РУБРИКИ

Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

 РЕКОМЕНДУЕМ

Главная

Правоохранительные органы

Предпринимательство

Психология

Радиоэлектроника

Режущий инструмент

Коммуникации и связь

Косметология

Криминалистика

Криминология

Криптология

Информатика

Искусство и культура

Масс-медиа и реклама

Математика

Медицина

Религия и мифология

ПОДПИСКА НА ОБНОВЛЕНИЕ

Рассылка рефератов

ПОИСК

Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

Надалі в особистісній динаміці засудженого стабілізуються дві тенденції: перша складається в успішному завершенні пристосування до умов соціальної ізоляції. Друга характеризується поглибленням і наростанням негативних змін в особистості, їхнім закріпленням, що перешкоджає успішній адаптації до умов позбавлення волі, а отже, виправленню й перевихованню.

Третя фаза - «завершення адаптації» - наступає зазвичай до кінця першого року відбування покарання й характеризується тим, що засуджені починають ставити перед собою конкретні цілі й прагнуть їх реалізувати в умовах установи, а також жити не тільки минулим і сьогоденням, але й надією на майбутнє. На даній фазі головне завдання співробітників виправних установ полягає в тому, щоб у життєвих планах засудженого знайшло відбиття не тільки прагнення будь-якими шляхами відбути покарання, але й виробилося бажання позитивно змінити себе, перебороти асоціальні стереотипи (злочинний напрям думок, негативізм до людей і соціальних інститутів, аморальні звички та ін.). Крім індивідуальної виховної роботи із засудженими співробітники виправних установ (вихователі, начальники загонів) повинні впливати на них і через позитивні соціально-психологічні явища (ритуали, традиції, звичаї й т. ін.).

Адаптація засудженого буде проходити успішніше, якщо вихователям вдасться зняти його внутрішній опір новим вимогам і направити його активність на досягнення соціально значимих цілей. Певне значення має ступінь розходження між новими й старими вимогами. Як правило, засуджені, що направляються для відбування покарання у виправну установу, швидше адаптуються до умов загального режиму й значно важче - до умов особливого режиму або в'язниці.

Система відносин і зв'язків, що зложилися в середовищі засуджених конкретної колонії, в'язниці, а також характер взаємин співробітників із засудженими створює соціально-психологічний клімат, що може сприяти позитивній адаптації засуджених або перешкоджати їй. Якщо система відносин побудована на принциповій і доброзичливій основі, якщо у виправній установі проявляється турбота про новачків, створені умови, що оберігають їх від негативного впливу "карних авторитетів", то процес адаптації йде успішніше.

«У процесі керівництва адаптацією засуджених, - відзначають О. Д. Глоточкін і В. Ф. Пирожков, - варто враховувати психологічну й кримінальну сумісність, що особливе значення має при розміщенні засуджених по первинних колективах (загонам, ланкам, бригадам і т.п.). У середовищі засуджених знедоленими, неприйнятими найчастіше є особи із психічними й фізичними недоліками, дурними звичками, нечистоплотні, занепалі, з якими ніхто не хоче жити в одній кімнаті, їсти за одним столом, працювати в одній бригаді»

При цьому необхідно мати на увазі наступну закономірність: чим не численніша група (або колектив), тим сильніше дає про себе знати несумісність між окремими її членами. Це відбувається тому, що виникла несумісність не може бути компенсована за рахунок спілкування з іншими членами колективу.

 

ІІ.3. Середовище засуджених та його вплив на адаптацію новоприбулих до виправної установи


Важливою характеристикою особистості засуджених є їхній ціннісні орієнтації, стандарти поводження, прийняті в певних групах і яким повинна підкорятися поведінка її членів. Залежно від того, на які ціннісні норми орієнтовані засуджені, їх можна диференціювати на певні статусно-групові категорії (страти).

Якщо поводження засудженого в першу чергу регулюється моральними й правовими цінностями, орієнтацією на дотримання правил внутрішнього розпорядку, прагненням позитивно змінити себе, перебороти злочинні стереотипи й надавати допомогу адміністрації установи в протидії насадженню в зоні злодійських традицій, то даних засуджених відносять до групи активу колонії. Ця група засуджених складається з осіб, які твердо встали на шлях виправлення, які активно беруть участь у трудовому процесі й суспільній діяльності, в організації самоврядування засуджених.

Однак співробітники колоній зустрічаються й з фактами, коли в актив прагнуть потрапити засуджені, які, внутрішньо не покаявшись у зробленому злочині й не маючи установки на ведення правослухняного способу життя після звільнення, у силу корисливих інтересів (можливості використання надаваних законом пільг і умовно-дострокового звільнення) демонструють псевдопідтримку вимог адміністрації. Тому вміння викрити подібних типів людей з подвійною мораллю й переконати їх у згубності останнього є свідчення професійно-педагогічної майстерності співробітників пенітенціарних установ.

