Соціально-психологічний підхід до вивчення подружніх конфліктів

7. Прояв ревнощів.

8. Розбіжності у відношенні до грошей.

Вимірюють порівн. арифметичне по всіх ситуаціях, а також приватних індексів по блоках.

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом

Тест — опитувальник задоволеності шлюбом (ОУБ), розроблений В. В. Столиним, Т. Л.Романової, Г. П. Бутенко, призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності — незадоволеності шлюбом, а також ступеня узгодження — неузгодженості задоволеності шлюбом у тієї чи іншої соціальної групи.

Опитувальник являє собою одномірну шкалу, що складається з 24 тверджень, що відноситься до різних сфер: сприйняттю себе і партнера, думки, оцінки, установки і т.д. Кожному твердженню відповідає три варіанти відповіді:

А) вірно;

Б) важко сказати;

В) невірно.

Методика " рольові чекання і домагання в шлюбі" (РОД)

Методика "Рольові чекання і домагання в шлюбі", розроблена А. Н. Волковою, припускає практичну роботу з подружньою парою.

Методика " РОП" дозволяє визначити:

• Уявлення подружжя про значимість у сімейному житті сексуальних відносин, особистісної спільності чоловіка і дружини, батьківських обов'язків, професійних інтересів кожного з чоловіків, моральної й емоційної підтримки, зовнішньої привабливості партнерів. Ці показники, відбиваючи основні функції родини, складають шкалу сімейних цінностей (ШСЦ).

• Уявлення подружжя про бажаний розподіл ролей між чоловіком і дружиною при реалізації сімейних функцій, об'єднаний шкалою рольових чекань і домагань (ШРОП).

Для проведення дослідження необхідні:

1) 2 набори по 36 карток із щільного папера (картону). На кожен рядок наноситься номер і текст судження;

2) 2 набори по 4 картки класифікатора з однієї і наступних написів на кожної "Цілком згодний", " Загалом, це вірно", " Це не зовсім вірно", "Це не вірно".

Дружинам пропонується самостійно ознайомиться з набором тверджень, що відповідають їхньої статі, і з інструкцією.

2.2 Психотерапевтичні методи діагностики подружніх конфліктів

Психотерапевтичні методи діагностики сімейних конфліктів спрямована на визначення форм змісту корекційної роботи з сім'єю. При цьому психологічна діагностика сім'і передбачає розв'язання таких завдань:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, Сіма загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'ю загалом);

• психодіагностика під впливом корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на один, особливості їхньої поведінки тощо).

Розвязати перелічені завдання важко насамперед через складність сім’ї як системи, на формування і життєдіяльність якої впливають безліч зовнішніх і внутрішніх факторів, а також через відсутність єдиного підходу до вирішення проблем сім’ї.

Один з основоположників сімейної психотерапії Натан Акерман, вніс у сімейну психотерапію світогляд і практику психоаналізу, але він же продемонстрував свою прихильність системному підходу в розумінні сімейної патології. І це не випадково. Психоаналіз і системний підхід уплинули на розвиток психології, психотерапії й інших духовних практик у ХХ ст.

У роботі Дж. Эфрана, Р. Льюкенса і М. Льюкенса розглядається конструктивістський підхід у сімейній психотерапії. Раніше ця тема у вітчизняній сімейній психотерапії практично не висвітлювалася, за винятком декількох статей і глави "Сімейна психотерапія конструктів" у монографії "Психологія і психотерапія родини".

В епоху нремодерна мислення людини було магічним, тому чільними методами психотерапії були релігійні ритуали і гіпноз. Для епохи модерну з його прагненням відшукувати причинно-наслідкові зв'язки в поводженні людей важливим інструментом у пізнанні психіки є метод. Серед методів психотерапії чільним був психоаналіз. Нарешті, в епосі посада модерну - у наші дні найважливішими підходами в сімейній психотерапії стали конструктивістський і нарративний з їх пильною увагою до мови і контекстуальними змінам.

Сучасна сімейна психотерапія має гарні перспективи для своєї еволюції завдяки впливу психоаналізу, "психології відносин" В. Н. Мясищева, системному і конструктивістському підходам.

