Реферат: Анатомия человека

Реферат: Анатомия человека

сполучнотканинною оболонкою - кон'юнктивою повіки . Це видозмінена шкіра.

Вона переходить на видиму частину склери очного яблука (очна кон'юнктива).

Обидві кон'юнктиви утворюють мішок.

В районі медіального кута ока є виступ рожевого кольору – слізне м'ясце,

нижче якого є заглиблення - слізне озеро. Поряд з м'ясцем на нижній і верхній

повіках є горбочки - слізний сосочок з отвором - слізна точка.

Слізний апарат включає слізну залозу і вивідні протоки: слізні канальці,

слізний мішок і носослізну протоку.

Слізна залоза (glandula lacrimalis) знаходиться у однойменній ямці у

верхньолатеральному куті очниці. М'язом повіки вона поділена на очну і

повікову частки. Протоки залози відкриваються у мішок кон'юнктиви, омиває око

спереду і стікає у слізне озеро. Звідси по канальцях до порожнини носа під

нижньою носовою раковиною.

Сльози виділяються безперервно у невеликій кількості і мають бактерицидні

властивості.

Провідний шлях зорового аналізатора. Фоторецептори – біполярні нейроцити

- гангліонарні клітини, аксони яких утворюють очний нерв. Нерв виходить із

очниці через канал очного нерва..... (у якій кістці?)

На нижній поверхні мозку утворюється перехрест зорових нервів, у якому

переходять на протилежний бік лише волокна від медіальних частин сітківки.

Тобто у зоровому тракті після перехресту ідуть волокна, які несуть імпульси від

медіальної половини сітківки протилежного ока і латеральних половин сітківки

свого боку. Частина волокон тракту іде до латеральних

колінчастих тіл, де закінчуються синапсами на нейронах цих структур. Аксони цих

структур у складі внутрішньої капсули ідуть до клітин кори потиличної частки

біля шпорної борозни, де і закінчуються (центральна ланка зорового

аналізатора). Інша частина волокон проходить через колінчасті

тіла транзитом і направляється до верхніх горбків чотиригорбкового тіла

середнього мозку. Тут волокна утворюють синапси на нейронах тіла. Звідси

імпульси передаються на ядра (рухове і додаткове) окорухового нерва, які

іннервують м'язи ока, повіки, війчастого тіла і райдужки. Завдяки цьому

забезпечуються орієнтувальні зорові рефлекси і адаптація до світлового

подразнення.

Над верхніми повіками розташовані брови.

Присінково-завитковий орган

Периферичний відділ аналізатора слуху і рівноваги представлений одним

органом, який об'єднується терміном вухо. Вухо морфологічно поділене на 3

відділи:

1. зовнішнє вухо: зовнішній слуховий прохід і вушна раковина з м'язами і

зв'язками.

2. Середнє вухо: барабанна порожнина, слухова труба.

3. Внутрішнє вухо: перетинчастий лабіринт, який знаходиться у кістковому

лабіринті піраміди скроневої кістки.

Зовнішнє вухо (auris externa). Вушна раковина - еластичний хрящ складної форми

вкритий шкірою. Хрящ відсутній у нижній частці вушної раковини - так звана

мочка вуха (заповнена жиром). У людини функція уловлювання звукових коливань

втрачена, тому вушна раковина невелика, а м'язи, які забезпечують рух раковин

у тварин, у людини редуковані. На дні вушної раковини розташований зовнішній

слуховий отвір, який веде до зовнішнього слухового проходу.

Цей зігнутий канал (довжиною близько 3,5 см і діаметром 0,6 - 0,9 см)

закінчується барабанною перетинкою. В ньому розрізняють хрящовий і кістковий

відділи. В багатошаровому плоскому епітелії, який вистилає зовнішній слуховий

прохід, поряд із багатьма сальними залозами є особливі трубчасті залози

вушної сірки.

Барабанна перетинка (membrana tympani) відділяє зовнішнє вухо від середнього.

Пластинка із двох шарів колагенових волокон: зовнішній радіально, внутрішній

- циркулярно. Зовнішня поверхня вкрита тонким шаром багатоклітинного плоского

епітелію, внутрішня – одношаровим кубічним епітелієм слизової оболонки

середнього вуха. Перетинка має форму еліпса - 9 х 11 мм. В центрі

прикріплюється молоточок.

Середнє вухо (auris media) включає барабанну порожнину з трьома слуховими

кісточками і є звукопровідним відділом органу слуха.

Барабанна порожнина розташована в піраміді скроневої кістки і має шість

стінок. Медіальна стінка відділяє барабанну порожнину від внутрішнього вуха

(від його присінка). На ній є овальний отвір - вікно присінка, круглий отвір

- вікно завитки. Вікно присінка закрите основою стремінця, вікно завитки -

пластинкою під назвою вторинна барабанна перетинка. Отвір у слухову трубу

розташований на передній стінці. Всі стінки барабанної порожнини вкриті

слизовою оболонкою.

Слухові кісточки - молоточок, коваделко і стремінце - барабанної порожнини

сполучені суглобами і розташовані ланцюжком від барабанної перетинки до вікна

присінка. Молоточок приєднаний до перетинки рукояткою. Стремінце

сполучнотканинними волокнами рухливо сполучене з вікном присінка.

До слухових кісточок прикріплені два м'язи: до рукоятки молоточка -

напружувач барабанної перетинки, до стремінця - стремінний м'яз. При

скороченні напружувач перетинки зміщує кісточки до овального вікна,

стремінний м'яз - в протилежному напрямі.

