Психологічні особливості дітей з затримкою психічного розвитку

Різноманітна і посильна праця дітей, а також різні спостереження і досліди з природним матеріалом забезпечують значні можливості для розширення, поглиблення і систематизації знань дітей про найближче оточення, формування загального уявлення і простих життєвих понять про світ. Розумові дії формуються на основі практичних, переводяться у внутрішній план (операції уявленнями).

Велика увага приділяється підбору рухових ігор з правилами, поступовому їх ускладненню. Ускладнення зазвичай йде в наступних напрямах: від гри до гри збільшується кількість правил; росте їх важкість; від виконання правил кожним гравцем команди — до виконання правил тільки її представниками і так далі.

Значна увага приділяється заняттям продуктивними видами діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання). При опорі на практичні дії у дітей легше викликати бажання виконати завдання вихователя, допомогти усвідомити його складові частини, правила виконання, а далі на цій основі учити елементарному плануванню майбутньої діяльності. Опора на практичні дії сприятлива і в цілях одночасного формування у дітей відповідних навиків, умінь, а так само самоконтролю на основі правил завдання. В кінці роботи дитина отримує конкретний речовинний результат створюється сприятлива обстановка учити дітей оцінювати свою власну роботу, порівнювати отриманий результат із заданим зразком.

На основі практичних дій при цілеспрямованій педагогічній роботі швидше можна сформувати інтелектуальну діяльність з опорою на загальні уявлення і словесно-логічні міркування, такі необхідні в учбовій діяльності і в школі.

Поступово ускладнюються вимоги до мовного опосередкування діяльності дітей. Мовне опосередкування дитиною власної діяльності є необхідною умовою осмислення поставленої перед ним загальної мети, її конкретизації, планування шляхів і засобів реалізації, оцінки адекватності засобів досягнення, а також представлення закінченого продукту, тобто умова передбачення діяльності образом, опосередкованим мовою.

Ускладнення вимог до мовного опосередкування йде в двох напрямах. Перш за все — від обов'язкового промовляння дитиною того, що вона повинна і як повинна зробити, до самостійного вичленення і мовного оформлення правил, що відносяться до способів діяльності; далі — від ухвалення і промовляння загальної мети до власного планування і оформлення в мові засобів її виконання і вже на цій основі — до планування діяльності при відповідному мовному оформленні. Другий напрям цієї роботи — поступове просування дітей від розгорненого мовного опосередкування майбутньої діяльності до розгорненого промовляння дій пошепки і, нарешті, до згорнутого промовляння «про себе».

Реалізації обох напрямів в роботі з дітьми сприяють спеціально підібрані методичні шляхи і засоби групової і індивідуальної роботи: заохочення і підтримка правильних відповідей дітей на етапі орієнтування в завданні і планування майбутньої діяльності; допомога по ходу заняття тим дітям, які так і не зуміли скласти план своєї роботи до її початку; облік тих дітей, яким так і не вдалося на груповому занятті зрозуміти завдання, для того, щоб надати їм потім допомогу в індивідуальній роботі. Всі засоби направлені проти «бездумного» стилю роботи дітей — стилю, основою якого є просте наслідування, копіювання чужої діяльності.

Відбір методичних засобів формування дій самоконтролю здійснюється на основі обліку як їх специфічного призначення і конкретного психологічного змісту відповідно до етапу діяльності, так і рівня розвитку дітей. На етапі ухвалення завдання дія самоконтролю формується на наступній орієнтовній основі: необхідно запам'ятати, що потрібно зробити і яких правил дотримуватися, щоб виконати завдання [12]. Щоб сформувати у дітей звичний спосіб самоконтролю на даній орієнтовній основі, організовується система практичних дій: повторити завдання вголос тим, хто його добре запам'ятав; повторити завдання за тими, хто його сформулював правильно; оцінити правильність повторення завдання тією або іншою дитиною; оцінити, чи правильно виконується завдання на початку його виконання; повторити завдання вголос і перевірити, чи дотримуються правила його виконання і так далі. Потім увага дітей прямує на способи виконання завдання. При цьому використовуються в основному ті ж прийоми: промовляння окремими дітьми вголос для всіх дітей правил виконання завдання, промовляння пошепки для себе, перевірка на цій основі своїх дій і т.п.

У певній послідовності з дітьми проводиться робота по навчанню їх об'єктивній оцінці отриманого результату — звіренню його із завданням. Як і в попередніх випадках, заздалегідь створюється орієнтовна основа дії самоконтролю: «Пригадай завдання — що потрібно було робити і як потрібно було робити, за якими правилами; подивися, які правила ти виконав, які не виконав, які виконав неточно».

Спочатку вихователь разом з дітьми перед початком оцінки їх робіт повторює правила виконання завдання, а діти по ходу їх відтворення перевіряють свої роботи і оцінюють з його ж допомогою ступінь їх відповідності цим правилам: правильно, неточно, неправильно. Далі дитина повинна навчитися на основі відтворених дітьми правил оцінювати свою роботу і роботу поряд сидячого товариша, причому аргументувати оцінку в розгорненій мовній формі. Потім діти вибірково оцінюють кращі роботи і свою на їх фоні, аргументуючи при цьому оцінку в розгорненій мовній формі. Самооцінка окремих дітей отримує оцінку з боку колективу при тактовному напрямі педагога. Якщо дитина врешті-решт навчиться давати виконаній ним роботі адекватну оцінку на основі звірення із зразком, причому робить це в розгорненій мовній формі, то можна вважати дію самоконтролю у нього сформованою.

Поступове ускладнення вимог до операційної сторони діяльності дітей на заняттях продуктивними видами діяльності відіграє особливу роль у формуванні у них різних сенсорних дій шляхом засвоєння ними відповідних еталонів. Формування сенсорних дій у дітей здійснюється в процесі рішення не тільки задач на сприйняття в їх чистому вигляді, але і інтелектуальних завдань, направлених на встановлення логічних відносин між тими або іншими сприйманими компонентами. Сенсорні дії, що сформувалися і закріпилися у дітей, виконують в учбовій діяльності роль операцій, зокрема, в процесі рішення інтелектуальних задач, а так само при виконанні творчих робіт. Таким чином, формування цих дій у дітей обов'язково прямує в русло оволодіння ними основними структурними компонентами учбової діяльності.

Навчальні заняття з розвитку елементарних математичних уявлень і заняття з рідної мови в основному підкоряються логіці формування дитини як суб'єкта учбової діяльності. Проте кожен з цих видів учбових занять має характерне і своє специфічне коло завдань. На заняттях з розвитку елементарних математичних уявлень на основі спеціальних організованих практичних дій в певній послідовності діти навчаються абстрагуванню геометричної форми, величини, кількісних відносин, а так само словесним позначенням цих абстракцій. З цією метою широко використовуються дидактичні, сюжетно-дидактичні ігри, загадки, вірші, уривки з казок та розповідей; на заняття до дітей приходять герої улюблених казок, розповідей, що любляться. Вони загадують дітям загадки, проводять ігри, а у результаті допомагають їм опанувати важкими для них навиками і уміннями: порядковим рахунком в межах першого десятка, порівнянням чисел, створенням і вирішенням сюжетних задач, засвоєнням послідовності днів тижня і так далі.

Заняття з рідної мови дозволяють проводити систематичну роботу з дітьми з розвитку їх активного словника, збагаченню значень загальновживаних слів, діалогічного і контекстного мовного спілкування. На цих заняттях також широко використовується дидактична гра. Вона сприяє ефективному формуванню багатьох учбових дій, у тому числі і самоконтролю.

Практика навчання і виховання дітей із ЗПР дозволяє сподіватися на позитивний прогноз в плані засвоєння ними учбової програми загальноосвітньої школи при відповідній психолого-педагогічній і методичній організації процесу навчання.

Сучасними дослідженнями встановлено, що в дітей, які на початку шкільного навчання виявляють ознаки відставання в психічному розвитку, найслабшим місцем є недорозвиненість чуттєвого пізнання довкілля, збідненість усіх знань, уявлень, вражень, які здобуваються від безпосереднього знайомства з предметами. Так, вони часто не знають назв і погано розрізняють кольори та відтінки, геометричні фігури. Навіть знаючи той чи інший колір, форму, діти з великими труднощами користуються цими ознаками для розв'язання різних практичних завдань. Наприклад, їм важко поділити на дві частини кілька різноколірних кружечків і квадратиків так, щоб у кожній групі були фігурки, чимось подібні між собою. Дуже важко дітям оцінювати взаємне розташування предметів на площині, уявно поділити їх на окремі частини, порівнювати "на око" за величиною. Відтак дитина виявляється безпорадною, і подальший розвиток немає підґрунтя.

Очевидно, це зумовлено тим, що саме в ранньому дитинстві, коли має йти бурхливе нагромадження чуттєвого досвіду, діти з послабленою нервовою системою не отримують належної допомоги дорослих. У цей час батьки ще не помічають відставання психічного розвитку малюка або не надають цьому серйозного значення чи, не знаючи, яких заходів вжити, думають, що з часом все минеться. Коли ж відставання нарешті помічають, намагання навчити дитину виявляється марним, тому що необхідно заповнити прогалини її попереднього розвитку.

Отже, в якому б віці не почалися спеціальні заняття з дитиною, необхідно завжди звертатися до розширення, зміцнення і систематизації її чуттєвого пізнання предметів і явищ довкілля. Краще це робити вчасно і послідовно.

Висновок до розділу 1

У процесі диференційованого дослідження дітей з різними відхиленнями було виділено категорію дітей, особливості психічного розвитку яких не дають змоги їм повноцінно засвоювати навчальну програму масової школи без спеціально створених умов, проте вони істотно відрізняються від розумово відсталих, які навчаються в допоміжних школах. До зазначеної категорії належать діти із затримкою психічного розвитку.

Як правило, на початку шкільного віку такі діти потрапляють до масової школи, але там відчувають значні труднощі в навчанні, які за звичайних умов не переборюються та призводять до стійкої неуспішності дитини. Діти по два-три роки вчаться в одному класі; педагоги та батьки, не розуміючи справжніх причин відставання дитини в навчанні, вважають її лінивою та впертою. Важким стає особистісне становище такої .дитини в класному колективі, що відбивається на формуванні її характеру. Якщо така дитина продовжує навчання в масовій школі, її переводять з класу до класу, прогалини в знаннях накопичуються, то затримка психічного розвитку посилюється педагогічною занедбаністю.

