Життєве й наукове знання в роботі психолога

Життєвий досвід пізнання інших людей і самого себе в будь-якої людини узагальнюється в таких цілісних психічних утвореннях, як концепція життя й смерті, Я-Концепція, концепція іншої людини, концепція людини. Це ідеї, побутові теорії, якими обґрунтовуються (у більшому або меншому ступені усвідомлено) всі форми взаємодії людини з іншими людьми й із самим собою. Вони входять у зміст позиції як прояв Я-Зусиль людини по організації взаємодії з іншими людьми.

Узагальнений досвід проявляється в текстах людини у вигляді життєвих істин, на які він орієнтується, будуючи відносини з іншими людьми. Такими істинами, як зміст цілісних психологічних утворень, людина задає границі своєї психічної реальності. Прикладами таких істин можуть бути наступні:

Мої батьки повинні любити мене (зміст концепції іншої людини).

Я не маю права помилятися (зміст Я-Концепції).

Всі люди думають тільки про себе (концепція людини).

Я знаю собі ціну (зміст Я-Концепції).

Я ніколи не брешу (зміст Я-Концепції).

Подібні варіанти узагальненого життєвого психологічного знання пронизують тексти людини, що створює їх у взаємодії з іншими людьми.

Психологові-Консультантові доводиться мати справу із власним життєвим знанням про людей і життєве знання іншої людини.

Життєве знання психолога про людей пов'язане з його особистими переживаннями, з тими подіями, які визначили (або визначають) сферу його психічної реальності, регулюють його Я-Зусилля, сприяють прояву якостей його Я в текстах, які структурують психічну реальність. Життєве знання психолога, як і взагалі людей, доводиться фактом існування його Я, втіленому в переживанні: "Я знаю це".

Головним аргументом істини стає віра в екзистенціальні якості Я, здатного до пізнання істини.

Життєве знання людини, з яким працює психолог, змінюється в самих сутнісних його характеристиках - характеристиках істинності. Ситуація консультування вже апріорі припускає, що життєвого знання людини недостатньо для реалізації логіки індивідуального життя. У самих головні для людини параметрах його знання відбулася зміна, що і привело до нерозуміння людиною того, що відбувається з ним або з кимсь ще.

Психолог, професійно маючи справу з будь-яким варіантом побутового знання про людину, вступає в область відносини із цим знанням. Його можна виділити як особливий зміст, особливий предмет, його можна обговорювати - усвідомлювати його походження й особливості функціонування. Воно узагальнено, виходить, має відносно стійку форму існування (насамперед, словесну).

Психолог може усвідомити як свій життєвий досвід, так і життєвим досвід іншої людини за допомогою наукових понять. Завдяки їхній структурі життєвий досвід може бути включений в іншу систему відношенні, в інший текст, що відбиває зміст психічної реальності, при цьому він змінить контекст свого існування.

Зміни, які при цьому відбуваються (за рахунок зміни відносини), можуть бути описані в характеристиках психологічної дистанції й будові внутрішнього діалогу.

Життєве знання як предмет усвідомлення за допомогою Я-Зусиль може бути відсунуте на границю психічної реальності й у такий спосіб стати основний створення її нової якості. Воно робиться засобом диференціації Я - не-я у внутрішньому діалозі людини, якщо з'являються підстави для його узагальнення й фіксації. Причому чим більше на цьому матеріалі фіксується свідомість людини, тим більше до нього проявляється відношення, тим більше змін у ньому відбувається. Таке відношення може навіть привести до руйнування предмета відносини - того узагальненого життєвого знання, що становило його суть. Це ситуація, аналогічна тієї, котру можна спостерігати при багаторазовому повторенні того самого слова. Воно - це слово - втрачає зміст.

Схожа ситуація виникає й при постановці питання про граничну мету будь-якої людської дії, якщо багаторазово запитувати: "Для чого (або навіщо)?". Зрештою, просто нема чого відповісти, тому що зміст вичерпаний.