Слухова труба (tuba auditiva) має довжину близько 4 см. Завдяки їй

відбувається зрівноваження тиску у барабанній порожнині. Закінчується на

бічній стінці носоглотки. Вистелена війчастим слизовим епітелієм.

Внутрішнє вухо (auris interna) розташоване в кам'янистій частині

скроневої кістки, складається із кісткового лабірінту і розташованого в ньому

перетинчастого лабіринту.

Кістковий лабіринт має складну форму і розділяється на три сполучені між

собою відділи: завиток, присінок і кісткові півколові канали. Стінки

кісткового лабіринту утворені кістковою речовиною скроневої кістки і

вистелені сполучнотканинною оболонкою. Між стінками кісткового лабіринту і

розташованим в ньому перетинчастим лабіринтом є простір - перилімфатичний

простір, заповнений перилімфою.

Завитка (cochlea) - передній відділ кісткового лабіринту. Широка

частина звернена до слухового проходу, звужена - купол - до барабанної

порожнини. Всередині завитки є спіральний канал, який утворює 2,5

оберти навколо кісткового стрижня завитки. Від стрижня на всьому шляху

відходить спіральна кісткова пластинка, яка впинається в порожнину завитки і

повторює її оберти. Кісткова спіральна пластинка і прикріплена до неї

перетинчаста завитка розділяють у спіральному каналі перилімфатичний простір на

два відділи - драбини: присінка (верхня) і барабанну (нижня). Обидві драбини

сполучаються біля купола завитки отвором - гелікотремою.

Перетинчастий лабіринт знаходиться всередині кісткового лабіринту,

приблизно повторює його форму, але менший за розмірами і має три сполучені між

собою відділи: завиткова протока, сферичний і еліптичний мішечки та півколові

канали. Стінки мають сполучнотканинну основу. Зсередини вистелені ендотелієм і

заповнені ендолімфою.

Завиткова протока (перетинчаста завитка) розташована всередині

кісткового спірального каналу і повторює його оберти. На поперечному перерізі

має трикутну форму. Зовнішня стінка зрощена з зовнішньою стінкою кісткового

спірального каналу. Присінкова (Рейснерова) і барабанна стінки відділяють

завиткову протоку відповідно від барабанної і присінкової драбин. Одним своїм

кінцем вони прикріплені до вільного краю спіральної кісткової пластинки і ідуть

від нього до зовнішньої стінки. Барабанна стінка називається також базилярною

пластинкою. Вона утворена колагеновими волокнами. На цій пластинці всередині

завиткового каналу знаходиться спіральний (кортіїв) орган - звукосприймальний

відділ органу слуху. Основним елементом його є рецепторні (волоскові) клітини,

на апікальних кінцях яких є волоски. Над волосками розташована текторіальна

(покривна) мембрана.

Крім звукосприймальних, тут розташовані зовнішні і внутрішні опірні

(підтримуючі) клітини, на яких розташовані волоскові, що не доходять до

базальної мембрани. Між підтримуючими клітинами є тунель. Рецепторні клітини

розташовані по обидва боки тунелю. Внутрішні - колбоподібні, зовнішні -

циліндричні. Внутрішні волоскові клітини розташовані в один ряд. Їх приблизно

3500 штук. Зовнішні волоскові розташовуються в 3-4 ряди. Їх налічують 12000-

20000 штук.

В тунелі розташовані безміелінові волокна від нейронів спірального органа.

Тіла аферентних нейроцитів (перші нейроцити) залягають в спіральному

ганглії, що розташований в товщі спіральної кісткової пластинки. Аксони цих

нейроцитів ідуть у складі завиткової частини присінково-завиткового нерва (8-а

пара) і закінчуються синапсами на клітинах завиткових ядер, які розташовані в

ромбоподібній ямці (біля вестибулярного поля) (другі нейроцити). Їх

аксони (частина) досягають нижніх горбків чотиригорбкового тіла і (інша

частина) медіальних колінчастих тіл, де закінчуються синапсами на їх клітинах (

треті нейроцити).

Відростки клітин медіального колінчастого тіла ідуть до скроневої звивини в

центральну частину слухового аналізатора. Відростки клітин чотиригорбкового

тіла є початком одного із екстрапірамідних шляхів. нейроцитів

Вестибулярний (присінковий) лабіринт - периферичний відділ статокінетичного

аналізатора (ораган рівноваги) - складається із розташованого у кістковому

лабіринті присінка і півколових каналів.

Присінок (vestibulum) є середнім відділом кісткового лабіринту.

Кістковий гребінець на внутрішній стінці присінка розділяє його на два

заглиблення - сферичне (сполучається із кістковим спіральним каналом завитки) і

еліптичне (маточка) (сполучається з кістковими півколовими каналами), у

яких розташовані відповідні мішечки.

Кісткові півколові канали (їх 3) становлять задній відділ

кісткового лабіринту і розташовані в трьох взаємоперпендикулярних площинах.

Передній - сагітально, задній - фронтально, латеральний - горизонтально. Кожний

канал має вигляд дужки з двома кінцями - кісткові ніжки, одна з них

(ампулярна) перед впаданням у присінок розширяється утворюючи ампулу.

Нерозширені ніжки переднього і заднього каналів злилися і утворили спільну

кісткову ніжку, тому у присінок (маточку) відкривається п'ятьма отворами.

Ділянки мішечків, які містять чутливі клітини, називають плямами.

Аналогічні ділянки ампул півколових каналів - гребінцями.