Таким чином, виділення цих дітей в спеціальну категорію має велике практичне значення, адже глибоке вивчення особливостей їхньої психіки і визначення на цій підставі відповідних педагогічних умов навчання та виховання допомагають успішно коригувати хід їх пізнавального розвитку та становлення особистості.

Затримки розвитку у дітей можуть бути викликані різними причинами, серед них захворювання вагітної на вірусний грип, малярію, черевний тиф тощо; серцево-судинні хвороби матері; виснаження її організму під час вагітності; резус-факторна несумісність крові матері та плода; пологові травми та асфіксії, інфекційні захворювання та інтоксикації, перенесені дитиною на ранніх етапах її розвитку (які уразили центральну нервову систему або тільки внутрішні органи, серцево-судинну систему), травми мозку тощо.

Проведені клінічні та психолого-педагогічні дослідження свідчать, що діти з затримкою психічного розвитку посідають нібито проміжне положення між дітьми, які нормально розвиваються, та розумово відсталими, якісно відрізняючись як від перших, так і від других.

Категорія дітей, яку тут розглядаємо, є досить різнорідною за складом. До неї відносять дітей з психічним і психофізичним інфантилізмом, який часто поєднується з деяким недорозвиненням пізнавальної діяльності, а також дітей з астенічними та цереброастенічними станами, що виникли на відносно ранніх етапах розвитку.

Психічний і психофізичний інфантилізм характерний тим, що дитина, яка перебуває на певному етапі свого розвитку, виявляє риси, притаманні дитині молодшого віку. Потрапивши до школи, такі діти поводять себе як дошкільники, віддаючи перевагу грі, не вміють зосередитись на навчальній діяльності, організувати себе відповідно до вимог педагога щодо виконання навчальних завдань та дотримання шкільної дисципліни.

У таких дітей не розвинена достатня особистісна готовність до шкільного навчання, що з перших днів перебування у школі утруднює процес оволодіння знаннями та вміннями. За наявності психофізичного інфанталізму навіть зовні (зріст, вага) діти шкільного віку схожі на дошкільників. Розрізняють неускладнені форми психофізичного інфанталізму, які фізіологічно пояснюються уповільненим визріванням мозкових структур, та ускладнені, при яких у дитини спостерігаються слабко виражені органічні дефекти центральної нервової системи, що виникли на ранніх етапах розвитку.

Якщо інфанталізм не ускладнений затримкою розвитку пізнавальних процесів, недостатність навчальної діяльності та поведінки такої дитини пов'язана, головним чином, з незрілістю її емоційно-вольової сфери, що виявляється у несформованості шкільних інтересів, зниженій здатності до напруження вольових зусиль для досягнення поставленої мети або, навпаки, для стримання власних бажань, що не відповідають обставинам. Тому дитина не чує того, що пояснює вчитель, під час уроку може встати, пройтися по класній кімнаті, почати гратися, ставити випадкові запитання, не пов'язані з ходом уроку. Зрозуміло, що такі діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, спрямованого на формування в них якостей, необхідних для повноцінної діяльності, нормальних стосунків з іншими учнями. Досвід свідчить, що при створенні відповідих умов їх можна «підтягнути» до такого рівня розвитку, який дозволяє їм навчатися в масовій школі.

Досить часто інфантилізм емоційно-вольової сфери ускладнюється певною затримкою розвитку пізнавальної діяльності, відставанням у функціонуванні мислення, пам'яті від рівня розвитку дітей цього віку. Наприклад, порівняно з дітьми, які розвиваються нормально, дитина з ускладненим психофізичним інфантилізмом проявляє більш низькі здібності до запам'ятовування навчального матеріалу, осмислення інформації, що їй повідомляють, оволодіння аналізом, порівнянням, узагальненням. Це створює утруднення в повноцінному засвоєнні знань та вмінь з різних предметів шкільної програми, у самостійному оволодінні знаннями про навколишню дійсність, які дитина з нормальним розвитком засвоює легко і без спеціального навчання. Багато дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку не знають чітко, як звуть їх по-батькові (а іноді навіть і прізвища), назви вулиці, на якій вони живуть, не можуть відповісти на інші елементарні запитання. При виконанні навчальних завдань такі діти припускаються значної кількості помилок, яких самі не помічають і не виправляють, оскільки для них характерні несформованість самоконтролю, невміння правильно оцінити результати власної діяльності. Нерідко помилки у виконанні завдань пов'язані з порушенням цілеспрямованості діяльності, невмінням правильно зрозуміти та утримати в пам'яті інструкцію до завдання, особливо якщо вона містить кілька вимог.

Із наведених відомостей про особливості пізнавальної діяльності дітей, у яких поєднується інфантилізм емоційно-вольової та інтелектуальної сфер, очевидно, що в них виявляються недоліки, типові для дітей-олігофренів. Проте на відміну від останніх ці недоліки виражені не так яскраво та, що дуже важливо, з набагато більшим успіхом піддаються педагогічній корекції. Тут неабияку роль відіграє те, що діти з затримкою психічного розвитку, зазнаючи труднощів у самостійному виконанні тих або інших завдань, значно результативніше, ніж олігофрени, використовують педагогічну допомогу; вони здатні розв'язувати завдання, якщо їм задають навідні запитання, демонструють відповідну наочність, фіксують їхню увагу на меті завдання. За таких умов показники виконання різноманітних завдань цими дітьми наближаються до показників їхніх нормальних ровесників. На відміну від розумово відсталих діти з затримкою розвитку виявляють намагання розібратися в змісті завдання, добре його виконати, активніше шукають засобів досягнення мети. Вони частіше з власної ініціативи звертаються по допомогу, просять повторити інструкцію, розмірковують уголос, шукаючи підтвердження правильності своїх думок та висновків.

Для всіх дітей з затримкою психічного розвитку характерні більш або менш виражені порушення розумової працездатності, які полягають у підвищеній • втомлюваності, особливо під час розв'язання завдань, що вимагають тривалого інтелектуального напруження. Проте найяскравіше ця особливість виявляється у дітей з астенічними станами.

Термін астенія означає слабкість, безсилля та використовується в тих випадках, коли йдеться про ослабленість організму в цілому або деяких його нервово-психічних функцій. Залежно від причин, що викликали астенічний стан, розрізняють церебральну та соматогенну астенії.

При церебральній астенії нервово-психічна слабкість зумовлена захворюваннями мозку (інфекції, травми). Звичайно, тут мають на увазі легкі ураження центральної нервової системи, оскільки більш тяжкі спричинюють розумову відсталість, тобто стійке порушення пізнавальної діяльності, тоді як при цереброастеніях, які зумовлюють затримки психічного розвитку, інтелект первинно збережений. Соматогенна астенія пов’язана із загальними соматичними захворюваннями організму (дизентерією, скарлатиною, туберкульозом).

Першопричиною порушень пізнавальної діяльності в дітей з астенічними станами є надмірна втомлюваність, яка різко знижує продуктивність діяльності. Тому в тих випадках, коли розумова працездатність їх ще не порушена (на початку роботи, в спокійній обстановці, після відпочинку), діти виявляються досить зібраними, активно сприймають і розуміють навчальний матеріал, правильно й відносно самостійно виконують різні практичні завдання, розв'язують інтелектуальні задачі. Проте такий стан зберігається у дітей-астеніків (особливо при цереброастеніях) не довго, як правило, при виконанні завдань, обмежених за обсягом, і таких, що не потребують значного інтелектуального напруження.

Підвищеного втомлюваністю нервової системи в багатьох випадках пояснюються і деякі особливості поведінки таких дітей: у втомленому стані деякі з них стають надмірно збудливими, роздратованими, імпульсивними, метушливими, інші, навпаки, загальмованими, темп їхньої діяльності різко уповільнюється або вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, боязкість.

Слід ще раз наголосити, що описані порушення пізнавальної діяльності та поведінки охарактеризованої групи дітей залежать від стану їхньої нервово-психічної працездатності, що, в свою чергу, пов'язано з умовами, в яких організовано їхню діяльність. Усі зазначені недоліки психічної діяльності більш явно виражені при церебральних астеніях, ніж при астеніях соматичного характеру.

Проте й останні, проявляючись у загальній фізичній ослабленості організму внаслідок перенесених тяжких дитячих захворювань (скарлатини, вірусного грипу, кору, коклюшу тощо), особливо якщо вони йдуть одне за одним, часто не проходять безрезультатно для загального розвитку дитини.

Фізична слабкість, швидка втомлюваність, часто пов'язані з нею роздратованість, плаксивість у багатьох випадках призводять до ізольованості дитини в колективі одноліток, у яких вона викликає глузування. В ослабленої дитини зникає інтерес до колективних ігор, навчання, з'являються озлобленість, агресивність, замкненість.

Діти досить часто тяжко переживають свої невдачі, проте без чуйної, розумної педагогічної та лікарської допомоги не можуть знайти виходу із становища, що склалося. Астенічні риси поведінки посилюються, накопичуються, особливо, якщо дорослі, не розібравшись у справжніх причинах утруднень дитини, карають її за лінощі, небажання вчитися.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

2.1 Методи і методики дослідження

«Неіснуюча тварина» - проективна методика дослідження особистості, запропонована М. З. Друкаревич. Ідея про використання проективних рисункових методів для визначення порушень психічного стану не нова. Рисунковою методикою користується при визначенні типу відомий київський соціонік Г.А. Шульман. Більш того, ця ідея старше, ніж сама соціоніка. Першим, хто її успішно реалізував, був англійський мистецтвознавець Рід, який, проаналізувавши кілька тисяч дитячих малюнків на вільну тему, розбив їх на 8 типів, порівнянних з типами по К.-Г. Юнга.