До другої групи засуджених (причому найбільш численної) -«нейтралам» (або «пасиву») - відносять тих, хто, з одного боку, зовні солідарний з офіційними нормами й виконує вимоги адміністрації (не порушує режим, добре трудиться й т.д.), а з іншого боку - відкрито не засуджує поводження порушників режиму, ухиляється від прямої підтримки ініціатив адміністрації й активу, тому що рахується з багатьма неофіційними нормами, існуючими в середовищі засуджених. Подібна подвійність у стратегії їхнього поводження, коли вчинки насамперед залежать від ситуації, що створилася, вимагає значних виховних зусиль із боку співробітників виправних установ. Адже від того, на чию сторону вдасться зорієнтувати «нейтралів», багато в чому й буде залежати динаміка розвитку оперативної обстановки в установі.

До третьої групи засуджених - «отрицаловці» (або «блатарям») - відносяться ті особи, для яких основним регулятором поводження виступають норми, сформульовані в «злодійському законі»: опозиція, а часом і відкрита протидія адміністрації установи; відхилення від участі в суспільно-корисній праці або робота без ретельності; прагнення домінувати над іншими засудженими й жити за їхній рахунок; матеріальна й фізична підтримка порушників; категорична неучасть у роботі самодіяльних організацій і зневажливе відношення до них, боротьба з активом за сфери впливу й т.д. В останні роки спостерігається тенденція збільшення чисельності даної категорії засуджених. Це привело до підвищення їхньої агресивності, морального й фізичного тиску на всіх засуджених, які не дотримуються «злодійського закону», посиленню непокори адміністрації, організації втеч, захоплень заручників, масових безладь.

Четверта група засуджених - «яких знехтували» - це особи, чия поведінка суперечить як офіційним (морально-правовим), так і неофіційним («злодійським») нормам і звичаям. Раніше до складу цієї групи включалися переважно засуджені, схильні до гомосексуалізму в пасивній формі або особи, що мають психічні відхилення або розумову неповноцінність. Сьогодні ж їхній склад значно розширився за рахунок засуджених, які програлися в карти; осіб, викритих у крадіжці особистого майна засуджених; осіб, запідозрених у співробітництві з оперативними працівниками; вигнаних з «вищої злодійської касти» за порушення традицій і правил поведінки. У силу їх активного відкидання з боку інших груп засуджених в останні роки ця група засуджених, у силу масовості, стала поєднуватися для самозахисту, підлещуватися перед авторитетами й у той же час поводитися агресивно стосовно «нейтралів» і до новачків у колонії. Природно, останнє не тільки обурює основну масу засуджених, але й часто породжує конфлікти й більш серйозні ускладнення оперативної обстановки.

Співробітники виправних установ намагаються підсилити профілактичну роботу, щоб дана категорія засуджених не поповнювалася в колоніях. Однак це не завжди вдається, тому що, з одного боку, спостерігається значне зниження моральності в цілому в пострадянському суспільстві, що веде до росту чисельності засуджених за статеві злочини, а з іншого боку - тривале перебування в переповнених місцях попереднього утримання (через перевантаженість судів) дає багато кандидатів у «відкинутих» із числа осіб, що не пройшли ритуалів «прописки» і принизливих кличок, які одержали.

Віднесення конкретних засуджених до певних статусних категорій - це лише первинна орієнтація й прогнозування можливого напрямку їхнього поводження. Повноцінне здійснення індивідуального підходу до виправлення й перевиховання засуджених засновано на знанні не тільки їхніх індивідуальних особливостей, але й соціально-психологічних закономірностей тюремного середовища.

Перебування в місцях позбавлення волі найчастіше не тільки руйнує сформовану раніше систему відносин людини з людьми, але й підштовхує засуджених до пошуку друзів, однодумців з метою подолання почуття самітності й дефіциту в спілкуванні. У підсумку на основі спільності інтересів, по схожості доль, професійного, кримінального досвіду або національній ознаці у виправній установі утворюються неформальні малі групи засуджених. Вони мають різну чисельність, стійкість і спрямованість стосовно цілей виправної установи й загальних вимог життя в колективі засуджених.

