувати в спокійній обстановці один на один з собою.

Якщо працівник міліції очікує на ситуацію, яка буде дуже погане впливати на його почуття й викликати негативні емоції, йому необхідно користуватись прийомами повного м'язового розкріпачення та диханням з більш тривалим видихом. Треба знати, що все це та інше можливе за рахунок об'єктивно існуючих закономірностей. Так, активізація чи зменшення напруженості психічного стану людини за допомогою регулювання дихання обумовлена інтенсивністю забезпечення клітин головного мозку киснемо.

У системі психічного самовпливу використовуються такі прийоми та способи дихання: затримка, форсованість, озвученність на виході, чергування вдиху й видиху через ніс, зміна ритму, глибини, інтенсивності та інше. Все це стимулює чи гальмує різноманітні психофізіологічні процеси [5].

Алі повноцінна релаксація, зміна тонусу скелетних м ' язів неможлива поза створенням фахівцем яскравих образів уявлення, образів сприйняття кінцевого результату, на який спрямована фахівцем свідома психічна саморегуляція. Саме образ уяви виступає як дуже значний інструмент психологічного самовпливу на першу сигнальну систему з метою поліпшення психофізіологічного стану людини.

Оскільки формування образу сприйняття тісно пов'язане зі свідомістю та мисленням людини, велике значення в механізмі психічної саморегуляції має й друга сигнальна система. Вона дозволяє людині кодувати в усній мові спеціальні сигнали-команди. На основі рефлекторних зв'язків ці команди впливу на основі резонансних механізмів активізують діяльність першої сигнальної системи, викликають різноманітні біологічні процеси, які регулюють вегетативну систему та сигнальну систему. Відоме значення в цьому процесі належить ідеомоторному механізму, який також пов'язаний з образним уявленням, з процесом й якістю побудови людиною у своїй свідомості образів уяви й сприйняття. Як голографічні структури, образи уяви активізують емоційну пам'ять, викликають м'язову реакцію, різноманітні вегетативні реакції (наприклад, звуження судин, якщо людина уявляє собі в дуже холодній воді; більш часте дихання, якщо людина згадує про колишні події, які колися викликали в неї почуття жаху, тощо) [14].

У повсякденному житті мозок співробітника міліції значно перевантажений, що відриває його від процесів психічного саморегулювання. В особливих випадках при тривалому психічному перевантаженні це може викликати значне погіршення здоров'я людини. Так, негативні образи-команди (тобто свідомо побудовані образи уяви), які працівник міліції створює сам для собі у своїй свідомості, за рахунок механізму самонавіювання активізують діяльність першої сигнальної системи. Алі в цьому випадку вона в нього дуже перевантажена та значно пригнічена. Ці нові негативні образи сприяють формуванню нових умовних рефлексів, оновленню безумовних, що значно більше погіршує здоров'я фахівця, але, як правило, це здійснюється спонтанно, поза свідомим психічним регулюванням.

Співробітнику системи ОВС слід розуміти, що механізм свідомої психічної саморегуляції базується на формуванні конкретних психологічних установок за рахунок свідомого складання системи образів уяви. Ця система образів уяви дозволяє моделювати ідеальну мету процесу свідомої саморегуляції. Образи-команди, які подає собі співробітник міліції в процесі самонаказу й самонавіювання, впливають на нього дуже значно, оскільки свідомість фахівця в даному випадку в момент психічного розвантаження не перевантажена іншими образами та думками. У процесі свідомої психічної саморегуляції здійснюється формування стійких і різноманітних комбінацій умовно-рефлекторних зв'язків, які забезпечують досягнення мети психічного самопливу. Це стає можливим за рахунок виникнення взаємозв'язків між різними структурами кору головного мозку, які забезпечують формування установок на фоні виключення дестабілізуючих факторів, що супроводжують людину в активному повсякденному житті.