«Живучість» цієї ідеї зрозуміла, якщо уявити усі величезні переваги її використання. По-перше, малюнок, як і кожен продукт діяльності, несе в собі відбиток особистості автора. Природно припустити, що, як і в інших видах діяльності (мови, поведінки, спілкування...), у ньому буде відбивати і тип автора, що представляє собою структуру, на базі якої виростає особистість і індивідуальність із усіма її особливостями. По-друге, рисункова методика виявляється неоціненною підмогою в ситуаціях, де проведення звичайного соціоінтерв'ю неможливе або ускладнено: при роботі з дітьми або в умовах, коли за короткий час потрібно визначити тип великого числа людей (наприклад, робочий колектив). По-третє, малюнок являє собою об'єктивне документальне свідчення, вільне від проекцій експерта, заснованих на особистому досвіді, і не може не бути обмеженим. Як показала практика, рисункова методика може служити підставою для узгодження думок експертів у спірних випадках.

Очевидні недоліки будь-якої проективної рисункової методики - це труднощі "зчитування" інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-який цілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. При виділенні ознак, завжди залишається «сухий залишок», доступний тільки при безпосереднього сприйняття. Навчитися користуватися методикою можна, спираючись як на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті, експерт повинен задіяти усі свої функції - раціональні й ірраціональні). Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них.

Чому "Неіснуюча тварина"? По-перше, ця методика виникла не дуже давно, за нею не тягнеться довгий "шлейф" психоаналітичних трактувань і асоціацій. Її стандартне трактування засноване на спостереженнях психологів-практиків. По-друге, вона широко застосовується в тих же областях, що і соціоніка: профорієнтація, школа, індивідуальне консультування. І саме головне - малюнок тварини є самопрезентацією автора в набагато більшому ступені, ніж будинок, дерево або корабель. У той же час він більш вільний від тих соціальних норм і заборон, що може викликати до життя пряма пропозиція намалювати людину або особу. Простіше говорячи, досліджуваний малює себе (переваги, страхи, проблеми...), не відаючи, що діє.

Інструкція дуже проста: намалювати 1) неіснуючу тварину, 2) неіснуючу тварину злу (у гніві), 3) неіснуючу тварину за роботою, 4) неіснуючу тварину в дружньому колі, 5) хвору неіснуючу тварину.

Малюнок виконується олівцем на білому папері, формат А-4 або менше, але обов'язково кожна тварина на окремому листі (олівець дозволяє оцінити характер ліній, окремі аркуші - положення тварини в просторі). Малюнки потрібно виконувати не радячись один з одним і не підглядаючи (обов'язкове попередження при масовому проведенні методики).

Були спроби включити в тест такі зображення, як "неіснуюча тварина з дитинчам", "приємна неіснуюча тварина" і "неприємна неіснуюча тварина". Перший із зазначених малюнків відбиває особисту сімейну історію, а «приємна» і "неприємна" тварина містять і свої, і чужі якості (тобто не є прямою его-проекцією). Вони також можуть мати відношення до особистої історії: наприклад, у якості "неприємної" тварини може фігурувати сусід. З остаточної версії тесту ці завдання виключені.

Що дає виконання декількох малюнків (субтестів) у рамках тесту? Неважко припустити, що вони несуть додаткову інформацію, причому більш «спеціалізованого» характеру, ніж 1-й малюнок. Так, характер прояву агресії в 2-му малюнку ("зла тварина") дозволяє судити про положення екстравертної сенсорики в моделі А. "Тварина за роботою" подає аналогічну інформацію по екстравертній логіці. "Тварина в дружньому колі" показує пріоритет етики емоцій або етики відносин, також воно подає інформацію по дихотоміях етика/логіка, екстраверсія/інтроверсія. "Тварина за роботою" і «Тварина в дружньому колі», особливо при їх зіставленні, у 90% однозначно визначають етиці-логіці. "Хвора тварина" дозволяє судити про положення в моделі А інтровертної сенсорики, особливо відчутні відмінності - між сенсорикою відчуттів у блоці его й у 4-ій функції, і в цілому показує відмінність сенсориків і інтуїтів.

Випробуваному пропонують придумати і намалювати неіснуюча тварина, а також дати йому раніше не існуюче ім'я. З наявної літератури видно, що процедура обстеження не стандартизована (використовуються різних розмірів аркуші папера для малювання, в одних випадках малюнок виконується кольоровими олівцями, в інші - одним кольором і т.д.). Загальноприйнятої системи оцінки малюнка не існує. Теоретичні посилки, покладені в основу створення методики, збігаються з такими в ладивши проективних методик. Як і багато інших рисункових тестів, методика спрямована на діагностику особистісних особливостей, іноді її творчих потенцій.

Показано задовільна валідність конвергентна методики шляхом установлення зв'язку між результатами, отриманими з її допомогою, і даними інших особистісних методик на матеріалі обстеження пацієнтів психіатричної клініки. Валідність також підтверджена при диференціації хворих неврозами і здорових. „Неіснуюча тварина” - одна з найбільш популярних рисункових методик і широко використовується психологами, тобто така, дані якої дозволяють висунути деякі гіпотези про особливості особистості. Це одна із самих інформативних рисункових методик. Її рекомендується використовувати, починаючи з 5-6 років.

2.2 Характеристика досліджуваної групи дітей

Група дітей, у яких виявлено затримку психічного розвитку нараховувала 41 дитину. Серед цих дітей переважна більшість позбавлені батьківського піклування, один інвалід дитинства, 4 сироти. Вивчення соматичного стану дітей показали, що соціальна дезадаптованість проявляється в перший місяць перебування дітей в інтернатному закладі. Аналіз показує, 30 % дошкільників засинають повільно, 40 % дітей частіше прокидаються вночі та на 30 % більше кричать і здригаються під час сну.

Затримка психічного розвитку впливає на всі сфери розвитку особистості, особливо в несприятливих умовах інтернатного закладу, де неможливо задовольнити комунікативні, емоційні, пізнавальні потреби. Афективна сфера дитини стає більш вразливою до негативних впливів соціального середовища. Спостерігається значна різниця в рівні страхів, які були визначені шляхом аналізу бесід з дітьми, експертного оцінювання вихователів даної категорії. У групі підвищений рівень страхів. Зміни в афективній сфері підтверджуються при інтерпретації спонтанних малюнків дітей. Під час аналізу малюнків дітей із легкою затримкою психічного розвитку стає зрозуміло, що при просторовому аналізі малюнка наявна суперечність, скупченість елементів, що вказує на певну обмеженість особистісного простору, дитина потребує більш емоційних стосунків з оточенням. Локалізація основного малюнка в нижній частині аркуша свідчить про сподівання на майбутнє, невпевненість у власних силах, інертність, знижену ініціативність, незацікавленість своїм становищем в соціальному середовищі.

При спостереженні за дітьми під час виконання завдання помітне віддзеркалювання один одного. Наприклад, вся група дітей бере зелений олівець при запропонованому широкому виборі кольорів. Враховуючи цей факт, діагностування дітей проективними методами проводили індивідуально.

Таке явище обумовлено незадоволенням потреб дитини в емоційному контакті із дорослим в умовах інтернатного закладу. В групі у 72% дітей переважає потреба в увазі дорослого, неопосередковано-емоційні потреби у 28%. У дітей соціально дезадаптованих нестійка комунікативна активність і знижена потреба в спілкуванні з однолітками. Група характеризується низьким рівнем розвиваючо-пізнавальна потреби ‑ лише у 6%, що вказує на певний компенсаторний механізм: пізнавальна активність змінюються на неопосередкований контакт з дорослими.

При спостереженні за дітьми нами було виявлено три основні чинники соціальної дезадаптації дітей дошкільного віку із ЗПР: а) дитячі страхи; б) труднощі у спілкуванні; в) тривожність. Ці фактори охоплюють 79% вибірки. Емпіричні дані підтверджують тенденції зростання реактивної поведінки та деструктивної соціально-комунікативної активності в інтернатних закладах.

Узагальнюючі результати спостереження та вивчення особистісних характеристик дітей із ЗПР в умовах інтернатного закладу, підтверджується залежність порушення адаптаційних процесів від затримки психічного розвитку. Зміна соціального середовища призводить до порушення функціональних фізіологічних процесів — порушення сну, збільшення рівня захворюваності, негативних змін у поведінці та емоційному стані;

Проведене спостереження довело, що соціально діти із ЗПР в інтернатних умовах характеризуються складністю і багатогранністю емоційних станів: від підвищеної скутості та гіперконтролю своїх вчинків, труднощів у емоційній взаємодії з іншими, до розгальмованості, дратівливості. Характерна особливість багатьох дітей — психічна нерівноваженість, віддзеркалювання дій та емоцій більшості в дитячому колективі.

Якісний і кількісний аналіз показує, що система мотивів та потреб дитини набуває змін у напрямку гіперболізації неопосередковано-емоційних потреб, що виступають певним захисним механізмом від умов зовнішнього середовища. Одержані результати вказують на підвищений рівень неопосередковано-емоційної потреби, яка проявляється в пошуку постійного тактильного контакту із дорослим та погойдуванні. Знижений рівень розвиваючо-пізнавальної потреби штучно затримує психічний розвиток дитини.

Діагностика поведінкових особливостей дитини засвідчила психопатологічну характеристику поведінки соціально дезадаптованих дітей. Результати опитування підтвердили, що основні прояви соціально дезадаптованих дітей — недовіра до оточуючих, тривожність, імпульсивність, агресивність, аутичність. Переважаючі поведінкові відхилення: стереотипність дій, афективність, репресивність.

2.3 Проведення дослідження та інтерпретація результатів

Практичне дослідження психологічних особливостей дітей із затримкою психічного розвитку проводилось на базі дитячого оздоровчого табору «Жовтень», де ці діти відпочивали протягом 2 літніх місяців 2008 року. Протягом цього часу за ними проводилося спостереження, результати якого відображені в даній роботі.

Оксана Гриченко - 16 років. ДЦП. Порушення мови, ДЦП. Мало спілкується. Різко виражені негативні риси характеру - заздрісність, мстивість, злопам'ятність. Ходить з костилем. Використовує для маніпуляції інших, намагаючись викликати жалість. В той же час використовує костиль для покарання тих, хто чинить не так, як їй хочеться, не відчуває жалості до інших і може нанести сильні удари, навіть маленькій дитині. Мислення вузьке. Любить зло кепкувати над іншими, поливати брудом, привертає увагу негативними якостями, дуже радіє коли інші діти плачуть або їх карають. Схильна до істеричної поведінки. Була спроба суїциду („я не хочу жити, я нікому не потрібна").