У свій час Аристотель говорив, що предмет варто пізнавати до певної межі. Це необхідно для того, щоб зберегти його цілісність.

Життєвий досвід пізнання інших людей, що є в кожної людини, жадає від психолога дбайливого відношення до нього під час його професійної роботи, цілеспрямованого впливу на іншу людину. Це повною мірою ставиться й до досвіду самого психолога. Усвідомлення цього досвіду, зміна до нього відносини, виділення його у вигляді особливого предмета роблять таке усвідомлення ситуацією руху до граничних екзистенціальних змістів, що організують і обґрунтовує все життя людини. Питання про мерю, ступінь усвідомлення стає, по суті справи, одним із самих актуальних.

У професійній практиці психологів завжди обговорюється питання про зміст відносини до предмета, про можливість зафіксувати предмет, до якого варто виявити відношення (або можна це зробити), про мистецтво прояву відносин.

У ситуації психологічного консультування загальний предмет, що визначає взаємодія психолога й іншої людини, виникає на основі представленості у свідомості психолога життєвого знання як одного з варіантів конкретизації наукового знання. Це дозволяє йому зробити наукова теорія як зміст професійного мислення. Використовуючи її поняття, психолог може трансформувати життєвий досвід у теоретичний, і навпаки, у такий спосіб увести в ситуацію консультування нові критерії істини. Це ті критерії, які специфічні для наукового знання. У чому його специфічність?

У наукового знання, що існує як система понять, є дві важливих властивості, які роблять його відносно незалежним від інших видів знання. Недарма існує навіть особлива мова науки, що дозволяє говорити про неї як про окрему сферу людської свідомості.

Специфічною властивістю наукового знання є те, що воно пов'язане з особливим видом активності людини - інтелектуальною діяльністю. Наукове знання виступає результатом цього виду роботи, у якому укладений багаторічна праця людей або зусилля однієї людини. У світі давно існує поділ праці, і не всі люди займаються цим видом діяльності. Одна з особливостей цієї праці полягає в тому, що людина, що здійснює його, ототожнює цінність свого життя й істини, їм що добувається (в історії науки це бувало не раз). Є ще один вид знання, для якого характерно те ж саме - це релігійне знання; за нього також люди віддають (або готові віддати) життя.

Така спільність наукового й духовного знання дозволяє з високим ступенем ефективності використовувати їх для відновлення логіки індивідуального людського життя.

Спільність наукового й духовного знання, необхідність духовної практики для психолога - це особлива тема, що виникає в консультуванні під час обговорення з людиною його екзистенціальних проблем.

Сьогодні авторитет науки в очах багатьох людей, безцінність для життя не є настільки значимими. Для цього є багато причин. Одна з них полягає в тому, що наукові дані не гарантують людині рецептів його особистого щастя.

Наука своїм існуванням затверджує не прихожу цінність щирого знання, що виміряється життям людини, що стали його власником.

Коли ми використовуємо це знання, то включаємо у своє життя іншої людини (або людей). Ідеї стають формою інтелектуального донорства, що відновлює, продовжує, перетворить психічну реальність людини, стосовно якого це донорство здійснюється.

Крім інтелектуального донорства існує емоційне, коли люди підтримують один одного своїми почуттями, а ситуація спілкування нагадує ту, про яку Г. Іванов в одному зі своїх чудових віршів сказав: "Поговори зі мною про дрібниці, про вічність із мною поговори..." Природно, що крім інтелектуального й емоційного донорства є ще й фізичне, коли ми просто годуємо іншої людини або даємо йому кров.

Донорство у всіх видах ефективно тільки тоді, коли воно приймається іншою людиною. Це повною мірою ставиться й до ситуації сприйняття людиною наукового знання в психологічному консультуванні, так само, як і в ситуації сприйняття самим психологом наукового знання.