Стан спокою як важлива умова процесу психічної саморегуляції досягається за рахунок розкріпачення м'язової системи та послаблення дихання, зосередження уваги на конкретному об'єкті чи явищі. У стані зосередження та релаксації працівник міліції, який починає оволодівати методами саморегуляції, починає відчувати неконкретність уваги, незацікавленість своїми думками, але в цьому стані окремі зовнішні звуки можуть викликати дуже гостру реакцію. Це є наслідком специфічного стану клітин головного мозку людини, які вчені називають проміжним між збудженням та гальмуванням. У цьому стані стає можливим посилення сигналів, які у звичайному стані не сприймаються свідомістю у зв'язку з тим, що наявні нижче порогу чутливості.

Саме тому всі системи психофізичного тренування базуються на відключенні окремих блоків у системі мозку людини, які в повсякденному стані людини реагують на зовнішні подразники та керують біохімічними процесами організму. Поряд з процесом відключення активізуються мозкові системи, що забезпечують спроможність нервових клітин, які протягом сну упорядковують роботові окремих мозкових структур [17].

Існує закономірність, згідно з якою значне зменшення кількості зовнішніх подразників впливає на зниження активності тонусу кори головного мозку, а це призводить до підвищення чутливості психіки, що має вираз у посиленні асоціативного мислення, інтуїції, уяви.

Саме це дозволяє використовувати підконтрольну депривацію (сенсорна недостатність) як шлях до розкриття можливостей потенційної та інтуїтивної фаз психіки співробітника міліції, розвитку в нього резонансно-польового типу взаємодії, творчих здібностей. Забезпечення підконтрольної сенсорної депривації, ефективне зниження, тонусу кори головного мозку може досягатись у процесі свідомої психічної регуляції за допомогою методу медитації («зосередження»). Процес медитації дозволяє людині на основі вольового контролю досягнути специфічного стану мозку, для якого характерним є «парадоксальний» стан нервових клітин окремих частин мозку.

Тобто існує закономірність між співвідношенням споживи в сенсорній інформації, яка необхідна для нормального функціонування мозку людини, та інформацією, яка є в конкретному випадку, а також фактичним дефіцитом необхідної інформації щодо нормального функціонування мозку людини. Цю взаємозалежність ми наочно ілюструємо за допомогою модифікації відомого порівняння П. Сімонова: Е=П (Н-С).

Вона може бути пояснена таким чином:


Ам=П (Н-С),


де Ам – репродуктивна діяльність мозку людини; Я – потреба в сенсорної інформації; Н – сенсорна інформація, яка необхідна для нормальної роботи мозку людини; З – сенсорна інформація, яка існує в наявності; (Н-С) – дефіцит сенсорної інформації.

Із цього можна побачити, що репродуктивна активність мозку досягає апогею (тобто Ам = П х Н у період підконтрольної сенсорної депривації, при свідомому «відключенні» мислення людей від усвідомлення повсякденних сигналів у період медитації, тобто коли З = 0). Ця інтенсифікація діяльності окремих структур мозку людини за рахунок примусової перебудови його діяльності й сприяє виникненню «парадоксального» стану клітин мозку людини, що допомагає посиленню сприйняття зовнішніх сигналів і фактичному переходу на резонансно-польовий тип взаємодії з явищами дійсності з розшуку необхідної й у даному випадку недостатньої (залишкової) інформації [14]. Це сприяє подоланню звичного порогу чутливості нервових клітин та поступовому розвитку понадчуттєвого сприйняття.

Багаторазова систематична самоізоляція від звичних зовнішніх вражень у процесі цілеспрямованих й організованих медитацій сприяє тренуванню мозку людини та її психіки: поступово формуються нові алгоритми діяльності мозку; розвиваються здібності до понадчуттєвого сприйняття сигналів із загальноінформаційного простору. Тобто за рахунок активізації потенціалу психіки – її інтуїтивної та потенційної фаз – утворюється резонансно-польовий тип взаємодії людини з явищами дійсності.