Настя Морошкіна – 14 років. ДЦП. Дівчинка спокійна, добра, мало спілкується. Негативні риси характеру не виражені. Є стійкий інтерес — малювання та бісероплетіння. До оточуючих відноситься добре. Ніколи не відмовляє в допомозі. Про себе говорити не любить, не говорить про батьків та про майбутнє.

Касьянова Каріна - 9 років („хлопчик"). Вважає себе хлопчиком. За зовнішністю її справді можна назвати хлопчиком. Шумна, непосидюча, невгамовна. Гіперактивна. Весела. З хлопцями задирається на рівних. Маніпулятор. Дуже ображається, коли її називають дівчинкою. Любить все, цікавиться всім, що пов’язано з чоловічою статтю (одяг, заняття, інтереси). Прогресує брехливість. Виявляє сексуальний інтерес (вночі закривається з двома однолітками в душовій). Вимагає до себе постійної уваги. Розуміє тільки грубу фізичну силу. До дорослих відноситься дружньо-принизливо. В загальному характерне мислення та поведінка хлопчика.

Пасхал Діма - 14 років. Дуже негативний. Злий, ненависть відчуває до всіх і всього. Часті спалахи гніву, дуже агресивний. Заспокоїти можливо тільки за допомогою медикаментів. Мстивий. Злопам'ятний. Якщо щось не так як би йому хотілося - починає ламати все що є на шляху, впадає в ярість. Намагається зробити на зло. У оточуючих викликає відчуття ярості, ненависть. Скритий. Якщо знає, що щось робити не можна, то зробить це в першу чергу. Реагує і поважає тільки того, хто фізично за нього сильніший (і він це відчуває). Коли розмова заходить про нього, його батьків, інтереси - мовчить або ігнорує. Вкрай рідко буває в гарному настрої, практично не всміхається. Сміх голосний, саркастичний, злісний. Дуже любить, щоб його умовляли, якщо потрібно, щоб він зробив. Маніпулятор і стратег.

Лебединська Віка – 15 років. Інвалід ДЦП. Порушення мови. Дівчинка відкрита, спокійна. Взагалі, у цієї дитини батьків за пияцтво позбавили піклування про дитину. Був випадок, коли дитину забрали на вихідні родичі, а повернули дитину майже через місяць до інтернату. Віка дуже схудла, на тілі було багато синців і травмоване око. Вона розповіла, що батьки зачинили її в кімнаті, не годували, били, вимагали гроші (дівчинка отримує пенсію). Дитина була дуже налякана, і просила керівництво інтернату більше ніколи не відпускати її з батьками. В колективі її ніхто не ображає, навпаки, всі хто може, намагаються їй допомогти. Віка дуже акуратна, старанно слідкує за своїм зовнішнім виглядом. Неконфліктна. Дуже любить слухати спокійну, мелодійну музику, любить дивитися фільми різні телепередачі. Дуже емоційна, співчутлива. Агресивних проявів у поведінці не спостерігалося.

Мисник Анастасія – 13 років. Дівчинка позбавлена батьківського піклування. Весела, жвава, активна. Завжди прагне брати участь у різних концертних номерах, які проводилися протягом оздоровчої зміни. Але при найменших невдачах починає панікувати, втрачати віру у власні сили, здібності. Дівчинку доводиться довго вмовляти, що все гаразд, в неї все вийде і т.д. в колективі однолітків виявляє лідерські якості та організаторські здібності.

Галяс Вікторія – 12 років. Для цієї дівчинки найбільш характерними є часта і різка зміна настрою: то вона спокійна, то раптом починає голосно реготати. Взагалі, майже завжди виконує всі доручення. Інколи виявляє інтерес до творчості – цікавиться плетінням із бісеру, охоче малює. Під час істеричних випадків стає зовсім не контрольованою, розкидає речі по кімнаті (за звичай речі інших дівчаток). Поняття „своє – чуже” відсутнє, тому може взяти чужі речі без дозволу. Нестримана. Був випадок, коли її вдочерили, а потім через деякий час повернули до інтернату, і це безумовно стало, ще одним травмуючим фактором.

Іванова Олена – 11 років. Дівчинка сирота. Спокійна, лагідна. Дуже вдячна за увагу і тепле ставлення до неї. Має здібності до співу, танцю, але через невпевненість у собі заперечує це. За весь час її відпочинку у таборі не було випадків агресивної чи істеричної поведінки. Завжди тиха. До вожатих ставиться як до мами (так і називала „мама”), і виявляла ревнощі, якщо вожаті починали приділяти більше уваги іншій дитині. Тоді вона відходила вбік і тихо плакала, або намагалася сховатися, щоб ніхто не бачив її сліз. З однолітками має дружні стосунки. Відкрита. Взагалі, позитивна, світла дівчинка.

Томашевський Микола – 9 років. Позбавлений батьківського піклування. Жвавий, активний, веселий. Схильний до копіювання поведінки оточуючих. Був випадок, коли після перегляду циркової програми він постягував з усіх ліжок матраци, поскладав їх, наче мати і почав по них стрибати. Розбігався. Вдарявся об стіну, падав. Керується поняттями, «що хочу – те й роблю», незважаючи на те, що це може бути шкідливо чи навіть небезпечно для нього. Агресивності в поведінці не виявлено.

Собещанський Руслан – 11 років. Позбавлений батьківського піклування. Часті спалахи гніву, агресивний, часто ображається на оточуючих без вагомих на те причин. Рідко буває в гарному настрої, рідко всміхається. Іноді говорить неправду. Вимагає до себе постійної уваги. До дорослих відноситься дружньо, спокійно. В загальному характерне примітивне мислення та дещо агресивна поведінка.

Була проведена методика «Неіснуюча тварина», за допомогою якої ми змогли виявити психологічні особливості дітей з ЗПР, а особливо акцент був спрямований на емоційну сферу дітей.

Спираючись на сучасні наукові знання про високу корельованість різноманітних сенсорних функцій і провідну роль в цьому рухового аналізатора, який виконує своєрідну службу зв'язку між усіма аналізаторами, організуючи їх координацію в складних актах поведінки (Б.Г. Ананьєв, П.К. Анохін, А.С. Батуєв, М.О. Бернштейн та ін.), доведено, що при ДЦП має місце не тільки порушення суто рухових функцій, але й системних зв'язків між аналізаторами, тобто порушується вся структура чуттєвого пізнання. В дослідженнях відмічаються відхилення від нормального онтогенетичного розвитку у хворої дитини, починаючи вже з перших місяців життя (Л.О. Бадалян, Т.О. Дворнікова, М.В. Іпполітова, К.А. Семенова. Н.В. Симонова та ін.).

У результаті аналізу спеціальної літератури з'ясовано, що неповноцінне чуттєве відображення дійсності у дитини з церебральним паралічем впливає на формування уявлень — раціональне пізнання, затримує розвиток комплексних асоціацій, визначає своєрідність психічної сфери, оволодіння мовленням та становлення різних видів діяльності.

Обробка результатів.

В групі перебувала 41 дитина, саме за такою кількістю дітей проводилися спостереження, але проективну методику „Неіснуюча тварина” вдалося провести лише з десятьма дітьми, оскільки не всі діти, в силу своїх психічних особливостей, змогли намалювати малюнки. Проведено було детальний аналіз малюнків саме цих дітей.

Мисник Анастасія. Малюнок розташований ближче до лівого краю листка. Положення малюнка в нижній частині - непевність у собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість у своєму положенні в соціумі, відсутність тенденції до самоствердження.

Положення голови "анфас", тобто голова спрямована на дитину - екоцентризм.

На голові розташовані деталі, що відповідають органам почуттів - вуха, рот, очі.

Деталь "вуха" - зацікавленість в інформації, значимість думки навколишніх про себе.

Відкритий рот у сполученні з промальовуваними губами - чуттєвість; іноді і те, і інше разом.

Рот із зубами - вербальна агресивність, захисна (огризається, задирається, грубить у відповідь на звертання до нього негативної властивості, осуд, осудження).

Очі великі з довгими віями, на червоному фоні, зображені блакитні зіниці. Це символізує про переживання дитиною страху.

Вії - істероїдно-демонстративні манери поведінки, зацікавленість у замилуванні навколишньою зовнішньою красою і манерою вдягатися, додання цьому великого значення.

На голові також зображена подоба зачіски - чуттєвість, підкреслення своєї статі й іноді орієнтування на свою сексуальну роль.

Характер з'єднання ніг з корпусом: слабко з'єднані - це характер контролю за міркуваннями, висновками, рішеннями.

Простежується однотипність і односпрямованість форми лап – заокругленої форми, замальовані різними кольорами.

Хвіст довгий, з обох боків тварини, червоного та оранжевого кольору, форма у вигляді зубців, виглядає із-за тулуба. Повернений вліво - відношення до своїх думок, рішенням; до упущених можливостей, до власної нерішучості.

Контури фігури. Голова зображена у формі неправильного п`ятикутника, тулуб овальної форми, шия відсутня, лапи короткі, замальовані різними кольорами, кисті з різною кількістю пальців (6 та 3), намальовані кігті зеленим кольором. Промальовування і затемнення лінії контуру. Це захист від навколишніх, агресивна - якщо вона виконана в гострих кутах; зі страхом і тривогою - має місце затемнення, наведення контурної лінії.

Простежується дубляж лінії, недбалість, неакуратність з'єднань, «острівці» з заходячими одна на одну лініями, відхилення від вертикальної осі, стереотипності ліній і т.д.).

Тварина зображена яскравими кольорами, спостерігається нерівність елементів, права рука довша за ліву, на правій руці пальців 6, а на лівій лише 3, заштриховані рожевим кольором. Тулуб замальований різними кольорами штрихової форми, посередині тулуба зображені у вигляді сердечок чотири фігури, відстань між ними практично однакова. Нижні лапи мають різні розміри, права блакитного кольору більш округла, а ліва зеленого кольору і довша за праву. На голові у тварини шапка блакитного кольору, з під неї виглядає волосся червоного та блакитного кольору. На голові великий рот з широкою посмішкою та синіми зубами.

Внизу біля тварини зображені з правої сторони квітка з двома пелюстками червоного кольору, а з лівої сторони блакитного кольору.

Аналізуючи даний малюнок, можемо сказати, що дитина має значні психічні проблеми, які виражаються у формі агресивності та авторитарності (яскравість кольорів триховка), вона весела, часто змінюється настрій, але в той же час дитині не вистачає батьківської любові, вона потребує постійної уваги до себе.