Ще одною специфічною властивістю наукового знання, що психолог може використовувати у своїй практиці, працюючи з іншою людиною адресність наукового знання. У науці завжди досить точно можна визначити автора тієї або іншої інформації, будь те конкретна людина або наукова школа. Таким чином, при використанні наукового знання у відносинах між психологом і іншою людиною з'являється третя людина, якого можна назвати мудрецем або вченим. Виникає можливість використовувати його авторитет як харизматичної особистості. Особа, що володіє авторитетом мудреця, виконує роль арбітра. Посилаючись на нього, психолог не просто щось говорить, він опирається на досвід, життя цієї людини. Відомо, що при спілкуванні двох чоловік між ними виникає безпосередній емоційний контакт, що далеко не завжди сприяє сприйняттю інформації, що люди можуть і хочуть передати один одному. Введення третього співрозмовника в цю ситуацію робить спілкування опосередкованим, у цьому змісті введення персоніфікованого наукового знання виконує ту ж функцію повною мірою.

У засобах масової інформації часто зустрічаються безадресні посилання на авторитет науки у формі таких фраз-кліше, як, наприклад, "У науці встановлено", "Психологи встановили", "Учені довели" і т.п. Це спроба підвищення цінності інформації. Справжня наука завжди відкрита, у ній повідомляється, хто, коли і як зробив те або інше відкриття, одержав те або інше знання, наука вміє говорити "Я". Це дуже важлива особливість наукового знання, що проявляється й у використанні психологом цього знання в роботі з іншою людиною, і в його власному розумовому процесі при рішенні професійних завдань.

Отже, психолог сам контролює своє мислення, тобто він мислить професійно, може повідомити про процес і результати свого мислення колегам у формі наукових понять, таким чином, він застосовує життєвий досвід своїх переживань для структурування його в системі наукових понять.

Використання наукового мислення дозволяє психологові здійснювати операції класифікації, конкретизації, абстрагування, узагальнення й т.д. Операція класифікації допомагає знайти в тім явищі, з яким має справу психолог, загальні закономірності. Для цього й використовується система наукових понять, таку роль, наприклад, можуть виконувати поняття позиції, предмета взаємодії, завдань взаємодії й інші. Всі базові курси по підготовці психологів спрямовані на освоєння ними системи наукових понять як основи професійного мислення.

Разом з тим наукові поняття дозволяють розкрити унікальність, індивідуальність людини, використовуючи різні підстави для виділення його якостей. Така можливість є в будь-якого психолога, тому що існує багато шкіл і теорій, які допомагають психологові подумки побачити людину по-різному, той самий факт проінтерпретувати, зафіксувати й оцінити як би в різних системах координат. Це дає психологові унікальну можливість орієнтації в індивідуальному житті людини за рахунок перетворення власного мислення про неї й досягнення адекватності свого мислення можливостям мислення іншої людини. Психологові доводиться говорити побутовою мовою, пояснюючи іншій людині те, що з ним відбувається. Це видима частина його професійної роботи - вершина айсберга професійного мислення, що здійснюється в його індивідуальній свідомості. Природно, що мислення про людину - складному, мінливому об'єкті - обов'язково включає всі переживання самого психолога, випробувані їм у його індивідуальному житті. Коли говорять про те, що інструментом роботи є сам психолог, його життя, його життєвий досвід, то хочеться уточнити ситуацію, хоча б у такий спосіб: шматок будь-якого матеріалу, наприклад дерева, заліза, пластмаси, стає інструментом тільки тоді, коли він для цього спеціально оброблений, тобто став інструментом. Думаю, що ця аналогія доречна й відносно професійного мислення психолога. Воно теж повинне стати інструментом на матеріалі його життєвого досвіду, що включає як необхідний елемент професійне становлення. Як і хто може визначити, чи став психолог таким інструментом, чи готовий він до того або іншого виду професійної діяльності? Це питання професійної компетентності психолога, його можливості виконувати роль інструмента в різних обставинах професійної діяльності.