Людський емпіричний досвід дозволивши використовувати цю закономірність у життєвій практиці ще в давні часи. Удосконаленню цієї здібності сприяла система спеціальних вправ, які використовуються індійськими йогами та які спрямовано на концентрацію й стимуляцію діяльності окремих структур мозку. Механізм такого психічного самовпливу вже значно вивчено вченими, він має чітку природну суто психофізіологічну основу. Доведено, що періодична зорова концентрація на нерухомому об'єкті сприяє тренуванню мозкових центрів, які відповідають за зорові можливості людини. Це стимулює кровообігу ділянці лобних відділів мозку, що значно поліпшує функції мозку, оскільки ці відділи відповідають за поведінку людини, впливають на роботу її внутрішніх органів. Будучи тренованими, вони починають функціонувати більш активно, забезпечуючи значно більший рівень загальнофізичного та психічного стану людини.

Третій тип саморегуляції психічної активності людини базується на взаємозв'язку її психічного стану та реагуванні психіки на сигнали та умови зовнішнього середовища [7]. Практичне використання цієї закономірності дозволяє людині свідомо, шляхом змін зовнішніх розумів стимулювати (чи знижувати) активність своєї психіки. І це дуже розповсюджений шлях. До засобів, які дозволяють змінити психічну активність людини, відносять такі, як музика, поезія, різного роду ритуальні дії, кольори тощо.

Співробітнику системи ОВС корисно ознайомитись із об'єктивно існуючими закономірностями функціонування мозку та використовувати їх у процесі самостійної свідомої психічної саморегуляції. Якщо свідомо не враховувати ці природні взаємозв'язки, можна нашкодити своєму організму та психіки.

Спонтанність користування співробітником міліції цими механізмами може призвести (і досить часто призводить) до захворювань. Наприклад, працівник відчуває співчуття до товариша, який важко захворів. Він дуже часто думає про це захворювання, починає відчувати жах (тобто починає часто створювати у своїй уяві образи цього захворювання). Цей образ сприйняття, який створено особою за рахунок механізму уяви, має хвильову структуру. Працівник спонтанно проектує його на свій організм. На польовому рівні образ (хвильова форма цього захворювання) накладається на польову форму здорового органа й призводить до змін у стані його здоров'я. Саме тому співробітнику варто оволодіти методами свідомої психічної саморегуляції як важливим компонентом психічної культури.


1.2            Методи психічної саморегуляції


Під методами психічної саморегуляції необхідно розуміти засоби, за допомогою яких людина може впливати на глибинні регулятивні механізми мозку з метою оптимізації свого психофізіологічного стану.

Кожному фахівцю системи внутрішніх справ, який з увагою й зацікавленістю звертається до методів психічної саморегуляції, корисно узагальнити свої зусилля щодо своїх намірів, тобто конкретизувати свою особисту мотивацію, організувати необхідні мінімальні умови, оптимізувати особистий настрій, почуття, бажання досягнути обов'язкового успіху на корисному шляху самовдосконалення.

Знайомство з основними методами психічного самовпливу дозволить працівнику міліції користуватись ними згідно з характером своїх особистих потреб й індивідуальності.

Аутотренінг – це метод самостійного психічного самовпливу з метою зміни психічної активності, корегування емоційно-вольового стану, підвищення загальної працездатності, подолання окремих захворювань, тобто вирішення багатьох проблем психічного та соматичного характеру [27].

У перекладі слово аутотренінг означає «самонароджений». Це – досить точно підкреслює значимість людини самої для себе на шляху самовдосконалення. Тому сутність значення методу аутотренінгу – у реалізації психічного самовпливу шляхом систематичного тренування.

Ефективність методу аутотренінгу з 30-х років минулого століття сприяла дуже швидкому й значному його розповсюдженню. Спочатку їм користувались як лікувальним методом та методом попередження різних захворювань неврогенного характеру. Але подальша практика користування цим методом довела його значимість як ефективного засобу попередження захворювань, як засобу психогігієни та керування психічним станом фахівця в ситуаціях психогенного характеру – боротьби зі стресами, психічним перевантаженням, психічною перенапругою тощо.