Морошкіна Анастасія. На малюнку зображена „неіснуюча тварина” по центу листка з незначним зміщенням вправо. Голова та тулуб мають форму неправильного кола. Положення голови „анфас”. На голові є очі, вії відсутні, очі намальовані рожевим кольором, промальовані зіниці (що свідчить про відчуття страху у дитини). У тварини є посмішка. Рот неправильної форми, закритий, з лівої сторони рот розміщений вище, і доходить до самого ока (дитина виявляє в переважній більшості замкненість, неговірка). Ніс має форму „знака оклику”, теж рожевого кольору. Вуха дитина зображує неправильної форми, праве більше за ліве, і виділене жирною лінією – це свідчить про цікавість дитини до оточуючих, подій, які відбуваються. Шия відсутня. Голова переходить у тулуб.

Голова, вуха, лапи, тулуб, волосся, рот зображені блакитним кольором. Волосся на голові у вигляді кількох зигзагоподібних ліній. Верхні кінцівки не мають нічого спільного з лапами тварини, видовжені овально подібні фігури, лінії не чітко виражені.

Тулуб крім блакитного кольору, наведений жирною оранжевою лінією. На тулубі по центру зображений ряд кружечків, з боків теж є неправильної форми незакінчені кола блакитного кольору, зображені несиметрично. Нижні кінцівки «тварини» блакитним кольором, лінії слабко виражені, лапи зображені у вигляді копит, мають несиметричне розміщення, різну довжину, неправильну форму. Внизу у лівому кутку малюнка зображений неправильний багатокутник, містить штрихову, і використано було олівець коричневого кольору. Тварина зображена нейтральною, агресії не виявляється на малюнку.

Використання дитиною в своєму малюнку наведення жирними лініями свідчить про намагання захиститися від оточуючих, виражена різка тривожність, наявні гострі кути (на нижніх кінцівках) свідчать про агресивність. Переважання на малюнку форми кола свідчить про закритість внутрішнього світу дитини, замкненість, небажання спілкування з оточуючими. Дитина на малюнку уподібнює тварину з постаттю людини, що свідчить про інфантильність, емоційну незрілість.

Пасхал Діма. Малюнок розміщений зі зміщенням від центру ліворуч. Використовувався олівець одного кольору, а саме рожевого. Голова зображена по відношенню до тулуба маленьким колом ця деталь свідчить про дитина не цінує в собі раціональність, має низьку ерудицію). На голові є оці у формі неправильних кружечків, більше схожих на овали, дещо замальовані. Над очима простежується лінія брів. Ніс зображений у формі „п’ятачка” з двома крапочками. Рот неправильної форми маленький, у вигляді хвилястої лінії. Шия відсутня. Голова відразу ж переходить у тулуб. На ловові є вуха, зображені у вигляді гостроверхих трикутників. Між вухами намальовані роги, у вигляді двох жирно виділених ліній (ця деталь малюнка свідчить про вираженість у дитини агресії, намагання в такий спосіб захистити себе).

Тулуб має форму неправильного кола, знизу обрізний прямою лінією. Тулуб має чітко виражену контурну лінію, всередині замальований хвилеподібними лініями. Зображення контурів фігури в такий спосіб свідчить про готовність до самозахисту від оточуючих його людей.

Верхні кінцівки неправильної витягнутої форми, заокруглені внизу. Ліва кінцівка тонша за праву, мають чіткий контур.

Нижні кінцівки зображені внизу тулуба, у вигляді прямих чітко виражений ліній, не однакової ширини, права ширша, ніж ліва. На кінцівках зображені копита, які містять гострі кути, на правій виражені яскраво, а на лівій простежується нечіткість зображення.

Енергія малюнка середнього рівня. Виявлення тривожності (промальовування жирних ліній). Уподібнення тварини постаті людини свідчить про інфантильність, емоційну незрілість дитини. Зображувані форми елементів тварини свідчать про агресивність, намагання захистити себе від свіх і у будь-який спосіб.

Гриченко Оксана. Малюнок розміщений по центру зі зміщенням вправота до верхнього краю листка. На малюнку цієї дівчинки не простежується жодних контурів геометричних фігур. Використовувався як основний, олівець зеленого кольору. На малюнку переважають жирні лінії переривчастого та хвилеподібного характеру. Іноді з гострими кутами. На малюнку також спостерігаємо зображення в правому верхньому кутку (рожевим кольором) та зліва ближче до центру (зеленим кольором) написів у формі букви „М”, також на малюнку присутній сірий колір, зображено кілька штрихових ліній, форма фігур не простежується.

Малюнок дитини свідчить про високу самооцінку, намагання виділитися серед оточуючих, але зайняти вагоме місце серед однолітків часто не вдається, невпевненість у собі, агресивність, намагання бути лідером, особливо серед молодших за себе та слабших.

Касьянова Каріна. Малюнок розкиданий по листку, внизу зі зміщенням вліво зображені тварини, зверху листка в лівому кутку зображене сонечко, а ближче до центру та праворуч - хмаринки. Положення малюнка в нижній частині - непевність у собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість у своєму положенні в соціумі, відсутність тенденції до самоствердження.

Тварини зображені у вигляді неправильного півкола. Одна в низу листка в центрі. Голова та тулуб не відділені одне від одного. На передньому кінці розміщені очі, у вигляді двох кружечків. Є це один більший кружечок біля очей. Рот не позначений. На голові відсутні деталі, що відповідають органам почуттів - вуха, рот, ніс.

Очі маленькі, що символізує про переживання дитиною страху.

Хвіст короткий, з одного боку (справа) тварини, коричневого кольору, форма у вигляді видовженого, роздутого овалу, виглядає із-за тулуба. Спрямований право. На тулубі тварини є голки, що свідчить про виявлення дитиною агресивності, невгамовності.

Контури фігури. Тулуб овальної форми, шия відсутня, лапи відсутні Промальовування і затемнення лінії контуру, заштрихування хмаринок. Це захист від навколишніх, агресивна; зі страхом і тривогою. В лівому верхньому кутку зображене сонечко, яке має оці та довгі вії, промені у вигляді прямих ліній. Всі елементи сонця зображені жовтим кольором.

Аналізуючи даний малюнок, можемо сказати, що дитина має психічні проблеми, які виражаються у формі агресивності та авторитарності, намагання образити, вона весела, часто буває брутальна та жорстока.

Лебединська Вікторія. Малюнок розташований ближче до центру листка. Положення малюнка у верхній частині - висока самооцінка, рішучість, зацікавленість у своєму положенні в соціумі.

Тварини зображена в центрі листка не має контурів голови, тулуб відсутній. Оці зображені у формі неправильного кола, позначені яскраво виражені зіниці, на правому оці є вії. Ніс зображено у формі заокругленого «кута», виконаного блакитним кольором. Лінії промальовані чітко без надлишкового натиску. Рот широкий, відкритий, зубів немає, зображений червоним кольором. Зверху листка зображені це дві тварини, вони мають нечіткі контури, тварина зліва має одну лапу, з чотирма пальцями, форма тулуба неправильної овальної форми, голова не виражена, передні кінцівки мають гостре закінчення, з`єднані з тулубом. Тварина, яка зображена справа не має чіткого вираженого контуру. Права лапа промальована чітко, має 5 пальців, ліва без пальців. Тулуб і голова не мають відокремлення один від одного. Але намальовані очі, у формі широких ліній, ніс, у формі прямої перпендикулярної лінії, та рот – теж довга пряма лінія. Обидві тварини виконані олівцем синього кольору.

На даному малюнку є ще одна тварина, розміщена внизу листка по центру. Тварина має форму пташки. Є дзьоб, голова, на якій зображене око, шия. На тулубі простежуються контури крила. Внизу під тулубом зображені дві латки. У формі коротких ліній, з двома відгалуженнями на кожній лапці. Тварина зображена коричневим кольором.

На даному малюнку простежується вираження відкритості дитини, намагання створити свій власний затишний світ. Дитина не завжди виражає власні бажання вголос, замкнена, дещо налякана, спокійна.

Іванова Олена. Малюнок розташований ближче до лівого краю листка. Положення малюнка в нижній частині - непевність у собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість у своєму положенні в соціумі, відсутність тенденції до самоствердження.

Положення голови повернена вправо, виражає стійку тенденцію до діяльності. На голові розташовані деталі, що відповідають органам почуттів – очі, ніс.

Голова виражена, але плавно переходить у тулуб, шия відсутня. Тулуб має довгу форму. З нахилом вправо, під кутом близько 500. Тулуб знизу має обмеження прямою лінією. Характер з'єднання лап з корпусом: слабко з'єднані - це невміння контролювати міркування, думки.

Простежується однотипність і одно спрямованість форми лап – заокругленої форми, замальовані коричневим кольором. Лапи звисають просто вниз з під тулуба і доходять до підставки, яка має форму прямокутника, промальована переривчастими лініями. Тварина має видовжений ніс, дещо заокруглений на кінці та піднятий вверх.

На малюнку присутня це одна тварина, яка не має вираженої голови та тулубу, форма неправильного на півкола. З правого боку є хвіст у формі загостреного з одного боку прямокутника. На тулубі зображені голки у формі коротких ліній та штриховки. На тулубі також присутні лінії у формі «галочок». Внизу під тулубом зображені чотири лапки у формі неправильних маленьких квадратиків. Малюнок виконаний коричневим кольором.

Томашевський Микола. Малюнок розташований ближче до лівого краю листка, зміщений вниз. Через весь аркуш проходить плавна трохи хвиляста лінія. Вище цієї лінії зображена істота «неіснуюча тварина», яка має деякі контури схожі з людиною. Голова маленька з двома порівняно з розмірами голови великими очима. Ніс та вуха відсутні. Шиї немає. Тулуб чітко не виражений. Руки довгі неправильної форми, пальці відсутні. Лінії хвилястої форми. Лінія кінцівок виходить від голови. Всі ці частини зображені у прямокутнику, який має верхні заокруглені краї, та нижні гострі кути. Вниз від прямокутника на рівні тулуба виходять нижні кінцівки, вони довгі з гострими краями внизу. Малюнок хлопчика характеризує його як спокійну неагресивну дитину, не схильну до фантазування, не виражена емоційність, недалекоглядність думок.