Функціонуванню малих груп засуджених властивий ряд особливостей: у них завжди складається й існує певна ієрархічна структура відносин і залежностей («система ролей»); діють свої ціннісні орієнтації, норми й правила в регуляції поводження її членів; на основі групової згуртованості демонструється виборче відношення до інших груп і конкретних типів засуджених; ведеться активний пошук і колективне обговорення значимої інформації, а також можливих груп, нових дій; здійснюється підтримка своїх членів у моральній і фізичній формі, а також продуктами харчування, речами й іншими засобами, які були придбані в тюремному ларьку, отримані в посилках і т.д.; реалізується активне прагнення до спільного проведення дозвілля, а також до інших форм життєдіяльності в умовах позбавлення волі.

У наукових публікаціях розгляд груп засуджених часто починають із розкриття феноменів, властивим таким мікрогрупам, як «родина». Це зазвичай стійка мала група, що складається із двох або більше засуджених, що об'єдналися на основі загальних поглядів і інтересів (спільне дозвілля, харчування, захист від зазіхань і т.д.). Права й обов'язки членів «родини» зазвичай не мають чіткої регламентації, а визначаються особистісними якостями й авторитетом її членів, і в першу чергу її лідера. У функції лідера «родини» входить планування й координація всіх її дій, підтримування й розвиток групових традицій і звичаїв, представництво «родини» у відносинах з іншими групами, контроль за поводженням членів групи, їхнє заохочення або покарання, здійснення функції «арбітражу» та ін.

В умовах виправних установ можуть виникати й більші по розмірах, але «розмиті» у плані поділюваних цінностей і норм спільності засуджених, які в спеціальній літературі називають «земляцтвами». Виникненню останніх сприяли у свій час і офіційні відомчі заходи, коли в середині 80-х років великі групи засуджених посиленого режиму були цілеспрямовано переміщені з південних регіонів країни в РСФСР. Саме у зв'язку із цим, на думку В.М. Анісімкова (1997), у місцях позбавлення волі й виникли кримінальні кавказькі, азіатські й інші регіональні спільності засуджених, які активно прагнули до лідерства в пенітенціарному середовищі.

Поряд із зазначеними неформальними соціальними групами - «родинами» і «земляцтвами» - у виправних установах на традиціях «злодійської ідеї» завжди існували й кримінальні угруповання засуджених. Зовні засновуючи своє існування на «субкультурі тюремної громади», члени таких угруповань у той же час прагнуть до авторитарної влади серед засуджених, відкрито висловлюють і демонструють негативне відношення до режиму відбування покарання, до праці, навчання, виховних заходів, ведуть залякування й реальну боротьбу за вплив у середовищі засуджених із представниками самодіяльних організацій.

У статусно-ієрархічному плані члени кримінальних угруповань у виправній установі можуть займати місця по трьох рівнях. На вищому рівні перебуває лідер. Ним, як правило, є особа, що заслужила визнання з боку представників карного середовища: «злодій у законі» - кримінальний авторитет, який одержав «мандат» і має підтримку від злочинного співтовариства на волі. Лідерство часто ґрунтується на «харизмі», раніше придбаному статусі в карному світі, наявності престижного досвіду (не менш двох судимостей), тонкому знанні кримінальних норм і особливостей відносин у середовищі засуджених. Прагнучи здійснювати «тіньове» керівництво всіма засудженими, «кримінально короновані лідери» намагаються затвердити свою владу не тільки на пропаганді «злодійської ідеї», але й на різних видах примусу, реалізованих за допомогою членів підлеглого й одноосібно керованого кримінального угруповання.

На другому рівні в кримінальному утворенні затверджуються особи із числа безпосереднього оточення лідера, до яких найчастіше в спеціальній літературі застосовують термін авторитети. За дослідженнями В.М. Анісімкова (1998), дані особи мають приблизно такі ж кримінальні якості, як і лідер, у той же час за «злодійським кодексом» вони не мають права скидати лідера, висувати й затверджувати нового, тому що їхній статус не затверджений рішеннями «блатних тюремних сходок» або з'їздів «злодіїв у законі». Кожний з них, знаючи про це (у тому числі й про можливі надалі суворі покарання за порушення правил кримінальної субкультури), усіляко підтримують лідера по керівництву асоціальним угрупованням, у пропаганді й твердженні серед засуджених «корпоративних законів і правил злочинного світу».

На третьому рівні в ієрархії кримінального угруповання перебувають виконавці - засуджені, котрих на блатному жаргоні часто йменують «піхотою», «солдатами», «торпедою». Вони розглядаються й використовуються «авторитетами» як підручні, а тому не приймають активної участі в рішенні важливих питань життєдіяльності «блатного співтовариства».