Для того щоб зрозуміти логіку розвитку сімейної психотерапії в нашій країні і за рубежем, назвемо основні етапи її розвитку, а також такі основні поняття, як "сімейна психотерапія", "сімейна діагностика" і "сімейного психотерапевта. Розвиток сімейної психотерапії в Росії пройшло ряд етапів:

1. У 1882 р. И. В. Маляревский відкрив у Санкт-Петербурзі "Лікарсько-виховний заклад" для психічно хворих дітей і підлітків, персонал якого приділяв велику увагу вивченню сімейних взаємин у якості етіологічних умов виникнення психічних розладів. У 1886 р. В. М. Бехтєрєв і в 1899 р. І. А. Сікорский описали перекручування сімейного виховання дітей і підлітків, унаслідок чого в них виникали нервово-психічні розлади.

2. У 1968 р. В. К. Мягер опублікувала першу в нашій країні статті про сімейну психотерапію при неврозах.

З. На початку 19'70-х В. М. Воловик, А. И. Захаров, В. В. Костерева, Т. М. Мішіна, Э. Г. Эйдеміллер опублікували роботи, у яких узагальнили свій досвід в області сімейної психотерапії.

4. У 1988 р. у нашу країну приїжджала Віржінія Сатір, на семінарах якої вперше у вітчизняній практиці була показана конкретна психотерапевтична робота з родинами з "ідентифікованим пацієнтом" і з моделюванням слухачами різних сімейних ситуацій.

5. У 1993 р. співробітники кафедри психотерапії Санкт-Петербургськгої медичної академії післядипломного утворення (курс дитячо-підліткової психотерапії) Н. В. Александрова, С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, Э. Г. Эйдеміллер провели перший у нашій країні цикл тематичного удосконалення для лікарів-психіатрів, психотерапевтів і медичних психологів "Основи групової і сімейної психотерапії" тривалістю 216 годин, що залишається найбільш популярним і донині.

Теоретичні концепти і засновані на них методи сімейної психотерапії також пройшли у своєму розвитку ряд етапів:

1. На початку 1970-х рр. сімейні психотерапевти скрупульозно накопичували інформацію про тім, "як живуть разом пацієнт і його родичі". Позначалася психіатрична традиція збору анамнезу – дуже важливо було охарактеризувати особистісну своєрідність кожного члена родини, а потім, додав психопатологічні профілі, зрозуміти сутність родини як сукупності вхідних у неї індивідуальностей. Потім кожному члену родини призначали визначене лікування медикаменти, заняття аутотренінгом, сеанси гіпнозу і т.д. Цей етап умовно можна назвати психіатричним. Однак такий підхід протримався недовго. Випливаючи традиціям вітчизняної психології, і в першу чергу концепції "психології відносин" В. Н. Мясищєва, сімейні психотерапевти допомагали членам родини усвідомлювати і коректувати ті паттернти поводження, що закладалися на ранніх етапах онтогенезу. Цей етап розвитку сімейної психотерапії можна з повною підставою назвати психоаналітичним (психодинамічним).

2. Починаючи із середини 1980-х рр., у нашій країні основним стає системний підхід у сімейній психотерапії, а надалі - синтез "психології відносин В. Н. Мясищева й основних положень кібернетики і системного підходу. Сімейний психотерапевт перестав відігравати роль судді, що збирав інформацію у всіх членів родини, оцінював її і давав родині або "кваліфікована рада", або розпорядження поводитися у визначених ситуаціях певним чином.

Тепер сімейний психотерапевт не тільки здійснює приєднання до родини, але і входить у неї як елемент, що володіє енергією, інформацією і волею, спонукує членів родини до терапевтичних змін, до перегляду існуючих правил і границь, підсистем і коаліцій. Відштовхуючи не стільки від інформації, що міститься в прочитаних книгах про сімейну психотерапію, скільки від власного досвіду, Э. Г. Эйдеміллер і В. В. Юстіцкіс сформулювали в якості одного з базисних принципів сімейної психотерапії принцип "взаємної акцептації психотерапевта й обслуговується їм родину".

Багато відомих вітчизняних психотерапевтів тоді у своїй професійній діяльності були еклектиками, а деякі залишаються ними і по сьогоднішній день. Незважаючи на це, із середини 1980-х рр. вітчизняна сімейна психотерапія починає розвиватися у взаємодії з іншими школами, у чомусь відставав від них, а в чомусь значно випереджав. Оглядаючись назад і порівнюючи шляху розвитку сімейної психотерапії в різних країнах світу, можна прийти до висновку, що сімейні психотерапевти йшли по одній дорозі, але з різною швидкістю. Сімейна системна психотерапія, а також близькі до неї методи структурної, стратегічної, комунікативної сімейної психотерапії - у даний час є найбільше широко відомими у світі. Системний напрямок прийнятий вважати одним з найбільше широко представлених, перспективних, економічно доцільних у терапевтично ефективних напрямків сімейної психотерапії.

