Психологічні причини дезадаптації молодих підлітків у міжособистісних стосунках

Психологічні причини дезадаптації молодих підлітків у міжособистісних стосунках

1. по результатам соціологічного дослідження – ці учні займають низький соціальний статус у класі, відносять ся до категорії “знехтувальних”, “відкинутих”, “ізольованих”. То так вони мають проблеми у взаємовідносинах з однолітками, не завжди вміють будувати між особистісні стосунки, емоційне відношення до них з боку однокласників негативне або байдуже.

2. По результатам діагностування тривожності за методикою Філліпса ці діти відносяться до категорії з високим рівнем тривоги (шкільної), так як у них загальний негативний емоційний стан, на фоні якого розвиваються соціальні контакти, виникають негативні ситуації у ситуаціях які потребують саморозкриття, демонстрацій своїх можливостей. Високий рівень тривоги в ситуації перевірки знань, досягнень, переживання з приводу оцінювання своєї діяльності оточуючими.

3. По результатам дослідження рівня самооцінки, домагання та рівня успішності діти “контрольної” групи мають низьку самооцінку, низький рівень домагання, що призводить до зниження успішності в навчанні. Великий вплив у процесі формування самооцінки та рівня домагання має мотив досягнення успіху. Якщо дитина постійно не може виконати будь-яке завдання, отримує низькі бали, то мотив досягнення успіху знижується. Спочатку виникає переживання, потім байдуже відношення щодо негативного оцінювання своєї діяльності оточуючими. В результаті виникає дезадаптація особистості.

4. Розвиток особистості в молодшому підлітковому віці, хоча й меньшою мірою, ніж раніше, все ж залежить від сімейно-родинних стосунків, зокрема від стилю батьківського виховання, відносин між батьками. Авторитарний та ліберальний стилі виховання призводять до інфантилізму, несамостійності, невмінню себе контролювати, до відсутності соціальних навичок спілкування. А це в свою чергу призводить до зниження само оцінювання, мотивації досягнення успіху, підвищення рівня тривожності.

Відповідно до приведених аргументів нами була складена “контрольна” група дітей, з метою проведення корекційної роботи.

Список дітей “контрольної” групи:

1.          Абдулова Наталія

2.          Ашуба Ігор

3.          Баранов Антон

4.          Захкієва Ірина

5.          Николайкова Олеся

6.          Довгій Олександр

7.          Кошкін Михайло

8.          Кузенко Олександр

9.          Осиповіч Едуард

10.      Ферар Олена

11.      Воронкін Максим

12.      Кухтіна Анна

Після проведення колекційної роботи з “контрольною” групою дітей було проведено додаткове дослідження рівня тривожності за методикою Філліпс, з метою порівняння результатів первинного та вторичного тестування. Результати діагностування подані в таблиці 13.

Таблиця 13.

Зведені дані дослідження рівня тривожності.

У результаті порівняльного аналізу ми можемо прослідкувати невелику різницю у показниках контрольного експерименту, тобто проведення колекційної роботи з дітьми “контрольної групи” доцільно, склалась тенденція до зниження рівня тривожності за такими факторами:

1.          переживання соціального стресу;

2.          фрустація потреби в досягненні успіху;

3.          страх самовиражатися;

4.          страх не відповідати очікуванням оточуючим;

5.          проблеми та страхи у відношеннях з вчителями.

У цих дітей зменшилися негативні емоційні переживання у ситуаціях, які допомагають продемонструвати свої можливості, досягнення, діти зрозуміли свої слабкі сторони та більш адекватно реагують у критичній ситуації, з’явилася тенденція до підвищення впевненості у собі, до зниження негативного емоційного фону із відношенням з дорослими у школі.

Висновки

На підставі одержаних даних та їх аналізу ми можемо стверджувати, що наша гіпотеза підтвердилася та сформувати слідуючи висновки:

1. проведені дослідження дозволяють виявити психологічні причини дезадаптації молодших підлітків у між особистісних стосунках.

2. формуванню та розвитку міжособистісних стосунків молодших підлітків сприяє сукупність факторів середовища, серед яких стиль та система сімейного виховання, умови мікросередовища, між особові відношення.