Собещанський Руслан. Малюнок тварини розташований ближче до лівого краю листка. Положення малюнка в нижній частині - непевність у собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість у своєму положенні в соціумі, відсутність тенденції до самоствердження. Також частина малюнка знаходиться у верхній частині листка. Тут зображені хмаринки, які мають форму хвилястих овальних фігурок, краплі дощу у формі штрихових коротких ліній. В правому верхньому курку зображене сонечко. Форма сонця овальна, містить очі, ніс та рот, посмішка відсутня, промені у формі ліній різної довжини.

Внизу аркуша зображена тварина. На голові розташовані деталі, що відповідають органам почуттів - рот, очі, у вигляді крапочок. Ніс дещо виступає за контури голови і має форму маленького кола. Вуха відсутні, що свідчить. Про небажання цікавитися інформацією, прислухатися до порад.

Рот не виражений, дуже маленький у формі крапочки. Очі маленькі, вії відсутні. Це символізує про переживання дитиною страху.

Тулуб має форму овалу з багатьма голками. Шия довга, переходить від голови до тулуба. Кінцівки передні з'єднані з тулубом, а та шиєю слабко - це виражає небажання контролювати міркування, приймати рішення.

Простежується однотипність і односпрямованість форми лап – заокругленої форми, приблизно однакового розміру та товщини. Хвіст відсутній.

Простежується недбалість, неакуратність з'єднань, "острівці" з заходячими одна на одну лініями, відхилення від вертикальної осі, стереотипності ліній і т.д.).

Тварина зображена сірим кольором, спостерігається нерівність елементів.

Внизу біля тварини зображені з правої сторони три овальної неправильної форми з хвилястим контуром фігури.

Аналізуючи даний малюнок, можемо сказати, що дитина виражає небажання бачити світ в яскравих кольорах, переважають негативні емоції, але в загальному дина виражає спокій, часто усамітнюється, зміна настрою супроводжується плачем.

2.4 Поради батькам та вихователям

Формуванню в дітей безпосереднього життєвого досвіду пізнання предметів і явищ навколишнього світу, початок якого припадає на ранній та дошкільний вік дитини, батьки часто не надають значення. Можливо тому, що не завжди знають, чого саме слід навчити дитину. Першим серйозним випробуванням її розвитку є навчання в школі. Саме тоді з'ясовується, що чимало часу вже втрачено і потрібно повертатися до того, що малюк міг засвоїти кілька років тому.

Чого ж навчається здорова, активна дитина упродовж дошкільного дитинства?

Граючись з різними предметами, дитина мимоволі їх аналізує (іноді ламає та розглядає різні частини чи заглядає, ніби запитуючи: "А що там усередині?"), порівнює. Порівняння можливе тільки за певними ознаками. Тому малята виконують величезну роботу, поступово засвоюючи ознаки предметів та навчаючись порівняння за ними. З цього й починається мислення.

Досліджуючи різні предмети, порівнюючи їх між собою, діти швидко навчаються користуватися загальновживаними критеріями їх оцінки за кольором, формою, величиною - так званими сенсорними еталонами (сенсорний - чуттєвий, такий, що діє на органи чуття: зір, слух, смак тощо). Без системи сенсорних еталонів неможливо було б орієнтуватися в безлічі різноманітних предметів. Так, розрізняють сім кольорів спектра та їхні відтінки. Основа розпізнавання форми - геометричні фігури: квадрат, прямокутник, трикутник, коло та ін. Щоб порівняти предмети за величиною, існує метрична система мір, яку вивчають уже в школі. А в ранньому віці діти навчаються порівнювати предмети за величиною: від більшого до меншого і навпаки. Навіть якщо дорослі не мають на меті навчити дитину користуватися певними еталонами для визначення певних ознак предметів, вона вчиться цього стихійно. Адже щодня чує слова "круглий", "квадратний", "зелений", "червоний", "великий", "маленький" і одержує підтвердження цих особливостей конкретним наочним прикладом.

Звичайно, навчання порівнювати предмет за різними ознаками значно прискорює, систематизує знання та уявлення про навколишній світ, розвиває мислення і здорової дитини. А для дітей із хворобливо ослабленою нервовою системою, зниженою активністю вкрай необхідна допомога дорослих у пізнанні властивостей речей та їх відношень. Без такої допомоги більшість необхідних вражень пройде повз них, а отже, буде неповноцінна основа для подальшого розвитку. Тому батькам варто так організовувати діяльність дітей, щоб їм постійно доводилося вивчати різноманітні властивості предметів та порівнювати їх між собою за цими ознаками. Так поступово, впродовж дошкільного періоду діти мають навчитися розрізняти кольори та їх відтінки, основні геометричні форми, величину, користуватися цими еталонами у повсякденному житті (яблуко і помідор схожі, бо круглі; огірок і морква схожі за формою, бо видовжені, а за кольором різні: огірок зелений, морква жовтогаряча).

За допомогою дорослих діти навчаються визначати відстань між предметами, їх взаємне розміщення. Одночасно з цими вміннями формуватиметься і здатність аналізувати складну форму предметів, виділяти певні деталі та впізнавати їх за цими деталями. Без такого вміння неможливе не тільки малювання, але й впізнавання малюнків, різних графічних зображень (наприклад, букв).

Для успішного розвитку дитини важливо дотримуватися правила: спочатку навчити практично користуватися ознакою, а потім (іноді значно пізніше) вчити називати відповідним словом. Наприклад, буде правильно, якщо малюк умітиме знайти і подати мамі іграшку такого ж кольору, як у неї в руці, а потім уже запам'ятає, що вона зелена або червона. Запам'ятовування назв кольорів, геометричних фігур відбувається дещо пізніше і невимушено. У процесі практичного визначення кольорів чи геометричних форм дорослі вживають і відповідні назви. Згодом можна попросити дитину знайти іграшку не за зразком ("таку ж саму"), а сказати: "Дай мені червону". Значно менша проблема, якщо дитина вміє практично розрізняти предмети за формою, кольором, величиною, але не вміє їх називати, ніж навпаки - називає ознаки, а практично ними не користується. Якщо в першому випадку малюк уміє практично мислити, хоч з якоїсь причини відстає в розвитку мовлення, то в другому - зовсім безпорадний, бо запам’ятовуванні слова не допомагають йому орієнтуватися в навколишньому світі. Такої прикрої ситуації вдасться уникнути, якщо дитина всього навчатиметься під час гри.

Важко передбачити, якої складності завдання відповідатимуть можливостям дитини із затримкою психічного розвитку в певні вікові періоди. Це залежить і від особливостей функціонування її нервової системи, загального стану здоров'я і від того, як рано батьки почали допомагати їй розвиватися. Добре уявляючи те, чого слід навчити дитину, батьки завжди самі зможуть вибрати заняття, які її зацікавлять і не будуть надміру втомлювати.

Підбір оптимальних методів психолого-педагогічного впливу на соціально дезадаптовану дитину дошкільного віку в інтернатному закладі підвищує ефективність допомоги на адаптаційному етапі. Планування та проведення корекції здійснювалося з урахуванням виявлених у процесі діагностики проявів соціальної дезадаптації.

Основними напрямами корекційно-виховної роботи з соціально дезадаптованими дошкільниками можуть бути: корекція негативних поведінкових проявів, формування навичок спілкування, гармонізація стосунків дитини з дорослими та однолітками. Так корекційно-виховні заходи в цілому представлені ігровою терапією, в якій психолог застосовує такі корекційні види роботи: індивідуальні та групові, дидактичної і рольової гри, ігри-драматизації, контроль кінестетики, релаксаційні вправи. Компонентами психологічної роботи із соціально дезадаптованими дітьми були: ігрова, статусна, інтегрована та соціальна корекція.

Програма корекції проявів соціальної дезадаптації спрямована на формування соціального досвіду, підкріплення соціальної компетентності дітей. Оцінка ефективності колекційного впливу проводиться за розробленими критеріями — покращення соматичного стану, гармонізація емоційного стану та поведінки, зменшення психопатологічних проявів, підвищення рівня активності.

Ефективність застосування псикорекції, свідчить подолання не лише соціальної дезадаптації, але і затримки психічного розвитку у дошкільнят. Значно змінюються негативні поведінкові характеристики дітей, емоційний фон стабілізується, потреби дітей набувають пізнавального характеру, розширюється конструктивний компонент соціальної активності, зокрема:

•   значно менше спостерігається проявів бездіяльності, ігнорування вимог дорослого, що вважалось пасивною формою соціальної дезадаптації, діти з більшим задоволенням виконували емоційно забарвлені завдання, які на початку корекційної роботи відмовлялись виконувати;

•   спільна діяльність дітей в групі стає більш гармонійною, вони виконують певні ролі, дотримуючись логічної послідовності, не будують гру лише на одній дитині-лідеру, в більшості випадків зберігають взаємодію.

Необхідність ранньої корекції психологічних порушень, дає можливість скорегувати поведінкові та афективні відхилення, зменшити тиск дезадаптаційних факторів інтернатного закладу. Так після корекції емоційний фон гармонізується і підвищується працездатність та зменшилась втомлюваність, агресивні прояви та реактивність не спостерігається.

ВИСНОВКИ

Поняття "затримка психічного розвитку" уживається стосовно дітей зі слабко вираженою недостатністю центральної нервової системи - органічної або функціональної. У цих дітей немає специфічних порушень слуху, зору, опорно-рухового апарата, важких порушень мови, вони не є розумово відсталими. У той же час у більшості з них спостерігається поліморфна клінічна симптоматика: незрілість складних форм поводження, недоліки цілеспрямованої діяльності на тлі підвищеної виснаженості, порушеної працездатності, енцефалопатичних розладів.

Патогенетичною основою цих симптомів є перенесене дитиною органічна поразка центральної нервової системи (ЦНС) і її резидуально органічна недостатність, на що вказують у своїх дослідженнях Г.Е. Сухарева, Т.А. Уласова, М.С. Певзнер, К.С. Лебединська, В.И. Лубовский, И.Ф. Марковская й ін.

Затримака психічного розвитку може бути обумовлена і функціональною незрілістю ЦНС.