Найбільші представники системної психотерапії Мара Сельвіні-Палаццолі, Луіджі Босколо, Джан-Франко Чекккі, Джей Хейлі, Клу Маданес, Сальвадор Минухін, Хана Вайнер, Аллан Куклін, Джіл-Горел Барнс і ін. У нашій країні системний підхід у сімейній психотерапії розробляють Н. В. Александрова, А. Я. Варга, Н. В. Васильєва. С. А. Куркулів, С. И. Чаєва, А. 3. Шапіро, Э. Г. Ейдеміллер і ін. Значний вплив на розвиток цього напрямку сімейної психотерапії зробили положення загальної теорії систем.

У психотерапії першої половини ХХ ст. панували механічні редукціоністстичні теорії типу "стимул-реакція" а також психоаналітичні теорії про людину як про "героя одинака"; психічна патологія розглядалася як наслідок недозволених інтрапсихічних проблем, поводження індивіда — як реакція на внутрішні і зовнішні обставини, а родина з порушенням як збори індивідів з порушеннями. Багато сімейних психотерапевтів почували обмеженість такого підходу. Одним з перших, хто виявив цікавість до теорії систем, був Мюррей Боуен. Трохи пізніше Сальвадор Мівухін запропонував парадигму "людин в обставинах", припускаючи під цим як вплив людини на обставини, так і вплив обставин на людину.

Відношення людини до самої себе, по Б. Г. Ананьєву є найбільш пізнім утворенням, але саме воно забезпечує цілісність системи відносин особистості. Відносини особистості, об'єднані між собою через відношення до себе, утворять ієрархічну систему, що відіграє направляючу роль, визначаючи соціальне функціонування людини.

У структурі відносин виділяють три компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий. У нормі людин на когнітивному рівні знає щось про об'єкт, на емоційному переживає відповідну знанню емоцій, на поведінковому будує поводження, що відповідає знанню й емоції. У патології компонента відносин, як правило, не погоджені. Звідси виникає невротичний розлад (у розумінні школи В. Н. Мясіщева) психогенне захворювання, у якому визначена констеляція симптомів ( чи синдромна форма) обумовлена про перед единими типами психологічного конфлікту, порушеннями в системі відносин особистості і непогодженістю компонентів цих відносин. Розлад системи відносин, що приводить до неврозу, виражається в порушенні цілісності системи відносин (їхньої ієрархічної структури), наявності суперечливих відносин, однаково значимих для особистості. порушенні зв'язку між блоками відносин і якісній чи кількісній зміні таких характеристик окремих відносин, як активність, вибірковість, свідомість (що приводить до неадекватності відносин до об'єкта).

Усе це є джерелом невротичних конфліктів і нервово-психічної напруги, що до відомого ступеня контролюється за допомогою механізмів психологічного захисту і каналізується за допомогою формування симптому. Основне значення при невротичній декомпенсації здобуває порушення відносини до себе, що виявляється в зниженій і суперечливій самооцінці на всіх етапах онтогенезу особистості.

Виходячи з перерахованих положень, непридатною умовою відновлення порушених відносин при проведенні "патогенетической" чи личностно-ориентированной (реконструктивної психотерапії є усвідомлення внутрішніх протиріч і вербалізація емоційного компонента відносин, навчання клієнта тестуванню реальності включаючи імпульси і відчуття у власному тілі, розумінню навколишньої дійсності і власних цілей

У підсумку, можна констатувати взаємозв'язок і взаємне обумовлювання зовнішньої і внутрішній (стосовно особистості) систем відносин, завдяки яким і створюються імпульси, зміст і форми розвитку особистості. Слідом за Бєхтєрєв, Мясищєв приділяв велику увагу вивченню дитинства, формуванню психіки на різних етапах онтогенезу, впливу і взаємодії соціуму і мікросоціуму при формуванні системи відносин особистості в нормі і патології. Мясищєв першим у Росії знайшов, що в походженні неврозів ведучу роль грали подружні і сімейні конфлікти (у 80 % обстежених пацієнтів з неврозами).

В даний час "психологія відносин" продовжує розвиватися і сприяє розвитку концепції особистістно-ориєнтированої (реконструктивної) психотерапії

(Б. Д. Карвасарский), сімейної психотерапії. психології діяльності (А. Н. Леонтьев. Д. А. Леонтєв), психології спілкування (А. А. Бодалєв). "Психологія відносин" з'явилася відправним пунктом психотерапевтичних досліджень у Польщі (С. Ледер), Німеччини (В. Лаутербах) і інших країнах.