3. підлітки з низьким рівнем самооцінки та низьким рівнем домагання у більшому ступені схильні до низького статусу у класі та низької успішності з більшості навчальних предметів.

4. психологічні причини дезадаптації молодших підлітків криються в особистісних якостях самих учнів: невміння спілкуватися, невміння будувати свої стосунки, контролювати поведінку, невпевненості в собі.

5. на підставі проведеного дослідження нами розроблені психокорекцій ні методи, спрямовані на розвиток вміння ефективно взаємодіяти з оточуючими людьми, долати проблемні ситуації, сформовані психолого – педагогічні рекомендації для вчителів та батьків.

Література

1.            Азаров Н. Мастерство воспитания. – М.: Молодая гвардия, 1970.-215с.

2.            Березин Ф.Б. Психическая и психофизическая адаптация человека. – Л.: Нука, 1988, - 270с.

3.            Бодалёв А.А. Формирование понятия о другом человеке как о личности. – Л.: Наука,-1970.-107с.

4.            Бодалёв А.А. Воспитание и понимание человека человеком.- М.: Просвещение, 1982.-138с.

5.            Борисова Л. Адаптація школяра /Психолог.-2002, №13.-32с.

6.            Боцмонова М.Э., Захарова А.В. Подросток и его друзья. – М., Педагогика, 1996.-243с.

7.            Бютьнер К. Жить с агрессивными детьми.-М.: Педагогика, 1991.-77с.

8.            В мире подростка. /Под ред. А.А. Бодалёва.- М.: Просвещение, 1982.-273с.

9.            Возрастные и индивидуальные особенности младших подростков /Под редакцией Д.Б. Эльконина, Т.В. Драгуновой.-М., 1991.-360с.

10.       Встрокнутов Н.В. Школьная дезадаптация: ключевые проблемы диагностики и реабилитации. /Школьная дезадаптация. Эмоциональные и стрессовые расстройства у детей и подростков. М., - 1995, - 58с.

11.       Вьюнкова Ю.Н. Проблемы корекционно- развивающегося обучения /Педагогика, 1999, №1. – 10с.

12.       Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. – М.: Прогресс,1984.-

13.       Глазман Ж.М., Потанина А.Ю. Нарушения общения и школьная дезадаптация /Весник МГУ. – Сер. М. Психология, 2001, №3 – 35 – 46 стр.

14.       Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. – М.: Издательство Московского университета, 1982. – 115с.

15.       Денисова В. Механизмы эмоционального поведения ребёнка. – Л.: Наука, 1978. – 194с.

16.       Дзюбко Л., В. Панок. Діагностика становища особистості підлітка в структурі взаємин класу. / Все для вчителів, 2001, №3-4. – 30с.

17.       Диагнорстика школьной дезадаптации /под редакцией С.А. Беличевой, М, 1993.-96с.

18.       Дипломные работы по психологии в педагогическом вузе. Методическое пособие /Сост. : В.А. Чернобровкина, В.Н. Чернобровкин. – Славянск :СТПИ, 1997.-19с.

19.       Дубовский Д. Развитие мотивов межличностных отношений у подростков 12 – 15 лет /Воспитание школьников. – 1997, №2 –52с.

20.       Заваденко Н.Н. , Петрухин. Школьная дезадаптация: психоневрологическое исследование/ Вопросы психологии.-1999. №4 – 124с.

21.       М. Психология подростка.-М.: Просвещение, 1991.-263с.

22.       Коломинский Я.Л. Психология детского коллектива, Система личных взаимоотношений. – Минск, 1984.-182с.

23.       Коломинский Я.Л. Человек. Психология. Книга доля учащихся старших классов. – М.: Просвещение, 1986. – 223с.

24.       Кононко О.Л. Соціально – емоційний розвиток особистості.-К.: Освіта, 1998.-92с.

25.       Котко Т.П. Пути формирования здорового психологического климата в клас сном коллективе/ Практическая психология и социальная работа.-2001.№6,7. – 11-12с

26.       Кочерга О. Такі різні дівчатка й хлопчики / Психологія. – 2002.-36с.

27.       Кулагіна И.Ю. Возрастная психология. – М.: Издательство ТЦ “Сфера”, 2001. – 465с.

