Теорія й практична діяльність психолога

Використання загальних теоретичних положень, закономірностей можливо в процесі консультування при обов'язковій конкретизації їх у змісті професійного завдання.

Конкретизація можлива в тому випадку, якщо психолог володіє науковими поняттями.

Відповідно до теорії Л.С. Виготського, свідомість входить через ворота наукових понять.

Індивідуальна свідомість психолога перетворюється в системі наукових понять, у результаті чого він виявиться здатним здійснювати рефлексивні процедури - виділяти предмет свого мислення.

Таким предметом у психологічному консультуванні стає логіка індивідуального життя, у мисленні про неї психологові треба персоніфікувати відомі закономірності як зміст взаємодії з конкретною людиною.

Психологічне консультування - фактична побудова теоретичного миру конкретної людини в результаті мислення про нього в наукових поняттях - знаках, що дозволяють рефлексувати на логіку його індивідуального життя.

Це побудова теоретичного миру конкретної людини як твердження існування його індивідуальності, де істина про неї може бути дана раніше, ніж психолог (або інші учасники його професійної діяльності) довідається про те, що це - істина.

Недарма одним із самих важких запитань у психологічному консультуванні є питання про його мету й ступінь усвідомленості всіма учасниками ситуації.

Фактичне існування теоретичного миру виступає проблемою для теоретиків пізнавальної рефлексії, що остання прагне вирішити теоретично, сконструювавши саму себе як теоретичний мир, тобто як теорію, чиїм об'єктом уже повинен виступати теоретичний мир конкретної науки.

Теоретико-пізнавальна рефлексія стискається з труднощами, які випробовують не теорії і їхні об'єкти, а реальні люди у своїй діяльності, що включає в себе й теоретичне пізнання.

Психологічне консультування у світлі культурно-історичної теорії Л.С. Виготського можна розглядати як ситуацію створення "зони найближчого розвитку" для людини, що є замовником професійної діяльності.

Психолог разом з ним формулює й вирішує завдання пізнання людиною (клієнтом) нових для нього властивостей психічної реальності.

Психолог-Консультант діями створює особливу ситуацію взаємодії з іншою людиною, чим допомагає йому вирішувати специфічні завдання пізнання властивостей психічної реальності.

Обґрунтування впливу психолога на іншу людину визначається змістом моральної категорії міри, що конкретизується при рішенні завдань консультування.

Реалізація цієї категорії в способах рішення психологічних завдань пов'язана з особливими діями, найбільш універсальним з яких є прощення.

Найважливіша особливість цієї дії полягає в тому, що воно одночасно встановлює ідентичність людини із самим собою й створює для нього позитивну перспективу.

Прощення - це одночасне фіксуючий індивідуальність спосіб взаємодії, що означає визнання цінності як прощає, так і прощеного.

Специфічні якості психічної реальності, на які виявляється вплив психологом, що вирішує професійні завдання консультування, з погляду культурно-історичної теорії Л.С. Виготського, можуть бути описані як узагальнені якості, властиві людської життя.

Володіння поняттям "життя" буде визначати ступінь його конкретизації при постановці й рішенні професійних завдань консультування.

Найважливішим у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського є положення про те, що якісні зміни в психічній реальності можуть і повинні відбуватися при взаємодії з іншими людьми.

У побутових поняттях це твердження можна сформулювати в такий спосіб: людина здатна змінитися під впливом іншої людини. Пластичність психічної реальності визначається можливістю використання різних знаків для її позначення.

Так, наприклад, неслухняність підлітків можна розглядати як знак їхнього дорослішання або бунт, як показник самостійності або порожнечі їхнього психічного життя, як конфлікт поколінь або як природний прояв життя й т.д.

Знаковий простір, що виникає в момент уживання знака для позначення явища, буде визначати вибір засобів і способів рішення завдань взаємодії психолога й іншої людини.

Теорія потрібна, щоб пояснювати явища, пророкувати їх, передбачати, як вони себе будуть вести, щоб діяти із предметом і не боятися його. Якщо такий предмет - психічна реальність, то, швидше за все, теорія потрібна для того, щоб зафіксувати його в просторі й у часі в доступній для людини формі, пояснити людині його самого, дати йому можливість усвідомити себе.

Маючи справу з усвідомленим предметом, людина може на нього впливати, може про нього мислити. Це очевидна й банальна відповідь на питання.

Можна спробувати дати інша відповідь - теорія як система понять структурує у свідомості людини ідеальний об'єкт і робить його в такий спосіб представленим у сутнісних, цілісних властивостях.