У сімейній системній психотерапії родина розглядається як цілісна система, що прагне до збереження сформованих зв'язків між елементами а також до їхньої еволюції. Перефразуючи положення класичної термодинаміки і системного підходу, можна затверджувати, що родина як живаючи система обмінюється інформацією й енергією з зовнішнім середовищем. У такій системі коливання (як внутрішні, так і зовнішні) допомагають знайти новий рівень складності і дифференцірованності, звичайно супроводжуючи реакцією, що повертає систему в її стійкий стан. Коли коливання різко чи підсилюються слабшають, може наступити кризовий стан, трансформація якого приведе систему на новий рівень функціонування. Тому перед психотерапевтом устає задача приєднатися до родини, уловити її коливання, для того щоб дати імпульс до змін і викликати з терапевтичною метою фрустрацію.[62]

Сімейна психотерапія - це система психологічних впливів на родину як на живу відкриту систему з метою оптимізації її функціонування. У цьому випадку ми розуміємо сімейну психотерапію як самостійний метод психотерапії, що спирається на положення системного підходу. кібернетики і "психології відносин". Інше визначення сімейної психотерапії яке зараз є більш актуальним, це розмови (переговори) членів родини один з одним, у присутності і при участі психотерапевта-посередника і перекладача, на тій мові, що доступна їм. Ціль цих переговорів трансформація гомеостазу, що досягається за допомогою симптоматичного поводження, у гомеостазу, що досягається актуалізацією саногенного потенціалу родини.

У розвитку медицини, психології, психотерапії взагалі і сімейної психотерапії зокрема небезпечними спрощеннями були біологічний і психічний редукціонізм. Не є продуктивними для розуміння здоров'я, хвороб, порушень адаптації тільки біологічні чи тільки психологічні підходи. Сучасне представлення про людину укладено в біосоціальній моделі його захворювань і здоров'я, у якій її три компоненти знаходяться в тісному взаємозв'язку.

Сімейна психотерапія - це практика, заснована на інтеграції природничонаукової парадигми і гуманітарного мислення.

Сімейний психотерапевт уміє працювати з родиною як художник, по наявності, переживати "осяяння", коли зіштовхується із ситуаціями, що не викладені у відповідних посібниках, коли знання не можуть допомогти. У шаблонових ситуаціях він може працювати "зі закритими очима" як ремісника, що виконує трафаретну чорнову роботу. Суть професії сімейного психотерапевта — сполучення в собі діяльності художника і ремісника.

Психологічне консультування конфліктних родин

Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що утрудняють життя родини і зухвалих конфлікти, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.

Основні задачі психологічного консультування:

індивідуальні і групові консультації облич, що звернулися до фахівця з метою рішення складних проблем, придбання психологічних чи знань дозволу конфліктів; виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій; надання допомоги дружинам у виявленні їхніх помилок і виборі правильного поводження у важких ситуаціях сімейного життя; навчання методам саморегуляції психічного стану.

Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктах ситуацій, при цьому застосовуються насамперед такі методи, як експлікація, заохочення, індивідуальні рекомендації і поради (С. Кратохвіл).

Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.

1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин.

2. Різний ступінь конфліктності сімейного життя в подружжі. Значна частина звертаючих за психологічною допомогою це молоді люди недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.

Ще одна група консультуємих — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяючих збереженню подружніх відносин. Перша група мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розвід, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, уможливлюють психологічну корекцію подружніх відносин.

3. Підвищена агресивність консультуємого стосовно чоловіка і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розводу, — спрощене мотивування такого рішення. Це утрудняє повну діагностику подружніх відносин. Важливо зацікавити консультуємих у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин чоловіків, у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислюють мотиви конфлікту.

4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктного поводження чоловіків значно ускладнює положення консультуємих і роботу психолога-консультанта (В. Смєхов)[35].

Етапи психологічного консультування

Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин. діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні. для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації МАКС (В. Смєхов). Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного контакту.

Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подружніх відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженості консультуємого. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.

При нормалізації подружніх відносин важливо:

не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обвинувачень, образ, брутальності); не стати на сторону одного з подружньої пари, тому що нерідкі спроби включити консультанта в якості "союзника" у конфлікті; с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінки її з позиції опонента; терпляче відноситися до повільного, але позитивної еволюції, відновленню подружніх відносин; шанобливо відноситися до норм і цінностей, що чи приймаються відстоюються чоловіками; не прагнути давати ради, а допомагати знайти правильне рішення самим; дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимних відносин подружжя.

Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати відносини подружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мей підкреслює необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.[38]

Розділ III Практичне дослідження подружніх конфліктів

3.1 Наукове обґрунтування психодіагностичного дослідження

В складному комплексі причин, викликаючи дезорганізацію та розпад сім’ї, значне місце займають причини соціально – психологічні, зв’язані з специфікою взаємовідносин та задоволеністю шлюбом.

Стає все більш очевидним, що оптимізація одних тільки соціально – економічних умов життя сім’ї не завжди приводить до підвищенню досліджень.

В основу нашого дослідження було покладено таку модель сім’ї, яка по-перше, передбачувала оптимальні соціально – економічні умови життя сім’ї (відсутність алкоголізму, аномальної поведінки подружжя, наявність матеріальних та житлових умов та т.п.), та по-друге, виняток любих психопаталогічних подружніх пар. Це дало змогу зконцентрувати увагу на соціально психологічних факторах, впливаючи на зміну рівня стабільності сім’ї.

Згідно статистичним даним, значний відсоток розводів приходить на молоді сім’ї, де тривалість сімейного союзу становить від одного до п’яти років. Виходячи з цього, об’єктом данного дослідження були вибрані молоді подружні пари, які проживають в м. Херсоні, в віці до 35 років, які в шлюбі не менше одного року,мають дітей.

Предметом нашого дослідження являється виявлення залежності між задоволеністю шлюбом у подружніх пар та характером взаємодії подружжя в конфліктній ситуації.

Нами була сформульована гіпотеза. Вона має такий вигляд: задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях.

Незалежною перемінною в даному дослідженні виступає задоволеність шлюбом, а залежною – характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях.

Ціль практичного дослідження є вивчення залежності задоволеності шлюбом у подружніх пар від характеру взаємодії подружжям в конфлікті.

Задачі дослідження:

·                          вивчення методики дослідження характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації та задоволеності шлюбом;

·                          відбір методу математичної обробки;

·                          надання рекомендацій щодо використання отриманих даних у роботі психолога з подружніми парами.

Для дослідження ми обрали тест – опитувальник задоволеності шлюбом (Див. Додаток 1),розроблений В. В. Століним, Т. Л. Романовой, Г. П. Бутенко, призначений для експрес діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня (узгодження – неузгодженості) задоволеності шлюбом у той чи іншій соціальній групі.

Опитувальник являє собою одномірну шкалу, складаючої з 24 стверджень, відносящихся до різних сфер: сприйманю себе і партнера, оцінки, установки, думки та т.п.

Кожному ствердженню відповідає три варіанти відповідей (вірно, тяжко сказати, невірно).

Для дослідження також був обраний тест "Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях) (Див. Додаток 2). Методика являє собою бланковий тест – опитувальник маючий описання 32 ситуацій подружніх взаємодій, які носять конфліктний характер.

В якості відповіді респондентом (дослідженим) пропонується шкала можливих реакцій на певну ситуацію в яку заложенні два признака: активність чи пасивність реакцій та згоду чи незгоду з партнером.

3.2 Проведення дослідження та аналіз отриманих результатів

Досліджування проводилось на базі Херсонської Міської Громадської Організації "Катюша".Подружні пари розмістили в різні кімнати (чоловіків окремо, жінок окремо), для того, щоб подружжя не впливало на результати один одного. Спочатку була дана методика "Задоволеність шлюбом".За отриманими результатами підраховуємо середні арифметичні данні подружніх пар в цілому. Потім даємо тест "Характеру взаємодії подружжя в конфліктній ситуації".За отриманими результатами по вісьмох шкалах підраховуємо середні арифметичні данні подружніх пар. За допомогою лінійно кореляційного аналізу по Пірсону,за поданою нижче формулою обчислюємо коефіцієнт лінійної кореляції:

Де rxy – коефіцієнт лінійної кореляції;

х, у – середні вибіркові значення порівняльних величин;

хi, уi – приватні виборочны значення порівняльних величин;

n – загальна кількість величин в порівняльних рядах показників;

sx -2 sy-2 – дисперсії відхилення порівняльних величин від середніх значень.