28.       Лозоцева В.Н. Сверстник как образец для подростка /Вопросы психологии.-1977. №2.-112с.

29.       Массен П.Х. и др. Развитие личности ребёнка.-М.:1987.-343с.

30.       Матеріали обласної науково – практичної конференції психологів закладів освіти: “Психологічна служба в освітніх закладах: досвід, проблеми та перспективи”. (21-22 жовтня 1998 року).-Донецьк: ГУО облдержадміністрації, 1998. – 192с.

31.       Мухина В.С. Возрастная психология. – М.: Педагогика, 2000.-322с.

32.       Немов Р.С. Психология: В з кн.- М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001 . – Кн. 3 : Психодиагностика. – 640с.

33.       Николаенко Д.Ф. Общая возрастная и педагогическая психология. Практикум.-К.: Вища школа, 1980.-347с.

34.       Обозов Н.Н. Межличностные отношения. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1979.-297с.

35.       Плескач О. Аспекты школьной адаптации/ Психология. – 2002.-№4, 25-27 с.

36.       Практическая психология образования. Учебник для студентов высших и средних специальных учебных заведений/ Под редакцией И.В. Дубровиной.- М.: ТЦ «Сфера», 1998.-528с.

37.       Психологія життєвої кризи /Вілповідний редактор Т.М. Титаренко. – К.: Агропромвидав України,- 1998.-22с.

38.       Психологический словарь /Под редакцией В.П. Зинченко.- М.: Прогресс, 1996.-448с.

39.       Психология личности: В 2Т / Под редакцией Д,Я. Райгородского.- Самара: Новый мир, 1999.-641с.

40.       Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста.- С.-Петербург.: Питер, 2000.-261с.

41.       Раттер М. Помощь трудным детям.-М,: 1987.-520с.

42.       Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблема становления личности.- М., 9994.-245с.

43.       Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие.-М.: Гуманитарное издательство центр ВЛАДОС, 1996.-529с.

44.       Самоукина Н.В. Игры в школе и дома. Психологические упражнения и коррекционные программы. – М., 1995.-248с.

45.       Сисун М. Конфлікти між учителями й підлідками. /Психолог. – 2003.-№6, 31с.

46.       Славина Л.С. Дети с агрессивным поведением.- М.: Просвещение, 1981.- 105с.

47.       Тихонова М. Емоційна дезадаптація дітей молодшого шкільного віку / Психолог.-2003. №1 (49) – 27с.

48.       Тригер Р.Д. Некоторые особенности взаимоотношения младших подростков /вопросы психологии,- 1968,№6 – 112с.

49.       Фельдштейн Д.И. Трудные подростки.- Душанбе., 1992. – 184с.

50.       Зромова О. Дорослі й підлітки: як досягти гармонії взаємин./Завуч, - 2003.-№1, 16с.

51.       Хромова О. Криза підліткового періоду. /Завуч.-2002.- №34, 13-15 с.

52.       Цукерман Г.А. Десяти – двенадцатилетние школьники: “ничья земля” в возрасной психологи. / Вопросы психологи. – 1998, №3 12-14 с.

53.       Цукерман. Две фазы младшего школьного возраста / Психологическая наука и образование.- 2000, - №2 34-36 с.

54.       Цукерман Г.А. Переход из начальной школы в среднюю как психологическая проблема. / Вопросы психологии.- 2001.- №5, 10-13 с.

55.       Шмелёв А.Т. Основы психодиагностики для студентов педвузов. – М.: Ростов –на-Дону: Феникс, 1996.- 388с.

56.       Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. – М.: Просвещение, 1989.-645с.

Психолого–педагогічний супровід процесу адаптації учнів 5 – х класів (виступ на психолого–педагогічному консиліумі з питань адаптації учнів 5-х класів).

Дата проведення: 12.11.2003р.

Місце проведення: ЗОШ №2 м. Красний Лиман.

Мета: надання інформації про необхідність психолого – педагогічного супроводу процесу адаптації до нових навчальних умов учнів 5 – х класів.

Завдання:

- ознайомити з психологічними особливостями дітей молодшого підліткового віку;

- надати інформацію про особливості адаптації учнів 5 – их класів;

ознайомити з результатами діагностичного дослідження рівня процесу адаптації учнів у школі;

- надати рекомендації для подальшого психолого – педагогічного супроводу учнів 5 – х класів.