Епітелій плям складається із рецепторних волоскових (сенсорноепітеліальних) і

підтримуючих клітин, які лежать на базальній мембрані. Розрізняють

колбоподібні і циліндричні рецепторні волоскові клітини. На їх апікальних

кінцях є по 60-80 мікроворсинок. Крім мікроворсинок кожна клітина має одну

рухливу війку. На епітелії розташовується тонковолокниста драглиста мембрана

з кристалами вуглекислого кальцію (статоліти).

Основи рецепторних (волоскових) клітин контактують з кінцевими нервовими

розгалуженнями.

Плями сприймають зміни сили тяжіння і лінійного прискорення.

Чутливі апарати півколових каналів - ампулярні гребінці, у вигляді складок

розташовуються у кожній ампулі мають аналогічні волоскові і підтримуючі

клітини як і плями. На цих клітинах у ампулах лежить желатиноподібний купол,

куди проникають волоски. Ампулярні гребінці сприймають зміни кутового

прискорення.

Збудження волоскових клітин через синапси передаються до клітин присінкового

вузла (перший нейроцит). Їх аксони утворюють присінкову частину

присінково-завиткового нерва (8-а пара) і ідуть до ромбоподібної ямки

(вестибулярні ядра) (другий нейроцит). Аксони цих клітин (вестибулярного

ядра) ідуть до ядер намету (шатра) мозочку через нижню мозку (третій

нейроцит). Частина волокон від вестибулярних ядер іде перехрещуючись до

таламусу (це також третій нейроцит). Звідси імпульси до тім'яної та

скроневої часток кори (коркові центри статокінетичного аналізатора).

Нюховий аналізатор. Орган нюху (organum olfactus) <ектодермального

походження> розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної

пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає

250-500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні.

Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони

мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини

розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних

клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.

Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні

відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У “нюхаючих”

тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини

закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих

нюхових війок.

Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони

проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі

нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового

трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою

продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку

(rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться

склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп

(hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.

Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального

походження> у людини представлений багатьма (» 2000) смаковими бруньками,

розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння,

надгортанника і задньої стінки глотки.

Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до

одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні

клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки

рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З

передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового;?

барабанна струна? - уточнити). Надгортанника - блукаючому. Тіла перших

нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у

складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до

таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового

кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і

гіпокампа (амонового рогу).

Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки,

у яких розташовані смакові бруньки.

Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему

скелетно-м'язевого апарату.

Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень

- рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові,

температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну

будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.

Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і

Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні

(подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром

є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.

Кровоносна система

Серце і кровоносні судини утворюють замкнену систему, яка забезпечує

транспорт крові по організму. Разом з кров'ю транспортуються різноманітні

речовини і виконуються дихальна, видільна, трофічна, регуляторна тощо функції

кровоносної системи. Разом з тим в крові є специфічні компоненти, які

забезпечують захист організму від чужерідних впливів та від втрати цілісності

організму (зсідання крові).

В організмі виділяють артерії, вени і капіляри.

В залежності від розмірів артерії поділяють на великі <8 і більше міліметрів

в діаметрі>, середні <від 2 до 8 мм> і малі <2 і менше мм>.

Артерії можна поділити і за функціями (пристінні, вісцеральні, органні,

внутріорганні тощо) або за розташуванням (стегна, плеча тощо).

Стінка артерії складається з 3-х оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої.

Внутрішня оболонка побудована ендотелієм, підендотеліальним шаром і

внутрішньою еластичною пластинкою (мембраною). Ендотеліоцити вкривають просвіт

судини. Вони витягнуті вздовж судини. Підендотеліальний шар складається із

тонких еластичних і колагенових волокон та малодиференційованих

сполучнотканинних клітин.

Середня оболонка артерії складається із спірально розташованих міоцитів,

між якими знаходиться невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та

зовнішньої еластичної пластинки утвореної поздовжніми товстими переплетеними

еластичними волокнами.

Зовнішня оболонка складається із рихлої волокнистої неоформленої

сполучної тканини, яка містить еластичні і колагенові волокна. В ній проходять

кровоносні судини і нерви.

За співвідношенням структурних елементів артерії поділяють на м'язеві,

змішані та еластичні. В стінках артерій м'язевого типу добре розвинена

середня оболонка. Міоцити і еластичні волокна у ній розташовуються спірально

подібно до пружини. Міоцити середньої оболонки стінки артерій м'язевого типу

своїми скороченнями регулюють надходження крові до органів і тканин.

Найтонші артерії м'язевого типу - артеріоли, мають діаметр менший 100

мкм і переходять у капіляри. В стінці артеріол відсутня внутрішня еластична

пластинка. Середня оболонка утворена окремими міоцитами, між якими

розташовується невелика кількість еластичних волокон. Зовнішня еластична

пластинка є лише у великих артеріол і відсутня у дрібних.

Артеріоли регулюють находження крові до органів і тканин.

До артерій змішаного типу відносяться такі артерії у яких у середній оболонці

приблизно однакова кількість еластичних волокон і міоцитів. Внутрішня

еластична пластинка товста, міцна, пучки міоцитів переплітаються.

До артерій еластичного типу відносяться аорта і легеневий конус. У цих

судинах внутрішня оболонка товща, внутрішня еластична мембрана має густе

сплетення тонких еластичних волокон. Середня оболонка утворена еластичними

мембранами, які розташовуються концентрично, між ними є міоцити. Зовнішня

оболонка тонка.