 * р<0,05

** p<0,01

***p<0,001

За отриманими результатами порівнюючи спочатку чоловічі показники з жіночими. І ми бачимо що чоловіки задоволені шлюбом (r = 0,760**; р<0,01); задоволені сім’єю(r = 0,934**; Р<0,01), але зв’язуватися родинним зв’язком не хочуть (r = 0,234). Питання які зв’язані з вихованням дітей їх не хвилюють, вважають що цим повинна займатися дружина (r = 0,108). В сім’ї чоловіки автономію беруть на себе частково не хочуть бути відповідальними за сім’ю (r= 0,352 ). Чоловіки не бажають щоб їх сприймали в сім’ї в жіночій ролі ( прибирати, прати, готувати обід та т.п )про це свідчать показники (r= 0,576* р< 0,05). Норма поведінки (r=-0,261), хто в сім’ї головний чоловік чи дружина (r = 0,152), та витрати з бюджету сім’ї які робить дружина ( r= 0,281) їх не хвилють. Вони також не ревниві.

Якщо поглянути на результати жіночі, то можна сказати, що вони задоволені шлюбом ( r= 0,760**; р <0,01), але як і чоловіки не хочуть бути з ними в родинному зв’язку (r = 0,368). Вихованням дітей вважають що повинен займатися чоловік (r = 0,195). В сім’ї автономію беруть на себе, вони відповідальні за сім’ю ( r= 0,431*; р< 0.05).Для жінки роль в сім’ї не важлива (r =0,431). Норми поведінки (r = -0,111), хто головний в сім’ї ( r= 0,351) їх не хвилюють ці питання. Вони як і чоловіки не ревниві ( r= 0,255). Але відношення до грошей, які витрачаються чоловіком одне з головних питань (r= 0,472* ; р<0,05).

Наступним етапом роботи, є порівняння середніх показників задоволеності шлюбом у подружніх пар, та середніх показників по характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях

*р<0.05

*p<0.01

*p<0.001

Отже, ми можемо сказати що на першому місці у подружніх пар знаходиться питання витрат грошей, займає найвищий показник (r = 0,494*; р<0,05). Наступне не менш важливим є те, що прояв устремління до автономії (r=0,419*; р<0,05). Всі інші питання їм неважливі.

Тому ми можемо говорити, що в данній групі подружніх пар задоволеність шлюбом залежить від деяких сфер, в яких частіш за все виникають конфлікти, а саме: розходження по відношенню до грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.

Отже, гіпотеза підтвердилась частково лише по 8, 2, 7 шкалам.

Рекомендація

1.                 Піддержувати почуття особистої гідності чоловіка та дружини.

2.                 Постійно демонструвати взаємну повагу.

3.                 Намагатися викликати ентузіазм у іншого партнера.

4.                 Стримувати себе в проявах злоби, гніву, роздратованості, нервовості.

5.                 Не акцентувати увагу на помилках свого партнера по шлюбу.

6.                 Не урікати минулим взагалі та минулими помилками.

7.                 Любим відволікаючим прийомом зняти чи призупинити психічну напругу

8.                 Вирішувати назрівши конфлікти відволіканням на інші теми.

9.                 не тривожити ні себе, ні партнера підозрами в невірності та зраді, здержувати почуття підозри.

10.            Пам’ятайте, що в шлюбі необхідні лише позитивні якості.

Висновок

У шлюб вступають два чоловіки, і кожний має свої звички, представлення, смаки, свій уклад життя. Подружжя може відрізняти: темперамент, відношення до людей, поняття про цінності. Тому утворення родини припускає таке поводження з боку подружжя, що уможливить злиття двох особистостей з різними життєвими цінностями.

Істотне значення у виникненні конфлікту мають ті чекання, що сформувалися в партнерів до моменту вступу в шлюб під впливом їхніх особистісних особливостей і схильностей і специфіки соціокультурного середовища для молодих подружніх пар найбільш типове підвищення чекання один до одного, що нерідко є основою конфлікту при розбіжності цих чекань з дійсністю. Вони в більшості випадків указують на недостатню нравствено-психологічну підготовленість молоді до шлюбу.

У данній дипломній роботі нами було проведено узагальнення та систематизацію теоретичних знань з проблеми подружніх конфліктів; проведено дослідження характеру взаємодії подружжя в конфлікті та задоволеності шлюбом; зроблено аналіз та узагальнення отриманих даних, з яких ми бачимо, що гіпотеза "Задоволеність шлюбом у подружніх пар залежить від характеру взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях", частково підтвердилась, а саме за шкалою розходження по відношенню до грошей, прагнення до автономії та частково від проявів ревнощів.

В роботі використано метод тестування, статистична методологічна обробка в психології: лінійний кореляційний аналіз по Пірсону.