Затримки розвитку можуть бути викликані різними причинами: негрубою внутрішньоутробною поразкою ЦНС, неважкими родовими травмами, інфекційними і хронічними соматичними захворюваннями. Етіологія ЗПР зв'язана не тільки з біологічними, але і з несприятливими соціальними факторами. Насамперед це рання соціальна депривація і вплив тривалих психотравмируючих ситуацій.

В даний час досягнуті певні успіхи в клінічному, нейропсихологічному і психолого-педагогічному вивченні дітей зі ЗПР.

Виділення дітей із затримкою психічного розвитку в спеціальну категорію має велике практичне значення, адже глибоке вивчення особливостей їхньої психіки і визначення на цій підставі відповідних педагогічних умов навчання та виховання допомагають успішно коригувати хід їх пізнавального розвитку та становлення особистості.

Затримки розвитку у дітей можуть бути викликані різними причинами, серед них захворювання вагітної на вірусний грип, малярію, черевний тиф тощо; серцево-судинні хвороби матері; виснаження її організму під час вагітності; резус-факторна несумісність крові матері та плода; пологові травми та асфіксії, інфекційні захворювання та інтоксикації, перенесені дитиною на ранніх етапах її розвитку (які уразили центральну нервову систему або тільки внутрішні органи, серцево-судинну систему), травми мозку тощо.

Для всіх дітей з затримкою психічного розвитку характерні більш або менш виражені порушення розумової працездатності, які полягають у підвищеній втомлюваності, особливо під час розв'язання завдань, що вимагають тривалого інтелектуального напруження. Проте найяскравіше ця особливість виявляється у дітей з астенічними станами.

Першопричиною порушень пізнавальної діяльності в дітей із затримкою психічного розвитку є надмірна втомлюваність, яка різко знижує продуктивність діяльності. Тому в тих випадках, коли розумова працездатність їх ще не порушена (на початку роботи, в спокійній обстановці, після відпочинку), діти виявляються досить зібраними, активно сприймають і розуміють навчальний матеріал, правильно й відносно самостійно виконують різні практичні завдання, розв'язують інтелектуальні задачі. Проте такий стан зберігається у дітей-астеніків (особливо при цереброастеніях) не довго, як правило, при виконанні завдань, обмежених за обсягом, і таких, що не потребують значного інтелектуального напруження.

Підвищеного втомлюваністю нервової системи в багатьох випадках пояснюються і деякі особливості поведінки таких дітей: у втомленому стані деякі з них стають надмірно збудливими, роздратованими, імпульсивними, метушливими, інші, навпаки, загальмованими, темп їхньої діяльності різко уповільнюється або вони зовсім припиняють роботу, проявляють невпевненість, боязкість.

Слід ще раз наголосити, що порушення пізнавальної діяльності та поведінки охарактеризованої групи дітей залежать від стану їхньої нервово-психічної працездатності, що, в свою чергу, пов'язано з умовами, в яких організовано їхню діяльність. Усі зазначені недоліки психічної діяльності більш явно виражені при церебральних астеніях, ніж при астеніях соматичного характеру.

Проте й останні, проявляючись у загальній фізичній ослабленості організму внаслідок перенесених тяжких дитячих захворювань (скарлатини, вірусного грипу, кору, коклюшу тощо), особливо якщо вони йдуть одне за одним, часто не проходять безрезультатно для загального розвитку дитини.

Фізична слабкість, швидка втомлюваність, часто пов'язані з нею роздратованість, плаксивість у багатьох випадках призводять до ізольованості дитини в колективі одноліток, у яких вона викликає глузування. В ослабленої дитини зникає інтерес до колективних ігор, навчання, з'являються озлобленість, агресивність, замкненість.

Діти досить часто тяжко переживають свої невдачі, проте без чуйної, розумної педагогічної та лікарської допомоги не можуть знайти виходу із становища, що склалося. Астенічні риси поведінки посилюються, накопичуються, особливо, якщо дорослі, не розібравшись у справжніх причинах утруднень дитини, карають її за лінощі, небажання вчитися.

Звичайно, цей стан пов'язують з дошкільним та молодшим шкільним віком дитини. Пізніше або наступає компенсація, "вирівнювання" під впливом ужитих корекційних заходів, або відбувається стабілізація стану інтелектуальної недостатності, який за вираженістю найчастіше буває проміжним між низькою нормою і легкою розумовою відсталістю. Однак на відміну від проблеми розумового розвитку при затримці психічного розвитку недоліки в здатності міркувати, робити умовиводи, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки між явищами, тобто абстрактно мислити, хоч і можуть, за несприятливих умов виховання і розвитку дитини, закріплюватися, набувати стійкого характеру, все-таки не є визначальними. Вони вторинні, а первинними виступають порушення працездатності, розлади уваги, пам'яті, сенсомоторних процесів, пізнавальної активності. Ці порушення особливо виразно виявляються в дошкільному віці, і саме вони перешкоджають вчасно і повноцінно формуватися мисленню та мовленню. Якби з дошкільниками послідовно проводилася корекційна робота, то багато хто з них міг би успішно на­вчатися в загальноосвітній масовій школі. Початок корекції у шкільному віці - це завжди важча і менш оптимістична справа, бо доводиться уже долати наслідки педагогічної занедбаності, яка буває особливо згубною для дітей з певними проблемами психофізичного розвитку.

За проявами та глибиною порушень затримка психічного розвитку досить строката, що зумовлено як різними причинами її виникнення, так і неповторністю індивідуальності кожної дитини, історії її виховання та розвитку. З одного боку, це порушення зумовлюють біологічні фактори: спадкові недоліки у функціонуванні нервової системи, а ще більше - несприятливі умови внутрішньоутробного розвитку внаслідок хвороб матері, інтоксикації різними шкідливими речовинами, зокрема алкоголем та наркотиками, травми та хвороби центральної нервової системи в ранньому дитинстві, а також хронічні захворювання, які ослаблюють дитячий організм. З іншого боку, до затримки психічного розвитку призводять несприятливі психосоціальні умови виховання дитини, насамперед психічна депривація, тобто неможливість задовольнити потребу в емоційному контакті з близькими дорослими, пізнавальну потребу. Ще тяжчими бувають наслідки, якщо поєднуються біологічні та соціальні фактори. Тим часом частіше саме так і буває. Наприклад, відомо, що в дитячих будинках переважна більшість дітей має батьків, які не змогли виконувати своїх батьківських обов'язків, не дбали ні про їхнє фізичне здоров’я, ні про виховання. Зазначимо, що й умови інтернату теж не є оптимальними для повноцінного формування особистості дитини. Саме тому в цих закладах виявляється дуже багато дітей із затримкою психічного розвитку. Немало їх і в неблагополучних сім'ях. Усі вони потребують комплексної психолого-медико-педагогічної допомоги. Вона починається з діагностики, зокрема із з'ясування, у чому полягають проблеми психічного розвитку дитини та яких методів педагогічного впливу необхідно вжити для їх подолання. Так, вивчення труднощів у навчанні молодших школярів цієї категорії показує, що вони далеко не однакові і різною мірою піддаються корекції.

У значної частини дітей основною причиною неуспішного навчання є неспроможність цілеспрямовано працювати. У них, зазвичай, дуже нестійка увага, низька працездатність. Зовні це може виявлятися в діаметрально протилежних станах. Одні діти справляють враження дуже активних, непосидючих, у яких енергія так і вирує. Насправді ж вони просто перезбудженні, їхня активність - це псевдоактивність. Дитина не керує своєю поведінкою: вона, не подумавши, хапається за все і тут-таки кидає, зіткнувшись із першою трудністю, береться до чогось іншого. Справді активна, енергійна дитина, хоч і може бути рвучкою, швидкою, цілеспрямована та послідовно розв'язує поставлене перед собою завдання. Є й інші прояви розладів уваги та цілеспрямованості: на тлі загальної нервової ослабленості переважають гальмівні процеси, тому дитина буває млявою,малорухливою, нерішучою, боязкою. їй особливо важко почати якусь справу. Часто без втручання дорослих вона залишається бездіяльною. Поодинокими є випадки, коли під час психологічного обстеження у дітей з названими розладами виявляється цілком достатній інтелектуальний розвиток. Але реалізувати свої інтелектуальні можливості такі діти не можуть без індивідуальної допомоги дорослого, який бере на себе функцію організації їхньої діяльності. На уроці ж разом із класом вони зовсім не працюють і майже нічого не засвоюють. Тим часом у шкільному віці навчання, як кажуть психологи, є провідною діяльністю, основною ру­шійною силою розвитку дитини в цей час. Тому, коли вона не включається в навчання, значно сповільнюється й її інтелектуальний розвиток: загальна обізнаність стає поверховішою, відстає формування мислительних операцій і схематичних знань, закріплюються негативні якості розуму. Такі діти часто ростуть у сім'ях з особливим типом батьківського ставлення до виховання. Вони або дуже опікають дитину, випереджають усі її бажання, вважають за маленьку, або надто "старанно виховують": контролюють кожен крок, прискіпливо вимогливі, схильні до тиску, мало зважають на реальні можливості дитини.

Найчисленнішу групу дітей із затримкою психічного розвитку становлять такі, що на­самперед привертають увагу відставанням від своїх ровесників в інтелектуальному розвитку. У них значна обмеженість знань та уявлень про навколишній світ, несформованість мислительних операцій, яка виявляється не тільки в словесно-логічному мисленні, й у сприйманні конкретних якостей предметів, у розвитку мовлення: дуже збідненому словнику, недорозвиненому, аграматичному висловлюванні. У процесі розв'язання діагностичних завдань вони мають чималі труднощі через обмеженість досвіду, несформованість навичок інтелектуально працювати, недорозвиненість мовлення, яке, як відомо, дає змогу усвідомити свої дії та керувати ними. Проте в межах доступного матеріалу ці діти здатні скористатися допомогою; вони дуже чутливі до позитивної стимуляції, під впливом якої стають уважнішими і продуктивнішими. Тому про таких дітей ми говоримо, що в умовах індивідуальної роботи вони виявляють достатню научуваність, тобто здатність засвоювати знання і свідомо ними керуватися. Але вони зовсім не готові до навчання в умовах масової школи і випадають з навчального процесу. Саме тому їм необхідна тривала й систематична корекція у спеціально організованих умовах навчання, які б враховували їхні індивідуальні можливості в темпі засвоєння знань та просування в розвитку. Такими особливостями характеризується значна частина учнів сьогоднішніх шкіл та класів інтенсивної педагогічної корекції. Багато хто з них упродовж початкового навчання у спеціальній школі досягає такого рівня загального розвитку та засвоєння знань, що далі може продовжувати навчання в масовій школі. Вивчення історії розвитку та умов виховання цих дітей у переважній більшості випадків дає підстави говорити про ранню і тривалу психічну депривацію, зумовлену соціально-психологічними факторами, та загальну ослабленість здоров'я.