У цьому змісті важливо мати на увазі існуючу практику підготовки психологів і ряду інших фахівців, що займаються соціальною діяльністю: до навчання цим професіям допускаються молоді люди, що досягли 21 року (це досвід Ізраїлю, Данії, США й ряду інших країн). Одна з найважливіших особливостей цього віку полягає в тому, що парубок, переборовши юнацький максималізм, одержує можливість, більше обґрунтованого й розгорнутого внутрішнього діалогу, що забезпечує йому розуміння позицій інших людей як що істотно відрізняються від його власної. Це і є свого роду гарантією професійної готовності до здійснення діяльності психолога.

Ілюзія легкості відповідей на питання: "Як вийти заміж?", "Як стати розумним і багатим?" - пояснюється тим, що це відповіді загальні - вони не конкретизовані, не індивідуалізовані, як того вимагає ситуація психологічного консультування. Одержавши відповідь на них у тексті, психолог або інша людина обов'язково повинен проробити роботу з індивідуалізації цього знання, по створенню власного тексту, що включає цю інформацію як необхідну.

Тільки бажання здійснювати вплив на іншу людину недостатньо для того, щоб це відбулося. Професійне мислення психолога складається як результат його зусиль по створенню цього мислення. Однієї з форм контролю за його змістом є спілкування з колегами, що перебувають на різних рівнях професійної зрілості. По більшому рахунку, вимога до якості свого професійного мислення пред'являє він сам, вона ризикує в ситуації професійної дії всім - від здоров'я до професійної репутації. Якщо через його недотепні дії не буде попиту на його роботу, то в нього просто не буде роботи.

Ще одною формою контролю за змістом професійного мислення психолога є будь-яка ситуація оцінки їм своїх знань по загальній психології. Це та сфера знання, що дозволяє аналізувати структуру предмета психології як науки. Такою формою контролю може бути ситуація супербачення - демонстрація психологом своєї роботи або спільна робота з іншою людиною в присутності колег і її наступне обговорення. Як ми вже відзначали, відкритість до обговорення своїх професійних дій - один з найважливіших показників професіоналізму психолога.

Хотілося б звернути увагу ще на деякі характеристики ролі життєвого досвіду психолога в його професійній діяльності - це всі переживання, які зв'язані зі стражданням і його подоланням. Відношення до свого страждання й страждання іншої людини, вироблення власної позиції, можливість усвідомлення страждання як реальності життя - все це входить невід'ємною частиною в концепцію життя людини, дозволяючи йому відповісти на саме важке запитання: "Чому мені випало це страждання?"

У художній літературі або в духовних текстах можна знайти думку про те, що людині, щоб жити, потрібний деякий досвід цих страждань. Він необхідний, щоб людина цінувала життя. Відомо, що цінність життя не дається людині як якесь переживання, її треба придбати Я-Зусиллями як зміст. Той, хто хоче допомогти іншому в його стражданнях (а всі соціальні професії що допомагають), попадає в пастку професіоналізму, пов'язану з тим, що він повинен (зобов'язаний) розділити з іншою людиною міру відповідальності за його страждання. Інакше кажучи, психолог повинен втрутитися в життя іншої людини, ділячи з ним відповідальність за його страждання. Це характерно не тільки для психологічних професій, але й для медичних, педагогічних, де часто, намагаючись лікувати або вчити іншу людину, люди, що володіють повноваженнями впливу, перевищують захід впливу, віднімаючи в людини необхідну йому для організації власного життя міру активності, спотворюючи логікові його індивідуального життя. Особливо часто це можна бачити в будинках для людей похилого віку й школах-інтернатах, де люди похилого віку або діти в результаті надмірного впливу на них (або відсутності такого) втрачають права на власні зусилля, на помилку, ризик - на ті види переживання, де цінністю є Я-Зусилля.

Можливість правильно вибрати позицію стосовно іншої людини в ситуації впливу на нього - це, по суті справи, можливість дати іншій людині переживання автономності свого існування, своєї унікальності. Це те, що в ситуації консультування виглядає як передача іншій людині психологічної інформації, необхідної для того, щоб він пережив присутність психолога як можливість нового психологічного змісту свого життя.