Кількість учнів:

План.

1.          Психологічні особливості віку.

2.          Особливості адаптаційного періоду п’ятикласників.

3.          Аналіз отриманого дослідження.

4.          Надання рекомендацій.

5.          Основні характеристики роботи вчителя з профілактики дезадаптації учнів 5 – х класів. Пам’ятка для учнів.

6.          Відповіді на запитання.

1.                 Психологічні особливості віку.

У цьому віці йде інтенсивний процес формування навчальної мотивації. Її організація, яка забезпечує оволодіння узагальненими способами дій, несе в собі більше можливостей для розвитку таких основ самооцінки як орієнтація на:

- предмет діяльності;

- способи її перебудови.

У цьому віці велике значення мають соціальні мотиви – відчуття обов’язку, відповідальності та інше. Однак, багато з цих мотивів можуть бути реалізовані тільки в майбутньому, що знижує їх спонукаючу силу.

Велику силу в мотивації п’ятикласника займають вузькособисті мотиви – мотивація забезпеченості, престижу. Серед них перше місце займає мотив “хочу отримати високі бали”. Негативна мотивація (уникнення неприємностей) не займає головного місця в мотивації школяра даного віку.

Якщо говорити про самооцінку, то в даному віці вона здебільшого залежить від оцінок вчителя і батьків. Вона конкретна, ситуативна і вказує тенденції до переоцінювання досягнутих результатів і можливостей.

Рівень досягнення складається під впливом успіхів і невдач у попередній діяльності. Той, хто часто терпить невдачу, очікує на невдачу і далі, і навпаки. Успіх у попередній діяльності - умова майбутніх вдач.

Таким чином, можна говорити про те, що цей період формування стійкості навчальної мотивації, яка має в основі формуючу самооцінку.

Психолого–педагогічні вимоги до учнів 5 – х класів.

Якщо їх порівнювати з системою вимог у молодшій школі. То можна відмітити, що пізнавальна сфера, як і досі, є ведучою. Найбільш серйозні вимоги пред’являються до рівня розвитку розумових дій та розвитку мовлення:

- навички логічних операцій з поняттям та виучуваними явищами;

- розуміння змісту понять, які вивчаються;

- грамотність;

- розвинене усне мовлення;

- використання доказів при подачі матеріалу уроків.

На фоні формування нової мотивації якісно змінюються і вимоги до мотивації навчальної діяльності.

З’являється та формується мотив самоосвіти.

2.                 Особливості адаптаційного періоду у п’ятикласників.

Уявіть собі, що ви живете у невеликому затишному містечку, де усі друг друга знають, усі зв’язані давніми та міцними зв’язками, де загальні свята та розділене лихо ..І раптом вас перевозять до великого міста, у новий багатоповерховий дім, вручають ключі від квартири і говорять: “Ось ваше нове місце проживання”. Вам стає самотньо та смутно, сусідів ви не знаєте, де найближчий телефон – теж, одним словом, ви дезорієнтовані.

У подібній ситуації виявляються діти, котрі переходять із четвертого – третього класу у п’ятий. Особливо дане явище знайомо нашим дітям, котрі до всіх інших змін у своєму шкільному житті зштовхується зі зміною місця навчання.

Звернемося до психологічного словника для того, щоб зрозуміти, що ж це за явище – адаптація.

Соціальна адаптація – як пристосування людини до умов соціального середовища передбачає:

- адекватне сприйняття навколишньої дійсності та самого себе;

адекватна система відношень та спілкування з навколишніми;

- здатність трудитися, навчатися. Організовувати дозвіл’я та відпочинок;

- здатність до самообслуговування та самоорганізації, до взаємо обслуговування у колективі;

- мінливість (адаптованість) поведінки відповідно що до рольових очікувань інших.

Звичайно що необхідність адаптації виникає у зв'язку з координальною зміною діяльності людини та його соціального оточення.

Ситуація новизни для любої людини у визначеній мірі є тривожною. Дитина переживає емоційний дискомфорт перед усе із-за невизначеності уявлень щодо вимог вчителів, через особливості та умови навчання, цінності та норми поведінки у колективі. Цей стан можна назвати станом внутрішньої напруги, настороженості.