Він починає жити життям предмета, тобто до нього можна ставитися, з ним можна взаємодіяти, його можна приймати або відкидати, до нього можна випробовувати почуття, про нього можна мислити.

Так, теорія Ч. Дарвіна про походження видів може викликати в людей самі різні почуття й думки, а виходить, спонукувати їх на різні дії.

Теорія 3. Фрейда, відома як теорія, або теорія несвідомого, зробила, наприклад, істотний вплив на сприйняття людьми один одного, на оцінку змісту відносин, на розуміння ролі й місця іншої людини в становленні якостей індивідуальної психічної реальності людини. Вона, можна сказати, зробила предметом публічного обговорення сексуальність людини і її вплив на поводження.

Теорії як ідеї цілісного предмета структурують картину миру людини, дозволяють йому визначити своє місце в цілісній картині миру, тобто своє життя як цілісний предмет.

У науці відомо, що обґрунтування як побудова ідеального теоретичного об'єкта є синтетичною процедурою.

Усякий інтелектуальний акт обґрунтування виступає в той же час і актом формування об'єкта, що обґрунтовується. У цьому полягають зміст і цінність процедури обґрунтування, зміст і цінність побудови теорії.

Створений, сформований у такий спосіб об'єкт здобуває якості існуючого - він стає тією реальністю, з якої доводиться вважатися при здійсненні інших видів активності.

Обґрунтовується в тім виді, у якому воно виступає для дослідника, наприкінці цієї процедури завжди здобуває принаймні одну нову характеристику, який у нього не було на початку процедури.

У граничному випадку що обґрунтовується одержує в ході цього процесу найпершу характеристику. (Маються на увазі ті випадки, обґрунтовував коли ніяк не представлено на початковому етапі процедури обґрунтування, а виникає в результаті цієї процедури)

Існує дуже багато типів обґрунтування, на них зупинятися не будемо. Важливо та обставина, що у всіх своїх різновидах обґрунтування є конструктивною, формуючою, синтетичною процедурою.

Нові характеристики що обґрунтовується одержує завдяки двом головним процедурам (операціям):

1) установленню того або іншого зв'язку 2) приписуванню першому з них деяких характеристик другого. Ці операції психолог проробляє, виділяючи предмет свого професійного мислення при рішенні завдань консультування.

Природно, що обґрунтування відбувається не саме по собі, а виконується людиною.

Активним, самостійним початком процедури обґрунтування є людина, що встановлює певний зв'язок між двома ідеальними утвореннями (об'єктами) - що обґрунтовується й обґрунтуванням.

При цьому що обґрунтовується наділяється характеристиками обґрунтування.

Обґрунтовуючи факт існування тексту - психічної реальності іншої людини, психолог-консультант використовує як підстава структуру своєї психічної реальності, представлену як цілісний об'єкт.

Його й можна назвати об'єктом-підставою.

Фіксованість одного ідеального об'єкта в якості що обґрунтовується, а іншого - підстави, як правило, обумовлюється не властивостями цих об'єктів самих по собі, а завданнями розуміння й поставленої ними метою.

У нашому випадку - це завдання психологічного консультування, регламентуючі цілі впливу на властивості психічної реальності іншої людини. Фіксованість є абсолютною тільки в певному контексті - там, де вона була виявлена як необхідна.

В інших ситуаціях, при інших обставинах - інших цілях і завданнях - ідеальний об'єкт, що використовувалася раніше як підстава (у нашім аналізі це - структурована психічна реальність психолога), може стати що обґрунтовується, а ідеальний об'єкт, що був що обґрунтовується, - стати основою.

Це відбувається в ситуації роботи психолога-консультанта тоді, наприклад, коли його роботу починає аналізувати й інтерпретувати людина, з якою він проводив консультування.

Говорячи інакше, коли її дії, переживання, думки інтерпретуються іншою людиною. Зрозуміло, при цьому міняється й характер обґрунтування.

Необхідність усвідомлення психологом процедури побудови своїх ідеальних об'єктів - насамперед теорій - диктується сучасними умовами існування наукового знання, що прагне до визначення підстав для обґрунтування ідеального об'єкта.