Дистальна частина серцево-судинної системи - мікроциркуляторне

русло - є шляхом місцевого кровотоку, де забезпечується взаємодія крові і

тканин. Мікроциркуляторне русло розпочинається найдрібнішими артеріальними

судинами - артеріолами і закінчується найдрібнішими венами - венули. Стінка

артеріоли містить лише один ряд міоцитів. Від артеріоли відходять прекапіляри і

справжні капіляри (діаметром 5-30 мкм), біля початку яких знаходяться

гладеньком'язові прекапілярні сфінктри <регулятори кровотоку>. Прекапіляр

(прекапілярна артеріола) в своїй стінці має поодинокі міоцити. Від нього

відходять справжні капіляри, які потім вливаються в посткапіляри (посткапілярні

венули). Посткапіляри утворюються злиттям 2 або більше капілярів, мають тонку

адвентиціальну оболонку, стінки їх здатні добре розтягуватися і мають високу

проникність. В міру злиття посткапілярів утворюються венули. Їх калібр широко

варіює і у звичайних умовах дорівнює 25-50 мкм. Венули вливаються у вени. В

межах мікроциркуляторного русла зустрічаються судини прямого переходу крові із

артеріоли у венулу - артеріоло-венулярний анастомоз, в стінках якого

часто є міоцити, які регулюють перехід крові. До мікроциркуляторного русла

відносять також і лімфатичні капіляри.

Звичайно в капілярну сітку кров підходить по артеріолі, а виноситься по венулі.

В деяких випадках це не так. Наприклад, у нирці до клубочка підходить

артеріола <приносна судина> і виходить артеріола <виносна

судина>, у печінці - до частки підходить венула <міжчасткова вена> і

виходить венула <центральна вена>. Такого типу циркуляторні русла

називають “чудовими сітками”.

Стінка кровоносних капілярів (гемокапілярів) побудована із одного шару

сплюснутих ендотеліальних клітин - ендотеліоцитів, суцільної або переривистої

базальної мембрани і зрідка розташованих перицитів.

Внутрішня поверхня ендотеліоцитів <внутрішня стінка капіляра> нерівна, на

ній утворюються складки, інвагінації - все це сприяє фагоцитозу і піноцитозу.

Базальна мембрана оточує капіляр з усіх боків і утворена сплетеними між собою

фібрилами та аморфною речовиною. Ззовні базального шару лежать перицити

(клітини Руже; видовжені багатовідросткові клітини, які розташовані вздовж

довгої осі капіляра). Відростки перицитів пронизують базальну мембрану і

підходять до ендотеліоцитів. Кожний ендотеліоцит контактує з відростками

перицитів. До кожного перициту підходять закінчення симпатичного нейрона, яке

інвагінується в його плазмалему і утворює синапсоподібний контакт для

передавання нервових імпульсів. Перицит передає імпульс ендотеліоциту,

внаслідок чого він набрякає або втрачає рідину. Це і приводить до зміни

просвіту капіляра.

Цитоплазма ендотеліоцитів може мати пори або фенестри (пористий

ендотеліоцит). Базальний шар може бути суцільним, пористим або відсутнім, а тому

виділяють 3 типи капілярів. Капіляри з безперервним ендотелієм і базальним

шаром. Такі капіляри є в шкірі, смугастих і гладеньких м'язах, корі великих

півкуль. Фенестрові капіляри, у яких деякі ділянки ендотеліоцитів

стоншені, мають багаточисельні круглясті фенестри діаметром 60-120 нм, закриті,

за рідким винятком, тонкою діафрагмою, і безперервну базальну мембрану. Такі

капіляри властиві секреторним і всмоктувальним органам - ворсинки кишечника,

клубочки нирок, травних і ендокринних залоз. Синусоїдні капіляри мають

великий діаметр, до 40 мкм. В їх ендотеліоцитах є пори, а базальна мембрана

частково відсутня (переривчаста). Такі капілари розташовані у печінці,

селезінці, кістковому мозку.

Посткапілярні венули діаметром 8-30 мкм (кінцеві ланки

мікроциркуляторного русла) впадають у збирні венули (діаметром 50-100 мкм). Від

них кров іде у дрібні збирні вени (діаметр 100-300 мкм), які і далі

збільшуються за рахунок злиття.

Будова посткапілярних венул на знач ній відстані подібна до будови стінок

капілярів, але у них більший діаметр і більше перицитів. У збирних венул

з'являється зовнішня оболонка з колагенових волокон і фібробластів. У більш

товстих венул є і середня оболонка з 1-2 шарами м'язевих клітин, кількість

яких зростає з подальшим злиттям венул.

Розрізняють два типи вен: м'язеві і безм'язеві. У безм'язевих до

ендотелію прилягає базальна мембрана, за якою розташований тонкий шар рихлої

волокнистої сполучної тканини. Такого типу вени тісно зростаються з органами і

не спадаються. Вени твердої і м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток,

плаценти.

Вени м'язевого типу поділяються за розвитком м'язевого шару. Він малий,

середній або великий. Вени діаметром 1-2 мм мають мало м'язевих волокон. Вени

верхньої частини тулуба, шиї, обличчя і верхніх кінцівок. Сюди належить і

верхня порожниста вена. Підендотеліальний шар внутрішньої оболонки слабкий, в

середній оболонці мало міоцитів. У інших оболонках міоцити відсутні.