Така психологічна напруга, будучи достатньо довгою, може призвести до шкільної дезадаптації: дитина стає недисциплінованою, неуважною, безвідповідальною, не встигає навчанні, швидко стомлюється і просто не хоче йти до школи. Ослаблені діти (а їх у теперішній час біля 60%) є найбільш схильними до дезадаптації.

Звичайно що, неможливо крізь призму власної тривожності говорити про адекватне виховання дитини, шкільне життя, розвиток відношень з однокласниками та вчителями. Все це ускладнює навчальний процес, бо продуктивна робота на уроці стає проблемною. І потенціальний відмінник може перетворитися у невстигаючого і прогульника.

Не менше важливим виявляється процес адаптації для вчителя, котрий, не знаючи своїх учнів, не може успішно притягувати їх до самоврядування та самообслуговування, індивідуалізувати та деференціювати навчання. Нарешті, необхідно корекцію вати власну педагогічну позицію щодо класу та окремих дітей.

Незалежно від того, яким чином починається навчальний рік у школі, процес адаптації так чи інакше йде. Питання тільки в тому, скільки часу піде у дитини та вчителя на нього та наслідки, цей процес буде ефективним.

3.                 Результати та аналіз проведеного дослідження. Висновки.

Таблиця 1.

Результати обстеженн7я учнів 5 – х класів “Адаптаційний період у школі”.

Аналіз анкетування учнів п’ятих класів.

1. На питання: “Що ви вважаєте важливим у школі ?” більша частина учнів (76%: навчання –35%, уроки – 35%, знання 6%) відповіли таким чином, котрий свідчить про високий рівень навчальної мотивації. Остання частина учнів дала відповіді також у той чи іншій мірі стосовні навчальної діяльності, а також спілкування, що є характерним для даного віку (добрі бали, вчителі, дисципліна, спілкування).

2. на питання: “Який день тижня більш за все полюбляєш ?” більша частина досліджених (67%) надала перевагу буденним дням і лише 33% - вихідним. Що свідчить про рівень навчальної мотивації – вище середнього.

3. На питання: “Що у школі для тебе саме цікаве ?” 69% опитантів вказали на учбову діяльність (уроки, пізнання нового), 20% - на діяльність пов’язану з спілкуванням. Останні 11% надали перевагу такій діяльності, яка може свідчить про наявність ігрової мотивації.

4. Відповідаючи на питання про своє дозвілля (“Чим хотів би ти займатися у вільний час ?”) 18% учнів надало перевагу навчанню, що свідчить про високий рівень учбової мотивації. Іще 12% вказало на читання, що можна враховувати пов’язаним з учбовою мотивацією. Усе перелічене вказує: по перше, про наявність у деяких учнів високої учбової мотивації, і по друге, на присутність у житті дітей ігрової мотивації та мотивації спілкування, що є природнім для цього віку.

5. На питання, спрямоване на з’ясування рівня адаптації дітей у 5 – му класі (“У якому класі ти хотів би навчатися в 3 (4) – му чи 5 – му ?”) – 69% обрали 5 – й клас, що свідчить про достатній рівень шкільної адаптації, 31% опитаних надали переваги залишитися у 3 (4) – му класі – це група зі зниженою адаптацією.

6. На питання: “Назви свої улюблені заняття” 54% обрали різні учбові предмети 100% вибірів), 46% обрали те, що не відноситься до шкільного життя. Це свідчить про середній рівень учбової мотивації і, взагалі, можна говорити про помірне, сприятливе, емоційне відношення до школи.

Підсумок, щодо результатів обстеження учнів 5 – х класів.

На основі аналізу результатів проведеного анкетування можна зробити слідуючи висновки:

1.Рівень сформованості учбової мотивації – вище середнього, мотивація спілкування має знижений рівень і зовсім не значну частину складає іг8рова мотивація.