Визначення підстави обґрунтування як даності стає спеціальним завданням, однієї з найважливіших інтелектуальних завдань консультування. Це завдання вирішується в умовах, коли існують обставини розвитку сучасного психологічного знання:

незадоволеність функціональним підходом у вивченні феноменів психічного;

прагнення виділити й описати специфічні якості психічного як реальності, наприклад оборотність, метафоричність і інші;

складність онтологічного аналізу якостей людини;

нечіткість критеріїв вірогідності отриманих наукових фактів, законів і закономірностей;

залежність способів одержання, описи й інтерпретації даних від індивідуальності дослідника, системи його морально-етичних цінностей і наукової сумлінності;

залежність науки від конкретних замовників на той або інший вид інформації;

девальвація цінності наукового знання в суспільній свідомості;

перевага маніпуляторного підходу до людини в багатьох сферах громадського життя.

Теорія як цілісний, ідеальний об'єкт є підставою для практичної діяльності психолога. Вона є та даність, то знакове утворення, що як обґрунтування опосредує всі впливи на іншу людину з метою прояву в них якостей його психічної реальності.

Ця даність теорії обов'язково рефлексується психологом як підстава для організації свого тексту при впливі на іншу людину.

Отже, що дано психологові як обґрунтування його впливу на іншу людину? Насамперед йому даний він сам як людина й інші люди як люди. Узагальнене подання про людину, поняття про людину, концепція людини - це всі ідеальні об'єкти, теорії (життєві і наукові), які будуть обов'язково використовуватися психологом як даність, як онтологічна підстава для розуміння й побудови нових ідеальних об'єктів.

Даність у конкретних психологічних теоріях проявляється в самих різних варіантах: від ототожнення природи людини із природою тварини (наприклад, у теорії Е. Берна) до відомості природи людини до механізму, до неживого (наприклад, у теорії Г. Гурджієва).

Не беручи на себе роль судді або критики тієї або іншої теоретичної даності, уважаю, що можна припустити наступне: підставою для появи різних теорій, різних позицій є зміст переживань їхніх авторів свого власного зв'язку з іншими людьми, що для кожної людини проявляється в його концепції життя, у тому розумінні, що може й уміє реалізувати в житті сам психолог як підстава своєї активності.

Психологові, що використовує наукове знання, що створює це знання як підстава свого впливу на іншу людину, доводиться мати справа з наступного тридцятимільйонного цього обґрунтування: історичні й сучасні йому наукові тексти; живі люди, його сучасники як автори або носії наукових ідей; живі люди (учені), індивідуальність яких нетотожна їхньої наукової продукції; він сам - доросла людина в конкретному історичному й особистому часі свого життя; його - дорослої людини - досвід, узагальнена у концепції життя; зміст концепції життя, що визначає (допускає) захід впливу на іншу людину й на самого себе з метою одержання й використання різних видів інформації.

Уважаю, що жодна з перерахованих вище тридцятилітніх не усвідомлена повною мірою в конкретний момент професійної біографії психолога.

Природно думати, що всі ці змінні величини, і при цьому можна затверджувати, що сам головної й стійкої є концепція життя.

Даність підстав для обґрунтування теоретичного, ідеального об'єкта стає питанням не тільки історичного розвитку психологічної науки, але й індивідуального становлення професіонала як розвивається, мінливої людини, здатного до трансформації.

У жодній іншій сфері знання або практичної діяльності людини немає такої залежності вибору ідеального об'єкта, теорії від морально-етичної позиції дослідника, як у сучасній психології - науці й практиці. Що дано психологові як ідеальний предмет вивчення? Навіть позначення цієї даності представляє труднощі.

Можна відповісти на це питання в такий спосіб: дане - життя людини, тобто Добро й Зло, які є в Я людини, що живе серед інших Я в історичному часі (культурі), особистому часі (психологічному) свого життя, фізичному часі свого тіла й що володіє як головними якостями здатністю до любові й волі.

Тоді відповіді психолога на питання про те, що є життя людини, що в ній Добро й Зло, що є Я, у якому часі й просторі воно проявляється, стануть його опорою при обґрунтуванні впливу на іншу людину.

Позначаючи у своєму тексті відповідь на ці питання, затверджуючи в такий спосіб даність як існуючу, психолог одержує підстави для побудови теорії ідеального об'єкта.

Відомо, що функція свідомості дозволяє людині через позначення реальності словом сприймати її як володіє закономірностями. Інакше кажучи, якщо психолог (для себе й для інших) позначає даність словом (поняттям), він уже вносить у зміст свого мислення закономірність, що відбиває існування цієї даності.