При слабкій дисципліні у виправних установах кримінальні угруповання можуть, по-перше, намагатися поширити свій вплив на весь колектив засуджених, впроваджуючи «зоновські традиції й звичаї», а по-друге, шляхом проведення «сходок авторитетів» домагаються об’єднання й координації дій проти адміністрації виправних установ. В останні роки в ряді місць позбавлення волі кримінальні угруповання являють собою ієрархічно жорстко структуровані й найбільш організовані співтовариства, що мають зв'язок із зовнішнім злочинним середовищем. Вони прагнуть представити себе у вигляді керівної «групи», що забезпечує внутрішній порядок і виражає інші інтереси всіх засуджених. Свій вплив кримінальні угруповання намагаються поширити й на авторитетних нейтральних засуджених, прагнучи їх перетворити в «центрових» або «козирних мужиків», взаємодіючих з «авторитетами».

Свою керівну роль у виправних установах кримінальні угруповання часто намагаються забезпечити, з одного боку, шляхом встановлення контролю й цілеспрямованого розподілу засобів, що надходять у місця позбавлення волі, активного насадження поняття «арештантської честі», організації «злодійських судів» і жорстокої розправи з відступниками від злодійської ідеї або засудженими, що творять «свавілля», а з іншого боку - «показною лояльністю» їхніх лідерів до адміністрації установ і вибиванню в неї поступків за принципом «ти мені - я тобі». Щоб посилено протидіяти кримінальним угрупованням, персонал виправних установ повинен не тільки знати організаційно-структурні й психологічні закономірності виникнення й функціонування останніх, але й добре розбиратися в атрибутах насаджуваної ними в місцях позбавлення волі кримінальної субкультури.


Практична Частина

 

І. Організація та методи дослідження процесу адаптації до умов позбавлення волі.

Базою дослідження слугувала одна із виправних колоній посиленого режиму. У досліджені взяли участь 6 груп досліджуваних (відповідно до класифікації злочинів).

Психологічні зміни засудженого в період адаптації до умов позбавлення волі досліджувалися в нашому дослідженні за двома напрямками:

-      в залежності від типу скоєного злочину;

-       в залежності від терміну позбавлення волі.

Кожна із шести груп налічувала по 42 особи віком 20-30 років.

З метою детальнішого аналізу впливу умов перебування в колонії на особистість новоприбулого засудженого, було проведено порівняльний аналіз особистісних змін засуджених і тих, які за вчинені протиправні дії не підлягали позбавленню волі.

Отож, загальна вибірка нашого дослідження становила 345 осіб, які вчинили протиправні дії і отримали за вироком суду різні види покарання.

Для досягнення поставленої у даному дослідженні мети і завдань використовувалися методики, які отримали відповідну практичну перевірку.

Процес дослідження психологічних змін в період адаптації до умов позбавлення волі здійснювався за допомогою методики О.О. Кроніка та Є.І. Головахи (картина життєвого шляху) і методики "Оцінювання п'ятирічних інтервалів". Використання даної методики уможливлює оперативну діагностику картини життєвого шляху. Отримані показники дозволяють, як доводиться в літературі, зробити висновок про стан духовного благополуччя особистості, про наявність у неї певних деформацій в картині життєвого шляху.

Вивчення індивідуальних уявлень про систему значимих для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, цінностей, які визначають найзагальніші орієнтири спрямованості їх життєдіяльності, здійснювалося за методикою М.Рокіча "Ціннісні орієнтації, (у адаптації Гоштаутаса, Семенова і Ядова). Методика орієнтована на встановлення ієрархії життєвих цілей (так звані термінальні цінності) та ієрархії засобів їхнього досягнення (інструментальні цінності).

Діагностика акцентуацій характеру осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, проводилось за методикою К.Леонгарда. Для вивчення показників і форм агресивності використовувався опитувальник Басса Даркі. Для визначення типу особистості і можливих зрушень даного типу використовувалася методика Д.Ж.Олдхема та Л.Морріса, яка відома під назвою "Автопортрет особистості". На основі цієї методики виділяють 14 типів особистості, які визначаються як "норма" і її "загострення". Визначення домінуючого типу характеру, його поєднання з іншими психічними утвореннями, чи розладами, створюють можливість глибше проаналізувати особистісні характеристики засуджених, прослідкувати зміни їх особистості під час пристосування до нових для неї умов позбавлення волі, а також дібрати відповідну програму корекції.

З метою оцінки ефективності корекційної роботи використовувалася методика діагностики самооцінки мотивації схвалення Д.Марлоу та Д.Крауна. Дана методика дає можливість діагностувати також відкритість, правдивість висловлювань досліджуваних.

Розроблена нами програма дослідження передбачала прийоми діагностики і корекції агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

У формувальній стадії взяло участь 80 осіб. Реалізація корекційної програми здійснювалася із засудженими третьої групи, які перебували на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі.