На побутовому рівні існує думка, що система аутотренінгу дуже складна, не дуже зручна, що вона вимагає від людини особливих роздумів, спеціального обладнання тощо. У дійсності ця система не вимагає особливих роздумів, як, наприклад, робота професійного психотерапевта. Сутність головної вимоги, яка сприяє ефективності аутотренінгу, – це забезпечення стану зосередженості свідомості співробітника міліції. Іншими вимогами аутотренінгу є такі:

•     знання технології користування методом аутотренінгу;

•     уміння релаксації, тобто максимального свідомого розкріпачення всієї м'язової системи;

•     розвиненість таких психічних процесів, як увага, уява, пам'ять; уміння вільного володіння образами уяви;

•     уміння керувати ритмом, темпом, інтенсивністю особистого фізіологічного дихання;

• забезпечення мінімальних аудиторних умов – наявність зручного ліжка або крісла, наявність вільного години, у період якого ніхто не буде турбувати фахівця [28].

Основними функціями аутотренінгу, що мають значення для співробітника міліції, є такі:

1. Зниження психічної активності, регуляція емоційно-вольової сфери, подолання фізичної напруги, профілактика психосоматичних захворювань та неврозів.

2. Активізація сприйняття, мислення, уяви, здібностей – розумових, комунікативних, фізичних, творчих та інших.

3. Психокорекція частоти ритму биття серця, дихання, кровозабезпечення.

4. Розвиток творчого, образного та асоціативного мислення, інтуїції.

5. Попередження та подолання стресових станів, досягнення повноцінного відпочинку за короткий термін.

Фахівцю системи ОВС корисно знати, що механізм аутотренінгу базується на цілеспрямованому й систематизованому тренуванні реакцій психосоматичного характеру, а також реакцій центральної нервової системи, що сприяє формуванню комплексу реагування (навичок), який може підкоритися свідомому використанню з метою зміни за своїм бажанням різного роду параметрів – характеру почуттів, настрою, психічного тонусу та рівня працездатності, швидкого і якісного оновлення фізичних сил та емоційно-вольового стану тощо [9].

Аутотренінг корисний своєю достатньою універсальністю, оскільки він відповідає закономірностям основних трьох внутрішніх типів механізмів психічної саморегуляції.

Але аутотренінг спрацьовує тільки за розуміння певного м'язового розкріпачення, оволодіння темпом диханням та уміння створювати й користуватися різними образами – зоровими, слуховими, нюховими та іншими, за наявності умінь концентрувати увагу поза зусиллями та прагненнями обов'язково досягти результату.

Образи уяви дуже активно впливають на рефлекторну діяльність усіх психомоторних процесів й активізують їх. Спрацьовують на основі резонансного механізму пам'яті, емоційного реагування й тому впливають на глибокі психофізіологічні процеси. Ці закономірності пояснює простий приклад: фахівець, який яскраво уявляє собі образ та смак спілого лимону, під впливом розповіді іншої людини про лимон обов'язково буде відчувати активне слиновиділення. Саме тому в механізмі аутотренінгу значущим є слово, яку людина промовляє неголосно, про собі й обов'язково в стані релаксації [17].

Характер образів уяви, образів почуття важливий для здоров'я працівника системи ОВС. Так, сумні образи програмують його на сумні почуття й значно знижують його фізичну й інтелектуальну активність. Необхідно цілеспрямовано розвивати уяву, формувати уміння будувати яскраві зорові, почуттєві, асоціативні образи, уміння міцно утримувати їх при заплющених очах. Але це, у свою чергу, вимагає необхідності розвитку уваги, яка дозволяє співробітнику міліції сконцентровувати свою свідомість на побудованому образі, тренувати пам'ять різних видів – зорову, слухову, асоціативну та інші.