Список використаних джерел

1.                 Алешина Ю. Е. Цыкл развития семьи: Исследования и проблемы //Вест. Моск. Ун-та. Психология, Сер. 14. 1987.№2

2.                 Андреев В. И. Конфликтология: искусство спора, ведение переговоров, разрешение конфликтов. – Казань, 1992. -142с.

3.                 Анцупов А. Я. , Малышев А. А. Введение в конфликтологию. – К.:МАУП,1996. – 103с.

4.                 Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.:ЮНИТИ, 2000 – 551с.

5.                 Арнаутова Е. П. стабильность семьи, основанной на повторном браке //Семейная психология и семейная психотерапия. 1997. №2

6.                 Афанасьева Т. М. Семья:Учебное пособие для 9-10кл. середшк.-2-е изд., перераб. И допол. – М.: Просвещение.1988 – 285с.

7.                 Бандурка А. И., Друзь В. А. Конфликтология: Учеб. Пособие для вузов.- Харьков: Фортуна – Пресс, 1997 – 355с.

8.                 Батищев Г. О., Зайцева З. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім’єю (методичні рекомендації) К.: А. Л. Д.,1996 100с.

9.                 Барсукова С. Ю., Радаев В. В. Легенда о гендере: Принципы распределения труда между супругами в современной городской семье//Мир России. 2000. № 4 . – С.65-103.

10.             Белкин А. С. Жоворонков В. Д. , Зимина И. С. Конфликтология: наука о гармонии. – Екатеринбург : ГЛАГОЛ, 1995 – 88с.

11.             Валлерстайн Д. С. Психологические задачи брака//Журнал практической психологии и психоанализа. 2002. № 3.

12.             Витек К. Проблемы супружеского благополучия. – М.: Прогресс, 1988. – 198с.

13.             Владин В. З., Капустин Д.З., Интимный мир семьи. – Минск. "Вышейшая школа", 1983. – 111с.

14.             Гребенников И. В. Основы семейной жизни: Учебное пособие для студентов пед. Ин-тов.- М.:Просвяшение, 1991. – 158с.

15.             Гришина Н. В. Психология межличностного конфликта: Автореф.дис. д-ра психолог. Наук. – СПб., 1996. -40с.

16.             Дементьева И. Ф. Прервые годы брака. Проблемы становления молодой семьи. – М. Наука, 1991. – 110с.

17.             Дмитриев А. В. Конфликтология: Учебное пособие – М. : Гордорики, 2003. – 320с.

18.             Донченко К. А., Титаренко Т. М. Личность, конфликт, гармония. – К.: Полит. издат Украины, 1989. – 174с.

19.             Донцов А. И., Полозова Т. А. Проблема конфликта в западной психологии// Психологич. Журн. – 1981. – Т. 1. – С. 119-133.

20.             Дружинин В. Н. Психология семьи. – Екатеринбург, 2000. – 165с.

21.             Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. – СПб изд-во "Питер", 2000. – 245с.

22.             Журбицька Т. С. Молода сім’я. – К. :1985. – 101 с.

23.             Іванова Л.М. Доля молодої сім’ї. М. 6 1989. – 192С.

24.             Ильин Е. П. Диференциальная психофизиология мужчины и женщины – СПб. : Питер, 2002. – 544с.

25.             Казаков А. П.Экономические и психологические проблемы семьи. –М.: Мысль, 1989. – 157с.

26.             Ковалев С. В. Психологія сімейних відносин. – М.: 1987. – 433с.

27.             Кон И. С. Мужские исследования: меняющиеся мужчині в изменяющемся мире//введение в гендерные исследования: Учебное пособие. Ч. 1/Под редак.И. А. Жеребкиной. – Харьков:ХЦГИ; СПб.:Алетейя, 2001. – С.562-605.

28.             КонфликтологияУчебник /под редак.А. С. Кармина. – СПб.:Лань,1999. – 442с.

29.             Корнелиус Х., Фэйр Щ. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. – М. : СТРИНГЕР,1992. – 212с.

30.             Калинин С. И. Компьютерная обработка данных для психологов /Под науч. Редак.А. Л. Тулупьева. СПб.: "Речь",2002. – 134с.

31.             Ковалев С. В. Психология семейных отношений. – М.: 1987. -433с.

32.             Ковалев С. В.Подготовка старшеклассников к семейной жизни: тесты, опросники, ролевые игры: Кн. для учителя. – М.: Просвящение, 1991. – 143с.

33.             Круглов Б. С. Правовое сознание как элемент психологической подготовки молодежи к семейной жизни.//Вопросы психологии.№4. 1986. С.63-68.