ІІ. Дослідження провідних тенденцій динаміки психологічних змін засуджених під час пристосування до умов позбавлення волі


Мета дослідження полягала у діагностиці системи цінностей досліджуваних та вивчення психологічних змін, що відбуваються з засудженими, які перебувають на різних стадіях адаптації до умов позбавлення волі.

Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну адаптації радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, приблизно на останньому етапі адаптації до умов позбавлення волі знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії адаптації.

Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.

Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження адаптації засуджених до умов позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров’я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов’язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.

Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.

Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.

Особи п’ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.

Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.

Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров’я особи (перша група) ― висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п’ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.

Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія під час адаптації до умов позбавлення волі пов’язана з рисами характеру. Так, наприклад, «образа» корелює з «драматичністю» (r=0,4, p<0,01), «чутливістю» (r=0,6, p<0,01), «відданістю»(r=-0,5, p<0,01); «роздратування» - з «драматичністю» (r=-0,4, p<0,01) та «чутливістю» (r=-0,5, p<0,01); «вербальна агресія» - з «драматичністю»(r=0,55, p<0,01) та «самовпевненістю»(r=0,65, p<0,01).

Нами було констатовано, що на початковому етапі адаптації досліджуваних до умов позбавлення волі, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. Під час другого етапу адаптації фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці терміну адаптації вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів - депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.

Проведені в ході дослідження інтерв'ю засуджених дозволили виділити й узагальнити фактори зовнішнього середовища, що обумовили провідні типи актуального значеннєвого стану в умовах соціальної ізоляції. Це, насамперед, замкнутість тюремного середовища, украй обмежені можливості задоволення потреб, регламентація поводження, одноманітність обстановки, жорстокі норми й закони соціальної стратифікації кримінального середовища, що суперечать вимогам виправно-трудової установи. Перераховані вище фактори спричиняють неможливість самоствердитися й персоніфікуватися в соціально-прийнятній формі й штовхають засуджених до самореалізації в асоціальній формі.

Процес адаптації до умов позбавлення волі припускає дану динаміку особистісного «розвитку». За словами засуджених, перші два-три місяці відрізняються найбільш напруженим психічним станом. У цей період первинної адаптації відбувається ламання раніше сформованих життєвих установок і стереотипів, отже, і зміна змісту інтерналізованих цінностей. Депривація, викликана різким обмеженням задоволення звичних потреб, гостре переживання ворожості нового мікросередовища, часті конфліктні емоційні стани спричиняють почуття безнадійності й приреченості, що в підсумку посилює границі суб'єктивної реальності засуджених і фіксує їх актуальний значеннєвий стан на нижчих рівнях функціонування системи особистісних змістів.

Наступний період пов'язаний із ціннісною переорієнтацією засудженого, прийняттям норм і цінностей мікросередовища, пошуком можливості виживання в нових умовах. Це обумовлює вибір стратегії поводження й, отже, входження в певну ненормативну касту соціальної системи виправно-трудової установи.

Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку відбування покарання, тобто в процесі адаптації до умов позбавлення волі найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність.

Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.

Аналіз показників суб'єктивної картини життєвого шляху становить низку особливостей у різних категорій досліджуваних (результати наводяться у таблиці 1)


Таблиця 1 Середні показники суб’єктивної оцінки життєвого шляху засуджених на різних етапах адаптації до умов позбавлення волі.

Групи відповідно до етапів адаптації

Тривалість життя

Відчуття реалізованості

Психологічний вік

Реальний вік

Оцінка минулого

Оцінка теперішнього

Оцінка майбутнього

1 група (початковий етап)

84

0,36

24,9

27,1

6,4

3,3

7,1


13,1

0,08

3,0

2,5

1,5

1,6

1,8

2 група (середній етап)

86

0,25

24,2

27,6

5,9

4

7,3


10,2

0,06

3,5

2,3

1,7

1,2

1,6

3 група (кінцевий етап)

70

0,47

32,9

28

6,04

2,4

5,8


11

0,06

2,9

2,6

1,3

1,3

1,5

Отримані дані свідчать, що у засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, очікувана тривалість життя значно нижча, ніж у інших, що може свідчити про відсутність у цієї групи засуджених психологічного благополуччя. Низькі показники очікуваної тривалості життя, що є суб’єктивним показником рівня здоров’я засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, свідчать про усвідомлення засудженими погіршення стану власного фізичного здоров’я внаслідок перебування в ув’язненні

Показник зреалізованості, який залежить від питомої ваги прожитого в картині життя, в середині строку адаптації дещо знижується, що вказує на появу у даних осіб перспектив, проте в кінці строку адаптації він перевищує норму для даної вікової категорії (0,35-0,40), що може свідчити про стан тривоги через невизначеність майбутнього. В середині строку адаптації, при зменшенні впливу стресогенних факторів, досліджувані замислюються над власним майбутнім, намагаються в своїх планах змоделювати лінію майбутнього соціального періоду життя. Вони вірять у можливість прийняття їх суспільством.