Існує багато простих й ефективних методик, якими слід користуватись співробітнику системи ОВС. Крім того фахівцю міліції, який приступає до аутотренінгу, необхідно потренуватись у досягненні стану релаксації – м'язового розкріпачення.

Етапи підготовки до аутотренінгу, якими необхідно оволодіти працівнику міліції, такі:

•  формування умінь релаксації;

•  удосконалення уяви, формування умінь побудови образів уяви та їх зорове утримання;

•  удосконалення уваги, формування умінь концентрації на образах уяви;

•  формування умінь складати мовні формули самонавіювання. При цьому треба знаті вимоги до побудови тез мовних самонавіювань:

– лаконічність форми та ясність змісту;

– користування займенниками типу я, мені, мною, тобто звернення у формулах до собі;

– відсутність частки не;

– користування послідовністю дієслів хочу: – можу – буду – є.

Промовляння усіх формул самонавіювання повинне відбуватись у повільному темпі з диханням. Логіка реалізації аутотренінгу повинна бути такою: визначення мети – повна чи часткова релаксація – образне уявлення – концентрація уваги на образі уявлення – мовне навіювання за допомогою мовних формул [5].

Місце для тренування повинно відповідати загальним нормам існування людини в приміщенні, а саме: нормальна температура (відсутність холоду, жари, протягу), відсутність задушливого повітря, гамору, гарантованість повної тиші.

Співробітнику системи ОВС, який приступає до зайняття аутотренінгом, необхідно враховувати, що він вже добрі володіє й уявою, і увагою, і м'язовим розкріпаченням, і концентрацією свого зору, але всі ці уміння треба дещо удосконалити шляхом вправ і виконання цілеспрямованих завдань.

Медитація – дуже ефективний метод психічної свідомої саморегуляції, який активно розповсюджується, дозволяє досягати значного самовпливу на психіку.

Слово медитація в перекладі з латинської означає «роздум, зосередження». Фахівцю міліції слід знаті, що медитація за формою буває різною. Так, є сидячі медитації, медитації в рухах та інші. Завдання медитацій різного типу також відрізняються, а саме: статична спрямована на виклик психічного стану зосередження, який частково контролюється свідомістю людини; динамічна медитація важлива для активізації енергетично-важливих центрів людини. Цей вид передбачає чергування активних фізичних дій (наприклад, бігу на місці, швидких кроків, стрибків на місці) та повільних рухів тілом і руками.

Медитація виконує важливу функцію, а саме: дозволяє досягти значної концентрації на об'єктах уваги (образ почуттєвої уяви) або навпаки, досягти повного розсіювання уваги. Медитація як зосередження характерна щоденно для кожної здорової людини.

Функції медитації:

1. Нормалізація нервових процесів, підвищення життєвого тонусу, зниження психічної активності, значне поліпшення загальної працездатності.

2.  Підвищення рівня інтелектуальних здібностей.

3.  Зниження рівня конфліктності, розвиток комунікативності.

4.  Подолання та профілактика окремих захворювань [27].

Механізм медитації ще досконало не вивчено, але відомо, що в його основі значне місце належить концентрації уваги на образі уяви. Це створює ситуацію, коли інші зовнішні подразники ніби перестають існувати для людей. За рахунок значної концентрації досягається ефект сенсорної депривації (ізольованості), що призводить практично до раптового виключення пам'яті людини. А пам'ять, як вищий психічний процес, надає людині можливість не тільки зберігати нову інформацію, а й пов'язувати події життя між собою, тобто пов'язувати явища, які людина запам'ятовує протягом конкретної години.

Часове виключення пам'яті, яке досягається в процесі медитації, дозволяє людині позбутися часових та просторових орієнтирів. Короткочасне порушення уяви про годину, місце, почуття, події створює умову для змін особистих уявлень про себе. Фактичне виключення за рахунок цього механізму окремих функцій мозку людини сприяє дуже активному й ефективному відпочинку всієї нервової системи й відновленню багатьох нервових і психічних функцій фахівця міліції.