Найважче піддаються корекції діти, проблеми інтелектуального розвитку яких зумовлені насамперед зниженою научуваністю. Вона виявляється в особливій негнучкості, інертності ми­слення, внаслідок чого дитині важко буває змінити непродуктивний підхід до розв'язання завдан­ня на продуктивніший, скориставшись додатковими знаннями: підказкою, поясненням. Особливо виразно це помітно під час класифікації об'єктів, для якої потрібно виділити суттєве, абстрагу­ватися від другорядного .узагальнити. Ще важчим завданням є зміна підстави для класифікації, тобто знаходження іншої спільної ознаки. На відміну від описаних вище дітей з достатньо збере­женою научуваністю, представники цієї групи мають труднощі і в оперуванні наявним у них досві­дом. Педагоги звичайно скаржаться на великі труднощі у засвоєнні програмного матеріалу такими учнями навіть в умовах спеціальної школи. В основі зниженої научуваності таких дітей лежать такі негативні характеристики функціонування центральної нервової системи, які зумовлені хворобою, спадковими вадами. За змістом ці розлади часто нагадують розумову відсталість, хоч і м'якше виражені. Діти зі зниженою научуваністю, як правило, потребують спеціального навчання не тільки в початковій школі, а й в основній.

Отже, в ході дослідження даної теми поставлена гіпотеза була підтверджена. За допомогою проективних методик, а саме, в нашому випадку методики «Неіснуюча тварина». Це проективна методика дослідження особистості, яка була запропонована М.З. Друкаревич, за її допомогою були вивчені психологічні особливості, особливо емоційна сфера дітей із затримкою психічного розвитку.

Завдання поставлені на початку роботи виконані: проаналізована психолого-педагогічна література з даної теми; проведене емпіричне дослідження емоційної сфери дітей із затримкою психічного розвитку на прикладі дітей Знаменівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ст.. які були на оздоровленні в таборі «Жовтень»; проаналізовані представлені результати дослідження в дипломній роботі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.       Актуальные проблемы диагностики детей с ЗПР./Под ред. К.С.Лебединского. - М., 2002.

2.       Актуальные проблемы диагностики задержки психического развития детей. Под ред. К. С. Лебединской. М., 1982.

3.       Безруких М.М., Єфімова С.П. Дитина іде до школи. – М., Академія, 1998.

4.       Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве. М., 1990.

5.       Бурменская Г.В., Лидере А.Н., Карабанова О.Б. Возрастно-психологическое консультирование. М., 1990.

6.       Ветер Л.А. Развитие умственных способностей детей. М., 1991.

7.       Власова Т.А. и Певзнер М.С. О детях с отклонениями в развитии. - М., 1995.

8.       Власова Т.А., Певзнер М.С. Дети с отклонениями в развитии. - М., 1997.

9.       Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М. С. Певзнера. М., 1996.

10.   Детская практическая психология: Учебник. / Под ред. Т.Д.Марцинковской. – М.: Гардарики, 2003. – 255 с.

11.   Диагностика и коррекция задержки психического развития у детей / Под ред. С.Г. Шевченко. - М.: Аркти, 2001. - 224 с.

12.   Забрамная С.Д. Психолого-педагогическая диагностика. – М., Просвещение, Владос, 2003.

13.   Захаров А.И. Как предупредить отклонения в развитии ребенка. - М., 1996.

14.   Защиринская О.В. Психология детей с задержкой психического развития. СП, 2006.

15.   Зейгарник Б.В., Братусь Б.С. Очерк по психологии аномального развития личности. - М., 2000

16.   Исаев Д. Н. Психическое недоразвитие у детей. - Л., 1992.

17.   Истратова О.Н. Психодиагностика: коллекция лучших тестов. - Ростов н/Д: Феникс, 2005.

18.   Ілляшенко Т.Д. Діти з затримкою психічного розвитку та їх навчання. - К., 1997.

19.   Корсакова Н.К., Микадзе Ю.В., Балашова Е.Ю. Неуспевающие дети: нейропсихологическая диагностика трудностей в обучении младших школьников. - М.: РПА, 1997.- 124 с.

20.   Лебединская К.С. Дети с нарушениями общения. - М., 1999.

21.   Лебединский В. В. Нарушения психического развития у детей. М., 1985.

22.   Левитов Н.Д. Детская и педагогическая психология. - М., 1990

23.   Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М.; Воронеж, 1996.

24.   Лубовский В.И. Высшая нервная деятельность и психические особенности детей с задержкой психического развития // Дефектология. - 2007. - № 4.

25.   Лубовский В.И. Задержка психического развития // Специальная психология / Под ред. В.И. Лубовского. - М., 2003.

26.   Лубовский В.И. Психологические проблемы диагностики аномального развития детей. - М., 1999.

27.   Лурия А. Р. Умственно отсталый ребенок. - М., 1991.

28.   Манелис Н.Г. Формирование высших психических функций у детей с задержанным вариантом отклоняющегося развития. Нейропсихологический анализ // Школа здоровья. - 2001.- № 2.- С. 27-32.

29.   Марковская И.Ф. Задержка психического развития (клинико-нейропсихологическая диагностика). - М., Изд. н/о «Коменс-центр», 1993.

30.   Марковская И.Ф. Задержка психического развития (клиническая и нейропсихологическая диагностика) - М., 1995.

31.   Марковская И.Ф. Клинико-катамнестический анализ задержки развития соматогенного генеза // Дефектология. - 1993. - № 1.

32.   Марковская И.Ф. Клинико-нейропсихологические основы диагностики и коррекции ЗПР у детей // Клинико-генетическое и психолого-педагогическое изучение и коррекция аномалий психического развития у детей. - М., 1991.

33.   Марцинковская Т.Д. Диагностика психического развития детей. - М., 2007.

34.   Никишина В.Б. Практическая психология в работе с детьми с задержкой психического развития: Пособие для психологлв и педагогов. - М.: Владос, 2003. - 128 с.

35.   Никишина В.Б. Практическая психология в работе с детьми с ЗПР. - М., 2003.

36.   Никишина В.Б. Причинная обусловленности ЗПР у детей. - Ярославль, 2000.

37.   Обучение детей с задержкой психического развития / Под ред. В.И. Лубовского. - Смоленск, 1994.

38.   Основы специальной психологии / Под ред. Л.В. Кузнецовой. – М., 2002.

39.   Основы специальной психологии: Учеб. пособие для студ.сред.пед.учеб.заведений/ Л.В. Кузнецова, Л.Н. Переслени, Л.И. Солнцева и др.; Под ред. Л.В. Кузнецовой . - М.: Издательский центр Академия, 2002

40.   Певзнер М.С. Дети-олигофрены. - М., 1999.

41.   Певзнер М.С. и др. Психическое развитие детей с нарушением умственной работоспособности. - М., 2007.

42.   Певзнер М.С. Клиническая характеристика детей с задержкой психического развития // Дефектология. - 1980. - № 3.

43.   Переслени Л.И., Мастюкова Е.М. Задержка психического развития - вопросы дифференциальной диагностики // Вопросы психологии. - 1999. - № 1.

44.   Подъячева И.П. Кррекционно-развивающее обучение детей старшего дошкольного возраста с ЗПР. - М., 2001.

45.   Психология детей с задержкой психического развития. Хрестоматия: Учебное пособие для студентов факультетов психологии. - Спб.: Речь, 2004

46.   Психология. Словарь./ Под. общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М., 1990

47.   Рахмакова Г.Н. Некоторые особенности письменной речи младших школьников с ЗПР // Дефектология. - 1991. - № 2.

48.   Селюцький А.І. Психопатологія дитячого віку. – К.: Вища школа, 1997. – 295 с.

49.   Слепович Е.С. Игровая деятельность детей с задержкой психического развития.- М.: Педагогика, 1990.

50.   Снайдер К. Клінічна психопатологія. – К.: Сфера, 1999. – 236 с.

51.   Стадненко І.М. Нариси з психології розумово відсталої дитини. - К., 2007.

52.   Стребелєва Є.А. Спеціальна дошкольна педагогіка. – М., Академія, 2002.

53.   Ульбенкова У.В. Діти із затримкою психічного розвитку. – Київ, 2004.

54.   Ульенкова У.В. Особенности личностной тревожности младших подростков с ЗПР, обучающихся в разных педагогических условиях // Дефектология. - 2004. - № 1.

55.   Ульенкова У.В. Шестилетние дети с задержкой психического развития. - М., 1990.

56.   Шмаргун В.М. Взаємозв'язок нейропсихологічних показників регуляції рухів та інтелекту у дітей із затримками психічного розвитку// Психологія: Збірник наукових праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2007. - Вип. 3(6). - С. 134-141.

57.   Шмаргун В.М. Когнітивна диференційованість як предиктор розумового розвитку дітей// Вісник ХДУ: Психологія.-Харків, 2008. - Вип. № 452. - С. 143-146.

58.   Шмаргун М.І., Шмаргун В.М. До проблеми науково-інноваційної спрямованості підготовки вчителя фізичної культури для роботи з дітьми, що мають затримки фізичного і психічного розвитку // Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. “Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні”. - Київ-Луцьк: “Вежа”, 2006. - С. 183-188.

59.   Шмаргун М.І., Шмаргун В.М. Інноваційні напрями використання рухових дій в корекції затримки психічного розвитку дітей початкових класів масової школи// Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. “Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи”. - Київ.: ІЗМН, 1998. - С. 233-237.

60.   Щербо И.Н. Управление системой коррекционно-развивающего образования в школе. - М.: Сентябрь, 2003. - 160 с.

61.   Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их коррекция. - М., 1990.

ДОДАТКИ

Додаток А

Схема взаємодії факторів соціальної дезадаптації

Додаток Б

Додаток В

Страницы: 1, 2, 3