Актуальним стає завдання пошуку засобів, які б активізували процеси психологічної адаптації засуджених до умов позбавлення волі і дозволяли долати негативні явища особистісних змін.

На основі аналізу літературних даних та проведеного дослідження було дібрано ряд корекційних вправ, що виявилися найбільш ефективними при роботі із засудженими з метою подолання стану дезадаптації в умовах позбавлення волі та оптимізації їх особистісної сфери.

Здійснювана нами психологічна корекція негативних особистісних утворень засуджених ґрунтувалася на інтегративному підході, комплексному застосуванні гуманістично зорієнтованих методик і включала корекцію рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, сприяла виробленню адекватної самооцінки, підвищенню психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Критеріями ефективності психокорекційної роботи вважалися:

-       бажання засудженого усвідомити свої проблеми і ресурси;

-       формування позитивного самоставлення;

-       відкритість до взаємодії з оточуючим середовищем;

-       готовність до змін;

-       здатність самостійно приймати життєво важливі рішення;

-       прийняття на себе відповідальності;

-       орієнтація на вільний вибір і на майбутнє тощо.

Психокорекційна робота реалізовувалася протягом 6 занять і полягала в корекції рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Висновки щодо ефективності корекційного впливу робилися на підставі порівняльного аналізу результатів контрольної та експериментальної груп, а також на основі спостережень експериментатора і повторного тестування.

В результаті було встановлено, що найбільших змін зазнала мотиваційно-ціннісна сфера, прояви різних форм агресії, почуття вини та певні особистісні утворення.

Аналіз отриманих показників відмінностей між контрольною та експериментальною групами показав, що суттєві зміни у експериментальній вибірці відбулися у вираженні мотивації схвалення, що свідчить про усвідомленість досліджуваними асоціального характеру скоєних злочинних дій.

У структурі ціннісних орієнтацій також відбулися значні зміни, а зокрема за такими термінальними цінностями, як: "впевненість у собі", "свобода", "щасливе сімейне життя", "суспільне визнання", "продуктивне життя", "друзі"; тобто цінностями, які є необхідними в процесі ресоціалізації. Менш значущими виявилися зміни таких цінностей, як: "розваги", "розвиток", "щастя інших". Низькі ранги цих цінностей можна пояснити умовами перебування у ВК. Суворий режим, регламентованість поведінки і діяльності засуджених, суворі правила поведінки обмежують вияв цих цінностей.

Щодо інструментальних цінностей, тут також було виявлено значущі зміни. Зокрема, зросла значимість таких цінностей як: "сміливість у відстоюванні своєї думки", "самоконтроль", "чуйність", "незалежність", "тверда воля", "широта поглядів", "терпимість", "освіченість".

Таким чином можна констатувати позитивний результат розробленої нами програми корекції.

Підсумовуючи отримані результати корекції мотиваційно-ціннісних утворень, можна зробити висновок про те, що досліджувані експериментальної групи виявилися більш адаптованими до умов перебування в колонії, аніж досліджувані контрольної. У них є бажання після виходу із колонії розпочати нове життя в суспільстві, згідно з нормами і правилами, які в ньому існують.

У структурі особистісних утворень осіб, що брали участь у тренінгу, відбулися значні зміни.

Результати, отримані в контрольній та експериментальній групах за показниками і формами агресивності, наведено в таблиці 2.


Таблиця 2

Порівняльні результати агресивності в контрольній та експериментальній групах

Види агресії

Контрольна група

Експериментальна група


Середнє

Стандартне відхилення S

Середнє

Стандартне відхилення S

Фізична агресія

5,9

1,12

4,3

1,13

Опосередкована агресія

3,1

0,43

3,2

1,24

Роздратування

5,6

1,96

4,5

1,4

Негативізм

4,8

1,01

4,2

2,06

Образа

6,2

1,32

6,1

1,47

Підозрілість

6,8

1,59

6,6

1,26

Вербальна агресія

6,7

1,15

5,2

0,94

Почуття вини

6,7

0,9

5,8

1,2


Із наведених у таблиці даних можна зробити висновок про зменшення загального рівня вираженості агресії в експериментальній групі, що свідчить про те, що учасники цієї групи більш усвідомлено сприймають оточуючий світ. Значно нижчими є показники рівнів фізичної агресії, роздратування, вербальної агресії, що свідчить про формування позитивних особистістних змін.