Вчені вважають, що метод медитації впливає на психосоматику за рахунок механізму самонавіювання. Саме медитація дозволяє досягати людині специфічного стану свідомості, який має назву в науці «медитативний транс». Він характеризується звуженістю свідомості людини. Цей стан шляхом систематичного тренування закріплюється у вигляді специфічного синтезованого рефлексу, за рахунок чого в мозкових структурах реалізується процес кодування конкретної програми. Ця стійка зона збудження починає виконувати функції домінанти, тобто бути головуючою і носієм нової програми, що надає можливість стійко збудженим зонам кори головного мозку поширюватись на інші зони головного мозку й впливати на організм. При цьому організм людини починає в автоматичному режимі виконувати цілеспрямовані установки головної програми-коду.

У процесі самонавіювання, який є компонентом медитації, мозок людини на основі свідомої психічної діяльності будує квантово-хвильові образи як специфічні стоячі хвильові структури. Ці образи об'єктів мають зворотній безперервний зв'язок з голографічними записами на нейронах. Іншими словами, як стверджують вчені, існує механізм перебудови цих нейронних записів.

В основі механізмів психічної діяльності людини лежить хвильовий, інформаційно-вольовий механізм, який і забезпечує взаємозв'язок між окремими процесами психічної саморегуляції. Саме це й пояснює таку значимість образів уяви в механізмі медитації, які, будучи стоячими хвильовими структурами, виконують роль провідників, моделюючих структур, функціонально виконують роль зв'язку між іншими психічними процесами [14].

Працівнику ОВС корисно знати, що стан медитативного трансу виникає в людини не тільки в процесі медитації. Цей стан звуження свідомості характерний для людини, яка перебуває під впливом гіпнозу, спросоння, у стані глибокого релігійного екстазу, у стані глибокого відпочинку в тиші, при слуханні музики ліричного характеру тощо.

Працівнику міліції треба бути знайомим із вимогами до медитації. До цих вимог належати такі:

• наявність умінь вольового контролю над увагою, почуттями, концентрацією свідомості;

•        уміння будувати стійкі різноманітні образи перед внутрішнім зором,  що забезпечує наявність образної проекції голограми цього образу у внутрішній простір для активізації функцій вегетативної системи чи діяльності психіки.

Метод медитації охоплює такі етапи:

•  самостійний вхід у трансовий стан звуженої свідомості;

•  надання програми-коду у вигляді почуттєвого образу уяви й у формі мовного самопримусу;

•        побудова стійких образів уяви з метою впливу на особисту психіку.

Фахівець системи ОВС, який оволодіє методом медитації як методом психічної саморегуляції, може досягнути дуже значного психофізіологічного ефекту, коли його організм буде виконувати програми автоматично, швидко й без зайвих зусиль.

Аутогіпноз – це метод психічного самовпливу, мета якого – формувати нові психологічні установки без логічного обґрунтування.

Механізм його природний. Так, кожна людина щовечора перед сном коротко аналізує свої дії, поведінку, підсумки минулого дня, що надає можливість програмувати діяльність на наступний день.

У механізмі аутогіпнозу мають значення слова, думки, тези, ідеї, які людина сама собі говорить спросоння (знижений вольовий контроль, звужений стан свідомості) і які стають частиною програми для підсвідомості. Цей механізм дозволяє слабким подразникам нематеріального характеру, яким є слова, впливати на психофізіологічну діяльність організму та значно поліпшувати його стан. Алі працівнику міліції треба знати, що цей механізм, яким дуже часто працівник керується спонтанно, поза усвідомленням його сутності, може негативно впливати на його психофізіологічний стан. Це буває у випадках, коли фахівець спросоння формує негативні образи як минулого, так і майбутнього [18].