Це говорить про повне співвідношення мотивації формування мотиваційної сфери умовам віку. На цьому віковому етапі (10 – 11 років) гра – як рухома сила діяльності дитини виража своє значення. Ведучою спонукаючою силою в діяльності молодшого підлітка є учбові мотиви – засвоєння нового, зацікавленість невідомим, надання знань, навичок, оволодіння новими видами діяльності. Але у той самий час у житті починає приходити нова спонукаюча сила, котра в подальшому надовго займе ведуче місце – це мотив спілкування, соціальних контактів, пізнання навколишнього середовища завдячуючи другим людям. Мотиваційна сфера взагалі у 5 – х класах відповідає віку.

2.Друге дослідуєме питання – адаптація. Аналізуючи отримані дані можливо сказати про спостереження деякого зниження рівня адаптації учнів до нових форм навчальної діяльності та шкільного життя. Причинами цього можуть бути невстигання дітей з окремих предметів, не сформованість навичок учбової діяльності, необхідних у п’ятому класі, дискомфортне, несприятливе відношення з боку оточуючих (ровесників, вчителів, старшокласників) та незвичайна для дітей організація учбової діяльності, але це не в значній ступені.

Взагалі шкільна адаптація потребує роботи по підвищенню.

3. З питання емоційного відношення дол. Школи можна говорити. Що картина взагалі сприятлива, багатьом дітям подобається навчатися, ходити до школи і навчання є для них переважним заняттям. Негативний вплив на відношення дітей до школи здійснює в деякій ступені невстигання з окремих предметів, відношення з боку вчителів та старшокласників.

Є підстава вважати, що при реалізації міри щодо підвищення рівня шкільної адаптації емоційне відношення до школи значно поліпшаться, так як причини і того і іншого практично повністю співпадають.

4. Останнє питання щодо рівня домагання учнів у шкільній діяльності.

Хоч цей показник потребує спеціального дослідження, у той самий час за результатами анкетування можна вказати на деякі зниження рівня домагання, що може бути пов’язане з затримкою адаптації та зниженням емоційного відношення до школи у тій мірі, в котрій це явище має місце.

Взагалі домагання напрямки залежить від відношення до учнів та оцінки їхньої діяльності з боку дорослих (вчителів, батьків) та успішності.

4.                 Рекомендації щодо результатів обстеження п’ятикласників “Адаптаційний період у школі”.

1. Вчителям 3 (4) – х класів вивчити особливості навчальної діяльності в 5 – х класах для забезпечення підготовки випускників початкової школи до подальшого навчання.

2. Вчителям 3 (4) – х класів на протязі навчання з’ясувати ступень оволодіння учнями навчальною діяльністю. Надавати увагу не тільки результату діяльності дитини, а й процесу, тобто тому, як учень будує свої дії, здійснює планування, завдяки чому досягає результату.

3. Вчителям 3 (4) – х класів звернути увагу на навички та вміння учнів такі як: самоконтролювання, планування діяльності, поетапний контроль виконання, прогнозування результатів. Звернути особливу увагу на роботу з текстом, як основний метод навчання у середній школі: складання плану, визначення головного, довільний переказ.

4. Вчителям–предметникам 5 – х класів вивчити та всіляко враховувати при навчанні вікові, психологічні особливості п’ятикласників: розсіяна увага, недостатньо сформовано логічне мислення, невміння стримувати емоції, потреба в самостійності та одночасно, потреба у допомозі, підвищений інтерес до соціального оточення та інше.

5. Класним керівникам 5 – х класів при виникненні труднощів у навчанні дітей консультуватися з психологом та класоводами початкової школи.

6. Адміністрації школи забезпечити розподіл класів, починаючи з другого семестру для попереднього знайомства будуючи класних керівників з дітьми.

7. Психологу школи провести поглиблене вивчання дітей, котрі потребують підвищеного рівня адаптації, розробити й провести відповідні корекційно – розвивальні заняття.

8. Психологу школи у 2 – му семестрі провести обстеження 3 (4) – х класників на предмет готовності до навчанні у середній школі та по необхідності провести корекційну роботу.

9. Адміністрації школи забезпечити взаємодію вчителів 3 (4) – х класів та вчителів 5 – х класів з метою з’ясування своїх зусиль та напрямку діяльності. З цією метою провести ряд семінарів, консиліумів.

10. Адміністрації та психологу школи забезпечити контролювання за виконанням наданих рекомендацій.

12.11.2003р.                                              Практичний психолог:

Прончакова Н.О.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6