Певних змін зазнали також картина життя та оцінка засудженими їх перспектив.

Досліджувані експериментальної групи теж по-іншому оцінювали період перебування в колонії. Якщо раніше, цей період оцінювався ними як яскраво виражена "кризова ситуація", то після корекції вони, як правило, оцінювали його низькими балами, хоча дещо вищими, ніж на етапі констатації.

 

ІІІ. Методика прогнозування поведінки засуджених, які знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі


Коли засуджений опиняється в місцях позбавлення волі, відбувається соціальна дезадаптація, що проявляється зривом компенсаторних механізмів особистості, які можуть привести до виникнення конфліктних ситуацій серед ув'язнених і обслуговуючого персоналу, несанкціонованих дій засуджених. Все це визначає значимість можливості завчасного прогнозування ризику протиправних і агресивних дій засуджених для працівників оперативних служб, начальників загонів, керівників різного рівня на виробництві, психологів установ, допоможе правильно розподіляти знову прибулих засуджених по загонах і корегувати виховний процес серед засуджених, які знаходяться в процесі адаптації до місць позбавлення волі.

Це завдання дозволяє вирішити пропонована методика прогнозування поводження осіб, які находяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, на основі дослідження їхнього психологічного статусу. Методика створена стосовно до установ системи виконання покарань і розроблялася на основі комплексного психологічного обстеження осіб, що відбувають покарання. Крім психологічного тестування, кожному з обстежених методом експертних оцінок виставлялася начальниками загонів загальна оцінка поводження за період спостереження 6 місяців, з урахуванням ступеня адаптації засудженого до умов ув¢язнення, взаємин з адміністрацією, наявності або відсутності агресивних дій, а також участі в створенні різних конфліктних ситуацій. Оцінки виставлялися по 5-ти бальній системі. На підставі експертних оцінок обстежені були розділені на 3 групи:

§  1 група - незадовільне поводження (оцінка 1 або 2 бали);

§  2 група - задовільне поводження (оцінка 3 бали);

§  3 група - гарне поводження (оцінка 4 або 5 балів).

Для рішення завдання прогнозу поведінки (класифікації обстежуваних з віднесенням до однієї із трьох описаних груп) використовували метод дискрімінантного аналізу, що дозволяє по даних характеристиках (змінних) досліджуваного об'єкта - психологічній характеристиці, одержуваної за результатами тестів - віднести його до одному із класів. Відповідно розглядаються 3 класи - (1) незадовільна поведінка, (2) задовільна й (3) гарне поводження індивіда в період адаптації до умов позбавлення волі.

У ході проведеного дослідження була досліджена вибірка, що складається з 288 випробуваних. Отримані 2 критерії приналежності досліджуваного об'єкта до тієї або іншої групи. Критерій №1 отриманий за допомогою методу канонічного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статистичних програм SPSS 7.5, критерій №2 - лінійного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статстичних програм STATISTICA 5.0. Критерії взаємно доповнюють один одного, точність їх становить: критерій №1 - 77%, критерій №2 - 72%. Результати класифікації з використанням критерію №1 наведені в таблиці. [27, 2-5]

Результати класифікації обстежених по групах

Передбачена групова приналежність


Групи

Відсоток попадань



1

2

3

Дійсна групова приналежність

1

90,00

10,00

0,00


2

0,00

77,80

22,20


3

0,00

23,40

76,60


Жирним шрифтом у таблиці виділений відсоток правильних влучень для кожної групи (класу), коли розрахована за допомогою математичного критерію №1 групова приналежність (прогноз) збігається з дійсною.

Таким чином, ми бачимо, що відносно найбільш важливого прогнозу чи відноситься обстежуваний до групи незадовільного поводження - точність прогнозу (відсоток правильних влучень) становить 90%.

Порядок використання діагностичних критеріїв

Для класифікації обстежуваного необхідно, щоб були досліджені всі діагностичні показники. Після цього можна використовувати один із двох критеріїв. Спочатку рекомендується використовувати діагностичний критерій №1 і якщо він не дасть досить чітку класифікацію (наприклад: крапка потрапила на границю), то використовувати критерій №2.

Інструкція із практичного застосування діагностичного критерію №1.