У вен із середньою кількістю м'язевих волокон відсутня внутрішня еластична

мембрана. На межі між внутрішньою і середньою оболонками є сітка еластичних

волокон. Середня оболонка тонша ніж у відповідного діаметра артерій і

складається з циркулярно розташованих пучків міоцитів, між якими є прошарки

волокнистої сполучної тканини. Зовнішня сполучнотканинна оболонка розвинена

добре.

Вени з сильним розвитком м'язевих волокон знаходяться у нижній частині

тулуба, нижніх кінцівках і мають пучки міоцитів у всіх трьох оболонках.

На внутрішній оболонці більшості середніх та деяких великих вен є клапани -

тонкі складки внутрішньої оболонки із волокнистої сполучної тканини вкритої

ендотеліоцитами. (Клапани відсутні - верхня порожниста, плечеголові, загальні

і внутрішні клубові вени, венах серця, легень, наднирників, головного мозку і

його оболонок, паренхіматозних органів.

Загальна кількість вен більша, ніж артерій.

Поверхневі вени сполучаються з глибокими за допомогою проникаючих вен, які

виконують роль анастомозів. Сусідні вени також сполучені між собою

багаточисельними анастомозами, які утворюють своєрідні венозні сплетення.

Кола кровообігу. Мале (легеневе) починається у правому шлуночку

легеневим стовбуром (конусом), який ділиться на праву і ліву легеневі

артерії. Вони входять у ворота легень, де діляться на часткові .....

Повертається кров із легень до серця 4 легеневими венами (верхньою і нижньою

правою і лівою).

Велике коло бере початок у лівому шлуночку аортою - найбільша артерія

організму людини. У аорті виділяють дугу (лежить над початком лівого

головного бронха), грудний і черевний відділи. Від висхідної частини дуги

аорти (в районі розташування клапанів відходять права і ліва вінцеві артерії.

Від дуги відгалуджуються великі артерії (плечеголовий стовбур, ліва загальна

сонна артерія і ліва підключична артерія.

Грудна аорта розташована (початок на рівні 4-го грудного хребця) у

задньому середостінні близько до хребта лівіше від його середньої лінії, а

потім майже на середній лінії. На рівні 8-9-го хребців ззаду пересікає

стравохід, відхиляється знову вліво і протикає діафрагму дорзальніше

стравоходу. Від грудної частини аорти беруть початок вісцеральні

(нутряні) - трахеальні, бронхіальні, медіастинальні (лімфатичні

вузли, клітковину середостіння), перикардіальні і стравохідні

артерії та артерії вилочкової залози, пристінні -

3-я-11-а міжреберні (їх 10; 1-2 міжребер'я васкуляризуються реберношийним

стовбуром від підключичної артерії) та верхня діафрагмальна (парна) артерії.

Черевна аорта - продовження грудної - розташована в заочеревинному

просторі порожнини черева на хребті і тягнеться від діафрагми до 4-5

поперекових хребців. Тут вона дає початок правій і лівій загальним клубовим

артеріям і серединній крижовій артерії. До цього розгалудження черевна аорта

дає початок пристінним і нутряним артеріям.

Пристінні: нижня діафрагмальна (парна) - васкуляризує діафрагму і дає гілку

до наднирника (верхня наднирникова а.), поперекові (4 пари) васкуляризує

хребці, спинний мозок, м'язи поперекової ділянки і черевну стінку.

Нутряні: велика нутряна, верхня і нижня брижові (непарні); середня

наднирникова, ниркова і яєчкова чи яєчникова (парні).

Велика нутряна (truncus celiacus) 2 см довжиною дає: ліву шлункову, загальну

печінкову (по ходу дає гілки до шлунка і 12-палої кишки - гастродуоденальна

артерія) і селезінкову (віддає гілки до підшлункової залози, шлунка, великого

сальника) артерії.

Верхня брижова - до підшлункової залози,12-палої,кишки порожньої і клубової,

сліпої з апендиксом, висхідної і поперечної ободових. Має між гілками багато

анастомозів з утворенням артеріальних дуг.

Нижня брижова - до нисхідної ободової, сигмоподібної, верхньої частини

прямої кишок.

Ниркова артерія крім нирок дає гілку до наднирників - нижня наднирникова

артерія.

Артерії тазової ділянки: Загальна клубова (права і ліва) на рівні

крижовоклубового суглобу ділиться на внутрішню і зовнішню клубові. Зовнішня

переходить у стегнову. Внутрішня васкуляризує органи малого тазу: пряму кишку,

статеві органи, сечовий міхур тощо та його стінки. Зовнішня віддає гілки до

черевної стінки.

Плечеголовий стовбур (біля 3 см довжиною) на рівні правого

грудино-ключичного суглобу ділиться на праві загальну сонну і підключичну

артерії. Далі ці артерії ідуть як і ліві сонна і підключична.

Загальна сонна артерія (a. carotis communis) (права і ліва) ідуть поряд з

трахеєю і стравоходом. На рівні верхнього краю щитоподібного хряща ділиться на

зовнішню і внутрішню сонні артерії. Зовнішня сонна а. проходить крізь

тканину привушної залози і тут розділяється на верхньощелепну та поверхневу

скроневу а.а., забезпечуючи васкуляризацію органів зовнішньої поверхні голови і

шиї, ротової порожнини, носа, вухо, м'язи шиї, залози тощо.

Внутрішня сонна артерія (a.carotis interna) входить в череп по каналу

скроневої кістки. Крім мозку ця артерія васкуляризує очне яблуко шкіру навколо

ока та лоба.