Метод аутогіпнозу дуже схожий з методом аутотренінгу. Різниця між ними полягає лише в специфіці методик організації та проведення в обсязі завдань одного та іншого. За допомогою аутогіпнозу можна на основі активізації образів уяви створювати глибокі психологічні установки, які в реальному житті будуть основою для поведінки людини, а також для поведінки її організму. Саме за допомогою аутогіпнозу можна більш ефективно впливати на сферу своїх потреб, бажань та мрій.

Співробітник повинний бути добре ознайомлений з етапами організації аутогіпнозу.

Етапи аутогіпнозу:

1.  Аналіз мотивів своєї поведінки, визначення особистих проблем, усвідомлення мети самовпливу.

2.  Організація внутрішнього монологу з собою, визначення конкретних завдань для реалізації.

3.  Створення в уяві майбутнього нового образу – почуттів, якостей, характеру, мотивів поведінки, стану здоров'я тощо.

4.  Самопрограмування, тобто організація процесу самогіпнозу, впровадження у свідомість нових мотиваційних установок без обґрунтування.

5.  Закріплення нового в реальних діях, якщо це стосується своєї особистої поведінки й не пов'язано з функціонуванням організму.

Співробітнику системи внутрішніх справ корисно знати, що стан звуженої свідомості людини досягається по-різному. Наприклад, у православній та католицькій церквах – за допомогою різноманітних, але дуже ефективних засобів. Перш за все, це спеціально побудовані в традиціях конкретної архітектури церкви, храми, які не мають аналогів у повсякденному житті. Також це урочисті різноманітні культові дії з елементами магії, мистецтво співу, театральна дія, специфічна майстерність, яскравий одяг священиків, релігійна атрибутика, яка допомагає концентрувати на собі увагу людей й активно сприяти звуженню свідомості та підвищенню природної сугестивності кожної людини (методи кодування кожної людини за допомогою музики специфічного характеру, релігійної проповіді). Це також комплекс методів кодування за допомогою слова, а саме: використання загальної та індивідуальної молитви, бесіди сугестивного характеру священиків, сповіді; використання елементів самогіпнозу шляхом розповсюдження різного роду «святих» мовлень – води, амулетів, мощів тощо. Значний вплив на людину мають і живописні кольорові ікони.

Методи емоційно-вольового самовпливу. Під методом емоційно-вольового самовпливу розуміють комплекс можливостей, особливостей, якостей людини за допомогою яких кожна здорова людина може контролювати, коректувати та упорядковувати свої дії [15].

У механізмі цього методу психічного свідомого самовпливу дуже значна роль вольового зусилля. Але вольовій дії повинні передувати такі етапи:

•  усвідомлення її мети;

•  формування психологічної установки на досягнення мети, тобто спрямованість психічного, фізичного, морального потенціалу на її досягнення;

•  усвідомлення мотивів своєї поведінки, що допомагає збільшити вольовий потенціал;

•  модулювання програми дій, вибір засобів і методів;

•  безпосередня реалізація мети.

Підтримувати позитивний психологічний тонус працівнику міліції допомагає усвідомлення необхідності досягнення мети за короткий термін та з найкращим результатом. Суть механізму цього методу полягає в можливості працівника системи ОВС виконувати різноманітні дії – фізичні, психічні – на основі самопримусу, а не особистого бажання.

Метод емоційно-вольового впливу передбачає користування такими засобами саморегуляції психічного стану, як самосповідь, самопереконання, самопримус, самонавіювання, самопідкріплення. Всі ці способи є необхідними для організації спілкування з самим собою.

Самосповідь – форма звіту перед собою про сутність конкретної проблеми, якою необхідно подолати. Значення цієї форми – подолання негативних емоцій, досади на самого собі, почуттів незадоволення собою та самозасудження. Тобто самосповідь дозволяє нейтралізувати утворення стійких осередків збудження в корі головного мозку та спрямовувати вільну енергію на вирішення інших питань. Самосповідь дозволяє усвідомлювати свої негативні почуття та реагувати на них.