Заповнюється діагностична таблиця №1 (див. додаток 3) у такий спосіб:

§  Заповнюється графа 2 таблиці - значення вимірюваних показників (див. опис діагностичних показників у додатку )

§  Обчислюються стовпці - графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2) - множенням значення, що стоїть в графі 2, відповідно на значення в графі 3 (коефіцієнт ДК1) і в графі 3 (коефіцієнт ДК1)

§  Складаються всі значення стовпців графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2), які дають значення відповідно діагностичного коефіцієнта №1 і діагностичного коефіцієнта №2 (математично представляють собою координати досліджуваного об'єкта на площині дискримінантних прямих). З отриманих значень віднімаються наведені в таблиці константи.

Класифікація проводиться в такий спосіб:

§  На діагностичній карті відзначається крапка, що відповідає результатам підрахунку діагностичних коефіцієнтів.

§  При цьому в якості першої координати по горизонталі відкладається значення діагностичного коефіцієнта №1 (абсциса),

§  В якості другої координати по вертикалі значення діагностичного коефіцієнта №2 (ордината)

§  Визначається, у яку з областей вона потрапила. Границі областей для кожного діагностичного класу відзначені на карті відповідними цифрами (наприклад, 11111, або 2222 або 33333).

§  Обстежений відноситься до того класу, в область якого на карті потрапила діагностична крапка.

§  Якщо ж діагностична крапка розташована на границі областей, то переходимо до Критерію №2

Наприклад, діагностичний коефіцієнт №1 дорівнює -8, діагностичний коефіцієнт №2 дорівнює +4. Діагностична крапка попадає в область №1. Відповідно даний обстежений ставиться до групи 1 - високого ризику

Застосування описаної методики в практичній діяльності працівників системи виправних закладів дозволить планувати проведення виховних заходів серед засуджених, що знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, проводити сортування їх по загонах і здійснювати профілактику агресивних дій і вторинної злочинності в їхньому середовищі.


Висновки


На рубежі століть в Україні гостро позначилися протиріччя в економічній, політичній, правовій і освітній сферах. Сучасна психологія виявилася на перетинанні цих протиріч, оскільки в них залучені долі людей. Отже, психологія майбутнього стане наукою про проблеми людини, про конструювання нею свого життєвого простору, гідного середовища перебування.

Незважаючи на помітні успіхи в психології, зараз нагромадилося багато невирішених проблем, які можуть стати гальмом у розвитку нашої держави. Насамперед, це відноситься до криміналізації свідомості, що руйнує особистість, заважає їй брати відповідальність за своє майбутнє й майбутнє своїх дітей, гідно розкрити себе, перетворюючи суспільство у відкриту правову державу.

Так, за даними кримінологів, зростає кількість молодіжних злочинів і, насамперед, серед неповнолітніх. Особливо тривожить факт рецидивної злочинності. Все це вимагає негайних заходів в області превентивно-педагогічної психології, предметом якої може стати соціалізація законослухняної особистості, а також адаптація осіб, що перебувають у неволі, для того, щоб поставити їх на шлях виправлення.

Можна виділити ряд протиріч у вивченні цих питань.
Якщо ми хочемо будувати гуманне цивілізоване суспільство, необхідно створити гуманне виховне середовище й у кримінально-виконавчій системі, з'ясувавши, які психолого-педагогічні умови сприяють легкій позитивній адаптації засуджених до умов ув’язнення, перевихованню ув'язнених, а які - гальмують її.

Сказати про те, що в цей час режимні, виховні й інші служби виправних установ не зацікавлені в створенні умов психологічної допомоги засудженим та їхньому перевихованню, не можна. Однак всі вони дотепер орієнтувалися на дотримання законів відбування покарання поза контекстом психології виправлення, тобто адаптації й реадаптації ув'язнених. Гуманізація середовища відбування покарання носила хаотичний характер.

Уявлення та відомості про адаптацію й ресоціалізацію опиралися в основному на зовнішні прояви виконання режиму змісту (слухняність ув'язнених, відсутність дисциплінарних стягнень). Акцент у психологічній допомозі та перевихованні зміщався із причини на наслідок. Внутрішній світ ув'язнених продовжує залишатися закритим. Більше того, було неясно, які психолого-педагогічні умови впливають на відбування покарання, як особистість взаємодіє з ними як суб'єкт діяльності й спілкування, як вона створює новий світ, у якому має жити далі.

Це спонукує вчених і практиків постійно переглядати особливості функціонування пенітенціарних установ, шукати форми й методи для оптимізації процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі.

Незважаючи на те, що в установах Кримінально-виконавчої системи протягом останніх років досягнуті окремі позитивні результати в профілактиці злочинів і порушень дисципліни, у створенні диференційованих умов відбування покарання для різних категорій засуджених, у взаємодії з релігійними й громадськими організаціями й по інших напрямках, обстановка в місцях позбавлення волі продовжує залишатися складною.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010
Частичное или полное использование материалов
запрещено.