Підключична артерія (a. subclavia) проходить між ключицею і 1-м ребром і іде до

пахвової ямки. Від неї відходять: хребтова артерія (іде в отворах

поперечних відростків хребців, через великий потиличний отвір потрапляє у

череп). Від неї відходять гілки до спинного мозку, довгастого мозку, мозочка. В

черепі зливаються утворюючи базилярну артерію, від якої відходять гілки до

внутрішнього вуха, мосту мозку, мозочка. Спереду базилярна артерія зливається з

сонними утворюючи вілізієве коло; внутрішня грудна (міжреберні гілки,

молочні залози, діафрагма, перикард, верхній відділ черевної стінки),

щитошийний стовбур (ділянка шиї, лопаткова ділянка), реберно-шийний

стовбур (перші 2 міжребер'я, задні шийні м'язи), поперечна артерія шиї

(васкуляризує м'язи лопатки).

Віддавши названі артерії підключична артерія продовжується в пахвову, а далі

в плечову, яка в свою чергу дає променеву і ліктьові артерії.

Так можна представити основні елементи артеріальну частину великого кола

кровообігу.

Венозну частину великого кола ділять на систему верхньої та систему нижньої

порожнистих вен.

Верхня порожниста вена (v. cava superior) знаходиться в передньому

середостінні поряд з висхідною аортою. Утворюється злиттям правої і лівої

плечеголових вен, а потім вона приймає непарну вену. Плечегова вена

утворюється злиттям внутрішньої яремної (в неї впадає зовнішня яремна) та

підключичної вен свого боку.

Нижня порожниста вена (v. cava interior) знаходиться на задній стінці живота і

далі крізь діафрагму входить у середостіння де і впадає в праве передсердя.

Утворюється нижня порожниста злиттям на рівні 4-5 поперекових хребців правої і

лівої клубових вен. На шляху до серця вена приймає вени внутрішніх органів і

стінок живота (серед яких варто назвати ворітну вену <v. portae>. Вона

утворюється злиттям верхньої і нижньої брижових та селезінкової. За розмірами

вона поступається лише порожнистій. Вона несе кров від кишечника, шлунка та

інших нутряних органів до печінки).

Між системами верхньої та нижньої порожнистих вен є анастомози: кава-кавальні

та порто-кавальні.

Серце (cor) розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша

його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь (близько

12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду наперед.

Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній - 6-7 см.

Межі серця проектуються на грудну стінку таким чином. Верхівка знаходиться на

1 см досередини від лівої середньоключичної лінії у 5-му міжреберному

проміжку. Верхня межа іде на рівні верхнього краю третіх реберних хрящів.

Права лежить на 1-2 см вправо від правого краю грудини від 3 до 5 ребер.

Нижня проходить косо від хряща 5 правого ребра до верхівки серця; ліва - від

хряща 3 ребра до верхівки серця.

Це порожнистий орган, розділений всередині на камери: 2 передсердя і два

шлуночки (праві і ліві). Зовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою

борозною, шлуночки - передньою і задньою міжшлуночковими борознами.

Передсердя розділені між собою міжпередсердною перетинкою, на якій є овальна

ямка. В утробному періоді тут був овальний отвір, крізь який передсердя

сполучалися між собою. З народженням цей отвір заростає.

У ліве передсердя відкриваються 4 легеневі вени. У праве - порожнисті вени -

верхня і нижня.

На межі між передсердям і шлуночком є передсердно-шлуночковий отвір, по краю

якого розташований передсердно-шлуночковий клапан: у лівій частині -

двостулковий, у правій - тристулковий. У тристулкового клапана є передня,

задня і перетинкова стулки (складки ендокарда із щільною волокнистою

сполучною тканиною, вкритою ендотелієм). На шлуночковій поверхні стулок

прикріплюються сухожильні хорди, протилежні кінці яких приєднуються до

сосочкових м'язів (їх на дні правого шлуночка.

3). Внутрішня стінка шлуночків ребриста - вкрита трабекулами, які розташовані

впоперек і вздовж. Із правого шлуночка бере початок легеневий конус чи стовбур.

В його основі розташований кишеньковий клапан із 3-х кишеньок - ліва,

права і передня.

Двостулковий клапан (мітральний) між лівими передсердям і шлуночком має дві

стулки - передня і задня. З лівого шлуночка бере початок аорта, в основі якої є

також кишеньковий клапан з 3-х кишеньок: лівої, правої і

задьної.

Міжшлуночкова перетинка складається з двох ділянок: більша (знизу, від

верхівки) має м'язеву будову. Менша (верхня її ділянка) - із фіброзної

тканини. Перетинка з обох боків вкрита ендокардом.

Розміри серця корелюють з розмірами тіла, серце людини приблизно таке, як

кулак лівої (у лівшів) руки.

Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард), середнього

(міокард) і внутрішнього (ендокард). Стінка лівого шлуночка приблизно 20 мм

товщиною, правого - 5-8 мм, передсердь - 2-3 мм.

Епікард це вісцеральна пластинка серозного перикарду. Епікард обгортає серце,

початкові відділи легеневого стовбуру і аорти, кінцеві відділи легеневих і

порожнистих вен, а потім переходить в паріетальну пластинку серозного

перикарду. Таким чином утворена навколосерцева сумка.

Переважна частина серцевої стінки - міокард - тобто м'язевий шар, утворений

серцевим смугастим м'язом. Кардіоміоцити майже прямокутної форми (L = 50-120

мкм, d = 15-20 мкм.), в центрі мають 1-2 овальних ядра і багато мітохондрій;

міофібрили розташовані по периферії строго прямолінійно. Клітини контактують

між собою вставочними дисками, через які відбувається передача імпульсів.