Часто людина, що переживає цей вплив психолога стосовно себе, розцінює його як бездіяльність, як відсутність чітких вказівок про перетворення свого життя. Іноді це виражається прямим текстом або питанням: "Чому ви мене не вчите, що і як я повинна робити?"

Виникає напруга, що найчастіше виражається у вигляді пауз, затримки подиху, повернення до початкових моментів консультування. Це саме ті моменти взаємодії, у яких народжується нове відношення до самого себе, а отже, можливість для психолога обговорювати це з іншою людиною. Це досить складні й суперечливі моменти в консультуванні, важливість яких люди розуміють значно пізніше.

У такій ситуації поза психолога, сила його погляду, точність повторення чужого тексту, ясність формулювань свого й т.д. - все має значення як прояв міри відповідальності за те, що буде відбуватися з іншою людиною.

Схематично цю ситуацію можна представити так: людині погано, вона буквально кричить про своє страждання, а психолог, "як здається клієнтові, нічого не робить..." Отут-те й потрібний життєвий досвід переживання страждання й відносини до нього, що є в психолога.

Варто зупинитися ще на одному важливому моменті, пов'язаному з життєвим досвідом психолога. У нього, як і в будь-якої людини, формується концепція життя, що дозволяє співвідносити хронологічний і психологічний час страждання. Коли люди утішають один одного в побутових ситуаціях, говорячи, що "все пройде", "перемелеться - борошно буде" і т.д., вони так і надходять. Життєвий досвід психолога теж дає йому підстави для таких "прогнозів", де ціна чужого страждання як би нівелюється, його унікальність не сприймається як цінність, а відразу вписується в рамки тимчасових координат, де є початок і є кінець переживання, як завершеного самого по собі й минущого.

Якщо психолог так діє, то попадає ще в одну пастку професії - пастку проективного (за принципом уподібнення) відносини до іншої людини.

Відомо, що людина, для якого характерні гострі переживання, живе у своєму психологічному часі, де всі події мають зовсім інше тимчасове фарбування. У людини (може бути, уперше в житті) з'являється можливість співвідносити психологічний і хронологічний час, наповнюючи їм зміст своєї концепції життя.

Для психолога існує важке завдання, що суперечить його життєвому досвіду, - відповідати психологічному часу життя іншої людини, залишаючись при цьому у своєму психологічному часі. Рішення цього завдання на побутовому рівні майже завжди пов'язане зі знецінюванням переживань іншої людини ("З усіма це буває", "Це вікове явище", "Типова ситуація" і т.д.). Професійні дії психолога зобов'язують його досліджувати логікові індивідуального життя людини й випливати їй, відновлюючи й зберігаючи її цілісність і цінність для людини разом з ним.

У життєвому досвіді психолога є ще один важливий зміст, що дає йому можливість ранжирувати цінність різного роду знань, зіставляти цінність знань, не руйнуючи її саму.

Філософія життя в її ціннісних аспектах дозволяє зіставляти різні види інформації про життя, різні джерела інформації, створює передумови для обґрунтування впливу людини на своє життя.

Отже, психологічне консультування - це особливий вид професійної роботи психолога, при якій він обов'язково використовує наукові поняття як спосіб власного мислення. У психологічному консультуванні виділяється предмет взаємодії психолога з іншою людиною, що дозволяє іншій людині разом із психологом матеріалізувати, представити у своєму або в іншому тексті власний біль нерозуміння.

Це значить, що людина може вступити у відносини із психологом із приводу цього болю. Із цього починається ситуація психологічного консультування, у ній бере участь психолог як людина, що володіє іншим, відмінним від побутового, розумінням цієї ситуації. Психолог використовує як робочий інструмент наукові поняття, які дозволяють йому аналізувати й індивідуалізувати ситуацію, у якій він перебуває.

Література

1.Афанасьева Т.М. Социальная психология.- М., 1980

2.Альошина Ю.Е. Індивідуальне й сімейне консультування. - К., 1994

3.Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога: теорія й практика. - К., 2005

4.Витакер К. Полночные размышления семейного терапевта. – М., 1998

5.Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції. – К., 1996