Цей прийом досить ефективний як терапевтичний засіб проти стресів, станів депресивного характеру, а також для оптимізації психічного стану. Принципова відміна цього механізму від самонавіювання в тому, що людина звертається до своєї свідомості і користується аргументацією та фактами, які аналізує і порівнює. Дуже корисною формою самосповіді були колись приватні щоденники, але, коли людина живе в просторі обмеженого часу, користуватися щоденниками, на жаль, незручно.

Самопереконання – це форма свідомого самовпливу на самого себе з метою перебудови особистих стимулів поведінки – мотивів, бажань, потреб, різних психологічних установок. Процес самопереконання має свою логіку та послідовність. Перш за все висувається теза, тобто головна ідея, яку фахівець формує для себе. Далі збираються факти й аргументи на підтримку основної ідеї. Потім моделюється панорама майбутнього, яка можлива на випадок ігнорування головної ідеї. Самопереконання спирається на інтелект людини та її розум.

Самопримус – це форма вольового самовпливу, яку доцільно використовувати в ситуаціях екстремального характеру, чи в ситуаціях, у яких мало години на роздум. Самопримус виконує функцію сигналу до появи особистих ідей. Ця форма вольового впливу важлива для працівника міліції, який дуже часто повинний працювати в жорстких умовах відсутності часу на зміну ситуації.

Самонавіювання – це форма психічного самовпливу, сутність якого полягає у відсутності логічного обґрунтування проблеми, яка виникає в людини. Це форма звернення до самого себе, вона не вимагає від співробітника міліції аналізу ситуації, розуміння її складових частин.

Метод емоційно-вольового самовпливу з системи методів психічної саморегуляції досить актуальний для співробітників системи внутрішніх справ і знайомство з його сутністю та основними механізмами буде сприяти ще більш ефективному користуванню ним.

З давніх часів емпіричній досвід довів значність впливу на психіку людини естетичної інформації. Сутність цього позитивного впливу вивчало багато вчених ще з часів Давньої Греції (наприклад, Аристотель). Так, Л. Виготський розкриває механізм специфічного емоційного стану людини, який має назву катарсис [14]. За рахунок глибокого сприйняття краси й сутності художнього твору, підкорення цим художнім почуттям, значного «співпереживання» цієї естетичної інформації та специфічного емоційного бурхливого вибуху катарсис дає ефект психічної оптимізації людини та поліпшує його психофізіологічний стан.

Л. Виготський стверджує, що момент розкриття цього психічного резерву супроводжується одномоментним нівелюванням негативних емоцій, які оволоділи людиною, та перетворенням цього емоційного негативу та різного роду афектів у суто позитивні почуття. Бурхлива емоційна розрядка катарсис (з латинської «очищення») притаманна практично кожній людини, яка може глибоко сприймати твори мистецтва – музичні, театральні, хореографічні, драматургічні, поетичні, образотворчі тощо [15].

Катарсис з давніх часів широко використовувався як метод психічного самовпливу, який дозволяє за допомогою механізму «витискування» протиріч у почуттях змінювати негативні почуття на позитивні.

Кожен працівник системи внутрішніх справ відчував стан значної оптимізації сил, духовного «польоту», бажання зробити щось добре й корисне. Як правило, це відчуття виникає після сприйняття театральної вистави, читання роману, захоплення лірико-драматичними почуттями персонажів хореографічного мистецтва тощо.

Саме тому звернення до шедеврів світового художнього мистецтва в період важких життєвих ситуацій психогенного характеру дуже корисне, ефективне й це вимагає спеціального оволодіння цим методом.

Існує значна група інших методів психічного самовпливу з метою оптимізації людиною свого психофізичного стану. До цих методів належать бібліотерапія, музика, ритуальні дії, співбесіда з іншою людиною, звернення до краси природи тощо.

Механізми цих методів пояснюються створенням у корі головного мозку нового центру збудження, визволенням та перерозподілом психічної енергії, психічним реагуванням, посиленням почуттів, одномоментним їх знищенням та заміною на позитивні тощо.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010
Частичное или полное использование материалов
запрещено.