34.             Ковалев С. В. Психология современной семьи :Информ.-метод. Материалы к курсу "Этика и психология семейной жизни":Кн. для учителя. – М.: Просвящение,1988. – 208с.

35.             Кочарян Г., Кочарян А. Психотерапия сексуальних расстройств и супружеских конфликтов. – М.: Медицина, 1994. – 198с.

36.             Краснов Б. И. Конфликты в обществе// Социально-полит. Журн. – 1992.№6-7.- С. 14-22.

37.             Левин К. Разрешение социальных конфликтов. СПб. Речь, 2000. – С. 221-238.

38.             Малкина – Пых И. Г. Семейная терапия. М.: Изд-во Эскмо. 2005. – 992с.

39.             Молодая семья/ Сост. В. И. Зацепин и др.- К. : 1991 – 314с.

40.             Мы и наша семья Книга для молодых супругов. Сборник. Сост. Зацепин В. , Цимбалюк В. – М.: 1989. – 416с.

41.             Немов Р. С. Психология: Словарь- справочник: В 2ч. – М. : Изд –во ВЛАДОС – ПРЕСС,2003. – 4.1. – 304с.

42.             Николе М. , Шварц Р. Семейная терапия. Концепции и методі. М., Єксмо,2004. – 315с.

43.             Основы психологии:/Ред. – сост. Л. Д. Столяренко. – Изд.-во 6-е, дополн.и перевав. – Ростов н/Д: Феникс, 2005. – 704с.

44.             Пезишкиан Н. Позитивная семейная – психотерапия: семья как терапевт/Пер. с анг. Л. В. Трубициной, с нем. Т. В. Куличенко; под ред. М. Н. Дымшица и Д. А. Леонтева. М. : Смысл, 1993. – 263с.

45.             Почебут Л. Г., Чикер В. А. Организационная социальная психология. /- СПб: Изд-во "Речь". 2002. – 298с.

46.             Психология // - 1985. – Т. 6. №3. – С. 126-137.

47.             Психология конфликта / сост. И общ. Редакция Н. В. Гришиной. – СПб. : 2001. – 448с.

48.             Психологическая помошь и консультирование/ Под ред. Проф. Н. К. Тутушкиной, СПб. Изд- во " Дидактика плюс", 2001. – 348с.

49.             Психологічна допомога сім’ї:Посіб./За ред. З. Г. Юсарчук. – К.: Вид-во. Ін-ту соціал. НАН України, 1988. – 163с.

50.             Постовий В. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. – К. : 1994. – 63с.

51.             Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом " БАХРАХ-М", 2002. – 672с.

52.             Семья: Социально-психологические и этические проблемы: Справочник. – К. : 1989. – 252с.

53.             Соціальна підтримка молодої сім’ї // Зб. Інформ. Теорет. та метод. Матеріалів для працівників соц. Служб для молоді. Вип. 1 – К. : Академпрес, 1994. – 141с.

54.             Сысенко В. А. Супрудеские конфликты . - М. : 1989. 208с.

55.             Соціальна робота з молодою сім’єю. Вип. 2 – 1995. -97с.

56.             Торохтий В.С. Психология социальной работы с семьей. - М.: 1996. – 91с.

57.             Хелингер Б. Порядки любви: Разрешение системы семейных конфликтов и противоречий. - М. : Изд – во Инстит. Психотерапии, 2001. – 400с.

58.             Херсонский Б. Г. , Дворяк С. В, Психология и психопрофилактика симейных конфликтов. – К.: "Здоровья" , 1991. – 190с.

59.             Филюкова Л. Ф. Современная молодая симья. – Минск: Наука и техника, 1986. – 48с.

60.             Учебное пособие по психологии семейных отношений. Для факультетов: психологических, медецинских и социальной работы. – Самара: Изд-во Дом БАХРАХ – М – 2004. – 736с.

61.             Уэдделл М. Симья и ее динамика//Симейная психотерапия. – СПб.: 2000. – 103с.

62.             Эйдемиллер Е. Г. Методы семейной диагностики и психотерапии. – М., СПб: Фолиум, 1996. – 94с.

63.             Эйдемиллер Э. Г., Александрова Н. В. Юстицкис В. Семейная психотерапия – СПб: Питер, 2000. – 512с.

64.             Янкова З. А. Мужчины и женщины в семье. – М.: 1983 – 80с.

65.             Шуман С. Г., Шуман В.П. Семейные конфликты, причины, пути устранение. Брест,.1994. – 97с

Страницы: 1, 2, 3