Міокард передсердь ізольований від міокарду шлуночків , тобто працюють вони

відокремлено. Вони починаються від двох фіброзних кілець, розташованих

навколо лівого і правого передсердно-шлуночкових отворів.

У передсердях два шари м'язів: поверхневий <суцільний

для обох передсердь> - циркулярних або поперечно розташованих волокон,

глибокий <окремий для кожного передсердя> - повздожні волокна.

Навколо гирл великих венозних стовбурів (порожнстих і легеневих вен), які

впадають у передсердя, є циркулярні пучки міоцитів.

У шлуночках є три шари м'язів: поверхневий - поздовжній, його

м'язеві пучки починаються на фіброзному кільці і ідуть косо вниз. На верхівці

серця вони утворюють загин і переходять у внутрішній поздовжній шар, який своїм

верхнім кінцем прикріплюється до фіброзного кільця. Між ними розташований

середній шар - циркулярний. Цей шар самостійний для правого і лівого

передсердя.

М'язевий шар лівого шлуночка значно товщий ніж у правого.

Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи, хорди і

клапани. Ендокард товщий у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій

перетинці та на початку аорти і легеневого конусу. Ендокард утворений

ендотелієм, який лежить на товстій базальній мембрані, під якою розташовані

сполучнотканинний (субендотеліальний) і м'язево-еластичний шари. На межі з

міокардом лежить зовнішній сполучнотканинний шар (субендокардіальна основа).

Кровопостачання серця забезпечується двома вінцевими артеріями, які

починаються від цибулини аорти з під лівої та правої кишеньки клапану.

Розташовуються артерії по вінцевій та міжшлуночкових борознах. Вінцеві

артерії розгалужуються до капілярів у всіх трьох оболонках стінки серця,

папілярних м'язах, трабекулах. Кров із капілярів збирається у серцеві вени,

венозний синус і безпосередньо у праве передсердя.

Перикард - замкнений мішок із двох шарів: зовнішній – фіброзний перикард

переходить у зовнішню оболонку великих судин, спереду при-кріплюється до

грудної кістки. Внутрішній - серозний перикард - має два листки: вісцеральний

(епікард) і паріетальний (він зрісся з фіброзним). Між цими листками є

перикардіальна порожнина з невеликою кількістю рідини.

Робота серця здійснюється автоматично завдяки наявності у ньому провідної

системи у вигляді скупчень атипових м'язевих волокон. Тут виділяють: синусно-

передсердний вузол, передсердно-шлуночковий, пучок Гіса (передсердно-

шлуночковий), його ніжки і розгалудження (волокон Пуркіньє).

Синусно-передсердний вузол розташований під епікардом правого передсердя між

місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого передсердя.

Передсердно-шлуночковий - на міжпередсердній

перетинці ближче до стулкових клапанів. Від нього відходить пучок Гіса у бік

шлуночків. Він у верхній частині міжшлуночкової перетинки ділисться на праву

(менша) і ліву (більша) ніжки. Ніжки під ендокардом розгалужуються і в товщі

міокарду шлуночків на більш тонкі, які закінчуються волокнами Пуркіньє, що

контактують з кардіоміоцитами.

Дихальна система

поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Повітроносні шляхи

включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів,

включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується), очищається від

різноманітних частинок і зволожується. Респіраторний відділ складається із

альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається

газообмін.

Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової

порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим багатошаровим

плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози. Слизова оболонка

стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції, тому має різну

будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової оболонки носа і

вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою кількістю

бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз завдяки рухам війок

пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа виділяється секрет

багаточисельних слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Слиз зв'язує пилеподібні

частки повітря і зволожує вдихуване повітря. Власна пластинка слизової оболонки

і підслизова основа дуже добре васкуляризовані і забезпечують вирівнювання

температури вдихуваного повітря до температури тіла.

Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і утворюють

носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід відкривається

носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої кістки і

(дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і передні

чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.

Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і відповідної їй

частини перегородки та задній відділ верхньої стінки порожнини носа - це

частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим псевдобагатошаровим

епітелієм, до складу якого входять спеціальні сприймаючі нюхові

нейросекреторні біполярні клітини.

Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім ротової

частини глотки і в гортань.

Глотка (pharynx) - лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений

розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку.

Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних

хребців глотка переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі довша

рота. В глотці відбувається перехрест шляхів повітря і їжі.

Порожнину глотки ділять на 3 ділянки: носову, ротову і гортанну (відповідно:

носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка сполучається з

носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота сполучається

зівом, гортаноглотка гортанним отвором сполучається з гортанню. Задня стінка

глотки відділена від передньої поверхні хребта прошарком рихлої сполучної

тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на бічних стінках носоглотки з

обох боків розташовані глоткові отвори слухових (Євстахієвих) труб, крізь які

порожнина середнього вуха сполучається з довкіллям. Поблизу цього отвору (між

ним і піднебінною занавіскою) розташовані трубні мигдалики. На межі між

верхньою і задніми стінками глотки розташовується непарний глотковий

мигдалик. Стінка глотки складається з 3 шарів: слизової оболонки (вкрита

одношаровим багаторядним війчастим епітелтієм), фіброзної оболонки (зрощена з

слизовою, зверху з основою черепа).

Гортань (larynx) - дихальна трубка і голосовий апарат. Г. розташована на

рівні 4-6 шийних хребців і сполучається зв'язками з під'язиковою кісткою.