Недостатнє рефлексивне пророблення змісту даності як підстави для впливу на іншу людину приводить до того, що від психолога вислизає власна позиція, що в остаточному підсумку визначають міру його відповідальності за використовуване або одержуване знання, за його зберігання або передачу.

Теоретичне рефлексивне пророблення підстави для мислення дозволяє науці визначити її специфічне місце в суспільній свідомості, зафіксувати ступінь володіння об'єктом науки як об'єктом інтелектуальної власності. У цьому змісті етичне право, наприклад право розпоряджатися життям (власне й чужий) і право наукового дослідження життя людини, належить до різних соціальних норм і припускає різний ступінь як особистої, так і суспільної відповідальності.

Таким чином, поняття даності дозволяє психологові усвідомити як існуючий для нього ідеальний об'єкт, визначити стосовно нього свою позицію, ступінь особистої відповідальності за його використання й міру свого впливу на іншу людину за допомогою цього теоретичного ідеального об'єкта.

Процедура усвідомлення даності дозволяє психологові-практику, як і психологові-дослідникові, уникнути багатьох помилок, пов'язаних з розумінням ними ролі й місця психологічного знання в індивідуальному й соціальному житті людей.

Отже, можна сказати, що виділення, обґрунтування даності для впливу на іншу людину опираються на стійкі параметри психічної реальності самого психолога.

Однієї з таких реальностей є концепція життя. По суті, все індивідуальне різноманіття варіантів концепції життя може бути представлене по шкалі сутнісних людських орієнтації, розробленої Е. Фроммом: біофільна орієнтація - некрофільна орієнтація.

Е. Фромм так описував якості цих орієнтації: біофільне орієнтування - любов до живого, тотальне орієнтування, що визначає спосіб життя людини. Він відзначав, що будь-якої живої матерії властива тенденція до збереження життя й боротьба проти смерті.

Варто звернути увагу на опис Е. Фроммом такої важливої якості живого, як об'єднання й спільний ріст, які характерні для всіх процесів життя, у тому числі для мислення й почуттів. З'єднання, народження й ріст становлять, на його думку, цикл життя.

Людина з біофільною орієнтацією бачить ціле, а не частини, вона орієнтована на структури, а не на суми, установка на життя цієї людини функціональна, а не механістична, він хоче створювати, впливати на інших прикладом, розумом, силою любові, а не механічним маніпулюванням іншими людьми.

Така людина вміє радуватися життю у всіх проявах. Відповідно до біофільної етики радість - це головна чеснота, сум - гріх, зло - все те, що руйнує життя, розчленовує її на шматки, стискує, душить. Е. Фромм характеризує повний розвиток біофілії як продуктивне орієнтування, прагнення створювати, переживати нове, а не затверджувати минуле й звичне. Совість такої людини мотивована життям і радістю.

Людина з некрофільним орієнтуванням почуває потяг д всього неживого, цього те люди, які охоче говорять про хвороби, похорони і смерть, вони живуть минулим, а не майбутнім. Для таких людей, як уважає Е. Фромм, характерна установка на силу, вони люблять усе, що механично. Всі життєві процеси - всі думки й почуття - некрофіл перетворює в речі.

Е. Фромм незвичайно точно описав цей тип людей, ними рухає глибокий страх перед життям, її непередбачуваністю, невпорядкованістю й ризикованістю. Для цих людей найважливішими є закон і порядок, якими б вони не були, але це прагнення контролювати й упорядковувати протилежно самої сутності життя - вона вся невизначеність, самим певним у ній є смерть.

У кожного психолога в більшому або меншому ступені в обґрунтуванні його впливу на іншу людину представлений зміст цих орієнтації, їхня виразність у даності ідеального об'єкта теорії психолога можуть бути предметом спеціального дослідження.

Різноманіття теорій, що існують у психології у консультуванні як його обґрунтування, визначається в тим, що любе обґрунтування включає концепцію життя людини, що своїми діями реалізує рефлексію на найважливіші властивості психічної реальності як цілісності.

Можливо, сама головна властивість психічної реальності, що важко описати й визначити, - це властивість бути живим, може бути, ця універсальна властивість психічної реальності, що породжує всі інші. Орієнтація на цю властивість у різних формах представлена в роботі психолога-консультанта. Однієї з найбільш очевидних для спостерігача форм є усвідомлення психологом цілей свого впливу при рішенні завдань консультування.

Література

1. Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.

2. Лейнг Р.У. Розділене Я. - К., 1995.

3. Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994.

4. Фромм Э. Душа людини. - К., 1992.

5. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. - М., 1982.