Зверху гортань сполучається з порожниною глотки, знизу - з трахеєю.

Скелет гортані утворений кількома рухливо сполученими між собою гіаліновими

хрящами. Найбільший - щитоподібний (непарний), у якого розрізняють дві

сполучені між собою під майже прямим (у чоловіків) або

тупим (120°, у жінок) кутом чотирикутні пластинки. Від задніх країв пластинок

відходить дві пари ріжків (верхні і нижні). Основу гортані складає

перстнеподібний хрящ (гіаліновий), його дуга звернена вперед, а пластинка -

назад. Перстнетрахеальна зв'язка сполучає нижній край хряща з першим хрящем

трахеї. Перстнеподібний хрящ сполучається з щитоподібним і черпакуватими

хрящами двома парами суглобів.

Найважливішими (функціонально) у гортані є черпакуваті хрящі, від основи яких

вперед відходить голосовий відросток, назад - м'язевий. До останнього

прикріплюється м'яз, який змінює положенння голосових відростків, що

натягують голосові зв'язки. Ріжкоподібний хрящ маленький, конічної форми,

своєю основою ніби сидить на верхівці черпакуватого. Клиноподібний хрящ

більший, видовжений, непостійної форми і величини, часто рудиментарний.

Обидва хрящі еластичні. Зверху гортань вкрита надгортанним хрящем, який

прикріплений до щитоподібного хряща і під'язикової кістки за допомогою

щитонадгортанної і під'язиково-надгортанної зв'язок.

Надгортанник (epiglottis) збудований з еластичного хряща, за формою

подібний до листка дерева. Звуженою частиною (стебельцем) він приєднаний до

внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща за допомогою зв'язки, а

розширеною частиною виступає над щитоподібним хрящем позаду кореня язика.

Еластичний надгортанний хрящ може легко згинатись і знову випростовуватись, що

і відбувається під час ковтання.

Усі хрящі сполучаються між собою суглобами і зв'язками. Є два суглоби

перснеподібно-черпакуваті і два перснеподібно-щитоподібні. Це справжні

суглоби, в яких є сумка, суглобові поверхні і суглобова порожнина з

синовіальною рідиною. Сумки їх посилені зв'язками.

Трахея (trachea) лежить спереду від стравоходу, заходячи в грудну

порожнину через верхній її отвір, і йде до рівня 4-го або 5-го грудного хребця,

де поділяється (біфуркація) на два головні бронхи. Довжина трахеї варіює в

межах від 8,5 до 15 см, частіше вона рівна 10-11 см.

Стінка трахеї складається із слизової оболонки, підслизової основи,

волокнисто-м'язево-хрящевої та адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка

трахеї вистелена війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, у якому є багато

бокалоподібних гландулоцитів. Власна пластинка слизової оболонки має багато

еластичних волокон, лімфоцитів і лімфоїдних вузликів.

Підслизова основа поступово переходить у щільну волокнисту сполучну

тканину - охрястя трахеї. Тут є багато змішаних серозно-слизових залоз, які

виділяють секрет до слизової оболонки.

Волокнисто-м'язево-хрящева оболонка трахеї утворена з 16 - 18(20)

гіалінових хрящів, що не дають спадатись її стінкам і забезпечують безперебійне

надходження повітря до легень. Хрящі трахеї мають вигляд непових кілець.

Незамкнена їх частина звернена до стравоходу (дорзально). Кінці хрящових дужок

з'єднуються між собою сполучною тканиною із гладенькими м'язами - перетинчаста

стінка трахеї. Півкільця сполучаються між собою сполучною тканиною.

Перетинчаста стінка трахеї дозволяє вільному проходженню грудки їжі.

Спереду до трахеї прилягають м'язи, розташовані нижче під'язикової кістки, а

у верхньому її відділі - щитоподібна залоза.

Трахея вкрита адвентиціальною оболонкою, яка складається із рихлої

волокнистої незформованої сполучної тканини.

Починається трахея у грудних дітей на рівні 4-5 шийних хребців, у дорослих -

на рівні 6-го, у стариків опускається до 7-го шийного хребця. У жінок початок

трахеї лежить вище, ніж у чоловіків. Біфуркація у дітей до 1-го року

розташована на рівні 3-го грудного хребця, від 2 до 6 років - на рівні 4-5,

від 7 до 12 років на рівні 5-6 грудного хребця.

Головні Бронхи (bronchus) збудовані як і трахея. Вони розходяться і

входять у ворота легень. Правий бронх ширший і коротший (в ньому 6-8

хрящових півкілець) від лівого (тут є 9-12 півкілець), за напрямком правий бронх

є ніби продовженням трахеї. Від правого головного бронха беруть початок 3

часткові бронхи - верхній (під ним проходить права легенева артерія),

середній і нижній. Лівий головний бронх зразу ділиться на 2 часткові бронхи -

верхній і нижній. Через лівий головний бронх перегинається дуга аорти,

через правий - непарна вена.

Головні бронхи дають початок вторинним (частковим) бронхам. Від них відходять

третинні (сегментарні) бронхи, які далі поділяються дихотомічно.

Міжнародна класифікація передбачає певні назви кожного бронхолегеневого

сегмента та їх номерацію (див. таблицю).

Далі бронхи поділяються на субсегментарні (9-10 генерацій), часточкові і

внутрішньочасточкові.

Таблиця із стор. 241 Сапіна

Із зменшенням калібру бронхів їх хрящі поступово змінюють форму:

Страницы: 1, 2, 3, 4